ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2015 року Справа № 922/1578/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі товариства з обмеженою відповідальністюна рішення та постановуГосподарського суду Харківської області від 02.06.2015 Харківського апеляційного господарського суду від 23.07.2015у справі№ 922/1578/15 Господарського суду Харківської областіза позовомАзово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі товариства з обмеженою відповідальністюдо1. Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота" 2. Публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій"провизнання недійсним договоруза участю представників сторін:

позивача: Орлов О.О., дов. від 01.09.2015 б/н

відповідача-1: Комаровський Д.В., дов. від 08.12.2014 № 39

відповідача-2: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Азово-Чорноморська інвестиційна компанія у формі товариства з обмеженою відповідальністю звернулася до Господарського суду Харківської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті Ворота" та Публічного акціонерного товариства Банк "Меркурій" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за договором № 02-25К-02 на кредитну лінію від 21.01.2008, укладеного між ПАТ "Банк Золоті Ворота" та ПАТ Банк "Меркурій" від 07.02.2014.

Рішенням господарського суду Харківської області від 02.06.2015 у справі № 922/1578/15 (суддя Бринцев О.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 23.07.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., судді Бородіна Л.І., Плахов О.В.) в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Азово-Чорноморська інвестиційна компанія у формі товариства з обмеженою відповідальністю звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 02.06.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.07.2015, прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 202, 203, 215 Цивільного кодексу України, оскільки судами попередніх інстанцій не було враховано, що укладаючи спірний правочин, відповідачі, не замінюючи кредитора у зобов'язанні, замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, і зазначена обставина є підставою для визнання оспорюваного договору недійсним.

28.10.2015 до Вищого господарського суду України від Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі товариства з обмеженою відповідальністю надійшли додаткові пояснення до касаційної скарги, в яких скаржник, підтримуючи вимоги касаційної скарги, зазначає про те, що оспорюваний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки відповідачі не надали позивачу беззаперечних доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач-2 не скористався передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанції та підтверджується матеріалами справи, 21.01.2008 між Акціонерним комерційним банком "Меркурій" та Азово-Чорноморською інвестиційною компанією у формі товариства з обмеженою відповідальністю було укладено договір № 02-25К-02 на кредитну лінію, відповідно до п. 1.1 якого (в редакції додаткової угоди до договору від 07.05.2008) у строк з 21.01.2008 по 25.01.2008 кредитор відкриває позичальнику на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання невідновлювальну лінію у сумі, що не перевищує 6300000,00 грн. на придбання нерухомості, а позичальник зобов'язується повернути кредит не пізніше 19.01.2009, та сплачувати проценти за його користування по ставці 18% річних на визначених цим договором умовах. Строк повернення кредиту продовжується на умовах, передбачених цим договором.

07.02.2014 між Публічним акціонерним товариством Банк "Меркурій" (первісний кредитор) та Публічним акціонерним товариством "Банк Золоті Ворота" (новий кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги за договором № 02-25К-02 на кредитну лінію від 21.01.2008, відповідно до умов якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає право вимоги первісного кредитора до Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі товариства з обмеженою відповідальністю (боржник) у розмірі, визначеному п. 1.2 договору, за договором № 02-25К-02 на кредитну лінію від 21.01.2008 та усіх додаткових угод до нього, укладеним між первісним кредитором та боржником, та стає кредитором в зобов'язаннях за кредитним договором та всіма додатковими угодами до нього в обсязі та на умовах, визначених договором. Право вимоги від первісного кредитора до нового кредитора передається частково, в обсязі, зазначеному в п. 1.2 договору.

Згідно із п. 1.2 договору відступлення суму вимог, що відступається, станом на дату укладення становить строкова заборгованість за кредитом у розмірі 7566200,00 грн.

Як передбачено п. 1.3 договору відступлення, в забезпечення виконання боржником своїх зобов'язань за кредитним договором між первісним кредитором та боржником (іпотекодавцем) було укладено іпотечний договір № 16-03-09 від 21.01.2008, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Зубарєвим І.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 369, предметом якого є нежитлові приміщення 3-го поверху № 1-6, 8-20, в літ. А-3, загальною площею 357,3 кв. м, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

Пунктом 2.1 договору відступлення передбачено, що за відступлення права вимоги новий кредитор сплачує первісному кредитору грошову ціну (ціна договору) в розмірі 7566200,00 грн., ПДВ не передбачено, шляхом перерахування коштів первісному кредитору на рахунок № 290949999 в АТ Банк "Меркурій" м. Харків, код банку 351663, код ЄДРПОУ 14360386.

