ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2016 року Справа № 910/28101/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А.(доповідач), суддів:Барицької Т.Л., Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк"на рішення та на постановуГосподарського суду міста Києва від 29.12.2015 Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016у справі№ 910/28101/15Господарського суду міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України"доПублічного акціонерного товариства "Златобанк"простягнення заборгованості в сумі 62817588,31 грн за договором банківського рахункуза участю представників:

позивача: Гончаренко Є.С., дов. від 27.12.2015; Козуб Б.Ю., дов. від 04.04.2016; Ткаченко К.В., дов. від 23.03.2016;

відповідача: Герасименко С.В., дов. від 29.04.2016; Христич О.В., дов. від 17.06.2016;

в засіданні суду 17.08.2016, у відповідності до ст. 77 ГПК України, оголошувалась перерва до 19.08.2016 та перерва з 20.09.2016 до 28.09.2016

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.12.2015 у справі №910/28101/15 (суддя - Привалов А.І.) у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Ільєнок Т.В., судді - Рудченко С.Г., Гаврилюк О.М.) рішення Господарського суду міста Києва від 29.12.2015 у справі №910/28101/15 залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та додатковими поясненнями, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення місцевого господарського суду змінити, в позові відмовити повністю з підстав, зазначених у відзиві на позов, апеляційній та касаційній скаргах.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою, скаржник послався на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник послався на порушення судами положень п. 8.4 ст. 8, п. 32.2 ст.32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", ст. 22, 601 ЦК України, ст. 33 ГПК України.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу та письмові пояснення, в якому заперечує проти її задоволення, просить прийняті у даній справі судові рішення залишити без змін.

Від ПАТ "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" та від телеканалу UBR надійшли клопотання про проведення відеозйомки судового процесу, які, за результатами розгляду, задоволено.

Також від Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, та ПАТ "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" надійшли клопотання про залучення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Крім того, ПАТ "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" подано клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національний банк України.

Розглянувши наведені клопотання, колегія суддів Вищого господарського суду України їх відхилила з огляду на те, що ст. 27 ГПК України передбачено можливість вступу у справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, можуть вступити у справу на стороні позивача або відповідача виключно до прийняття рішення господарським судом.

Статтями 1115, 1117 ГПК України визначено, що касаційна інстанція, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Норми ГПК України щодо вчинення господарським судом першої інстанції певних процесуальних дій не застосовуються судом касаційної інстанції у випадках, коли відповідною нормою ГПК України прямо передбачено, що процесуальна дія вчиняється лише до прийняття рішення.

Таким чином, суд касаційної інстанції не наділений правом залучення у справу третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, у відповідності до ст. 27 ГПК України.

ПАТ "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" також заявлено клопотання про витребування оригіналів письмових доказів, яке, за результатами його розгляду, підлягає відхиленню, оскільки ч. 2 ст.1117 ГПК визначено, що касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідачем подано клопотання про звернення до правоохоронних органів, в якому товариство просить суд касаційної інстанції в порядку ст. 90 ГПК України повідомити Генеральну прокуратуру України про факти правопорушення з боку працівників Господарського суду міста Києва, Київського апеляційного господарського суду та представників ПАТ "Авіакомпанія "Міжнародні авіалінії України".

В своєму клопотанні відповідач зазначає, що "…Банком вбачаються порушення законодавства з боку суддів першої та апеляційної інстанцій", а також, що "…до вказаних порушень можуть бути причетні працівники апарату судів".

Статтею 90 ГПК України визначено, що господарський суд, виявивши при вирішенні господарського спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, виносить окрему ухвалу.

Частиною 1 ст. 1117 ГПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, зазначеною нормою права визначено межі перегляду справи в касаційній інстанції, яка перевіряє застосування саме судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та не здійснює окрему перевірку дій безпосередньо суддів чи працівників апарату судів.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між позивачем (Клієнт), та відповідачем (Банк) 12.08.2010 укладений договір банківського рахунку № 1588-ЮР (договір РКО-1), за умовами якого Банк відкриває Клієнту поточний/рахунок/ки у національній та/або іноземній валюті (рахунок) та здійснює його розрахунково-касове обслуговування, в тому числі здійснює функції розрахункової палати та отримує плату за обслуговування Клієнта згідно з тарифами на операції та послуги по розрахунково-касовому обслуговуванню юридичних осіб в Банку, які передбачені в додатку №1 до даного договору.

