ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 жовтня 2015 року Справа № 5021/1922/2011

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого : Полянського А.Г.,

суддів: Кравчука Г.А., Мачульського Г.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 04.03.2015у справі Господарського суду№ 5021/1922/2011 Сумської областіза позовомфізичної особи-підприємця ОСОБА_1 допублічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Сумської філіїпростягнення 430 029,85 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники:

позивача:не з'явились;відповідача:Коротенко М.М., дов. від 03.11.2014 № 3321;

В С Т А Н О В И В:

У серпні 2011 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Підприємець) звернулась до Господарського суду Сумської області з позовною заявою, у якій просила стягнути на її користь з публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Сумської філії (далі - Товариство) грошові кошти у розмірі 430 029,85 грн., які складаються з: плати за оренду нежитлового приміщення у розмірі 149 161,30 грн., витрат, понесених на капітальний ремонт нежитлового приміщення у розмірі 252 886,22 грн. та додаткових витрат на закупівлю матеріалів у розмірі 27 857,37 грн.

Позовні вимоги Підприємець, посилаючись на норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Господарського кодексу України (далі - ГК України) обґрунтовувала тим, що на підставі укладеного з Товариством договору оренди нерухомого майна товариства № 436-598107 від 12.10.2009 вона орендувала нежитлове приміщення площею 216 кв. м, у якому за згодою орендодавця здійснила капітальний ремонт та інші покращення. В подальшому вказаний договір було визнано недійсним в судовому порядку, у зв'язку із чим сплачена сума орендних платежів, а також вартість покращень, які неможливо відділити та витрачених матеріалів підлягають відшкодуванню.

Під час розгляду справи Господарським судом Сумської області Підприємець звернулась до суду із заявою від 12.11.2014 (т. 3, а.с. 159), у якій просила:

- прийняти відмову від позовних вимог в частині стягнення на її користь з Товариства плати за оренду нежитлового приміщення у розмірі 149 161,30 грн.;

- на підставі частини третьої ст. 778 ЦК України зарахувати вартість невід'ємних поліпшень в рахунок плати за користування нежитловим приміщенням;

- на підставі частини другої ст. 778 ЦК України та п. 12.5 договору оренди нерухомого майна товариства № 436-598107 від 12.10.2009 зобов'язати Товариство повернути усі від'ємні поліпшення, що були здійснені нею в орендованому приміщенні.

Зазначену заяву прийнято Господарським судом Сумської області до розгляду та долучено до матеріалів справи.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 13.11.2014 (суддя Моїсеєнко В.М.) в задоволенні позовних вимог Підприємця відмовлено.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення понесених Підприємцем витрат на капітальний ремонт нежитлового приміщення у розмірі 252 886,22 грн. та додаткових витрат на закупівлю матеріалів у розмірі 27 857,37 грн. рішення мотивовано тим, що умовами укладеного між сторонами договору в період його дії було передбачено звільнення Товариства від компенсації таких витрат. Щодо позовних вимог про стягнення плати за оренду приміщення у розмірі 149 161,30 грн. місцевий господарський суд у мотивувальній частині рішення вказав про припинення провадження у справі в даній частині на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 (колегія суддів: Черленяк М.І., Ільїн О.В., Хачатрян В.С.) рішення Господарського суду Сумської області від 13.11.2014 залишено без змін.

Колегія суддів апеляційної інстанції погодилась із висновками місцевого господарського суду щодо відсутності підстав для задоволення первісно заявлених позовних вимог про стягнення понесених Підприємцем витрат на капітальний ремонт орендованого приміщення у розмірі 252 886,22 грн. і додаткових витрат на закупівлю матеріалів у розмірі 27 857,37 грн. та додатково виходило з мотивів відсутності погодження Товариства на проведення такого поліпшення приміщення, а також відмінності правового регулювання відшкодування вартості поліпшення речі, переданої у найм (ст. 778 ЦК України) від відшкодування вартості ремонту речі, переданої у найм (ст. 777 ЦК України).

Щодо вимог, викладених у заяві від 12.11.2014 суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що місцевим господарським судом було правомірно припинено провадження у справі, тоді як викладені у цій заяві вимоги про зміну предмету позову місцевим господарським судом розглянуто та вирішено не було. За висновками господарського суду апеляційної інстанції заяву від 12.11.2014 в частині вимог щодо зміни предмету позову Підприємцем було подано з порушенням вимог ч. 4. ст. 22 ГПК України, після початку розгляду справи по суті, що виключало можливість її задоволення, у зв'язку з чим місцевим господарським судом правомірно розглянуто позов виходячи з первісних позовних вимог і вказані процесуальні помилки не призвели до прийняття неправильного рішення у справі.

