ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2015 року Справа № 917/131/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Іванової Л.Б. - головуючого, Гольцової Л.А., Козир Т.П.,
за участю представників сторін: позивача - Зуєвої О.В. дов. № 010-01/7024 від 3 вересня 2012 року та відповідача - Дробота Р.Д. дов. б/н від 2 березня 2015 року,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу ПАТ "Полтавський автоагрегатний завод" на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29 липня 2015 року у справі Господарського суду Полтавської області за позовом ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" у м. Запоріжжі до ПАТ "Полтавський автоагрегатний завод", третя особа - ПАТ "КрАЗ Лізинг", про стягнення грошових коштів,
УСТАНОВИВ:
У січні 2015 року ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" (далі - позивач) звернулось до ПАТ "Полтавський автоагрегатний завод" (далі - відповідач), третя особа - ТОВ "КрАЗ Лізинг", з позовом про стягнення кредитного боргу у розмірі 7933723 гривень 03 коп. на рахунок № 373916375 в Філії АТ "Укрексіманк" у м. Запоріжжі МФО 313979 (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог № 075-02/833 від 1 квітня 2015 року).
Позовні вимоги обгрунтовано невиконанням умов кредитного договору, на забезпечення виконання якого сторонами укладено договір поруки.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 9 квітня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 29 липня 2015 року апеляційну скаргу ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в особі філії АТ "Укрексімбанк" задоволено.
Рішення Господарського суду Полтавської області від 9 квітня 2015 року скасовано та постановлено нове рішення.
Позовні вимоги задоволено.
Стягнуто з ПАТ "Полтавський автоагрегатний завод" на користь ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" в філії АТ "Укрексімбанк" в м. Запоріжжі кредитний борг в розмірі 7933723 гривень 03 коп.
У касаційній скарзі ПАТ "Полтавський автоагрегатний завод" просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29 липня 2015 року та залишити в силі рішення Господарського суду Полтавської області від 9 квітня 2015 року.
Посилається на порушення апеляційним господарським судом норм ч.ч.1, 4 ст. 559, ст. 1050 Цивільного кодексу України.
Стверджує, що позивачем пропущено шестимісячний строк для звернення з вимогою про сплату боргу з поручителя.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився.
Враховуючи, що про час та місце розгляду касаційної скарги третю особу повідомлено належним чином, суд вважає за можливе розглянути справу за її відсутності.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги та вивчивши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 29 травня 2008 року між ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" (кредитор) та ТОВ "КрАЗ Лізинг" (позичальник) укладено кредитний договір № 75108К7/8 із змінами і доповненнями, відповідно до умов якого позичальнику відкрито невідновлювальну кредитну лінію з лімітом заборгованості 10031095 гривень 90 коп. з кінцевим терміном погашення 27 травня 2016 року, зі сплатою процентів та комісії за управління кредитною лінією в розмірі та порядку встановленому п. п. 3.2, 3.5, 4.1 кредитного договору.
Відповідно до п. п. 3.1, 3.2, 3.5, 4.1, 5.1.2 кредитного договору позичальник взяв на себе зобов'язання своєчасно погашати кредит, сплачувати проценти, комісії та інші платежі за договором.
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Згідно ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
На забезпечення виконання ТОВ "КрАЗ Лізинг" (позичальник) умов кредитного договору 31 травня 2010 року між банком (кредитор) та ПАТ "Полтавський автоагрегатний завод" (поручитель) укладено договір поруки №7511Р2 із змінами і доповненнями, згідно якого поручитель зобов'язався перед банком солідарно відповідати за своєчасне та повне виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором (п. п. 3.1, 3.2, 4.4).
На виконання умов кредитного договору банк перерахував позичальнику кредитні кошти, що підтверджується виписками по рахункам.