Сторонами у п. 2.1.1 погоджено, що ціна договору перераховується новим кредитором будь-якими частинами на зазначені в п. 2.1 договору реквізити не пізніше 28.02.2014, включно, з обов'язковим урахуванням умов викладених п. 3.5 цього договору.

Так, п. 3.5 договору відступлення встановлено, що сторони зобов'язуються протягом трьох робочих днів з дати укладення даного договору, укласти та підписати договір відступлення права вимоги за договором № 448 про надання споживчого кредиту від 05.08.2008, за яким ПАТ "Банк Золоті Ворота" зобов'язується передати, а ПАТ Банк "Меркурій" прийняти право вимоги ПАТ "Банк Золоті Ворота" до боржника у розмірі 6156200 грн. 00 коп., за договором № 448 про надання споживчого кредиту від 05.08.2008 та усіх додаткових угод до нього, укладеним між ПАТ "Банк Золоті Ворота" і боржником, надалі за текстом - кредитний договір-2, за що ПАТ Банк "Меркурій" зобов'язується сплатити на користь ПАТ "Банк Золоті Ворота" грошові кошти в розмірі 6156200 грн. 00 коп., з урахуванням та у випадку виконання новим кредитором умов п. 2.1 та п. 2.1.1 цього договору, та не пізніше 28 лютого 2014.

Як з'ясовано судом апеляційної інстанції, після укладення оспорюваного договору відступлення кошти у сумі 7566200,00 грн. були перераховані на рахунок відповідача-2, що підтверджується меморіальними ордерами, копії яких додано до матеріалів справи (т.1, а.с.142-147).

11.02.2014 між Публічним акціонерним товариством Банк "Меркурій" (новий кредитор) та Публічним акціонерним товариством "Банк Золоті Ворота" (первісний кредитор) було укладено договір відступлення права вимоги за договором № 448 про надання споживчого кредиту від 05.08.2008, відповідно до п. 1.1 якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає право вимоги первісного кредитора до ОСОБА_8 (боржник) у розмірі, що згідно з п. 1.2 договору становить 6156200,00 грн., за договором № 448 про надання споживчого кредиту від 05.08.2008 та усіх додаткових угод до нього, укладеним між первісним кредитором та боржником, за що ПАТ Банк "Меркурій" зобов'язується сплатити на користь відповідача-1 грошові кошти в розмірі 6156200 грн. 00 коп.

Відповідно до п. 1.4 вищевказаного договору в забезпечення боржником своїх зобов'язань за кредитним договором укладено договір поруки № 448/1 від 05.08.2008 між первісним кредитором та ОСОБА_9 та договір поруки № 448/2 від 12.08.2008 між первісним кредитором та ОСОБА_10.

Відповідно до умов договору відступлення права вимоги від 11.02.2014 відповідач-2 перерахував на рахунок відповідача-1 грошові кошти у розмірі 6156200,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1234 від 11.02.2014.

Також, як встановлено апеляційним господарським судом, рішенням Київського районного суду м. Харкова від 07.12.2010 у справі № 2-2000/10/15 задоволено позов Публічного акціонерного товариства "Банк Золоті ворота"; стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_11 на користь ПАТ "Банк Золоті Ворота" заборгованість за кредитним договором в сумі 208127,46 грн. та 501527,89 доларів США (що є еквівалентом 4183187,36 грн. за офіційним курсом НБУ станом на 18.05.2010), а також судовий збір у сумі 1700 грн. 00 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в сумі 120 грн.

Постановою державного виконавця підрозділу примусового виконання рішень відділу виконавчої служби Головного управління юстиції у Харківській області від 05.09.2011 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-2000/10/15, виданого 02.06.2011 Київським районним судом м. Харкова.

Предметом позову у справі є вимоги позивача про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за договором № 02-25К-02 на кредитну лінію від 21.01.2008, укладеного між ПАТ "Банк Золоті Ворота" та ПАТ Банк "Меркурій" від 07.02.2014.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що укладаючи оспорюваний правочин відповідачі, не змінюючи кредитора у зобов'язанні, замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, що є порушенням ст. 202 Цивільного кодексу України. Крім цього, позивач вказує на те, що оспорюваний договір підписаний неповноважними особами.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України способом захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Як передбачено ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Статтею 215 Цивільного кодексу України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Як передбачено ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Отже, крім учасників правочину (сторін за договором), позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм чинного законодавства, обов'язковими умовами визнання договору недійсним є наявність у позивача певного суб'єктивного права (охоронюваного інтересу) - об'єкту судового захисту, порушення у зв'язку з укладенням відповідного договору таких прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі, та належність обраного способу судового захисту. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Статтею 512 Цивільного кодексу України визначено підстави заміни кредитора у зобов'язанні, зокрема внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст.ст. 514, 516 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків.

