ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2016 року Справа № 904/963/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівАлєєвої І.В., Коробенка Г.П.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуКам'янської міської радина постановуДніпропетровського апеляційного господарського судувід01.08.2016у справі№904/963/16Господарського судуДніпропетровської областіза позовомДніпродзержинської міської радидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Нова лінія дизайну"третя особаДержавне підприємство "Придніпровський завод кольорових металів"простягнення збитків

за участю

- відповідача:Баца К.В. (довіреність від 05.10.2016),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Дніпродзержинська міська рада (далі - позивач) просила, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Нова лінія дизайну" (далі - відповідач) 390 106,83 грн. збитків, завданих внаслідок використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач використовує земельну ділянку для розміщення об'єкту нерухомого майна без правовстановлюючих документів, у зв'язку з чим завдав позивачу збитків.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 11.04.2016 (суддя Петренко І.В.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 258 177,32 грн. збитків, в іншій частині позову відмовлено, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.08.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Дармін М.О., судді Березкіна О.В., Чус О.В.) вказане рішення змінено, позов задоволено частково, стягнуто з відповідача 78 552,62 грн. збитків, в іншій частині позову відмовлено, вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вище вказану постанову суду апеляційної інстанції, а рішення суду першої інстанції змінити, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

У відзиві відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін, посилаючись на їх відповідність вимогам чинного законодавства.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач та третя особа не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Відповідно до приписів 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної норм матеріального і процесуального права, а згідно статті 11111 ч.2 п.4 цього кодексу у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно за відповідачем зареєстровано право власності на частку у спільному нерухомому майні у вигляді виробничого корпусу, Б-6, заводу кольорових металів, загальною площею 5492,3 кв.м, яке знаходиться за адресою: Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, пр.Аношкіна, буд.179-К/761.

Листом від 06.04.2015 позивач повідомив відповідача про те, що 17.04.2015 з 13год. 00 хв. до 16год. 00хв. відбудеться обстеження стану та дотримання умов використання земельної ділянки.

За результатами проведеного 17.04.2015 спеціалістами відділу самоврядного контролю департаменту комунальної власності та земельних відносин Дніпродзержинської міської ради обстеження земельної ділянки складений відповідний акт яким встановлено, що на підставі рішення міської ради від 20.01.2006 №680-21/IV укладено договір оренди земельної ділянки від 10.04.2006 №040610600023 із Закритим акціонерним товариством "Сермета Корпорейшн" за адресою: м.Дніпродзержинськ, просп.Аношкіна, 179К/761 площею 1,8800га для розміщення будівель виробничого комплексу строком до 20.01.2009. Фактично на момент обстеження за зазначеною адресою розміщено завод кольорових металів та виробничий корпус Б-6. Договір оренди земельної ділянки на момент обстеження не відповідачем оформлено, що не відповідає вимогам статей 125, 126 Земельного кодексу України.

Після проведення обстеження стану та дотримання умов використання земельної ділянки позивач надіслав відповідачу лист від 17.04.2015 згідно якого відповідачу необхідно було терміново усунути порушення земельного законодавства та привести документи із землекористування у відповідність до вимог чинного законодавства.

Судами обох інстанцій встановлено, що договір оренди землі укладений не був, користування земельною ділянкою здійснюється відповідачем без правовстановлюючих документів.

14.08.2015 відбулося засідання комісії з питань визначення розміру збитків, заподіяних власникам та користувачам, до участі якої був запрошений відповідач, про що свідчить лист управління земельних відносин міської ради від 05.08.2015 за №08-08/2056 та рекомендоване поштове повідомлення про отримання відповідачем даного листа.

14.08.2015 комісією з питань визначення розміру збитків, заподіяних власникам та користувачам був складений акт визначення розміру збитків, заподіяних міській раді, внаслідок використання земельних ділянок м.Дніпродзержинська за період 22.01.2012 по 31.12.2014 відповідно до якого відповідачем завдано збитків на загальну суму 390 106,83грн.

Позивач листом 03.11.2015 за №08-08/3023 звернувся до відповідача, у якому пропонував йому добровільну оплатити збитки, але відповідач залишив його без задоволення.

