ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2015 року Справа № 917/706/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г.суддівКоробенка Г.П., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Хлібодар"на постановуХарківського апеляційного господарського судувід26.06.2015у справі№917/706/15Господарського суду Полтавської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма" Хлібодар"доФізичної особи підприємця ОСОБА_4простягнення сумиза участю

- позивача:Чуфістова Ю.Г. (довіреність від 02.02.2015)- відповідача:ОСОБА_6 (довіреність від 27.10.2015),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрофірма" Хлібодар" (далі - позивач) просило стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач) 250 000,00 грн. боргу.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не виконала умови укладеного усного договору купівлі-продажу, не передала товар - насіння та мінеральні добрива, тому повинна повернути позивачу попередню оплату.

Рішенням Господарського суду Полтавської області від 14.05.2015 (суддя Безрук Т.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 26.06.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., судді Барбашова С.В., Білецька А.М.), в позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ці судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

У відзиві відповідач посилається на те, що судами правильно застосовано строки позовної давності та у зв'язку із їх пропуском відмовлено у позові.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та відповідачем було укладено угоду, відповідно до якої відповідач зобов'язався поставити позивачу товар (насіння та мінеральні добрива) на загальну суму 250 000,00 грн.

При цьому встановлено, що відповідач виписав позивачеві рахунок-фактуру №л-00001 від 24.10.2011 на попередню оплату обумовленого між сторонами товару в сумі 250 000,00 грн., а позивач 24.10.2011 платіжним документом №404 перерахував відповідачеві попередню оплату за товар (насіння та мінеральні добрива) в сумі 250 000,00 грн.

Також встановлено, що відповідач поставку товару не здійснив.

24.12.2014 позивач направив на адресу відповідача вимогу за №159 про повернення коштів в сумі 250 000,00 грн., про що свідчить поштове повідомлення про вручення поштового відправлення, проте вказана вимога була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про відмову у позові мотивував тим, що між сторонами був укладений усний договір купівлі-продажу, недодержання письмової форми якого відповідно до статті 218 Цивільного кодексу України не має наслідком його недійсності. Передати товар відповідач повинна була в момент вчинення усного правочину, а з наступного дня у позивача виникло право вимагати повернення попередньої оплати у зв'язку з невиконанням відповідачем умов договору щодо передачі товару, тому позивачем було пропущено строк позовної давності, про застосування наслідків якого просив відповідач. Суди вважали, що цей строк має обраховуватися від дня, коли у позивача виникло право на вимогу щодо повернення попередньої оплати - з 25.10.2011.

Між тим, з такими висновками судів погодитись не можна виходячи з наступного.

За змістом статті 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення (ч.1).

Як вбачається із встановлених судами обставин справи вчинений між сторонами правочин повністю не виконаний ними у момент його вчинення, а отже він не підпадає під ознаки усного правочину.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.

Перевіривши відповідно до приписів частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку встановлених судами обставин справи щодо того, що в рахунку-фактурі №Л-00001 від 24.10.2011 було визначено, що він виставлений на сплату позивачем насіння та мінеральних добрив на суму 250 000,00 грн., а платіжним дорученням позивач сплатив відповідачу попередню оплату за насіння та мінеральні добрива в сумі 250 000,00 грн., однак передача товару не відбулась, суд касаційної інстанції зазначає, що воля сторін щодо змісту правочину виражена у вказаних документах, а правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, а саме стосовно купівлі-продажу насіння та мінеральних добрив за попередньою оплатою.

Отже, вказаний договір вважається письмовим, оскільки відповідає вимогам статті 207 Цивільного кодексу України.

Таким чином, як встановлено судами і не заперечується сторонами, між сторонами укладено договір купівлі-продажу.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 Цивільного кодексу України).

Статтею 663 цього кодексу визначено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до приписів згаданої статті 530 вказаного кодексу, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2).

Як встановлено судами, сторонами не було визначено строк, у який продавець зобов'язаний передати товар покупцеві, отже позивач має право вимагати його виконання у будь-який час.

Таким чином, оскільки строк виконання обов'язку для відповідача передати товар сторонами не був визначений, то відповідач мав виконати свій обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги позивачем у разі пред'явлення такої.

Проте судами встановлено, що позивачем така вимога не виставлялась, а відтак оскільки строк виконання зобов'язання для відповідача не встановлений, у нього не винило обов'язку передати товар.

Частиною другою статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Тобто у позивача право вимоги передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати виникає у разі, якщо відповідач не передав товар у встановлений строк, а оскільки, як вбачається із встановлених судами обставин справи, такий строк не встановлено і позивач не виконав наведених вище приписів статей 663 та 530 Цивільного кодексу України, право вимоги повернення суми попередньої оплати у нього не винило.

Отже, сама матеріальна вимога позивача є безпідставною, що унеможливлює відмову у позові з мотивів спливу строку позовної давності.

Як роз'яснив пленум Вищого господарського суду України у своїй постанові від 24.10.2011р. №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України" відповідно до частини першої статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм процесуального права. Проте судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо таке порушення призвело до прийняття неправильного судового рішення. Скасування судового рішення має бути наслідком істотного порушення процесуальних прав сторін спору або інших учасників судового процесу, що потягло за собою неможливість встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи. Відповідне питання повинно вирішуватись у кожному конкретному випадку на підставі визначення кола обставин, що входять до предмета доказування у справі, та з урахуванням її матеріалів (п.11).

Оскільки вказані помилки судів не призвели до прийняття неправильних по суті спору судових рішень, тому судові рішення належить залишити без змін з урахуванням вказаних правових висновків суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрофірма "Хлібодар" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 26.06.2015 у справі Господарського суду Полтавської області №917/706/15, залишити без змін.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.П. Коробенко

Г.М. Мачульський