ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2016 року Справа № 910/7688/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В., суддів:Євсікова О.О., Кролевець О.А.,за участю представників: від позивача:Ахрамович Я.І. дов. від 16.10.2016р від відповідача-1: від відповідача-2:не з'явились, повідомлені належно Землянська Ю.О. дов. від 24.06.2016р. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бритиш Моторс Україна"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 12.09.2016р.у справі№910/7688/16 Господарського суду м.Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Бритиш Моторс Україна"до 1) Корпорації "Феномен" 2) Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк"провизнання договору недійсним ВСТАНОВИВ:

В квітні 2016 року товариство з обмеженою відповідальністю "Бритиш Моторс Україна" (далі - Товариство, іпотекодавець) звернулось до Господарського суду м.Києва з позовом до Корпорації "Феномен" та Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" (далі - Банк, іпотекодержатель) про визнання недійсним іпотечного договору від 30.09.2011р., укладеного між Товариством та Банком.

Рішенням Господарського суду м.Києва від 16.06.2016р. (суддя Бондарчук В.В.) позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір від 30.09.2011р., укладений між позивачем та відповідачем-2.

Рішення місцевого суду мотивоване положеннями статей 92, 203, 215, 241, 261, 334 Цивільного кодексу України, ч.1 статті 5 Закону України "Про іпотеку", статей 2, 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та статей 32, 33, 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких суд дійшов висновків про укладення оспорюваного іпотечного договору стосовно нерухомого майна, яке не було набуто позивачем у власність, та з перевищенням повноважень представником Товариства (заступником генерального директора ОСОБА_6) без наступного схвалення цього договору.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2016р. (головуючий суддя Мартюк А.І., судді Алданова С.О., Зубець Л.П.) рішення скасовано. Прийнято нове рішення про відмову в задоволені позовних вимог.

Постанова апеляційної інстанції обґрунтована приписами статей 92, 203, 215 Цивільного кодексу України, ч.2 статті 5, ч.5 статті 18 Закону України "Про іпотеку" та статей 99, 101 Господарського процесуального кодексу України, з урахуванням яких суд дійшов висновків про недоведеність позивачем підстав для визнання недійсним іпотечного договору від 30.09.2011р., оскільки одночасне укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна та іпотечного договору щодо передачі цього майна в іпотеку врегульовано законом, при укладенні оспорюваного договору ОСОБА_6 діяв в межах нотаріально посвідченої довіреності від 30.09.2011р., наданої йому генеральним директором Товариства ОСОБА_7, відповідних обмежень компетенції якого у визначенні повноважень представника при видачі довіреності статут позивача не містить, а відповідне рішення щодо схвалення зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Бритиш Моторс Україна" укладання договору іпотеки з Банком засвідчене протоколом №30/09/11-1 (а.с.59-64 том 1).

Не погодившись з постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову скасувати та рішення залишити в силі.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статей 92, 203, 215, 145, 237, 241, 244, 334 Цивільного кодексу України, статей 5, 18 Закону України "Про іпотеку", статей 3, 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та статей 33, 101 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи на тому, що, зважаючи на відсутність державної реєстрації права власності на придбане нежитлове приміщення станом на момент укладення іпотечного договору від 30.09.2011р., позивач не мав права на передачу цього нерухомого майна в іпотеку. При цьому Товариство зауважує, що в рішенні зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Бритиш Моторс Україна" від 30.09.2011р., затвердженому протоколом №30/09/11-1, чітко зазначено умову для вчинення представником від імені Товариства дій за довіреністю - виключно для забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором від 28.09.2004р. №31/К, в той час як генеральним директором Товариства ОСОБА_7 видано заступнику генерального директора ОСОБА_6 довіреність на право укладення від імені Товариства іпотечного договору та договору застави в тому числі для забезпечення виконання позивачем будь-яких зобов'язань третіх осіб, тобто всупереч вищезгаданому рішенню загальних зборів. Крім того позивач вважає, що апеляційний суд не лише прийняв надані Банком додаткові докази (копії кредитного договору №31/К від 28.09.2004р. з усіма додатковими угодами, кредитний договір №00356/К від 30.09.2011р.) без належного обґрунтування неможливості їх подання до суду першої інстанції з незалежних від апелянта причин, а й частково поклав їх в основу оскаржуваної постанови.

Відповідач-2 у запереченнях на касаційну скаргу просить оскаржувану постанову залишити без змін з мотивів, у ній викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 30 вересня 2011 року між Товариством та Банком було укладено іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку Банку передане нерухоме майно, а саме: нежитлове приміщення (літ. А), загальною площею 1325,8кв.м., розташоване за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до п.1.1 іпотечного договору, за цим договором іпотекою забезпечується виконання зобов`язань:

- іпотекодавця за укладеним між іпотекодавцем та іпотекодержателем кредитним договором № 31/К від 28.09.2004р. з усіма додатковими угодами до нього (надалі - "Кредитний договір-1") (п.1.1.1 іпотечного договору);

- Корпорації "Феномен" за укладеним між позичальником та іпотекодержателем кредитним договором №00356/К від 30 вересня 2011 року із всіма додатковими угодами до нього (надалі - "Кредитний договір-2") (п.1.1.2 іпотечного договору).

За умовами кредитного договору №31/К від 28.09.2004р. (із змінами внесеними згідно з додатковою угодою №9 від 30.09.2011р.) кредит було надано позичальнику (ТОВ "Бритиш Моторс Україна"), в тому числі на купівлю нерухомості, загальною площею 1325,8кв.м., розташованої за адресою: АДРЕСА_1, що належить Корпорації "Феномен", місцезнаходження: 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького 63-А, код ЄДРПОУ 20048285, вартістю 1032000 доларів США та сплати податку на прибуток на суму еквівалентну 168 000 дол. США.

Згідно з п.1.2 іпотечного договору, зазначений предмет іпотеки належить іпотекодавцю на праві власності на підставі: Договору купівлі-продажу нежитлового приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченком А.В. 30 вересня 2011 року за реєстровим № 5583, зареєстрований в Державному реєстрі правочинів № 4664419 від 30 вересня 2011 року, і буде зареєстрований в КП "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна" в обумовлені строки.

Судами також встановлено, що право власності на нежитлове приміщення (в літ. А) загальною площею 1325,80кв.м. по АДРЕСА_1 позивачем набуте в момент державної реєстрації такого права, яка відбулася 08.12.2011р.

Спір між сторонами виник у зв'язку з тим, що, на думку позивача, оспорюваний іпотечний договір було укладено стосовно нерухомого майна, яке станом на 30.09.2011р. ще не було набуто іпотекодавцем у власність, так як державна реєстрація придбаного майна за покупцем відбулася лише 08.12.2011р. Крім того позивач посилається на вчинення оспорюваного правочину представником Товариства (заступником генерального директора ОСОБА_6) з перевищенням наданих йому повноважень без наступного схвалення цього договору вищим органом Товариства.

Відповідно до ч.4 статті 334 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину) встановлено, що у разі якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Частиною 1 статті 5 Закону України "Про іпотеку" та частиною 6 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину), на порушення яких помилково послався суд першої інстанції в обґрунтування підстав для задоволення позову, передбачено, що предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом. Будь-які правочини щодо нерухомого майна (відчуження, управління, іпотека тощо) укладаються, якщо право власності на таке майно зареєстровано згідно з вимогами цього Закону.

Разом з тим апеляційний суд вірно зазначив, що відповідно до ч.2 статті 5 та ч.5 статті 18 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) предметом іпотеки також може бути об'єкт незавершеного будівництва, майнові права на нього, інше нерухоме майно, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови, що іпотекодавець може документально підтвердити право на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно у майбутньому. Обтяження такого нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації у встановленому законом порядку незалежно від того, хто є власником такого майна на час укладення іпотечного договору. У разі якщо іпотекою забезпечується повернення позики, кредиту для придбання нерухомого майна, яке передається в іпотеку, договір купівлі-продажу цього нерухомого майна та іпотечний договір можуть укладатися одночасно.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду рішень господарських судів у справах зі спорів про визнання недійсним договору іпотеки, пов'язаних із застосуванням статті 5 Закону України "Про іпотеку" (постанова ВСУ від 29.11.2010р. у справі №4/178-09-5317).

Колегія суддів вважає, що правильність висновку апеляційної інстанції щодо допустимості законної передачі в іпотеку нерухомого майна, яке стане власністю іпотекодавця після укладення іпотечного договору, за умови документального підтвердження іпотекодавцем у майбутньому права на набуте ним у власність відповідне нерухоме майно, випливає із вказаного застереження, встановленого абзацом 4 ч.1 статті 5 Закону України "Про іпотеку", яке дозволяє виняток із загального правила про передачу в іпотеку нерухомого майна, зареєстрованого за іпотекодавцем на праві власності.