У зв'язку з невиконанням позичальником умов кредитного договору (порушення строків оплати основного боргу, процентів, комісії за управління) банк направив позичальнику та поручителю претензії-вимоги № 075-09/2853 від 11 грудня 2014 року та № 075-09/2852 від 11 грудня 2014 року, в яких, відповідно до умов п. п. 6.1, 6.2 кредитного договору, вимагав дострокової сплати непогашеної частини кредиту, нарахованих процентів за користування кредитом, а також інших платежів за кредитним договором протягом 10 банківських днів з дати отримання цієї претензії-вимоги.
Вказані претензії-вимоги отримані позичальником та поручителем 15 грудня 2014 року, проте, вимог банку останні не виконали, що і стало підставою звернення з даним позовом.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст. 526, 1054 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається та позичальник зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до п. 7.1, 7.2 кредитного договору у разі невиконання зобов'язань позичальник повинен сплатити банкові пеню, яка нараховується на суму прострочених платежів із розрахунку фактичної кількості прострочених днів у розмірі, зазначеному у п. 3.2 кредитного договору.
Встановлено, що ТОВ "КрАЗ Лізинг" порушило зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим банком нараховано пеню на суму несвоєчасно погашеного кредиту, проценти, комісію за управління кредитною лінією.
Крім того, банк заявив вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних у відповідності до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України.
Таким чином, у відповідності до розрахунку позивача прострочений борг ТОВ "КрАЗ Лізинг" перед банком за кредитним договором станом на 27 березня 2015 року становить 7933723 гривень 03 коп. та складається з: 6109315гривень 19 коп. простроченого боргу за кредитом (основний борг); 694033 гривень 51 коп. прострочених процентів за кредитом (основний борг); 15395 гривень 79 коп. простроченої комісії за управління кредитною лінією; 936747 гривень 26 коп. пені за прострочення зобов'язань; 106095 гривень 59 коп. 3 % річних у зв'язку з несвоєчасною сплатою кредиту (основний борг); 8039 гривень 87 коп. 3 % річних у зв'язку з несвоєчасною сплатою процентів за користування кредитом (основний борг); 242 гривень 69 коп. 3 % річних у зв'язку з несвоєчасною сплатою комісії за управління кредитною лінією; 63853 гривень 13 коп. втрат коштів від інфляції, які просить стягнути ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України".
Статтею 1049 Цивільного кодексу України встановлено обов'язок позичальника повернути позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.
У відповідності до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
За змістом ст. 1, п. 3.1, пп. 4.4.2 договору поруки поручитель зобов'язаний нести солідарну відповідальність за невиконання або неналежне виконання позичальником основного зобов'язання, включаючи, крім основного боргу, проценти, комісію, штрафні санкції та інші платежі за кредитним договором.
Відповідно до п. 3.2 договору поруки у разі невиконання позичальником основного зобов'язання банк має право вимагати виконання цього зобов'язання у поручителя та/або позичальника, як солідарних боржників.
Згідно умов п. п. 3.6.2, 6.1, 6.2 кредитного договору у разі виникнення підстав дострокового погашення кредиту банк має право вимагати, а позичальник зобов'язаний здійснити дострокове погашення кредиту, нарахованих процентів за користування кредитом та інших платежів протягом 10 банківських днів з дати отримання письмової вимоги банку.
ПАТ "Полтавський агрегатний завод", заперечуючи проти задоволення позовних вимог банку, посилається на те, що п. 1.2 додаткової угоди № 75108К7-9 від 1 лютого 2012 року до кредитного договору збільшено обсяг зобов'язань позичальника без згоди поручителя, а саме, збільшено розмір комісійних винагород банку на суму ПДВ, що, на його думку, свідчить про припинення поруки у відповідності до ч. 1 ст. 559 Цивільного кодексу України.
Дійсно, додатковою угодою № 75108 К7-9 від 1 лютого 2012 року у зв'язку зі змінами у податковому законодавстві пп. 3.2.5.2 договору було уточнено стосовно комісії за ініціативою позичальника, а саме, словосполучення "не потребує ПДВ" змінено на "збільшується на ПДВ".