З аналізу наведених норм вбачається, що заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на характер, обсяг і порядок виконання боржником своїх обов'язків, не погіршує становище боржника і не зачіпає його інтересів, та здійснюється без згоди боржника, однак сторони мають право додатково врегулювати порядок заміни кредитора у договорі.

Вказаної правової позиції дотримується також і Верховний суд України у постанові від 15.04.2015 у справі № 3-43гс15.

Разом з тим, як вбачається зі змісту позовної заяви та матеріалів справи, позивач не вказав, які його права або охоронювані законом інтереси порушені укладенням оспорюваного договору, та не обґрунтував, у зв'язку з чим він звернувся з позовом у даній справі, стверджуючи лише про невідповідність договору нормам законодавства.

Надаючи правову оцінку доводам скаржника щодо підстав недійсності договору відступлення права вимоги за договором № 02-25К-02 на кредитну лінію від 21.01.2008, укладеного між ПАТ "Банк Золоті Ворота" та ПАТ Банк "Меркурій" від 07.02.2014, колегія суддів виходить з такого.

Згідно з ч. 1 ст. 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Як передбачено ч.ч. 1, 3 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Кредитор у зобов'язанні не може бути замінений, якщо це встановлено договором і законом.

За своєю правовою природою відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредитору і відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому зміна кредитора у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання.

При цьому, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору, а тому заміна кредитора у зобов'язанні шляхом відступлення права вимоги із зазначенням у договорі обсягу зобов'язання, яке передається, на стадії виконання судового рішення, не обмежує цивільних прав сторін спірних правовідносин і не впливає на правомірність цесії.

Доводи скаржника про те, що укладаючи оспорюваний правочин відповідачі, не змінюючи кредитора у зобов'язанні, замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, не відповідають змісту оспорюваного договору, оскільки як встановлено судами попередніх інстанцій, предметом вказаного договору є передача первісним кредитором новому кредитору права вимоги до позивача (як боржника) за договором № 02-25К-02 на кредитну лінію від 21.01.2008, внаслідок чого останній стає кредитором в зобов'язаннях за кредитним договором. При цьому оспорюваним договором не вирішувались процесуальні питання, пов'язані з виконанням судового рішення та заміною стягувача у виконавчому провадженні.

З цих підстав, суд апеляційної інстанції правомірно і обґрунтовано відхилив посилання позивача на висновки Верховного Суду України, викладені у постанові від 19.08.2014 у справі № 923/945/13, оскільки предметом спору у справі, яка переглядалася Верховним Судом України, було визнання недійсним договору уступки права вимоги з тих підстав, що сторони, не замінюючи кредитора у зобов'язанні в порядку, передбаченому чинним законодавством, шляхом укладення цивільно-правової угоди замінили стягувача на стадії виконання судового рішення, і вказані обставини суттєво відрізняються від обставин, встановлених судами у цій справі.

Матеріали справи свідчать, що предметом спору є питання дійсності договору від 07.02.2014 про відступлення права вимоги за договором № 02-25К-02 на кредитну лінію від 21.01.2008, умовами якого передбачено обов'язок відповідачів укласти в майбутньому договір відступлення права вимоги за договором № 448 про надання споживчого кредиту від 05.08.2008. Натомість, доводи позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг щодо недійсності оспорюваного договору зводяться саме до заперечення правомірності укладення договору відступлення права вимоги за договором № 448 про надання споживчого кредиту від 05.08.2008.

Відповідно до ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Вирішуючи спір по суті заявлених вимог, суди попередніх інстанцій, врахувавши вищенаведені обставини та приписи законодавства, встановивши, що оспорюваним договором не вирішуються процесуальні питання, пов'язані з виконанням судового рішення та заміною сторони виконавчого провадження, з'ясувавши, що підписанти оспорюваного договору мали повноваження на укладення відповідного правочину від імені відповідачів, дійшли вірного висновку про недоведеність позивачем факту порушенням сторонами при укладенні спірного договору положень ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, у зв'язку із чим правомірно відмовили у задоволенні позову.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.

Доводи скаржника, викладені у додаткових поясненнях до касаційної скарги, щодо недійсності договору з підстав ненадання скаржнику доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на положення ст. 517 Цивільного кодексу України, якою визначені правові наслідки ненадання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні.

Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанції норм законодавства при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для їх зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Азово-Чорноморської інвестиційної компанії у формі товариства з обмеженою відповідальністю залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Харківської області від 02.06.2015 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 23.07.2015 у справі № 922/1578/15 залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Л. Гольцова

Т. Козир