Додатковою угодою від 16.01.2012 до договору РКО-1 сторони погодили умови розрахункового обслуговування позивача за допомогою системи електронних платежів АРМ "НОКК КЛІЄНТ-БАНК".

Пунктом 4.1 договору РКО-1 визначено, що за допомогою АРМ "НОКК КЛІЄНТ-БАНК" Клієнт може здійснювати підготовку платежів (по Україні та міжнародних) та заявок на купівлю/продаж безготівкової іноземної валюти (проведення конверсійних операцій) і відсилання їх до Банку телефонними каналами зв'язку або каналами мережі Інтернет, прийом банківських виписок за рахунками, отримання довідкової інформації.

Згідно з п. 7.1 договору, цей договір є укладеним на невизначений строк і набуває чинності з дня його підписання сторонами. Дія договору припиняється за згодою сторін або у випадках, передбачених чинним законодавством України (п. 7.2 договору).

05.07.2013 під час дії договору РКО-1, сторонами укладений договір банківського рахунку № 1588-ЮР (Договір РКО-2), за умовами якого, Банк відкриває Клієнту поточний/і рахунок/ки у національній та/або іноземній валюті (рахунок) на підставі окремої/их заяви/заяв Клієнта, з метою надання послуг щодо здійснення розрахунково-касового обслуговування Клієнта з використанням платіжних інструментів відповідно до чинного законодавства України та умов цього договору, а Клієнт здійснює оплату наданих Банком за цим договором послуг згідно з тарифами на послуги на розрахунково-касове обслуговування юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Банку, які передбачені в додатку 1 до даного договору.

Відповідно до п. 7.1 договору РКО-2, цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє протягом одного календарного року, який обліковується з дати відкриття рахунку за заявою Клієнта, або до моменту настання випадків закриття рахунку, передбачених цим договором та чинним законодавством України. Якщо за 30 днів до строку припинення дії договору жодна із сторін письмово не заявить свої пропозиції щодо зміни чи його припинення, договір вважається продовженим на діючих в поточному році умовах ще на один рік. Термін дії договору на кожний наступний рік продовжується в аналогічному порядку.

Таким чином, сторонами укладено два договори банківського рахунку (договір РКО-1 та договір РКО-2), які, як з'ясовано судами попередніх інстанцій, є чинними та жоден з яких не містить положень, що укладений на заміну іншого.

На переконання позивача, Банк, всупереч умовам зазначених договорів, тривалий час безпідставно не виконував/несвоєчасно виконував розрахункові документи позивача, що завдало йому збитків, з позовом про відшкодування яких, позивач звернувся до суду.

Крім того, позивач просив суд стягнути пеню, 3 % річних та інфляційні втрати за порушення строків виконання платіжних доручень позивача в національній та іноземній валютах, а також стягнути з Банка залишки коштів на рахунках позивача в Банку.

Приймаючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд виходив з положень ЦК України, ГК України, Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", та, надавши оцінку всім матеріалам справи в сукупності дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

При цьому, суди виходили з наступного.

Судами встановлено, що протягом серпня 2014 року - лютого 2015 року позивач за допомогою системи електронних платежів АРМ "НОКК КЛІЄНТ-БАНК" надав в операційний час Банку 35 платіжних доручень в національній валюті України, 10 платіжних доручень в доларах США та 5 платіжних доручень в євро, що мали бути виконані Банком в день їх надходження.

Відповідно до п. 22.7 ст. 22 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", у разі відмови з будь-яких причин у прийнятті розрахункового документа банк має повернути його ініціатору не пізніше наступного операційного дня банку із зазначенням причини повернення.

Згідно з п. 2.15 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22, з наступними змінами та доповненнями, порядок повернення банком своїм клієнтам оформлених ними розрахункових документів та супровідних документів визначається в Договорах банківського рахунку клієнтів. Банк, повертаючи розрахунковий документ у день його надходження, має зробити на його зворотному боці напис про причину повернення документа без виконання (з обов'язковим посиланням на статтю закону України, відповідно до якої розрахунковий документ не може бути виконано, або/та главу/пункт нормативно-правового акта Національного банку, який порушено) та зазначити дату його повернення (це засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа банку).

