ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2016 року Справа № 922/100/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіКролевець О.А., суддівЄвсікова О.О., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" на рішення та постановуГосподарського суду Харківської області від 30.05.2016 Харківського апеляційного господарського суду від 13.09.2016у справі№922/100/16 Господарського суду Харківської області за позовомПублічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" доКредитної спілки "Слобода-кредит"провизнання правочину недійснимза участю представників сторінвід позивача:Лінніченко І.В.,від відповідача:не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство Акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - Банк, позивач) звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до Кредитної спілки "Слобода-кредит" (далі - відповідач, Вкладник) про визнання недійсним договору банківського строкового вкладу №11/1-К від 29.08.2007, укладеного між Банком та відповідачем.

Рішенням господарського суду Харківської області від 30.05.2016 (головуючий суддя Денисюк Т.С., суддя Погорелова О.В., суддя Светлічний Ю.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 (колегія суддів у складі: Барбашова С.В., Білецька А.М., Істоміна О.А.), у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, Банк звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, та направити справу на новий розгляд.

Відповідач згідно з приписами ст. 1114 ГПК України був належним чином повідомлений про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 29.07.2008р. між Кредитною спілкою "Слобода-Кредит" (Вкладник) та Відкритим акціонерним товариством Акціонерний банк "УКРГАЗБАНК" (Банк) укладено договір банківського строкового вкладу №11/1-К, який зі сторони Банку був підписаний начальником відділення №11 Харківської філії ВАТ АБ "Укргазбанк" Абросімовим Олександром Валерійовичем, що діяв на підставі положення про відділення №11 Харківської філії ВАТ АБ "Укргазбанк" та довіреності №992 від 07.04.2008, а зі сторони Кредитної спілки "Слобода-Кредит" - Головою Правління Тішаковим Михайлом Івановичем (а.с.25-31 том 1).

За умовами даного договору банківського строкового вкладу та додаткової угоди №1 від 04.08.2008 до нього (а.с.31 том 1), Вкладник розміщує тимчасово вільні кошти в сумі 3500000,00 грн. на депозитний рахунок у відділенні №11 Харківської філії ВАТ АБ "Укргазбанк". За користування депозитом Банк сплачує Вкладнику проценти із розрахунку 8% річних.

04.08.2008р. відповідач згідно платіжного доручення №474 перерахував позивачу грошові кошти у сумі 3500000,00 грн. з призначенням платежу: "Згідно Договору №11/1-К від 29.07.2008".

Також 04.08.2008р. між ВАТ акціонерним банком "Укргазбанк" та фізичною особою ОСОБА_10, який є членом Кредитної спілки "Слобода-Кредит" (як позичальником) був укладений Кредитний договір №15/08-11, за умовами якого банк надає позичальнику кредит в сумі 3500000,00 грн. на строк з 04.08.2008р. по 29.07.2010р. або по день, визначений п.1.4 та/або в п.3.3.1, 3.3.11 цього договору, зі сплатою 10% річних за користування кредитом (а.с.53-58 том 1).

04.08.2008р. між ВАТ акціонерним банком "Укргазбанк" (Застоводержателем) та Кредитною спілкою "Слобода-Кредит" (Заставодавцем) був укладений договір №15/08-11/З про заставу майнових прав (грошових коштів по депозитному договору), за умовами п.1.1 якого договір забезпечує всі вимоги заставодержателя, як кредитора за умовами кредитного договору №15/08-11 від 04.08.2008, укладеного між заставодержателем та фізичною особою ОСОБА_10 (а.с.59-62 том 1).

З матеріалів справи вбачається, що 04.08.2008р. між ВАТ акціонерним банком "Укргазбанк" (як застоводержателем) та Кредитною спілкою "Слобода - Кредит" (як заставодавцем) був укладений договір відступлення права вимоги №15/08-11, за умовами якого, з метою реалізації права вимоги, що є предметом застави згідно договору про заставу майнових прав №15/08-З від 04.08.2008, заставодавець відступає заставодержателю свої права на кошти у сумі 3500000,00 грн., розміщені заставодавцем на депозитному рахунку №2652216200980 згідно з умовами депозитного договору №11/1-К від 29.07.2008 у відділенні №11 Харківської філії ВАТ АБ "Укргазбанк" МФО 350448, з усіма змінами та додатками до нього, який укладено між заставодавцем та заставодержателем (а.с.51-52 том 1).

