ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2015 року Справа № 910/16774/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргу Комунального підприємства "Київський метрополітен"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 09.11.2015 (головуючий суддя Мартюк А.І., судді Новіков М.М., Зубець Л.П.)та ухвалуГосподарського суду міста Києва від 07.09.2015 (суддя Ковтун С.А.)у справі№ 910/16774/15 Господарського суду міста Києваза позовомКомунального підприємства "Київський метрополітен"доПублічного акціонерного товариства "ДОК-3"прозобов'язання виконати умови договору,за участю представниківпозивачаКовтун Т.О.,відповідачане з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до відповідача про зобов'язання виконати умови договору від 29.12.2008 № 158-ДБМ, а саме відмовитись від права власності на комплекс будівель та споруд, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 78.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2015 у справі № 910/16774/15, залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2015, припинено провадження у справі, повернуто позивачу з Державного бюджету України 1218,00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з вказаними ухвалою та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить ухвалу місцевого господарського та постанову суду апеляційної інстанції скасувати та передати справу на розгляд Господарського суду міста Києва.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що суди неповно з'ясували обставини, які мають значення для справи, а також порушили норми процесуального права, зокрема ч. 1 ст. 12, ч. 3 ст. 17 ГПК України.

Доводи касаційної скарги зводяться до такого. Суди не врахували, що вимоги позивача про зобов'язання виконати умови договору містять зобов'язальних характер і не відносяться до майнових, а тому до них не можуть застосовуватись вимоги ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Також скаржник зазначає, що господарським судом першої інстанції не враховано п.4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 8 „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", яким передбачено, що припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі. Скаржник звертає увагу суду, що предмет спору існував на момент розгляду справи в суді і не припинив своє існування на момент розгляду справи в суді.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники відповідача не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників вказаних сторін.

Колегія суддів, заслухавши представника позивача (скаржника), обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, Комунальне підприємство "Київський метрополітен" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "ДОК-3" про зобов'язання відповідача виконати умови договору від 29.12.2008 № 158-ДБМ, а саме відмовитись від права власності на комплекс будівель та споруд, розташованих за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 78.

Обґрунтовуючи позов, позивач посилається на те, що за умовами укладеного між сторонами договору від 29.12.2008 № 158-ДБМ щодо врегулювання земельно-майнових питань та виплати компенсацій ВАТ "ДОК-3", пов'язаних з будівництвом Подільського мостового переходу через р. Дніпро та Подільсько-Вигурівської лінії метрополітену у м. Києві, відповідач зобов'язався відмовитись від права власності на комплекс будівель та спору, який знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Межигірська, 78, а позивач зобов'язався сплатити компенсацію за нього, визначену в договорі.

Судами встановлено, що постановою Господарського суду міста Києва від 11.09.2014 у справі № 910/12281/13, зокрема, визнано Публічне акціонерне товариство "ДОК-3" (04080, м. Київ, вул. Межигірська, 78; код ЄДРПОУ 04012106) банкрутом та відкрито ліквідаційну процедуру.

Згідно з п. 9 ч. 1 ст. 38 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури виконання зобов'язань боржника, визнаного банкрутом, здійснюється у випадках і порядку, передбачених розділом ІІІ Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 42 вказаного Закону усі види майнових активів (майно та майнові права) банкрута, які належать йому на праві власності або господарського відання на дату відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідаційної процедури, включаються до складу ліквідаційної маси, за винятком об'єктів житлового фонду, в тому числі гуртожитків, дитячих дошкільних закладів та об'єктів комунальної інфраструктури, що належать юридичній особі - банкруту, які передаються в порядку, встановленому законодавством, до комунальної власності відповідних територіальних громад без додаткових умов і фінансуються в установленому порядку.

За приписами п. 7 ч. 1 ст. 12 ГПК України господарським судам підвідомчі: справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

Положеннями ч. 9 ст. 16 ГПК України визначено, що до виключної підсудності суду, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, віднесено розгляд справ у майнових спорах, передбачених п. 7 ч.1 ст. 12 ГПК України.

Вказане положення кореспондується з ч. 4 ст. 10 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України від 22.12.2011 №4212-VI, що набрав чинності 19.01.2013), згідно з вимогами якого суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, вирішує усі майнові спори з вимогами до боржника, у тому числі спори про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів, пов'язаних із визначенням та сплатою (стягненням) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також справ у спорах про визнання недійсними правочинів (договорів), якщо з відповідним позовом звертається на виконання своїх повноважень контролюючий орган, визначений Податковим кодексом України.

При цьому на відміну від норм ч. 8 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якими визначено, що до визнання боржника банкрутом спори боржника з кредиторами, які мають поточні вимоги до боржника, вирішуються шляхом їх розгляду у позовному провадженні господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, положення ч. 4 ст. 10 вказаного Закону прямо не встановлюють порядку розгляду майнових спорів, стороною яких є боржник, в окремому позовному провадженні. Тому такі майнові спори підлягають розгляду судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, та саме в межах цієї справи.

Враховуючи особливості процедури банкрутства, господарський суд вирішує у межах розгляду справи про банкрутство спори, безпосередньо пов'язані із здійсненням провадження в такій справі, в тому числі про: визнання недійсними (дійсними) правочинів; визнання права власності на майно боржника; оскарження результатів аукціону з продажу майна боржника тощо.

З урахуванням вказаних положень законодавства судами вірно визначено, що спір про зобов'язання виконати умови договору № 158-ДБМ від 29.12.2008 шляхом відмови на користь позивача від права власності на комплекс будівель відноситься до майнових спорів з вимогами до боржника, оскільки зачіпає майнові права та інтереси позивача, пов'язаний з формуванням ліквідаційної маси банкрута, а тому підлягає розгляду виключно в межах провадження по справі про банкрутство Публічного акціонерного товариства "ДОК-3", а не в окремому позовному провадженні.

З огляду на викладене судами правомірно припинено провадження у даній справі.

Відповідно до ст. 111-13 ГПК України касаційні скарги на ухвали місцевого або апеляційного господарських судів розглядаються у порядку, передбаченому для розгляду касаційних скарг на рішення місцевого господарського суду, постанови апеляційного господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок судів про наявність фактичних та правових підстав для припинення провадження у справі є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційної скарги його не спростовують.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування оскаржуваних ухвали та постанови не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-13 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Комунального підприємства "Київський метрополітен" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.11.2015 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 07.09.2015 у справі № 910/16774/15 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова