ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2016 року № 910/22897/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В.суддів Вовка І.В. Кондратової І.Д.за участі представників: позивача: відповідача: 3-іх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: - на стороні позивача: Пархомчук Р.І., Мосійчук Д.Б. Резнік А.Б. не з'явилися Пархомчук Р.І.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Плюс", командитного товариства "Д-Груп"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2016 р. у справі№ 910/22897/13за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Євромейл"до 3-і особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: - на стороні позивача: товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Плюс" товариство з обмеженою відповідальністю"Бізнес Парк", командитне товариство "Д - Груп" , товариство з обмеженою відповідальністю "Стар Девелопмент"про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2013 року позивач звернувся до господарського суду міста Києва з позовною заявою до відповідача про визнання за ним права власності на нежиле приміщення (літ. Р), загальною площею 4 242,4 м2, яке знаходиться за адресою : м. Київ, вул. Смоленська, 31-33; нежилий будинок - корпус цеху №23, компресорну (літ. К, Е, Е'), загальною площею 495,70 м2, які знаходяться за адресою : м. Київ, вул. Смоленська, 31-33.

Справа розглядалася господарськими судами неодноразово.

Рішенням Господарського суду міста Києва від15.07.2017 р. (суддя Усатенко І.В.) в задоволенні позову відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2016 р. (головуючий - Тищенко А.І., судді - Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2016 р. скасовано та постановлено нове, яким позов задоволено. Визнано за товариством з обмеженою відповідальністю "Євромейл" право власності на нежиле приміщення (літ. Р), загальною площею 4 242,4 м2, яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Смоленська, 31-33; нежилий будинок - корпус цеху № 23, компресорну (літ К, Е, Е1) загальною площею 495,70 м2, які знаходяться за адресою : м.Київ, вул.Смоленська, 31-33.

В касаційній скарзі ТОВ "Техноторг-Плюс", посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2016р. та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2016 р.

3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача, КТ "Д-Груп" з цих же підстав також просило скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.10.2016 р.,залишивши в силі рішення Господарського суду міста Києва від 15.07.2016 р., проте 12.12.2016 р. звернулося з заявою про відмову від касаційної скарги (а.с.184,т.6), яку суд касаційної інстанції вважає за можливе прийняти відповідно до правил ст. 1116 ГПК України та припинити порушене за нею касаційне провадження.

В судовому засіданні двічі оголошувалися перерви для вирішення клопотань позивача про збільшення кількісного складу колегії суддів для розгляду цієї справи.

Також в судовому засіданні представником позивача неодноразово заявлялися клопотання про відкладення розгляду справи, які відповідно до ст. 77 ГПК України були відхилені судом в зв'язку з відсутністю обставин, за яких спір не може бути вирішено в даному судовому засіданні.

Заслухавши пояснення представників сторін, 3-ї особи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 15.08.2000 р. між командитним товариством "Д-Груп", яке є правонаступником командитного товариства "Корпорація " ВЕДА" як лізингодавцем та товариством з обмеженою відповідальністю "Євромейл" як лізингоодержувачем було укладено договір фінансового лізингу (а.с.11-14,т.1).

За умовами договору лізингодавець передає, а лізингоодержувач отримує в платне користування нежиле приміщення - корпус № 2, літера "Р", площею 4 705,00м2, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Смоленська, 31-33 (п. 1.1. договору).

Пунктом 7.4 зазначеного договору передбачено, що в разі переходу права власності на корпус від лізингодавця до іншої особи, цей договір зберігає свою дію відносно іншого власника. Право власності на корпус переходить до лізингоотримувача в момент підписання сторонами акта приймання-передачі корпусу. Лізингодавець повинен передати корпус у власність лізингоотримувача протягом 2-х робочих днів з моменту, обумовленого п.7.5, п.7.6 договору ( п.7.7 договору.)

Сторонами було узгоджено розрахунок місячної лізингової плати, виходячи з балансової вартості корпуса на 01.07.2000 року у сумі 600 604,63 грн., розмір місячної лізингової плати був визначений в сумі 2 700 грн., з яких амортизація - 2 502,52 грн.