Крім того, касаційна інстанція враховує, що згідно з ч.2 статті 9 Цивільного кодексу України законом можуть бути передбачені особливості регулювання майнових відносин у сфері господарювання.

При цьому ч.2 статті 5, ч.5 статті 18 Закону України "Про іпотеку" (в редакції, чинній на момент укладення оспорюваного договору) та ч.4 статті 334 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент вчинення оспорюваного правочину), ч.ч.3,6 статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" співвідносяться як норми спеціального та загального закону, відтак, в силу правового принципу "lex specialis derogat generali" (спеціальний закон скасовує загальний закон) та положень ч.2 статті 9 Цивільного кодексу України суд апеляційної інстанції правильно застосував до спірних правовідносин норми спеціального закону, які мають перевагу над загальним законом.

Водночас, в основу оскаржуваної постанови покладено також висновки суду апеляційної інстанції про те, що оспорюваний іпотечний договір не може бути визнано недійсним, оскільки при його укладенні представник ОСОБА_6 діяв в межах нотаріально посвідченої довіреності від 30.09.2011р., наданої йому генеральним директором Товариства ОСОБА_7, відповідних обмежень компетенції якого у визначенні повноважень представника при видачі довіреності статут позивача не містить, а рішення щодо погодження укладання договору іпотеки з Банком засвідчене протоколом №30/09/11-1 загальних зборів учасників Товариства.

Однак касаційна інстанція вважає передчасними такі висновки судів І та апеляційної інстанцій стосовно питань укладення оспорюваного іпотечного договору з перевищенням повноважень представника Товариства (заступника генерального директора ОСОБА_6) та відсутності чи наявності подальшого схвалення цього договору, з огляду на таке.

Згідно приписів ч.1 статті 101 Господарського процесуального кодексу України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.

Як роз'яснено в абзаці 3 п.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011р. №7 "Про деякі питання практики застосування розділу ХІІ Господарського процесуального кодексу України", у вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини. У разі прийняття додаткових доказів у постанові апеляційної інстанції мають зазначатися підстави такого прийняття.

Наведеної правової позиції дотримується Верховний Суд України при здійсненні перегляду рішень господарських судів, прийнятих з порушенням норм процесуального права (постанова ВСУ від 22.02.2005р. у справі №34/400).

Однак оскаржувана постанова не містить обґрунтування підстав прийняття апеляційним судом поданих Банком додаткових доказів (копії кредитного договору №31/К від 28.09.2004р. з усіма додатковими угодами, кредитного договору №00356/К від 30.09.2011р.), незважаючи на те, що ця постанова є наслідком встановлення фактичних обставин в тому числі й з урахуванням згаданих додаткових доказів.

Згідно вимог ч.3 статті 237 та ч.2 статті 244 Цивільного кодексу України представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства. Представництво за довіреністю може ґрунтуватися на акті органу юридичної особи.

Як роз'яснено в абзаці 2 п.10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008р. №13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", рішення загальних зборів та інших органів управління господарського товариства, що за своєю правовою природою є актами, дійсні, якщо у судовому порядку не буде встановлено інше.

Як вбачається з матеріалів справи, питання про передачу в іпотеку банку нежитлових приміщень за адресою: АДРЕСА_1 та надання заступнику генерального директора Товариства ОСОБА_6 повноважень на укладення та підписання з ПАТ "Марфін Банк" відповідного іпотечного договору було погоджено загальними зборами учасників ТОВ "Бритиш Моторс Україна" та оформлене протоколом №30/09/11-1 від 30.09.2011р.

Так, згідно прийнятого рішення по п'ятому питанню порядку денного:

Для забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором від 28.09.2004р. №31/К із змінами та доповненнями відповідно до додаткових угод Товариству передати в іпотеку Банку наступне нерухоме майно, що буде належати Товариству на праві власності - нежитлові приміщення загальною площею 1325,8 м. кв., розташовані за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер - 32441085) та укласти відповідний іпотечний договір. Надати заступнику генерального директора Товариства ОСОБА_6 повноваження на укладення та підписання від імені ТОВ "Бритиш Моторс Україна" вказаного іпотечного договору. Інші умови іпотечного договору заступнику генерального директора Товариства - ОСОБА_6 визначити на власний розсуд за погодженням з Банком. Товариству, в особі генерального директора Товариства ОСОБА_7, надати заступнику генерального директора Товариства - ОСОБА_6 відповідну довіреність (а.с.62 том 1).