Пунктом 3.6 Положення про порядок виконання банками документів на переказ, примусове списання і арешт коштів в іноземних валютах та банківських металів, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 28.07.2008 № 216, з наступними змінами та доповненнями (Положення про переказ коштів в іноземній валюті) встановлено, що уповноважений банк має право відмовитися від виконання платіжного доручення платника в іноземній валюті або банківських металах, якщо операція, яку проводить платник, не відповідає вимогам валютного законодавства. Уповноважений банк повертає платнику платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах у порядку, передбаченому пунктом 3.7 цієї глави.

Згідно з п. 3.7 Положення про переказ коштів в іноземній валюті, уповноважений банк має право відмовитися від виконання платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах, якщо платник не надав документи і відомості, що потрібні для з'ясування суті діяльності, фінансового стану, або умисно подав неправдиві відомості про себе. Уповноважений банк повертає платнику платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах без виконання і на зворотному боці платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах проставляє напис про причину його повернення (із зазначенням дати повернення та посиланням на ст. 64 Закону України "Про банки і банківську діяльність"), який засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа уповноваженого банку.

Уповноважений банк має право відмовитися від виконання платіжного доручення платника в іноземній валюті або банківських металах, якщо операція, яку проводить платник, підлягає фінансовому моніторингу відповідно до Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму". Уповноважений банк повертає платникові платіжне доручення в іноземній валюті або банківських металах без виконання і на зворотному боці платіжного доручення в іноземній валюті або банківських металах проставляє напис про причину його повернення (із зазначенням дати повернення та посиланням на абзац другий частини першої ст. 10 Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму"), який засвідчується підписами відповідального виконавця і працівника, на якого покладено функції контролера, та відбитком штампа уповноваженого банку (п. 3.8 Положення про переказ коштів в іноземній валюті).

Як встановлено судами, Банк подані позивачем впродовж серпня 2014 року - лютого 2015 року платіжні доручення не виконав, матеріали справи не містять доказів повернення позивачу таких доручень із письмовим роз'ясненням причин повернення, як того вимагає чинне законодавство, що свідчить про порушення Банком умов договорів РКО-1, РКО-2.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про порушення Банком строків виконання доручень позивача на переказ коштів в національній та іноземній валютах, що були надані Банку з використанням системи електронних платежів впродовж серпня 2014 року - лютого 2015 року у кількості 35 платіжних доручень в національній валюті України, 10 платіжних доручень в доларах США та 5 платіжних доручень в євро.

Пунктами 6.1 договору РКО-1 та 6.2 договору РКО-2 визначено, що за несвоєчасне (пізніше наступного робочого дня після отримання платіжного документа)списання з вини Банку коштів з рахунка Клієнта, а також за несвоєчасне зарахування суми, яку належить зарахувати на рахунок Клієнта, Банк сплачує Клієнту пеню в розмірі 0,1% від відповідної суми за кожний день прострочення, але не більше 10% від суми переказу.

Відповідно до ч. 1 ст. 1092 ЦК України, у разі невиконання або неналежного виконання платіжного доручення клієнта банк несе відповідальність відповідно до цього Кодексу та закону.

Пунктом 32.2 ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що у разі порушення банком, що обслуговує платника, встановлених цим Законом строків виконання доручення клієнта на переказ цей банк зобов'язаний сплатити платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми простроченого платежу за кожний день прострочення, що не може перевищувати 10 відсотків суми переказу, якщо інший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України боржник передбачено, що який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачені ст. 32 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" спеціальні правила щодо відповідальності банків при здійсненні переказу у вигляді сплати пені не виключають застосування ст. 625 ЦК України (аналіз практики застосування ст. 625 ЦК України в цивільному судочинстві, викладений в листі Верховного Суду України від 01.07.2014).

Таким чином, якщо відбулося прострочення Банком операцій за рахунком, у Клієнта з'являється підстава вимагати відповідно до ст. 625 ЦК України сплати процентів, а відповідно до вимог ст. 623 ЦК України - відшкодування завданих збитків, якщо інше не встановлено законом.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про правильність нарахування позивачем пені та 3% річних за порушення Банком строків виконання платіжних доручень позивача.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

За приписами ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ч. 1 ст. 224 ГК України).