На виконання умов договору лізингу, за актом приймання - передачі корпусу в фінансовий лізинг від 15.08.2000 р. лізингодавцем було передано лізингоодержувачу визначений за договором об'єкт лізингу, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Смоленська, 31-33 (а.с.17.т1).

31 жовтня 2002 року між лізингодавцем КТ "Корпорація "Веда" та лізингоодержувачем ТОВ "Євромейл" було укладено акт звірки взаєморозрахунків до договору фінансового лізингу від 15.08.2000 року, відповідно до якого лізингоодержувач перерахував лізингодавцю, згідно договору фінансового лізингу всі фінансові платежі в повному обсязі, а саме: повну вартість нерухомості, отриманої в фінансовий лізинг, згідно додатку № 2 до договору лізингу та повну вартість винагороди згідно додатку №1, загальна сума платежів склала 629 041,75 грн. При цьому зазначено, що всі платежі виконані в повному обсязі, сторони претензій одна до одної не мають (а.с.18,т1).

29 грудня 2002 року за актом прийому-передачі командитне товариство "Корпорація "Веда", правонаступником якого є командитне товариство "Д-Груп", внесло до статутного капіталу ТОВ "Бізнес Парк" (протокол № 1 від 5 листопада 2002 року) нежилий будинок - виробничу будівлю № 2 (крім приміщення підвалу № 1 площею 40,3м2 та приміщень цоколю № 2 площею 42, 6 м2, № 3 площею 106, 0 м2, № 4 площею 26, 2 м2); виробничу будівлю - корпус № 23 площею 219, 2м2; виробничу будівлю - компресорну площею 276, 00 м2, які знаходяться у місті Києві по вул. Смоленській 31-33 (а.с.21,т1).

Згідно свідоцтва про право власності, виданого 20 лютого 2003 року, нежиле приміщення площею 4242, 40м2, розташована у м. Києві по вул. Смоленській 31-33, належить ТОВ "Бізнес Парк"(а.с.22,т1).

11 березня 2011 року між ТОВ "Бізнес Парк" (продавець) та ТОВ "Техноторг-Плюс" (покупець) укладено договори купівлі-продажу, за якими продавець продав, а покупець придбав нежиле приміщення (літ. Р), загальною площею 4242, 4м2, яке знаходиться за адресою: м. Київ вул. Смоленська 31-33, та нежилий будинок - корпус цеху № 23, компресорну (літ К, Е, Е1), загальною площею 495, 70 м2, які знаходяться за адресою: м. Київ вул. Смоленська 31-33 (а.с.24-29,т.1).Згідно витягів № 29405212 та № 29405379 від 23.03.2011 р. право власності на вказане нерухоме майно було зареєстровано за відповідачем 23.03.2011 р . (а.с.188, 194,т.1).

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що в силу приписів п. 7.5 договору фінансового лізингу від 15.08.2000р., укладеного між позивачем та КТ "Корпорація "Веда", яке змінило своє найменування на КТ "Д-Груп", позивачу належить право власності на нежиле приміщення (літ. Р), загальною площею 4 242, 4 м2 та нежилий будинок - корпус цеху № 23, компресорну (літ. К, Е, Е1), загальною площею 495,70 м2, які знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Смоленська, 31-33 (надалі - спірні об'єкти). Проте, зазначені об'єкти нерухомого майна були продані відповідачу на підставі договорів купівлі-продажу від 11.03.2011р., а тому, в силу п. 7.4. договору фінансового лізингу від 15.08.2000р., останній став лізингодавцем за відповідним договором, і вказаний договір зберіг свою дію та умови відносно нового власника, тобто для відповідача. Однак, відповідач не визнає право власності позивача на спірні об'єкти нерухомості, у зв'язку з чим позивач і звернувся за захистом свого порушеного права до суду шляхом визнання права власності на спірні об'єкти.

Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий господарський суд правильно зазначив, що, виходячи зі змісту ст. 2 Закону України "Про фінансовий лізинг", договір фінансового лізингу є змішаним та містить елементи договору оренди та договору купівлі-продажу.

Оскільки відповідно до вимог п.7.7 договору фінансового лізингу від 15.08.2000 р. право власності на корпус переходить до лізингоодержувача в момент підписання сторонами "акту приймання -передачі корпусу", а такий акт, як і договір купівлі-продажу, між сторонами не укладався (в матеріалах справи є лише акт приймання-передачі корпусу в фінансовий лізинг), документація необхідна для оформлення права власності на корпус позивачу не передавалася, а тому на час звернення з позовом до суду він не набув права власності на предмет фінансового лізингу, в зв'язку з чим його вимоги про визнання права власності не підлягають задоволенню, адже ст. 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує, або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. При цьому, умовою застосування вказаної норми є також відсутність між позивачем та відповідачем зобов'язальних відносин (що має місце в цьому випадку), оскільки права осіб, які перебувають у зобов'язальних відносинах, захищаються за допомогою відповідних норм інституту зобов'язального права.

Натомість, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та задовольняючи позов, зазначив, що перехід права власності на предмет лізингу не передбачає необхідності укладення окремого договору купівлі-продажу, а є наслідком належного виконання умов договору фінансового лізингу, але при цьому суд не врахував, що належного виконання умов договору обома сторонами в даному випадку не було і умови, передбачені ст. 7 договору фінансового лізингу від 15.08.2000 р., яка регулює перехід права власності на предмет лізингу, сторонами не були дотримані, а отже, позивач мав захистити свої права за договором у спосіб, визначений самим договором чи законом, що регулює зобов'язання сторін договору фінансового лізингу, адже порушення цих прав, як вбачається з позовної заяви, випливає з невиконання лізингодавцем зобов'язань за договором

Крім того, суд апеляційної інстанції задовольнив позов у повному обсязі та визнав за позивачем право власності і на нежилий будинок - корпус цеху № 23, компресорну (літ К, Е, Е1) загальною площею 495,70 м2 за адресою: м.Київ, вул.Смоленська, 31-33, хоча відповідно до п.1.1 договору фінансового лізингу в платне користування позивачу було передано лише корпус № 2, літера "Р", що знаходиться за цією ж адресою, проте апеляційний господарський суд прийшов до нічим не мотивованого висновку, що предмет лізингу включав у себе і дві вищевказані будівлі.

Враховуючи викладене, постанову апеляційного господарського суду не можна визнати законною і обгрунтованою, оскільки вона ухвалена внаслідок неправильного застосування норм матеріального права та з порушення вимог ст. 43 ГПК України, а тому підлягає скасуванню.

Натомість рішення місцевого господарського суду прийнято на підставі ретельного аналізу усіх зібраних у справі доказів та правильного застосування норм матеріального права до спірних правовідносин.

Помилкове посилання суду на обов'язкове укладення між сторонами договору лізингу договору купівлі-продажу предмету лізингу для набуття лізингоодержувачем права власності на предмет лізингу, не вплинуло на правильність висновків суду щодо відсутності передбачених законом підстав для визнання за позивачем права власності на спірне майно, а тому підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.

Відповідно до ст.49 ГПК України з позивача на користь відповідача необхідно стягнути витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у сумі 14 534,65 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

прийняти відмову від касаційної скарги командитного товариства "Д-Груп" та припинити касаційне провадження в цій частині.

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Плюс" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 жовтня 2016 р. у справі за № 910/22897/13 скасувати, залишивши в силі рішення Господарського суду міста Києва від 15 липня 2016 р.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Євромейл" (04050, м.Київ, вул. Мельникова, 12, ЄДРПОУ 25661620) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Техноторг-Плюс" (03061, м.Київ, вул. Шепелєва,6, код ЄДРПОУ 36309527) витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги у сумі 14 534,65 грн.

Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ.

Головуючий Л. Стратієнко

Судді І. Вовк

І. Кондратова