ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2016 року Справа № 906/631/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідача), Алєєвої І.В., Мачульського Г.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком"на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 31.08.2016у справі№906/631/16 Господарського суду Житомирської областіза позовомКерівника Коростенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Коростенської міської радидо1. Відділу освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради 2. Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Коростенської загальноосвітньої школи I-III ступенів №5, провизнання недійсним договору оренди №07/2013 від 22.05.2013, припинення зобов'язання за вказаним договором оренди на майбутнє, зобов'язання звільнення нежитлового приміщення площею 17,42 кв.м.

У судовому засіданні взяли участь представники:

від прокуратури: Доценко Т.О. (прокурор відділу ГПУ);

від позивача: не з'явилися;

від відповідача: Поліщук О.Л. (представник за дов. від 28.12.2015);

від третьої особи: не з'явилися;

В С Т А Н О В И В :

Керівник Коростенської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Коростенської міської ради звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом до Відділу освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради та Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком" про визнання недійсним договору оренди частини нежитлового приміщення №07/2013 від 22.05.2013р., укладеного між Відділом освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради та Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком", загальною площею 17,42м.кв., розташованого в приміщенні Коростенської загальноосвітньої школи I-III ступенів №5 Житомирської області, вартість якого становить 25045,00грн.; припинення з 15.06.2016р. зобов'язання за вказаним договором оренди на майбутнє; зобов'язання Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком" звільнити нежитлове приміщення загальною площею 17,42м.кв. та повернути його Відділу освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради. Позов обґрунтовано тим, що оскаржуваний правочин укладено з порушенням ст.63 Закону України "Про освіту", оскільки передача в оренду майна, що є об'єктом освіти без урахування його призначення - для навчально-виховного процесу, освітньої діяльності, в силу ст.ст.203, 215 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) є підставою для визнання договору оренди недійсним.

Рішенням господарського суду Житомирської області від 21.07.2016 у задоволенні позову відмовлено. Суд визнав, що прокурором та позивачем не доведено, що орендоване за спірним договором приміщення до його укладення використовувалося навчальним закладом у навчально-виховній роботі, технологічно пов`язане з навчально-виховним процесом, а також не доведено факт порушення прав вихованців та осіб, які працюють у даному навчальному закладі умовами оспорюваного договору.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 31.08.2016, рішення у справі скасовано, позов задоволено. Суд визнав, що спірний об'єкт оренди використовувався орендарем не для навчально-виховного процесі, що є порушенням ст.4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст.5 Закону України "Про приватизацію державного майна" та ст.63 Закону України "Про освіту".

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Житомирської філії ПАТ "Укртелеком" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просить постанову у справі скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі. Скаржник вважає, що поза увагою суду залишилась та обставина, що ним використовується спірне приміщення ще з 2002 року. Оскільки об'єкт оренди фінансується орендарем, а не з бюджету, положення ч.5 ст. 63 Закону України "Про освіту" до спірних правовідносин не застосовуються. Оскільки можливість надання навчальними закладами платних послуг в тому числі надання в оренду приміщень передбачена ч.4 ст. 61 вказаного Закону, висновки суду апеляційної інстанції, на думку скаржника, порушують загальні засади цивільного законодавства, та спричинять шкоду як діяльності відповідача так й інтересам територіальної громади.

Відділ освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради надав на адресу Вищого господарського суду України лист в якому просить розглянути справу без участі представника відділу освіти та зазнав, що підтримує касаційну скаргу в повному обсязі.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваної постанови, знаходить необхідним у задоволені касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Згідно ч.1 ст.283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Відповідно до ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

При розгляді даного спору судами встановлено, що 22.05.2013 рішенням №212 виконавчого комітету Коростенської міської ради (позивач) надано дозвіл Відділу освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради на укладення з Житомирською філією ПАТ "Укртелеком" договору оренди частини нежитлового приміщення, розташованого по вул. Островського, 2, в м. Коростені, загальною площею 17,42кв.м.

22.05.2013 між Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі директора Житомирської філії ПАТ "Укртелеком" (орендар, 2-ий відповідач) та Відділом освіти виконавчого комітету Коростенської міської ради (орендодавець, 1-ий відповідач) укладено договір оренди частини нежилого приміщення №07/2013 (далі - Договір) (а.с.23-27), за умовам якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, а саме: частину нежитлового приміщення ЗОШ №5 за адресою: м. Коростень, вул. Островського, 2, загальною площею 17,42кв.м.

Об'єкт оренди надається орендареві в тимчасове платне використання для розміщення обладнання стаціонарного телефонного зв'язку (п.2.1 Договору).

Відповідно до п.4.1. Договору останній діє з 22 травня 2013 року по 21 квітня 2016 року терміном на два роки 11 місяців.

