ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 жовтня 2015 року Справа № 905/8761/13
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючогоПолянського А.Г.суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПриватного підприємства "ВІЛС"на постановуХарківського апеляційного господарського судувід10.03.2015у справі№905/8761/13Господарського суду Донецької областіза позовомПриватного підприємства "Український юридично-фінансовий центр"доПриватного підприємства "ВІЛС"простягнення суми
за участю
- відповідача:Заікін В.М. (довіреність від 27.10.2015),
В С Т А Н О В И В:
Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне підприємство "Український юридично-фінансовий центр" (далі - позивач) просило стягнути з Приватного підприємства "ВІЛС" (далі - відповідач) недоплачену винагороду на підставі проведеного аналізу роботи за період з 13 березня по 30 червня 2013 року в сумі 16 979,37 грн. та 15 142,79 грн. винагороди по тим боржникам, яким відповідач без відома Повіреного уклав договори реструктуризації боргу в кількості 44 чоловік на суму 75 713,95 грн., та стягнути 50 000,00грн. втраченої вигоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у відповідача перед позивачем за послуги здійснення фактичних та юридичних дій, спрямованих на стимулювання населення щодо сплати заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги відповідачу, утворилась заборгованість за березень - червень 2013 року в розмірі 16 979,37 грн.; також відповідач повинен сплатити позивачу 15 142,79 грн. винагороди, яка утворилась відповідно до умов договору у зв'язку з тим, що відповідач уклав договори про реструктуризацію боргів з 44 боржниками; крім того, відповідач повинен сплатити позивачу 50 000,00 грн. втраченої вигоди, оскільки відповідач унеможливив отримання доходів (винагороди) позивачем, яка могла бути ним отримана за липень-листопад 2013 року, шляхом не надіслання позивачу інформації про погашення боржниками заборгованості.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 02.04.2014 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Мирошниченко Я.С., судді Філімонова О.Ю., Мельниченко Ю.С.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.03.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Сіверін В.І., судді Терещенко О.І., Хачатрян В.С.), позов задоволено повністю.
У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вищевказані судові рішення і прийняти нове про відмову у позові, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права.
У відзиві позивач, вказуючи на законність прийнятих рішень, просить їх залишити в силі.
Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 13.03.2013 між позивачем (повірений) та відповідачем (довіритель) укладено договір доручення №1-юр/13-03-2013, за умовами п.2.1 якого, довіритель доручає, а повірений приймає на себе зобов'язання в межах цієї угоди здійснювати юридичне супроводження підприємства, комплекс юридичних та фактичних дій, направлених на стимулювання населення щодо сплати заборгованості довірителю за спожиті житлово-комунальні послуги, відповідно до письмових замовлень (вказівок) довірителя з метою представництва та захисту законних інтересів довірителя перед юридичними та фізичними особами.
Відповідно до п.2.1.5 Договору довіритель приймає від повіреного послуги та виплачує йому винагороду у строк та на умовах цього договору.
Пунктом 3.2.5 Договору передбачено, що повірений має право вимагати від довірителя виконання всіх своїх зобов'язань згідно цього договору.
Згідно з п.3.3.1 Договору довіритель зобов'язаний з моменту надання відповідного замовлення і на протязі дії договору доручення, письмово (електронною поштою) погоджувати з повіреним вжиття будь-яких самостійних заходів, спрямованих на стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги з боржників, в тому числі укладання договорів про реструктуризацію боргу та інших документів направлених на погашення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги заявки на яких містяться у відповідному замовленні.
За змістом п.3.3.3 Договору довіритель зобов'язаний забезпечити повіреного дійсною (актуальною на момент укладання цього договору) інформацією, документами, довідками, розрахунками їх оригіналами та/або належним чином оформленими копіями документів, іншими матеріалами, даними (в тому числі в електронному вигляді), які необхідні йому для виконання умов цього договору.
Пунктом 3.3.5 Договору передбачено, що довіритель зобов'язаний щомісячно, але в будь якому випадку не пізніше десятого числа місяця, який йде за розрахунковим, передати підписаний акт приймання-здачі виконаних робіт (наданих послуг), до якого обов'язково повинен додати списки боржників які погасили заборгованість та списки залишки заборгованості, для проведення звірення та розрахунків.
Відповідно до п.3.3.6 Договору довіритель зобов'язаний виплатити повіреному винагороду в термін, порядку та розмірі що зазначено у п.4 цього договору.