Судами першої та апеляційної інстанцій також встановлено, що оспорюваний іпотечний договір від імені позивача підписаний ОСОБА_6, який діяв на підставі довіреності, посвідченої приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченком А.В. від 30.09.2011р. за реєстровим № 5581 (а.с.87 том 1).

За змістом довіреності від 30.09.2011р. Товариство уповноважило ОСОБА_6: купити на ім'я Товариства з обмеженою відповідальністю "Бритиш Моторс Україна" наступне нерухоме майно: нежитлове приміщення (в літ. А) загальною площею 1325,80 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за ціною 9600000 грн., в тому числі ПДВ, укласти та підписати від імені Товариства договір купівлі-продажу вказаного нежитлового приміщення, провести розрахунок, подати та отримати всі необхідні для цього документи, передати в іпотеку вказане нерухоме майно Публічному акціонерному товариству "Марфін Банк" для забезпечення виконання будь-яких зобов'язань Товариства та/або для забезпечення виконання будь-яких зобов'язань третіх осіб, укласти та підписати іпотечний договір, подати та отримати всі необхідні для цього документи, передати у заставу Публічному акціонерному товариству "Марфін Банк" частку в статутному фонді Корпорації "Феномен", ідентифікаційний код 20048285 (у розмірі 0,17% статутного фонду Корпорації "Феномен"), що належить на праві власності Товариству з обмеженою відповідальністю "Бритиш Моторс Україна" для забезпечення виконання будь-яких зобов'язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Бритиш Моторс Україна" та/або для забезпечення виконання будь-яких зобов'язань третіх осіб та підписати відповідний договір застави.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що довіреність від 30.09.2011р. має похідний характер від рішення загальних зборів учасників ТОВ "Бритиш Моторс Україна" №30/09/11-1 від 30.09.2011р., на якому вона ґрунтується, тому в силу вимог ч.3 ст.237 та ч.2 ст.244 Цивільного кодексу України ця довіреність за обсягом повноважень представника позивача повинна відповідати змісту рішення вищого органа Товариства від 30.09.2011р.

При цьому висновок апеляційного суду про підписання оспорюваного договору іпотеки представником позивача без перевищення повноважень на підставі довіреності, виданої генеральним директором Товариства в межах повноважень, визначених Статутом Товариства, є таким, що суперечить приписам ч.3 статті 237, ч.2 статті 244 Цивільного кодексу України та не відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Згідно з ч.2 статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Відповідно до п.п.7,8 ч.2 статті 105 Господарського процесуального кодексу України у постанові мають бути зазначені: обставини справи, встановлені апеляційною інстанцією, доводи, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази, мотиви застосування законів та інших нормативно-правових актів; у разі скасування або зміни рішення місцевого господарського суду - доводи, за якими апеляційна інстанція не погодилась з висновками суду першої інстанції.

Разом з тим апеляційним судом належним чином не відхилено доводи позивача та не спростовано висновок суду першої інстанції про те, що в рішенні зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Бритиш Моторс Україна" від 30.09.2011р., затвердженому протоколом №30/09/11-1, чітко зазначено умову для вчинення представником від імені Товариства дій за довіреністю - виключно для забезпечення виконання іпотекодавцем зобов'язань за кредитним договором від 28.09.2004р. №31/К, в той час як генеральним директором Товариства ОСОБА_7 видано заступнику генерального директора ОСОБА_6 довіреність на право укладення від імені Товариства іпотечного договору в тому числі для забезпечення виконання позивачем будь-яких зобов'язань третіх осіб, зокрема, зобов'язань відповідача-1 за кредитним договором №00356/К від 30.09.2011р., що суперечить вищезгаданому рішенню загальних зборів.

Крім того, згідно приписів статті 241 Цивільного кодексу України, правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.

Як роз'яснено в абзаці 1 п.3.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", наступне схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені представником, з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним (стаття 241 ЦК України). Настання передбачених цією статтею наслідків ставиться в залежність від того, чи було в подальшому схвалено правочин особою, від імені якої його вчинено; тому господарський суд повинен у розгляді відповідної справи з'ясовувати пов'язані з цим обставини. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення уповноваженого органу (посадової особи) такої юридичної особи до другої сторони правочину чи до її представника (лист, телефонограма, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення зазначеним органом (посадовою особою) дій, які свідчать про схвалення правочину (прийняття його виконання, здійснення платежу другій стороні, підписання товаророзпорядчих документів і т. ін.). Наведене стосується й тих випадків, коли правочин вчинений не представником юридичної особи з перевищенням повноважень, а особою, яка взагалі не мала повноважень щодо вчинення даного правочину.