Підприємець звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 і рішення Господарського суду Сумської області від 13.11.2014 та передати справу на новий судовий розгляд до місцевого господарського суду. Викладені у касаційній скарзі вимоги Підприємець обґрунтовує посиланням на обставини справи, приписи ст. 129 Конституції України, ст. ст. 776, 778 ЦК України, ст. ст. 43, 77 ГПК України та окремі роз'яснення пленуму Вищого господарського судів України, зазначаючи про порушення судами попередніх інстанцій вимог процесуального законодавства в частині повідомлення її про розгляд справи місцевим господарським судом та в частині дослідження та надання оцінки окремим доказам у справі.

Товариство скористалась правом, наданим ст. 1112 ГПК України та надіслало до Вищого господарського суду України відзив на касаційну скаргу Підприємства, в якому просить залишити її без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 і рішення Господарського суду Сумської області від 13.11.2014 - без змін. Викладені у відзиві вимоги Товариство обґрунтовує тим, що оскаржувані судові акти прийнято з урахуванням фактичних обставин справи та у відповідності до чинного законодавства України.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставини справи, застосування господарськими судами першої та другої інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення та постанови, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга Підприємця підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами на підставі матеріалів справи встановлено, що:

- правовідносини сторін були врегульовані договором оренди нерухомого майна товариства № 436-598107, укладеного 12.10.2009, предметом якого була оренда нерухомого майна, розташованаго на цокольному поверсі 5-ти поверхового будинку № 2 по вул. Червоногвардійській в м. Суми загальною площею 216 кв. м (далі - Договір). 01.02.2010 між сторонами був підписаний акт приймання-передачі нежитлового приміщення площею 216 кв. м;

- 01.02.2010 між сторонами була укладена додаткова угода № 1 до Договору, якою передача майна вказаного в п. 1.1 Договору в користування Підприємцю здійснюється після виконання останнім робіт по ремонту приміщення. Датою початку сплати орендної плати за приміщення площею 87,4 кв. м є 01.02.2010, а датою початку оплати оренди за приміщення площею 128,6 кв. м є 01.01.2011;

- згідно з п. 5.2.3 Договору орендар має право з письмового дозволу орендодавця здійснювати поліпшення орендованого майна, що зумовлюють підвищення його вартості;

- відповідно до п. 12.5 Договору у разі розірвання чи закінчення терміну дії Договору поліпшення орендованого майна, які можуть бути відокремлені без його пошкодження, та здійсненні орендарем за рахунок власних коштів з дозволу орендодавця, визнаються власністю орендаря. Вартість поліпшень орендованого майна, які зроблені орендарем і які неможливо відокремити без його пошкодження, не підлягає компенсації орендодавцем;

- рішенням Господарського суду Сумської області від 03.10.2011 у справі 5021/1722/2011 договір було визнано недійсним. Ухвалою Господарського суду Сумської області від 13.10.2011 у справі № 5021/1722/2011, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 07.12.2011 та постановою Вищого господарського суду України від 15.03.2012 надано роз'яснення вказаного рішення за яким Договір визнано недійсним на майбутнє, а саме з моменту набрання законної сили рішення суду (17.10.2011).

Як вже частково зазначалось вище, відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, із висновками якого погодився господарський суд апеляційної інстанції, виходив з того, що правові підстави для стягнення спірних сум відповідно до ч. 3 ст. 778 ЦК України відсутні, оскільки п. 12.5 Договору в період його дії було передбачено звільнення Товариства від компенсації таких витрат.

Відповідно до статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

Згідно з частиною першою-третьою статті 778 ЦК України наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю.

Правовий аналіз наведених положень ЦК України свідчить про те, що за наявності згоди наймодавця на поліпшення речі наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Вказана норма не містить положень щодо можливості відступлення від її приписів, у зв'язку з чим умови п. 12.5 Договору в частині звільнення Товариства від компенсації відповідних витрат Підприємцю суперечать положенням законодавства та не можуть звільняти Товариство від необхідності відшкодування понесених на поліпшення орендованого приміщення витрат.

Разом із тим обов'язковою умовою для відшкодування вартості поліпшення речі є наявність попередньої згоди наймодавця на таке поліпшення, відсутність такої згоди виключає можливість здійснення такого відшкодування.