Судами також встановлено, що постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.04.2014 у справі №5023/4094/12 визнано недійсними договір №15/08-11/3 про заставу майнових прав (грошових коштів по депозитному договору) від 04.08.2008 та договір №15/08-11 про відступлення права вимоги від 04.08.2008, що укладені між Кредитною спілкою "Слобода-Кредит" та АБ "УКРГАЗБАНК".

Предметом даного спору є вимога Банку про визнання недійсним договору як такого, що укладений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з іншою стороною.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що представники сторін, які укладали всі вищевказані договори, в тому числі й оспорюваний договір банківського строкового вкладу, діяли за зловмисною домовленістю, у зв'язку з чим, Банк видав кредитні кошти члену Кредитної спілки "Слобода-Кредит" ОСОБА_10 фактично без забезпечення повернення коштів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій виходили з того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт зловмисної домовленості представників Банку та Вкладника, в зв'язку з чим, відсутні правові підстави для визнання недійсним договору банківського строкового вкладу №11/1-К від 29.08.2007, укладеного між сторонами по справі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком судів з огляду на наступне.

Згідно з ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Частиною 3 ст.215 ЦК України передбачено, що недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Позов про визнання недійсним договору банківського строкового вкладу №11/1-К від 29.07.2008, укладеного між ВАТ АБ "Укргазбанк" та Кредитною спілкою "Слобода-кредит", заявлено на підставі ч.1 ст.232 ЦК України, якою встановлено, що правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним.

Як роз'яснено в п.п.2.1,3.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину. Зловмисна домовленість - це умисна змова представника однієї сторони правочину з другою стороною, внаслідок чого настають несприятливі наслідки для особи, від імені якої вчинено правочин. У визнанні правочину недійсним з відповідної підстави доведенню підлягає не наявність волі довірителя на вчинення правочину, а існування умислу представника, який усвідомлює факт вчинення правочину всупереч інтересам довірителя, передбачає настання невигідних для останнього наслідків та бажає чи свідомо допускає їх настання. При цьому представником не може вважатися орган юридичної особи, в тому числі її керівник, навіть якщо він діяв всупереч інтересам цієї особи: представництво в даному разі визначається за правилами глави 17 названого Кодексу.

З матеріалів справи вбачається та судами встановлено те, що оспорюваний договір банківського вкладу та кредитний договір №15/08-11 від 04.08.2008 укладались однією і тією ж особою з боку Банку - начальником відділення №11 Харківської філії ВАТ АБ "Укргазбанк" - Абросімовим О.В.

Жодних доказів, які б достеменно підтверджували саме зловмисну домовленість цієї посадової особи Банку з Головою правління Кредитної спілки "Слобода-кредит" Тішаковим М.І. при укладенні оспорюваного договору позивачем не надано.

Договір банківського строкового вкладу №11/1-К від 29.08.2007 підписаний уповноваженими представниками сторін, виконаний з боку відповідача шляхом перерахування грошових коштів у сумі 3500000,00 грн. згідно платіжного доручення № 474 від 04.08.2008 і це виконання договору прийняте позивачем без зауважень, у тому числі і щодо правової природи (походження) грошових коштів, що свідчить про створення цим правочином певних правових наслідків та виключає підстави вважати його таким, що укладений внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною.

При цьому, як вбачається зі змісту п.2.1 кредитного договору від 04.08.2008, Банком приймалось в заставу право вимоги грошових коштів в сумі 3500000 грн., які вже розміщені на вкладному (депозитному) рахунку Кредитної спілки "Слобода-кредит".

Банк в силу своїх повноважень з метою зниження ризику втрат від неповернення кредиту мав право та був зобов'язаний перевірити належне забезпечення кредитної операції, а саме факт знаходження та розміщення Кредитною спілкою "Слобода-кредит" цих коштів на відповідному банківському рахунку, адже лише дійсне зобов'язання підлягає забезпеченню.

За загальним правилом, кредитна установа (банк) не повинна видавати кредит, якщо з самого початку існує загроза того, що кошти позичаються фактично без забезпечення їх повернення.

Наведене випливає з приписів ч.1 ст.1056 ЦК України, згідно яких кредитодавець має право відмовитися від надання позичальникові передбаченого договором кредиту частково або в повному обсязі у разі порушення процедури визнання позичальника банкрутом або за наявності інших обставин, які явно свідчать про те, що наданий позичальникові кредит своєчасно не буде повернений.