Всупереч вимог статей 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України судами І та апеляційної інстанцій не надано належної правової оцінки доводам Банку про те, що у справі наявні докази подальшого схвалення Товариством оспорюваного іпотечного договору, укладеного представником іпотекодавця з перевищенням повноважень, зокрема, шляхом вчинення державної реєстрації обтяжень іпотекою в Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна та Державному реєстрі іпотек (а.с.132,133 том 1).

Судами попередніх інстанцій також не перевірено тих обставин, чи в наступний період (після 30.09.2011р.), тобто протягом 2011-2015рр. вищим органом Товариства розглядалися та затверджувалися річні звіти правління про результати його фінансово-господарської діяльності, та чи загальними зборами товариства висувалися заперечення щодо передачі в іпотеку нерухомого майна та обумовленого цим перебування його під забороною на відчуження та відображення відповідного обтяження у Державному реєстрі іпотек, адже послідовне затвердження загальними зборами Товариства звітів правління про результати фінансово-господарської діяльності за 2011-2015рр. без зауважень щодо знаходження належного позивачу нерухомого майна в іпотеці, оформленої оспорюваним правочином, може свідчити як про обізнаність керівництва позивача про факт існування цього договору, так і про подальше його схвалення.

За таких обставин колегія суддів вважає, що, неправильно застосувавши до спірних правовідносин приписи статей 237, 241, 244 Цивільного кодексу України, суди попередніх інстанцій не з'ясували тих істотних обставин, чи мало місце протягом 2011-2015рр. подальше схвалення іпотекодавцем іпотечного договору від 30.09.2011р., тобто ще до прийняття загальними зборами учасників Товариства рішення від 05.04.2016р. про відмову від його схвалення, яке (рішення) покладено судом першої інстанції в обґрунтування висновку щодо недійсності оспорюваного договору (а.с.29 том 1).

Отже суди першої та апеляційної інстанцій вказані обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення даного спору, не дослідили та достеменно не встановили.

Разом з тим, судом першої інстанції помилково не враховано наступне.

Відповідно до статті 217 Цивільного кодексу України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Встановивши відсутність відповідних повноважень у вигляді рішення загальних зборів учасників позивача щодо передачі Банку в іпотеку нерухомого майна саме для забезпечення зобов'язань третіх осіб, місцевий господарський суд, у подальшому, в порушення вимог статей 43,84 Господарського процесуального кодексу України не перевірив умови іпотечного договору від 30.09.2011р. на предмет наявності підстав для визнання його недійсним в частині забезпечення виконання позивачем зобов'язань відповідача-1 (Корпорації "Феномен") за кредитним договором №00356/К від 30.09.2011р. (п.1.1.2), зокрема, щодо можливості укладання оспорюваного договору без включення зазначеної частини з огляду на чітке визначення в рішенні загальних зборів учасників Товариства від 30.09.2011р. мети його майбутнього укладення, а саме для забезпечення виконання іпотекодавцем своїх зобов'язань за кредитним договором від 28.09.2004р. №31/К.

Наведене унеможливлює для касаційної інстанції погодитися з висновком суду першої інстанції щодо наявності фактичних та відповідно правових підстав для задоволення позовних вимог повністю.

Відповідно до частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 названого Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Недодержання судом першої або апеляційної інстанції цих норм процесуального права, якщо воно унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи, є підставою для скасування судового рішення з передачею справи на новий розгляд до відповідного суду (пункт 3 частини 1 статті 1119 Господарського процесуального кодексу України), оскільки касаційна інстанція, згідно приписів статті 1117 цього Кодексу не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин колегія суддів, враховуючи приписи статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, дійшла висновку, що оскаржувана постанова та рішення від 16.06.2016р. підлягають скасуванню як такі, що винесені без дослідження всіх обставин справи, які мають істотне значення для правильного розгляду спору по суті, з направленням справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду необхідно врахувати викладене, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, перевірити доводи, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення сторін, дати їм належну юридичну оцінку, і в залежності від встановлених обставин вирішити спір у відповідності з нормами чинного законодавства, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, з ухваленням законного й обґрунтованого судового рішення.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115,1117-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Бритиш Моторс Україна" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду м.Києва від 16.06.2016р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 12.09.2016р. у справі №910/7688/16 скасувати.

Справу №910/7688/16 передати на новий розгляд до Господарського суду м.Києва.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець