ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2015 року Справа № 908/4027/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоПолянського А.Г.суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1"на постановуХарківського апеляційного господарського судувід06.07.2015у справі№908/4027/14Господарського судуЗапорізької областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1"доТовариства з обмеженою відповідальністю проектно-будівельного підприємства "Азовінтекс"простягнення суми
за участю
- позивача:Вельгош Т.М. (довіреність від 03.06.2013)- відповідача:Ніколенко І.В. (довіреність від 05.01.2015),
В С Т А Н О В И В:
Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" (далі - позивач) просило стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю проектно-будівельного підприємства "Азовінтекс" (далі - відповідач) три відсотки річних в розмірі 100 743,23 грн. за прострочення виконання зобов'язання.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач вчасно не виконав свого обов'язку щодо оплати послуг перевезення, наданих позивачем, що підтверджено рішення третейського суду, який стягнув заборгованість з відповідача разом з пенею, інфляційними втратами та трьома відсотками річних, проте відповідачем рішення було виконано 10.12.2012, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу три відсотки річних на суму заборгованості з 23.08.2011 (дата, до якої позивачем було нараховано три відсотки річних, що були стягнуті рішенням третейського суду) по 10.12.2012.
Рішенням Господарського суду Запорізької області від 18.02.2015 (суддя Азізбекян Т.А.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 90 807,46 грн. три відсотки річних, в іншій частині позову відмовлено.
Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.07.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., судді Здоровко Л. М., Фоміна В.О.) це рішення суду першої інстанції скасовано і прийнято нове, яким в позові відмовлено.
У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норма норм матеріального і процесуального права.
У відзиві відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, вказуючи, що апеляційний суд повно встановив обставини справи та правильно застосував норми права.
Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, рішенням Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація" від 01.09.2011 у справі №24/05.10 встановлено, що 15.02.2010 між позивачем в даній справі (перевізник) та відповідачем (замовник) укладено договір транспортного перевезення №522/2010-4, згідно якого перевізник зобов'язався надати замовнику послуги по перевезенню вантажу автомобільним транспортом, а замовник прийняти й оплатити належним чином виконані перевізником послуги по перевезенню, однак останній порушив взяте зобов'язання, тому третейським судом задоволено повністю позов особи, яка є позивачем у даній господарській справі, стягнуто із особи, яка є відповідачем у господарській справі 2 575 019,50 грн. основного боргу, 223 232,01 грн. пені, 240 172,12 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість у зв'язку з інфляцією, 104 199,14 грн. 3 % річних, 1 700 грн. сплаченого третейського збору за розгляд справи в третейському суді.
25.09.2012 на виконання зазначеного рішення третейського суду Господарським судом Львівської області видано відповідний наказ у справі №5015/5209/11.
12.12.2012 відділом примусового виконання рішень управління ДВС Головного управління юстиції у Донецькій області винесено постанову про закінчення виконавчого провадження ВП №34993941 на підставі п.8 ч.1 ст.49 Закону України "Про виконавче провадження", кредитор реально отримав кошти в повному обсязі 10.12.2012.
У жовтні 2014 року позивач звернувся до господарського суду першої інстанції з позовною заявою у даній господарській справі про стягнення з відповідача 3% річних в розмірі 100 743,23 грн., нарахованих за період з 23.08.2011 по 10.12.2012.
В обґрунтування позовної заяви позивач посилається на те, що рішенням третейського суду 3% річних стягнуто за період з 03.03.2010 по 22.08.2011, а примусове виконання рішення відбулося 10.12.2012, тому він має право на стягнення з винної особи (відповідача) 3% річних за період, протягом якого не виконувалось рішення третейського суду.
Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що строк позовної давності тривалістю три роки щодо стягнення трьох відсотків річних за період з 23.08.2011 по 08.10.2011 сплинув, оскільки позивач звернувся з позовом 08.10.2014, а доводи відповідача щодо шестимісячного строку позовної давності, встановленого для пред'явлення позовів перевізниками до вантажовідправників чи вантажоодержувачів, судом були визнані необґрунтованими, оскільки спірні правовідносин виникли на підставі статті 625 Цивільного кодексу України у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання.
Апеляційний господарський суд, своє рішення про відмову у позові мотивував тим, що вимоги позивача виникли у зв'язку з невиконанням відповідачем договору перевезення, вони пов'язані з вказаними відносинами, тому строк позовної давності щодо таких вимог є таким же як для вимог перевізника до вантажовідправника, а саме - шість місяців, які минули з початкової дати прострочення відповідачем свого обов'язку щодо оплати послуг, і з урахуванням обставин справи та умов договору вказаний строк сплив до 30.09.2010.
Однак із висновками судів попередніх інстанцій не можна погодитись виходячи із наступного.
Судами встановлено, що спір, який вник між позивачем та відповідачем із виконання зобов'язань за договором перевезення, був переданий на розгляд та розглянутий Постійно діючим третейським судом при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація".
Відповідно до статті 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Статтею 12 вказаного Закону визначено, що третейська угода може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди (ч.1).
Третейська угода укладається у письмовій формі. Третейська угода вважається укладеною, якщо вона підписана сторонами чи укладена шляхом обміну листами, повідомленнями по телетайпу, телеграфу або з використанням засобів електронного чи іншого зв'язку, що забезпечує фіксацію такої угоди, або шляхом направлення відзиву на позов, в якому одна із сторін підтверджує наявність угоди, а інша сторона проти цього не заперечує (ч.4 ст.12).
Третейська угода має містити відомості про найменування сторін та їх місцезнаходження, предмет спору, місце і дату укладання угоди (ч.5 ст.12).
Посилання у договорі, контракті на документ, який містить умову про третейський розгляд спору, є третейською угодою за умови, що договір укладений у письмовій формі і це посилання є таким, що робить третейську угоду частиною договору (ч.5 ст.12).
У разі недодержання правил, передбачених цією статтею, третейська угода є недійсною (ч.6 ст.12).
Отже із встановлених судами обставин справи вбачається, що спір між сторонами уже переданий на розгляд третейського суду та розглянутий ним по суті, а вимоги, заявлені у даній господарській справі, є похідними від спору, що розглянутий третейським судом.
Статтею 80 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду (п.5 ч.1).
Таким чином можливість розгляду даного позову у господарському суді пов'язується із відсутністю третейського застереження, про що опосередковано вказують і приписи статті 35 Господарського процесуального кодексу України щодо того, що обставини, встановлені рішенням третейського суду, мають доказуватися при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, а саме даного, на загальних підставах. Тобто рішення Постійно діючого третейського суду при Асоціації "Всеукраїнська інвестиційна асоціація" від 01.09.2011 не може доводити у даній господарській справі наявність заборгованості відповідача за договором транспортного перевезення №522/2010-4, як і не може доводити наявність правових підстав для стягнення пені, інфляційних втрат, та 3 % річних, ці обставини мають доводитись у загальному порядку.
При цьому в постанові Верховного Суду України у справі №910/8043/14 від 08.04.2015, висновки якого відповідно до статті 11128 Господарського процесуального кодексу України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні норм права, зазначено, що предметом третейської угоди може бути не лише спір, який існує на момент укладення такої угоди, а й будь-які спори, які виникатимуть між сторонами договору в майбутньому та передбачені третейською угодою.
Відповідно до вимог статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 Цивільного кодексу України, ст. 202 Господарського кодексу України). Ці підстави наведено у ст. ст. 599 - 601, 604 - 609 Цивільного кодексу України.
Системний аналіз зазначених норм приводить до висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, що лишилось невиконаним, як закінчення строку дії договору.
Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 24.06.2015 зі справи №3-192-гс15, яка відповідно до приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України має враховуватися судами.
Отже, за наявності третейської угоди між сторонами щодо передачі їх спорів до третейського суду, вона є обов'язковою для виконання сторонами, а встановивши, що спір між сторонами уже переданий на розгляд третейського суду та розглянутий ним по суті, а вимоги у даній господарській справі, є похідними від спору, що розглянутий третейським судом, суди повинні були дослідити третейську угоду, та дослідити питання правомірності вирішення у даній господарській справі заявленого позову, разом з тим на вищевказане уваги не звернули.
Відповідно до положень ст.ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Враховуючи вкладене, прийняті судами рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.3, 11110 ч.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс-Сервіс-1" задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.07.2015 та рішення Господарського суду Запорізької області від 18.02.2015 у справі №908/4027/14 скасувати, а справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд.
Головуючий суддя А.Г. Полянський
Судді Г.А. Кравчук
Г.М. Мачульський