До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення (ч. 1 ст. 225 ГК України), включаються, серед іншого, вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства, додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

У відповідності до ч. 1 ст. 232 ГК України, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями. Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції (ч. 2 ст. 232 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що невиконання/несвоєчасне виконання Банком розрахункових документів позивача завдало останньому реальних збитків в сумі 20399147,29 грн і матеріали справи (виписки за рахунками позивача, договори з контрагентами, дані про операції купівлі-продажу валюти) підтверджують зазначене.

До того ж, в зв'язку з невиконанням зобов'язань за договорами РКО-1 та РКО-2, зокрема, невиконання Банком платіжного доручення позивача від 01.09.2014 № 2048, останньому заподіяно збитки у вигляді упущеної (втраченої) вигоди в сумі 3000000,00 доларів США.

Суди дослідили, що платіжним дорученням від 01.09.2014 № 2048 позивач ініціював переказ 30000000,00 грн з рахунку в Банку на власний рахунок в АТ "Банк "Фінанси та Кредит", з метою придбання валюти та погашення за укладеними позивачем з компаніями PENNYLANE - COMЕRCIO INTERNACIONAL LDA, JUNAX SHARES LIMITED та GOIANIA COMERCIO E SERVICOS INTERNAСIONAIS LDA лізинговими договорами заборгованості в сумі 1536671,79 доларів США, як це передбачено договорами про врегулювання від 01.09.2014.

Проте, матеріали справи не містять доказів на підтвердження виконання Банком зазначеного платіжного доручення. Дане доручення не було також повернуте Банком позивачу із роз'ясненням причин невиконання, як того вимагає чинне законодавство.

Відтак, непроведення Банком ініційованого позивачем переказу в умовах достатності коштів на рахунках призвело до втрати позивачем права на отримання знижок по лізинговим платежам на суму 3000000,00 доларів США, що свідчить про заподіяння позивачу збитків у вигляді упущеної (втраченої) вигоди на відповідну суму, що встановлено судами попередніх інстанцій.

Водночас, суди обґрунтовано визначились, що, незважаючи на документальне підтвердження та правильність розрахунку позивачем пені, 3% річних, інфляційних втрат та збитків, вимога про їх стягнення з Банку не підлягає задоволенню.

Виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (Фонд) 13.02.2015 прийнято рішення № 30 "Про запровадження тимчасової адміністрації у АТ "Златобанк", згідно з яким, з 14.02.2015 запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду на здійснення тимчасової адміністрації у Банку.

Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 12.05.2015 №310 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ "Златобанк" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 13.05.2015 № 99, "Про початок процедури ліквідації АТ "Златобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", згідно з яким, розпочато процедуру ліквідації АТ "Златобанк" та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію Банку строком на 1 рік з 18 год. 00 хв. 13.05.2015 до 12.05.2016 включно.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 18.05.2015 № 100 внесено зміни до рішення виконавчої дирекції Фонду від 13.05.2015 № 99 "Про початок процедури ліквідації АТ "Златобанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку", а саме, що ліквідація в АТ "Златобанк" здійснюється один рік з 14.05.2015 до 13.05.2016 включно.

Відповідно до п. 1 ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Згідно зі ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції на момент відкликання в Банку банківської ліцензії та прийняття рішення про його ліквідацію), Фонд не пізніше робочого дня, наступного за днем отримання рішення Національного банку України про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку, розміщує інформацію про це на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет. Фонд здійснює опублікування відомостей про ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду у газетах "Урядовий кур'єр" або "Голос України" не пізніше ніж через сім днів з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку. Протягом 30 днів з дня опублікування відомостей про відкликання банківської ліцензії, ліквідацію банку та призначення уповноваженої особи Фонду кредитори мають право заявити уповноваженій особі Фонду про свої вимоги до банку.

Як зазначено у ч. 1 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", уповноважена особа Фонду припиняє приймання вимог кредиторів після закінчення 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до ч. 2 ст. 45 Закону. Будь-які вимоги, що надійшли після закінчення цього строку, вважаються погашеними, крім вимог вкладників у межах гарантованої Фондом суми відшкодування за вкладами. Вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними (ч. 8 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб").

На виконання ст. 45 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", у встановлений законодавством строк, позивач звернувся до Банку із заявою про задоволення вимог кредитора від 17.06.2015 № 01-19-187.