Суд першої інстанції своє рішення про часткове задоволення позову мотивував тим, що позивач вірно здійснив розрахунок збитків за користування відповідачем земельною ділянкою площею 18 800 кв.м, оскільки визначити розмір площі, яка фактично використовується відповідачем є неможливим. При цьому суд врахувавши заяву відповідача про застосування строку позовної давності, вказав на те, що збитки завданні використанням відповідачем земельної ділянки підлягають стягненню за період з 01.02.2013 по 31.12.2014 у розмірі 258 177,32 грн., а в частині стягнення за період з 22.01.2012 по 31.01.2013 слід відмовити.

Апеляційний суд змінюючи вказане судове рішення виходив з того, що суд першої інстанції безпідставно стягнув збитки, які були розраховані позивачем за користування відповідачем земельною ділянкою площею 18 800 кв.м, так як відповідач є власником нерухомого майна площею 5492,3 кв.м, тобто у стягненні з відповідача збитків за користування землею площею 13 307,7 кв.м, яка не знаходиться під нерухомістю відповідача, слід відмовити.

Підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції відсутні виходячи із наступного.

Судами встановлено, що відповідач заявив клопотання про застосування строку позовної давності.

У касаційній скарзі позивач посилається на безпідставність застосування судом наслідків спливу строку позовної давності та відмову у стягненні збитків за період з 22.01.2012 по 31.01.2013, оскільки про порушення позивач довідався 17.04.2015 під час обстеження земельної ділянки та складання акта, у зв'язку з чим було здійснено відповідний розрахунок.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 257 вказаного кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Тобто позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав.

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За приписами ч.4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Отже початок перебігу позовної давності пов'язується не виключно від дня, коли особа довідалася, але від дня коли особа могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином доводи, викладені у касаційній скарзі, висновків судів у цій частині не спростовують.

Крім того, місцевим господарським судом встановлено, що відповідач набув у власність від Закритого акціонерного товариства "Сермета Корпорейшн" за договором купівлі-продажу від 15.12.2011 будівлю виробничого корпусу Б-6 загальною площею 5492,3 кв.м, що складає 51/100 частки в праві власності на нерухоме майно.

Також цим судом встановлено, що земельна ділянка за адресою: Дніпропетровська область, м.Дніпродзержинськ, пр.Аношкіна, буд.179-К/761 знаходилась в оренді у того ж таки Закритого акціонерного товариства "Сермета Корпорейшн" на підставі договору оренди земельної ділянки від 10.04.2006 №040610600023, який відчужив частину нерухомого майна відповідачу.

Ця обставина також була встановлена і за результатами вищевказаної перевірки, проведеної 17.04.2015 спеціалістами відділу самоврядного контролю департаменту комунальної власності та земельних відносин Дніпродзержинської міської ради.

Відповідно до приписів статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення (ч.1). Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача (ч.2).

Подібні положення містяться і у статті 377 Цивільного кодексу України.

Вказані приписи норм матеріального права не дають правових підстав вважати, що Закрите акціонерне товариство "Сермета Корпорейшн", чи інша особа, у власності якої знаходиться інша, не придбана відповідачем частка нерухомого майна, може бути позбавлене права оренди земельної ділянки під розміщеним нерухомим майном, як і не дають правових підстав вважати, що відповідач мав оформити в оренду таку земельну ділянку, на якій знаходиться нерухоме майно, належне іншій особі,

Відтак немає правових підстав вважати, що відповідач зобов'язаний відшкодувати позивачу збитки за таку частину земельної ділянки.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності оскарженої постанови суду апеляційної інстанції.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Російської Федерації"), у справі "Нєлюбін проти Російської Федерації", повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію, а сама можливість існування двох точок зору на один предмет не є підставою для нового розгляду. Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень.

Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Отже вказані рішення Європейського суду з прав людини суд касаційної інстанції застосовує у даній справі як джерело права.

За вказаних обставин оскільки фундаментальних порушень не встановлено, підстав для скасування оскарженої постанови суду немає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Кам'янської міської ради залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.08.2016 у справі Господарського суду Дніпропетровської області №904/963/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді І.В. Алєєва

Г.П. Коробенко