Як було з'ясовано судом апеляційної інстанції на підставі матеріалів справи:

- Підприємець зверталась до Товариства із заявою про надання дозволу на виконання проектно-кошторисної документації на обладнання окремого входу, по виконанню ремонтних робіт в приміщенні та перепланування несучих конструкцій (т. 2, а.с. 136);

- листом від 14.10.2009 № 01-63-1477 Товариство повідомило Підприємця про надання дозволу на виконання проектно-кошторисної документації по обладнанню окремого входу та ремонтних робіт при переплануванні орендованого приміщення без порушення несучих конструкцій. Вказало на необхідність окремого погодження виготовленої документації з Товариством (т. 2 а.с. 135);

- в подальшому між сторонами здійснювалось листування щодо погодження кошторисної документації, її виправлення, зауважень до неї (т. 2 а.с. 140-144), однак зі змісту вказаного листування не вбачається, що Товариство надало дозвіл Підприємцю на здійснення поліпшення орендованого майна, як того вимагають п. 5.2.3 Договору та приписи ст. 778 ЦК України.

Натомість Підприємець не погоджуючись з такими висновками суду апеляційної інстанції просить суд надати іншу правову оцінку наявному у матеріалах справи листуванню сторін, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, встановлених ст. 1117 ГПК України, а саме: касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи відсутність погодження Товариства на проведення покращень орендованого приміщення, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає законною відмову господарських судів попередніх інстанцій у задоволенні позовних вимог про стягнення понесених Підприємцем витрат на капітальний ремонт нежитлового приміщення у розмірі 252 886,22 грн. та додаткових витрат на закупівлю матеріалів у розмірі 27 857,37 грн.

Доводи касаційної скарги Підприємця наведених висновків не спростовують та не впливають на них.

Відповідно до п. 4 частини першої статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято господарським судом.

Враховуючи відмову Підприємця від позовних вимог в частині стягнення на її користь з Товариства плати за оренду нежитлового приміщення у розмірі 149 161,30 грн., викладену в заяві від 12.11.2014, колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій щодо припинення провадження в цій частині на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України.

Разом із тим, як вбачається з оскаржуваного рішення місцевого господарського суду, вказавши в мотивувальній частині рішення про часткове припинення провадження у справі, місцевий господарський суд не зазначив про таке припинення у її резолютивній частині. Вказані обставини залишились поза увагою і господарського суду апеляційної інстанції, у зв'язку із чим постанова Харківського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 та рішення Господарського суду Сумської області від 13.11.2014 підлягають зміні шляхом викладення резолютивної частини рішення Господарського суду Сумської області від 13.11.2014 у новій редакції із вказівкою на припинення провадження у справі в частині позовних вимог Підприємця про стягнення 149 161,30 грн. плати за оренду приміщення.

Як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, при розгляді справи місцевим господарським судом Підприємець звернулась з заявою від 13.11.2014, якою відмовилась від частини позовних вимог, а також фактично просила суд прийняти до провадження зміну предмету позову. Розглянувши вказану заяву місцевий господарський суд зазначив про прийняття її до розгляду, однак в частині зміни предмету позову суд продовжив розгляд вимог позивача відповідно до первісно заявлених у позовній заяві.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із правовою позицією господарського суду апеляційної інстанції про те, що допущена місцевим господарським судом процесуальна помилка не потягла за собою прийняття неправильного рішення по справі, оскільки, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, така заява була подана після початку розгляду справи по суті (в день винесення рішення по справі), тобто з недотриманням вимог ч. 4 ст. 22 ГПК України.

Посилання Підприємця у касаційній скарзі на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права не знайшли свого підтвердження в процесі перегляду справи, у зв'язку із чим відхиляються колегією суддів Вищого господарського суду України як необґрунтовані. Колегія суддів касаційної інстанції окремо відзначає, що доводи Підприємця щодо належного її повідомлення про розгляд справи місцевим господарським судом спростовуються наявними в матеріалах справи повідомленнями про вручення поштового відправлення (т. 2, а.с. 47, 84).

Всі інші доводи Підприємця, що містяться у касаційній скарзі не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій та не впливають на них, відтак не можуть слугувати підставою для скасування постанови Харківського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 та рішення Господарського суду Сумської області від 13.11.2014.

З огляду на наведене, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11110 та 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 04.03.2015 та рішення Господарського суду Сумської області від 13.11.2014 у справі № 5021/1922/2011 змінити шляхом викладення резолютивної частини рішення господарського суду Сумської області від 13.11.2014 у наступній редакції:

"1. В частині позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про стягнення 149 161,30 грн. плати за оренду приміщення провадження у справі припинити.

2. В задоволенні решти позовних вимог фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 - відмовити."

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Суддя Г.А. Кравчук

Суддя Г.М. Мачульський