Господарські суди з'ясували, що у відповідності до витягу із реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку станом на 26.10.2015, акцептована сума вимог позивача складає 23169012,95 грн та включає лише залишок коштів на рахунках позивача у Банку станом на 14.05.2015.

Зважаючи на те, що до реєстру акцептованих вимог кредиторів Банку не включені вимоги позивача до Банку в частині стягнення пені, 3% річних, інфляційних втрат та збитків, суди дійшли висновку, що такі вимоги є погашеними в силу приписів ч. 8 ст. 49 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та не підлягають задоволенню при розгляді даної справи, з чим колегія суддів касаційної інстанції погоджується.

Крім того, судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що листом від 26.11.2014 № 1 (до запровадження в Банку тимчасової адміністрації) позивач, на підставі ст.601 ЦК України, здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог до Банку в частині відшкодування Банком останнім 3000000,00 доларів США збитків (упущеної вигоди) за невиконання платіжного доручення від 01.09.2014 № 2048 в рахунок погашення тіла кредиту (основного боргу) за кредитним договором від 18.01.2012 № 07/12-KLMV в сумі 3000000,00 доларів США.

При цьому, місцевим господарським судом вірно зауважено, що станом на час вирішення спору у Господарському суді міста Києва, правочин зарахування сторонами не оскаржений, доказів визнання його недійсним у судовому порядку сторонами не надано, тобто, в силу приписів ст. 204 ЦК України, він є дійсним і, враховуючи відсутність критерій нікчемності, визначених ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", суд дійшов вірного висновку про те, що такий правочин створює визначені ним правові наслідки для сторін.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками господарських судів, що згідно положень ст. 601 ЦК України та ч. 3 ст. 203 ГК України, зобов'язання Банку з відшкодування позивачу 3000000,00 доларів США збитків (упущеної вигоди) за невиконання платіжного доручення від 01.09.2014 № 2048 та зобов'язання позивача з повернення Банку основного боргу (тіла кредиту) за кредитним договором № 07/12-KLMV в сумі 3000000,00 доларів США є припиненими.

Також судами дано належну оцінку та встановлено, що не підлягає задоволенню і вимога позивача про стягнення з Банку 23169012,95 грн залишків його коштів на рахунках у Банку. З огляду на те, що тимчасова адміністрація у Банку запроваджена з 14.02.2015, а з 14.05.2015 Банк ліквідується, то будь-які вимоги позивача як кредитора Банку поза межами процедури ліквідації задоволенню не підлягають.

Крім того, як свідчать матеріали справи, Фондом гарантування вкладів фізичних осіб акцептовані вимоги позивача до Банку в частині 23169012,95 грн залишків коштів, що перебували на рахунках позивача у Банку на дату початку процедури виведення Фондом гарантування вкладів фізичних осіб Банку з ринку.

Розглянувши заяву позивача від 21.10.2015 № 01.3.1-10/228, суди обґрунтовано зазначили, що останній правомірно здійснив зарахування зустрічних однорідних вимог до Банку в частині повернення наявних на рахунках позивача в Банку коштів, що на 21.10.2015 за офіційним обмінним курсом Національного банку України еквівалентні 1053667,28 доларам США, проти вимоги Банку про погашення позивачем тіла кредиту (основного боргу) за кредитним договором в сумі 1053667,28 доларів США.

Таким чином, як правильно встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, зобов'язання позивача з повернення Банку 1053667,28 доларів США кредитних коштів і зобов'язання Банку з повернення позивачем 23169012,95 грн залишків коштів на рахунках, що на дату зарахування (21.10.2015) становлять 1053667,28 доларів США, є припиненими.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).

Згідно зі ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Статтею 34 ГПК України визначено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на наведене, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази (ст. 1117 ГПК України).

Доводи скаржника, викладені в касаційній скарзі, були предметом дослідження суду апеляційної інстанції, їм дана належна оцінка, тому відхиляються як необґрунтовані та такі, що не спростовують зроблених судом висновків.

Враховуючи межі перегляду справи в суді касаційної інстанції та повноваження останнього, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення відповідають вимогам матеріального та процесуального права і підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись статтями 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Златобанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Златобанк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 29.12.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 16.06.2016 у справі №910/28101/15 - без змін.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

Л.Б. ІВАНОВА