ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2015 року Справа № 910/3134/15-г

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: Полянського А.Г.

суддів: Кравчука Г.А., Мачульського Г.М.

розглянувши

касаційну скаргу дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної

акціонерної компанії "Нафтогаз України"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від

27.05.2015

у справі № 910/3134/15-г Господарського суду міста Києва

за позовом публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної

акціонерної компанії "Нафтогаз України"

про стягнення 10 181,59 грн.

за участю представників сторін:

позивача - Черниш О.В. дов. від 29.12.2014 р.,

відповідача - Шегера І.П. дов. від 26.12.2014 р.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 року (суддя - Спичак О.М.) задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 8 136,28 грн основного боргу, 427,32 грн. 3% річних та 1 536,67 грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено (в частині стягнення сум пені, інфляційних втрат та штрафу).

Постановою Київського апеляційного господарського суду (судді - Рябуха В.І., Калатай Н.Ф., Ропій Л.М.) рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 року залишено без змін.

Не погоджуючиcь з рішенням місцевого господарського суду та постановою апеляційного господарського суду, ДП "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, мотивуючи скаргу доводами про порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційного господарського суду без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.09.2010 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки № Д-1111-74/183-Д (договір), відповідно до якого постачальник зобов'язався поставити, у зумовлені строки покупцеві певну продукцію (товар), а покупець зобов'язався прийняти та оплатити товар на умовах даного договору (пп. 1.1 договору).

Пунктом 1.2 договору передбачено, що товар поставляється єдиною партією. Асортимент, кількість, ціна за одиницю та загальна вартість товару вказані у специфікації, яка оформлюється у вигляді додатку до даного договору і є невід'ємною частиною.

Специфікацією від 30.09.2010 року сторони погодили асортимент, кількість, ціну та загальну вартість товару.

Згідно з п. 2.2 договору оплата товару здійснюється протягом 30 (тридцяти) робочих днів з дня надходження товару, що постачається за даним договором у розмірі 100% вартості обладнання, відповідно до умов п. 6.3 договору, на підставі накладної на отримання товарно-матеріальних цінностей уповноваженого представника покупця, який діє на підставі оригіналу довіреності на отримання товарно-матеріальних цінностей встановленого зразка. Датою передачі товару є дата оформлення та підписання уповноваженими представниками сторін накладної.

На виконання умов договору позивач поставив відповідачу продукцію на суму 8 136,28 грн., про що свідчить видаткова накладна від 30.09.2010 № 65.

Відповідач проти факту отримання від позивача товару на суму 8 136,28 грн. не заперечував, як і не заперечував проти його вартості, проте зазначав, що оплата за поставлений позивачем товар повинна здійснюватись на підставі рахунка-фактури, який позивачем виставлений не був.

Згідно 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. ч. 1,2 ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З матеріалів справи вбачається, що в порушення зобов'язань за договором (протягом 30 робочих днів з дня надходження товару), вартість отриманого від позивача товару не оплатив. В результаті чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем в сумі 8 136,28 грн.

Судами встановлено, що дана сума боргу за договором від 30.09.2010 р. Д-1111-74/183-Д відображена в довідці позивача станом на 02.03.2015 р.

Відповідно до п. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар (п.1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012 № 01-06/928/2012).

Сторони у договорі погодили, що обов'язок відповідача з оплати поставленого позивачем товару виникає саме з дня надходження товару, та не пов'язаний з виставленням позивачем рахунку на оплату, а тому, прийняття відповідачем продукції від позивача є підставою виникнення у відповідача зобов'язання оплатити вказану продукцію відповідно до змісту товаророзпорядчих документів на неї.

Відповідач просив суд першої інстанції застосувати строк позовної давності до вимог позивача, посилаючись на те, що строк позовної давності для звернення з даним позовом, з урахуванням перебігу строку на 30 днів, сплинув 12.11.2013 року.

Однак, суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача суму основного боргу, прийшовши до висновку, що позивачем не пропущений строк звернення до суду з позовом (12.02.2015), оскільки строк позовної давності переривався.

Відповідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно із ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

У п. 4.4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" від 29.05.2013 року № 10 визначено, що акт звірки взаєморозрахунків, підписаний з боку відповідача уповноваженою на це особою, з урахуванням конкретних обставин справи, може бути обставиною, що свідчить про визнання боргу, а отже підставою для переривання строку позовної давності відповідно до ст. 264 ЦК України.

Таким чином, підписання відповідачем актів звірок взаємних розрахунків станом на 31.03.2013 та 30.09.2013, свідчить про вчинення останнім дій по визнанню суми боргу вказаної в актах, а отже і є дією, яка перериває строк позовної давності.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У п. 4.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" у зобов'язальних правовідносинах, в яких визначено строк виконання зобов'язання, перебіг позовної давності починається з дня, наступного за останнім днем, у який відповідне зобов'язання мало бути виконане. Якщо договором чи іншим правочином визначено різні строки виконання окремих зобов'язань, що з нього виникають (наприклад, у зв'язку з поетапним виконанням робіт або з розстроченням оплати), позовна давність обчислюється окремо стосовно кожного з таких строків. Позовна давність за позовами, пов'язаними з простроченням почасових платежів (проценти за користування кредитом, орендна плата тощо), обчислюється окремо за кожним простроченим платежем; визнання боржником основного боргу, в тому числі і його сплата, саме по собі не є доказом визнання ним також і додаткових вимог кредитора (зокрема, неустойки, процентів за користування коштами), а так само й вимог щодо відшкодування збитків і, відтак, не може вважатися перериванням перебігу позовної давності за зазначеними вимогами (п. 4.4.1.).

Господарський суд дійшов вірного висновку, вказавши, що переривання строку позовної давності за вимогами про стягнення основного боргу не свідчить про переривання такого строку за вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних нарахувань, з урахуванням умов договору, прострочення відповідачем сплати грошового зобов'язання, порядку розрахунків погодженого сторонами, з урахуванням строків позовної давності, дати подачі позову та заяви позивача про застосування позовної давності місцевий господарський суд правомірно прийшов до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню в сумі 427,32 грн. за період прострочення з 12.02.2012 року по 11.11.2013 року, а позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат задоволенню не підлягають, оскільки за вказаний період інфляційне збільшення суми боргу не відбулось.

Статтею 258 ЦК України передбачено, що для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється спеціальна позовна давність в один рік.

Щодо позовних вимог про стягнення пені в сумі 310,96 грн. за період з 11.11.2010 р. по 09.05.2011 р., на підставі п. 7.2 договору, суд першої інстанції правомірно прийшов до висновку, що встановлений для вимог про стягнення пені спеціальний строк позовної давності станом на день звернення до суду з позовом (12.02.2015 р.) пропущено.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційний господарський суд в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізував відносини сторін та дійшов обґрунтованих висновків.

Висновки суду апеляційної інстанції відповідають встановленим обставинам справи, доводи касаційної скарги їх не спростовують, а тому підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення у справі не вбачається.

В судовому засіданні оголошена вступна та резолютивна частини постанови.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, 11111 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 30.03.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27.05.2015 у справі № 910/3134/15- г залишити без змін.

Головуючий суддя Полянський А.Г.

Судді Кравчук Г.А.

Мачульський Г.М.