Місцевий господарський суд обґрунтовано зазначив, що не може прямо вказувати на зловмисну домовленість сторін оспорюваного договору саме по собі посилання позивача на те, що відповідач не мав власних вільних коштів для зарахування їх на депозитний рахунок за оспорюваним договором, відкритий 29.07.2008р., а використав грошові кошти члена Кредитної спілки "Слобода-кредит" ОСОБА_10, які були зараховані ним на рахунок в якості членського внеску до резервного капіталу відповідача.

Колегія суддів також зауважує, що як чинне законодавство, так і кредитний договір від 04.08.2008, згідно п.1.3 якого кредит надається для задоволення споживчих потреб позичальника, не забороняють використання останнім кредитних коштів з метою формування статутного (резервного) капіталу юридичної особи, членом (учасником) якої він є чи має намір стати, так само і не містять жодних обмежень для подальшого зарахування відповідною юридичною особою цих коштів як банківського вкладу на депозитний рахунок.

За таких обставин, позивач не довів належними та допустимими засобами доказування той факт, що оспорюваним правочином були порушені його права та охоронювані законом інтереси.

Враховуючи вказані вище положення цивільного законодавства, а також те, що у п.2.1 кредитного договору від 04.08.2008 сторони засвідчили факт прийняття Банком в заставу права вимоги грошових коштів в сумі 3500000 грн., які вже розміщені на вкладному (депозитному) рахунку Кредитної спілки "Слобода-кредит", касаційна інстанція погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про недоведеність укладення оспорюваного договору банківського вкладу від 29.07.2008 внаслідок зловмисної домовленості представника Банку з Вкладником.

З огляду на зазначене, місцевий та апеляційний господарські суди дійшли правомірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним оспорюваного правочину у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Враховуючи те, що позовні вимоги Банку є недоведеними, а право позивача не порушене, тому суд першої інстанції правильно залишив без задоволення заяву відповідача про застосування позовної давності, оскільки, за змістом ч.1 ст.261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи (п.2.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду №10 від 29.05.2013 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів").

Щодо доводів скаржника про достатність підстав для призначення судової економічної експертизи та необхідність залучення до участі в даній справі певних фізичних осіб (позичальника ОСОБА_10, Абросімова О.В. та Тішакова М.І. - посадових осіб сторін по справі) в якості третіх осіб, прав та обов'язків яких може стосуватися оскаржуване рішення, колегія суддів цілком погоджується з відмовою суду першої інстанції у задоволенні відповідних клопотань позивача з тих мотивів, що, по-перше, за змістом ст.41 ГПК України, призначення експертизи є правом, а не обов'язком господарського суду, та здійснюється лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях.

Натомість місцевий господарський суд, враховуючи відсутність потреби у спеціальних (фінансово-бухгалтерських) знаннях при вирішенні спору немайнового характеру (про визнання недійсним договору), в рішенні від 30.05.2016 вірно зазначив, що поставлені Банком питання виходять за межі предмета даного спору.

По-друге, заявником не доведено прийняття оскаржуваних рішень стосовно ОСОБА_10, Абросімова О.В. та Тішакова М.І., так як мотивувальні і резолютивні частини рішення та постанови не містять висновків про їх вплив на права та обов'язки згаданих фізичних осіб, зокрема, про наділення їх новими правами, покладання на них нових обов'язків, зміну їх наявних прав та/або обов'язків або позбавлення певних прав та/або обов'язків у майбутньому (п.1.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

В свою чергу, сама по собі допущена апеляційним судом описка в частині зазначення про визнання недійсним кредитного договору №15/08-11 від 04.08.2008, в той час як постановою Харківського апеляційного господарського суду від 03.04.2014 у справі №5023/4094/12 визнано недійсними договір №15/08-11/3 про заставу майнових прав (грошових коштів по депозитному договору) від 04.08.2008, не призвела до прийняття неправильної по суті постанови, а тому не може бути підставою для її скасування.

Інші доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих рішення і постанови судів попередніх інстанцій.

Таким чином, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в оскаржених судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що судами у порядку ст.ст. 43, 101, 103 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк "Укргазбанк" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.09.2016 та рішення Господарського суду Харківської області від 30.05.2016 у справі №922/100/16 залишити без змін.

Головуючий суддя О. Кролевець

Судді О. Євсіков

О. Попікова