За ст. 6.1 Податкового кодексу України податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу. Статтями 8, 9 Податкового кодексу України передбачено, що податок на додану вартість належить до загальнодержавного податку. Податок на додану вартість нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Відповідно до ст. 36 Податкового кодексу України обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку в порядку і строки, визначені цим Кодексом, виникає у платника за кожним податком та збором та платник податку несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, ПАТ "Державний експортно-імпортний банк України" зазначив, що з 23 грудня 2011 року у зв'язку з набранням чинності Постановою НБУ № 400 від 15 липня 011 року "Про затвердження Переліку типових операцій з розрахунково-касового обслуговування, які відповідно до підпункту 196.1.5 пункту 196.1 статті 196 розділу V Податкового кодексу України не є об'єктом оподаткування" комісія банку "за зміну умов Кредитного договору" є об'єктом оподаткування.
Таким чином, банк як платник податку з метою дотримання податкового законодавства зобов'язаний з 23 листопада 2011 року нараховувати зазначену комісію з податком на додану вартість незалежно від внесення змін до умов кредитного договору, з огляду на що внесення відповідних змін до кредитного договору є обов'язковим в силу закону та не може ставитись у залежність від наявності чи відсутності згоди поручителя.
Апеляційним господарським судом також мотивовано відхилено доводи відповідача про те, що порука є припиненою у відповідності до вимог ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України у зв'язку зі спливом шестимісячного терміну від дня настання строку виконання основного зобов'язання, з наступних підстав.
Відповідно до ч. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Встановлено, що у зв'язку з порушенням позичальником умов кредитного договору банк скористався передбаченим ч. 2 ст. 1050 Цивільного кодексу України та п. п. 6.1, 6.2 кредитного договору правом зміни терміну погашення кредиту, надіславши поручителю та позичальнику вимоги щодо дострокового погашення боргу з кредиту.
Таким чином, кінцевий термін повернення кредиту - 29 грудня 2014 року, у зв'язку з чим шестимісячний термін, встановлений п. 4 ст. 559 Цивільного кодексу України, обчислюється з 30 грудня 2014 року, з огляду на що місцевий та апеляційний господарські суди дійшли юридично обгрунтованого висновку про те, що вимога про повернення кредитних коштів заявлена кредитором до поручителя у межах шестимісячного строку, обрахованого від строку виконання основного зобов'язання.
Враховуючи наведене, перевіривши нараховані банком до стягнення з відповідача суми у зв'язку з порушенням позичальником умов кредитного договору та з урахуванням встановленого факту порушення позичальником зобов'язань за кредитним договором, апеляційний господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 7933723 гривень 03 коп., з яких: 6109315 гривень 19 коп. простроченого боргу за кредитом (основний борг); 694033 гривні 51 коп. прострочених процентів за кредитом (основний борг); 15395 гривень 79 коп. простроченої комісії за управління кредитною лінією; 936747 гривень 26 коп. пені за прострочення виконання зобов'язань; 106095 гривень 59 коп. 3% річних у зв'язку з несвоєчасною сплатою кредиту (основний борг); 8039 гривень 87 коп. 3% річних у зв'язку з несвоєчасною сплатою процентів за користування кредитом (основний борг); 242 гривні 69 коп. 3% річних у зв'язку з несвоєчасною сплатою комісії за управління кредитною лінією; 63853 гривні 13 коп. втрат коштів від інфляції.
З огляду на викладене, повно встановивши усі істотні обставини справи, надавши їм належну правову оцінку у сукупності та вірно застосувавши норми ст. ст. 526, 546, 553, 554, ч. ч. 1, 4 ст. 559, ст. ст. 610, 611, 1049, 1050, 1054 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст. ст.6.1, 8, 9, 36 Податкового кодексу України, що регулюють спірні правовідносини, апеляційний господарський суд дійшов обгрунтованих висновків про наявність підстав для задоволення заявлених позовних вимог.
За таких обставин постанова суду апеляційної інстанції законна та обгрунтована, а тому зміні чи скасуванню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 111-5 111-7- 111-9 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд
ПОСТАНОВИВ :
Касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 29 липня 2015 року - без зміни.
Головуючий Л. Іванова
Судді Л. Гольцова
Т. Козир