Згідно з п.4.3 Договору розрахунковим періодом для визначення розміру винагороди повіреного та зарахування винагороди на розрахунковий рахунок повіреного, - є один календарний місяць.
Пунктом 4.4 Договору передбачено, що базою для нарахування винагороди повіреному за розрахунковий період є сума заборгованості погашеної боржниками у розрахунковому місяці, яка фактично надійшла на розрахунковий рахунок довірителя за результатами виконаних робіт.
Відповідно до п.4.5 Договору розмір винагороди повіреного, у відповідності до п.п.4.2, п.п.4.4 цього договору, складає 20% від суми заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги, погашеної боржниками довірителя у наслідок виконання повіреним п.п.2.1.1, п.п.2.1.3 цього договору.
Відповідно до п.4.6. Договору довіритель зобов'язаний перерахувати на розрахунковий рахунок повіреного суму винагороди протягом п'яти робочих днів з моменту підписання акту прийняття-передачі виконаних робіт (надання послуг).
Згідно з п.5.5 Договору з моменту надання замовлення будь-яке погашення боржником, на якого подана заявка у встановленому цим договором порядку, вважається вчиненим за даним договором і є базою для нарахування винагороди повіреному. Після укладення цього договору, якщо довіритель укладав угоду (договір про реструктуризацію боргу) з боржником, згідно якої сплата заборгованості боржником здійснюється частково або іншим способом в період дії договору між довірителем та повіреним, то базою для нарахування винагороди повіреному є розмір винагороди згідно п.4.5 цього договору.
Пунктом 5.6 Договору передбачено, що довіритель зобов'язаний передавати повіреному в електронному вигляді та у вигляді письмового документа, підписаного уповноваженими представниками довірителя та завіреного печаткою підприємства, інформацію про оплату заборгованості боржниками за відповідний розрахунковий період із зазначенням залишків заборгованості протягом двох робочих днів з моменту отримання такої інформації, але в будь - якому випадку не пізніше 10 числа наступного місяця, який слідує за розрахунковим. Проведення звірення та розрахунків за списками боржників які погасили заборгованість та за списками залишків заборгованості здійснюється у присутності уповноважених представників сторін цього договору.
Відповідно до п.5.8 Договору не вмотивована відмова довірителя від підписання акту здачі - приймання виконаних робіт не допускається.
Згідно з п.6.0 Договору моментом пред'явлення виконання доручення за цим договором вважається момент подання в електронному вигляді довірителем повіреному інформації про погашення заборгованості споживачами житлово-комунальних послуг (за відповідний розрахунковий період).
Пунктом 7.1 Договору передбачено, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2013р.
Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про задоволення позову мотивував тим, що матеріалами справи та умовами договору підтверджено заборгованість відповідача перед позивачем, а тому відповідач через здійснені ним порушення має виплатити позивачу втрачену вигоду.
Однак з такими висновками судів повністю погодитись не можна виходячи з наступного.
Відповідно до приписів статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно частини першої статті 1000 Цивільного кодексу України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.
Судами встановлено, що на виконання умов Договору позивач за результатами виконання своїх зобов'язань на підставі наданих відповідачем даних направив останньому акти здавання-приймання виконаних робіт та рахунки: акт №1 від 09.04.2013 здавання-приймання виконаних робіт на суму 57 013,71грн., рахунок №168 від 09.04.2013 на суму 11 402,74грн.; акт №2 від 15.05.2013 здавання-приймання виконаних робіт на суму 63 518,81грн., рахунок №182 від 15.05.2013 на суму 12 703,76грн.; акт №3 від 07.06.2013 здавання-приймання виконаних робіт на суму 32 685,25грн., рахунок №193 від 07.06.2013 на суму 6 537,05грн.; акт №4 від 22.07.2013 здавання-приймання виконаних робіт на суму 38 908,97грн., рахунок №215 від 22.07.2013 на суму 7 781,79 грн.
31.05.2013 позивачем була надіслана на адресу відповідача претензія №371 про часткову несплату винагороди за квітень 2013 року.
14.06.2013 відповідач в електронному вигляді надав відомості про сплату заборгованості боржниками за період з 13.03.2013 по 31.05.2013.
20.06.2013 позивачем був направлений на адресу відповідача на підставі наданих відомостей відповідачем 14.06.2013 аналіз за період роботи: 13.03.2013-01.06.2013, лист №382, рахунок №198 від 20.06.2013 про сплату недоплаченої винагороди в сумі 9 187,58грн.
02.07.2013 позивачем на адресу відповідача було направлено претензію №393 про сплату винагороди згідно рахунку №198 від 20.06.2013 в сумі 9 187,58 грн., який був отриманий відповідачем 25.06.2013.
