ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2016 року Справа № 916/4551/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівАлєєвої І.В., Коробенка Г.П.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Главбуд Плюс"на постановуОдеського апеляційного господарського судувід11.10.2016у справі№916/4551/15Господарського суду Одеської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Главбуд Плюс"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Новатіс"про визнання правочину недійсним,В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю компанії "Главбуд плюс" (далі - позивач) просило визнати недійсним правочин, укладений між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Новатіс" (далі-відповідач) 24.11.2014, у рамках якого позивач згідно рахунків: № 2321 від 25.11.2014 перерахував 26.11.2014 відповідачу 100 000, 00 грн.; № 2321 від 25.11.2014 перерахував 27.11.2014 відповідачу 130 000, 00 грн.; № 2321 від 25.11.2014 перерахував 27.11.2014 відповідачу 228 800, 00 грн.; № 2321 від 25.11.2014 перерахував 27.11.2014 відповідачу 139 500, 00 грн.; № 2321 від 25.11.2014 перерахував 27.11.2014 відповідачу 202 400, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний правочин був укладений позивачем в особі ОСОБА_1., який не мав відповідних повноважень на його укладання щодо перерахування грошових коштів відповідачу за начебто придбане дизельне паливо.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду Одеської області від 01.07.2016 (суддя Мостепаненко Ю.І.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Будішевська Л.О., судді Мишкіна М.А., Таран С.В.), в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вказані вище судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Відповідач у відзиві зазначає що судами були виконані усі вимоги суду касаційної інстанції, викладені у постанові, прийнятій за результатами попереднього касаційного розгляду справи, посилається на законність та обґрунтованість судових рішень, у зв'язку з чим просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивач як на підставу для задоволення позову вказував на те, що недійсність правочину, який укладений 24.11.2014 між позивачем та відповідачем, згідно якого позивач перерахував грошові кошти на загальну суму 800 700, 00 грн., полягає у тому, що спірний правочин був підписаний керівником позивача в особі ОСОБА_1., який не мав на те відповідних повноважень, оскільки ухвала Малиновського районного суду міста Одеси від 05.11.2014, якою він був призначений виконуючим обов'язки директора позивача, скасована ухвалою апеляційного суду Одеської області від 03.12.2014.

На підтвердження обставин, з якими позивач пов'язував недійсність правочину, він подав звіти про дебітові та кредитові операції за відповідним рахунком за листопад 2014 року.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, послався на відсутність правових підстав для задоволення позову, оскільки правочин, який позивач просить визнати недійсним, сторонами не укладався.

Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні виходячи із наступного.

Згідно із частиною першою статті 215 Цивільного Кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 203 наведеного Кодексу зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Судами встановлено, що за період з листопада по грудень 2014 року позивач згідно рахунку № 2321 від 25.11.2014 перерахував відповідачу грошові кошти на загальну суму 800 700, 00 грн. за дизельне пальне.

При цьому судами встановлено, що рахунок № 2321 від 25.11.2014 був виставлений позивачу на виконання умов договору від 28.02.2014 № 51/2014.

Також встановлено, що правочин від 24.11.2014, який позивач просить визнати недійсним, сторонами не укладався, а згідно інформації наданої листом від 23.06.2016 Державною податковою інспекцією у Київському районі міста Одеси Головного управління Державної фіскальної служби в Одеській області, взаємовідносин відповідача з позивачем щодо поставки дизельного палива відбувались починаючи з січня 2014 року по жовтень 2014 року.

Відтак судом першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, було прийнято обґрунтоване рішення про відсутність підстав для задоволення позову, оскільки такий правочин на який позивач посилається у позовній заяві, згідно встановлених судами обставин справи, між сторонами не укладався.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни судових рішень мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскаржених рішень немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Главбуд Плюс" залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 у справі Господарського суду Одеської області №916/4551/15, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді І.В. Алєєва

Г.П. Коробенко