ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2015 року Справа № 910/25480/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоОстапенка М.І.,СуддівГончарука П.А. (доповідача), Стратієнко Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся Пласт" на рішення господарського суду міста Києва від 3 лютого 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 липня 2015 року у справі №910/25480/14 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся Пласт" до товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТРО Кеш енд Кері Україна" про стягнення 73 100 грн., -

Встановив:

У листопаді 2014 року товариство з обмеженою відповідальністю "Полісся Пласт" звернулось до господарського суду м. Києва з позовом про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "МЕТРО Кеш енд Кері Україна" 73 100 грн. збитків.

Рішенням господарського суду міста Києва від 3 лютого 2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 27 липня 2015 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду міста Києва від 3 лютого 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 липня 2015 року скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач, вказуючи на безпідставність доводів касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи касаційної скарги та заперечення проти них, суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ТОВ "Полісся Пласт" у 2014 році звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з ТОВ "Метро Кеш енд Кері Україна" 570 827,19 грн. заборгованості за договором поставки товарів та надання послуг №25797 від 1 листопада 2012 року.

19 червня 2014 року позивач уклав з приватним підприємством "Юридична фірма "Фокс" договір про надання юридичних послуг №19П/2014 у спорі з відповідачем щодо зазначеного договору поставки.

На виконання умов договору про надання юридичних послуг ПП "Юридична фірма "Фокс" було призначено співробітників юридичної фірми Марініч В.К та адвоката Савенко Г.С. (згідно свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №3624 від 26 березня 2012 року). 19 червня 2014 року позивач також уклав договір про надання адвокатських послуг №19П/2014 із адвокатом Савенко Г.С., п. 4.2 якого було передбачено, що оплата послуг адвоката здійснюється на рахунок ПП "Юридична фірма "ФОКС".

У позові про стягнення заборгованості за договором поставки позивач між іншим просив суд покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору, а також витрати по оплаті послуг адвоката в розмірі 73 100 грн.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23 жовтня 2014 року у справі №910/19870/14, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22 січня 2015 року та постановою Вищого господарського суду України від 31 березня 2015 року, зазначений позов задоволено частково; стягнуто з відповідача на користь позивача 399 597,60 грн. основного боргу, інфляційні втрати у сумі 102 884,80 грн., 3% річних у сумі 10 487,98 грн. та судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог; у решті позову відмовлено, в тому числі відмовлено у стягненні з відповідача 73 100 грн. витрат на оплату послуг адвоката, сплачених позивачем на рахунок ПП "Юридична фірма "Фокс" за послуги адвоката Савенко Г.С.

У даному позові ТОВ "Полісся Пласт", посилаючись на положення ст. 22 Цивільного кодексу України, просить суд стягнути зазначені 73 100 грн., як збитки понесені ним у зв'язку з відновленням свого порушеного права.

Місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, проаналізувавши положення ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України та п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України дійшов висновку, що заявлена до стягнення сума не являється збитками, а тому позов задоволенню не підлягає.

Зазначені висновки судів попередніх інстанцій є правильними з огляду на наступне.

Згідно ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, а ч. 2 цієї ж норми визначено, що збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Пунктом 1 ст. 225 ГК України передбачено, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, зокрема, наявність протиправної поведінки, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Отже, для вирішення питання щодо покладення збитків на відповідача слід довести, що його протиправні дії чи бездіяльність є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

З огляду на те, що з акту виконаних робіт №1-19П/2014 від 3 вересня 2014 року, банківської виписки з рахунку позивача від 11 вересня 2014 року та заяв на переказ коштів від 12 та 17 вересня 2014 року вбачається, що оплату за надані юридичні послуги позивачем було сплачено на рахунок ПП "Юридична фірма "Фокс", а рішеннями судів у справі №910/19870/14, встановлено, що під час виконання послуг зі складання позовної заяви та представництва в суді Савенко Г.С. діяла не як адвокат, а як співвиконавець робіт за договором про надання юридичних послуг юридичною фірмою, суди попередніх інстанцій правильно вказали, що перерахованими нормами матеріального права та Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" витрати по оплаті послуг, наданих не адвокатом, а іншою особою на підставі господарського договору про надання юридичних послуг, не є збитками в розумінні цих вимог.

Такі витрати не є об'єктивними, тобто такими, що є невідворотними, оскільки набуваються у процесі звичайної господарської діяльності, а не у зв'язку з наданням професійної правової допомоги спеціалістом, кваліфікаційний рівень якого підтверджений в установленому законом порядку.

Отже, заявлена сума витрат не має необхідних ознак збитків відповідно до приписів чинного законодавства, а факт їх наявності та розмір не знаходяться у безпосередньому причинно-наслідковому зв'язку зі спірними правовідносинами сторін щодо виконання умов договору поставки.

Таким чином, висновки попередніх судових інстанцій, викладені в оскаржуваних судових рішеннях є законними, обґрунтованими, відповідають нормам матеріального та процесуального права, фактичним обставинам і наявним матеріалам справи.

Доводи касаційної скарги щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні позивачем вказаних положень матеріального права, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування постановлених у справі судових рішень.

Інші твердження касаційної скарги зводяться до аналізу наявних у справі доказів, встановлення та переоцінка яких, в силу вимог ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, не входить до компетенції касаційної інстанції, при цьому, такі твердження дублюють доводи апеляційної скарги, яким судом другої інстанції була надана відповідна правова оцінка.

З огляду на викладене, постановлені у справі оскаржувані судові рішення слід залишити в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Полісся Пласт" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 3 лютого 2015 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 27 липня 2015 року у справі №910/25480/14 - без змін.

Головуючий:М.І. ОстапенкоСудді:П.А. Гончарук Л.В. Стратієнко