19.07.2013 позивачем було отримано лист відповідача, в якому були зазначені відомості про боржників із зазначенням суми боргу населення та суми винагороди позивача за період роботи: 13.03.2013-31.05.2013.
Відповідно до останніх даних, наданих відповідачем, позивачем була визначена база для нарахування недоплаченої винагороди позивача: населенням сплачено заборгованість за період березень - червень 2013 у розмірі 220 267,33 грн., а саме: за березень у розмірі 64 401,56 грн.; за квітень у розмірі 64 590,42 грн.; за травень у розмірі 63 643,63 грн.; за червень у розмірі 27 643,72 грн.
Винагорода позивача відповідно до умов договору складає 20% від стягнутої суми: за березень 12 880,31 грн.; за квітень 12 918,08 грн.; за травень 12 728,73 грн.; за червень 5 526,34 грн., всього у розмірі 44 053,46 грн.
Отже, відповідачем на користь позивача згідно актів виконаних робіт підлягала сплаті винагорода у розмірі 44 053,46 грн., однак, як встановлено судами, відповідачем було перераховано 27 074,09 грн.
Таким чином, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що сума недоплаченої винагороди відповідача перед позивачем складає 16 979,37 грн.
Доводи відповідача, викладені в касаційній скарзі, щодо того, що акти від 09.04.2013, від 15.05.2013 та від 07.06.2013 не є актами виконаних робіт та того, що наданий позивачем суду список боржників не відповідає поняттю заявки, не спростовують висновки судів, направлені на переоцінку доказів та встановлених обставин справи, що в суді касаційної інстанції відповідно до положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не допускається, а погашення заборгованості боржниками підтверджено також листом самого відповідача, в якому ним вказано відомості про боржників із зазначенням суми боргу населення та суми винагороди позивача за період роботи: 13.03.2013-31.05.2013.
Отже, підстави для скасування оскаржених судових рішень в частині стягнення заборгованості в сумі 16 979,37 грн., відсутні.
Разом з тим, інші висновки судів колегія суддів вважає необґрунтованими.
Так суди вирішили, що у відповідача перед позивачем також наявна заборгованість, яка визначена на підставі п.5.5 Договору, однак з такими висновками погодитись не можна виходячи із наступного.
Згідно з п.5.5 Договору з моменту надання замовлення будь-яке погашення боржником, на якого подана заявка у встановленому цим договором порядку, вважається вчиненим за даним договором і є базою для нарахування винагороди повіреному. Після укладення цього договору, якщо довіритель укладав угоду (договір про реструктуризацію боргу) з боржником, згідно якої сплата заборгованості боржником здійснюється частково або іншим способом в період дії договору між довірителем та повіреним, то базою для нарахування винагороди повіреному є розмір винагороди згідно п.4.5 цього Договору.
За приписами п.2.1 Договору довіритель доручає, а повірений приймає на себе зобов'язання в межах цієї угоди здійснювати юридичне супроводження підприємства, комплекс юридичних та фактичних дій, направлених на стимулювання населення щодо сплати заборгованості довірителю за спожиті житлово-комунальні послуги, відповідно до письмових замовлень (вказівок) довірителя з метою представництва та захисту законних інтересів довірителя перед юридичними та фізичними особами.
Отже, перевіривши юридичну оцінку обставин справи суд касаційної інстанції зазначає, що у позивача як повіреного, обов'язки щодо вчинення фактичних дій, направлених на стимулювання населення щодо сплати заборгованості довірителю за спожиті житлово-комунальні послуги, вникають лише у разі якщо про це є письмові замовлення (вказівки) довірителя.
Однак вирішуючи спір у цій частині суди не встановили, що такі замовлення (вказівки) видавались позивачу довірителем.
Крім того, суди встановили, що 01.07.2013 відповідачем в електронному вигляді були надані відомості про укладання договорів про реструктуризацію боргу у кількості 44 чоловік на суму 75 713,95грн., тому винагорода позивача згідно вищевказаного пункту 5.5 Договору склала 15 142,79грн.
Проте судами не зазначено в рішеннях, чи досліджувались ними такі угоди про реструктуризацію боргу і коли відповідно до умов цих угод боржники повинні були сплатити заборгованість: в період дії договору (до 31.12.2013) чи ні, що, з урахуванням наведених умов Договору, є суттєвим для нарахування винагороди позивачу.