У разі відсутності письмового повідомлення (заяви) від однієї зі сторін іншій стороні про припинення або зміну умов оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору за умови належного виконання з боку орендаря умов договору оренди, такий договір вважається пролонгованим (продовженим) на той самий термін і на тих самих умовах (п.4.2. Договору).

Предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

Судами встановлено, що підставою позову про визнання договору оренди недійсним на майбутнє та звільнення приміщення прокурором визначено використання об'єкта оренди не для навчально-виховного процесу, освітньої діяльності, що суперечить законодавству, а саме положенням ст.63 Закону України "Про освіту" та п.3.19 Державних санітарних правил і норм влаштування, утримання загальноосвітніх навчальних закладів та організації навчально-виховного процесу ДСанПіН 5.5.2.008-01.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (ст. 215 ЦК України).

Стаття 203 ЦК України встановлює загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно ч. 3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Частиною 1 статті 207 Господарського кодексу України (далі - ГК України) також визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушення хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.3 ст. 207 ГК України виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі, якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд встановлює наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначає в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Згідно із ч. 2 ст. 18 Закону України "Про освіту" навчальні заклади, що засновані на загальнодержавній або комунальній власності, мають статус державного навчального закладу.

Статтею 61 Закону України "Про освіту" визначено, що фінансування державних навчальних закладів та установ, організацій, підприємств системи освіти здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів, коштів галузей народного господарства, державних підприємств і організацій, а також додаткових джерел фінансування. Додатковими джерелами фінансування є, зокрема, доходи від реалізації продукції навчально-виробничих майстерень, підприємств, цехів і господарств, від надання в оренду приміщень, споруд, обладнання.

За змістом частини 5 статті 63 Закону України "Про освіту" об'єкти освіти і науки, що фінансуються з бюджету, а також підрозділи, технологічно пов'язані з навчальним та науковим процесом, не підлягають приватизації, перепрофілюванню або використанню не за призначенням.

У відповідності з п. 2 статті 8 Переліку платних послуг, які можуть надаватися державними навчальними закладами, іншими установами та закладами системи освіти, що належать до державної та комунальної форми власності, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 27.08.2010 р. № 796 до інших послуг, які можуть надаватися такими закладами, відноситься надання в оренду будівель, споруд, окремих тимчасово вільних приміщень і площ, іншого рухомого та нерухомого майна або обладнання, що тимчасово не використовується у навчально-виховній, навчально-виробничій, науковій діяльності, у разі, коли це не погіршує соціально-побутових умов осіб, які навчаються або працюють у навчальному закладі.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про загальну середню освіту", завданнями загальної середньої освіти є виховання громадянина України; формування особистості учня (вихованця), розвиток його здібностей і обдарувань, наукового світогляду; виконання вимог Державного стандарту загальної середньої освіти, підготовка учнів (вихованців) до подальшої освіти і трудової діяльності; виховання в учнів (вихованців) поваги до Конституції України, державних символів України, прав і свобод людини і громадянина, почуття власної гідності, відповідальності перед законом за свої дії, свідомого ставлення до обов'язків людини і громадянина; реалізація права учнів (вихованців) на вільне формування політичних і світоглядних переконань; виховання шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної мови, регіональних мов або мов меншин та рідної мови, національних цінностей Українського народу та інших народів і націй; виховання свідомого ставлення до свого здоров'я та здоров'я інших громадян як найвищої соціальної цінності, формування гігієнічних навичок і засад здорового способу життя, збереження і зміцнення фізичного та психічного здоров'я учнів (вихованців).

Апеляційним судом встановлено, що основний вид економічної діяльності Житомирської філії ПАТ "Укртелеком" - розміщення обладнання стаціонарного телефонного зв'язку, тобто ціль господарської діяльності орендаря не пов'язана з навчально-виховним процесом та не має на меті надання освітніх послуг, з огляду на що апеляційна інстанція правомірно визнала, що відповідач використовує приміщення для розміщення технологічного обладнання зв'язку, що суперечить меті досягнення наведених у ст. 5 Закону України "Про загальну середню освіту" завдань.

Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Отже, зважаючи на вищевикладене та враховуючи встановлені обставини в межах розгляду даної справи в суді апеляційної інстанції, колегія погоджується з висновками апеляційного суду про наявність підстав для задоволення позову про визнання недійсним договору оренди, зміст якого суперечить вимогам Закону України "Про освіту", та про зобов'язання повернути спірне приміщення, оскільки таке приміщення загальноосвітнього навчального закладу не може бути об'єктом оренди для використання його у комерційній діяльності.

Наведене спростовує доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування апеляційним господарським судом норм матеріального права, які по суті зводяться до оспорювання висновку суду стосовно доведеності обставин справи та намагань заявника скарги надати перевагу його доказам над іншими, що суперечить вимогам статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, а тому не можуть впливати на правильність та законність судового рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

В задоволені касаційної скарги відмовити.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 31.08.2016 у справі № 906/631/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: І.В. Алєєва

Г.М. Мачульський