Також, слід зазначити, що наведені положення п.5.5 Договору кореспондуються із положеннями п.4.5 цього Договору, а положення останнього кореспондуються із положеннями п.4.2, п.4.4, п.2.1.1, п.2.1.3, разом з тим, суди обох інстанцій не дослідили положень п.2.1.1, п.2.1.3, та п.4.2 Договору.
За загальними вимогами норм процесуального права, передбаченими статтями 32- 34, 43, 82, 84 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, розрахунків, з яких суд виходив при вирішенні позовів, отже порушення положень статті 34 та статті 43 цього кодексу щодо належності доказів та повного дослідження всіх обставин справи, є підставою для скасування судових рішень у цій частині і направлення справи на новий розгляд.
Крім того, суди визнали законними вимоги позивача про стягнення з відповідача 50 000,00 грн. втраченої вигоди.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками згідно цієї норми є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відповідно до статті 225 Господарського кодексу України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються, зокрема, неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною.
Отже, підставою для нарахування втраченої вигоди (упущеної вигоди) є здійснення особою правопорушення, а судам при з'ясуванні питання обґрунтованості позовних вимог про стягнення збитків у формі упущеної вигоди слід вставити: наявність правопорушення; наявність доходів, які особа могла б отримати в разі не порушення її прав; причинно-наслідковий зв'язок між правопорушенням та збитками; вину правопорушника.
На позивача пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі, якщо б відповідачем не було порушено його прав.
Позивач в позові посилався як на підставу нарахування втраченої вигоди на те, що відповідачем не надсилалась позивачу інформація про погашення заборгованості боржниками, яка є базою для визначення винагороди позивачу, у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу втрачену вигоду виходячи з суми заборгованості станом на 01.07.2013 по замовленню відповідача та очікування сплати боржниками 65 000,00 грн. боргу кожен місяць за період з липня по листопад 2013 року.
Такі доводи позивача суд касаційної інстанції не вважає обґрунтованими, а вимоги - законними.
Виходячи із встановлених обставин справи, у відповідача є обов'язок щодо надання інформації позивачу про погашення боржниками боргу, проте посилання позивача про сплату боржниками кожен місяць відповідачу боргу в сумі 65 000,00 грн. є уявним, таким, що не обов'язково повинно було відбутись, і така сума не перебуває у прямому причинно-наслідковому зв'язку з правопорушенням відповідача, вказаним позивачем.
Отже, вимоги позивача щодо стягнення втраченої вигоди не підлягають задоволенню, а позивач може захистити своє право шляхом вимоги, яка випливає з умов договору.
Таким чином, беручи до уваги вищевикладене, оскаржені рішення в частині стягнення 16 979,37 грн. заборгованості підлягають залишенню без змін, в частині стягнення 15 142,79 грн. у зв'язку з неповним встановленням обставин справи - скасуванню з направленням справи на новий розгляд, а в частині стягнення 50 000,00 грн. втраченої вигоди - скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові.
У зв'язку з тим, що за результатами розгляду справи, в позові позивачу частково відмовлено, на користь відповідача за рахунок позивача відповідно до положень статті 49 Господарського процесуального кодексу України підлягає стягненню сума витрат відповідача на сплату судового збору з апеляційної та касаційної скарг в частині вимог про стягнення втраченої вигоди.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 2, 3, 11110 ч.1, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України,
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Приватного підприємства "ВІЛС" задовольнити частково.
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.03.2015 та рішення Господарського суду Донецької області від 02.04.2014 у справі №905/8761/13 в частині стягнення з відповідача на користь позивача 15 142,79 грн. заборгованості та 50 000,00 грн. втраченої вигоди скасувати.
В частині стягнення 15 142,79 грн. заборгованості справу Господарського суду Донецької області №905/8761/13 передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
В частині стягнення 50 000,00 грн. втраченої вигоди прийняти нове рішення, яким в позові Приватному підприємству "Український юридично-фінансовий центр" відмовити.
В іншій частині постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.03.2015 залишити без змін.
Стягнути з Приватного підприємства "Український юридично-фінансовий центр" на користь Приватного підприємства "ВІЛС" 556 (п'ятсот п'ятдесят шість) грн. 23 коп. витрат на сплату судового збору з апеляційної скарги та 556 (п'ятсот п'ятдесят шість) грн. 23 коп. витрат на сплату судового збору з касаційної скарги.
Видачу наказу доручити Господарському суду Донецької області.
Головуючий суддя А.Г. Полянський
Судді Г.А. Кравчук
Г.М. Мачульський