ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2016 року Справа № 904/952/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівДанилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Вест Ойл Груп"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського судувід22.06.2016у справі№904/952/16Господарського судуДніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Енергопростір"до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Ойл Груп" 2. Приватного підприємства "Сотлайн"простягнення суми,

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "Енергопростір" (далі - позивач) просило, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Ойл Груп" (далі - відповідач-1) 752 178,51 грн. заборгованості, 331 139,07 грн. інфляційних втрат, 28253,06 грн. трьох відсотків річних та 189 150,34 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач-1 неналежним чином виконував взяті на себе договірні зобов'язання, у зв'язку з чим, у нього утворився борг на який були нараховані інфляційні втрати, три відсотки річних та пеня.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.04.2016 (суддя Петренко І.В.), залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Чимбар Л.В., судді Антонік С.Г., Джихур О.В.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача-1 на користь позивача 752 178,51 грн. заборгованості, 330 958,54 грн. інфляційних втрат, 28253,06 грн. три відсотки річних, 189150,34 грн. пені, в іншій частині позову відмовлено, вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі відповідач-1 просить скасувати вказану постанову суду апеляційної інстанції та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково, стягнути з відповідача-1 502 178,51 грн. основного боргу, 221 078,07 грн. інфляційних втрат та 18 862,65 грн. три відсотки річних, в іншій частині позовних вимог відмовити, посилаючись на порушення та неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Керівники позивача та відповідача-1 у письмових клопотаннях просять відкласти розгляд касаційної скарги посилаючись на неможливість участі своїх представників при її розгляді, однак клопотання не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до приписів статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника, а представниками, згідно цієї норми, є як керівники, так і інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства.

Статтею 80 Цивільного кодексу України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Із наданих на підтвердження клопотання матеріалів не вбачається, що позивач та відповідач-1, як юридичні особа, припиняли свою діяльність у зв'язку із наведеними у клопотанні обставинами.

Згідно ж приписів статей 77, 1115 Господарського процесуального кодексу України відкладення розгляду касаційної скарги здійснюється лише у разі, коли за якихось обставин її не може бути вирішено в даному засіданні, а оскільки таких обставин не вбачається, з урахуванням наведеного та тієї обставини, що ухвалою Вищого господарського суду України учасники процесу попереджались що неявка їх уповноважених представників не перешкоджає розгляду касаційної скарги, враховуючи процесуальну заборону на вчинення у суді касаційної інстанції процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, що визначено статтею 1115 наведеного кодексу, в задоволенні клопотання належить відмовити.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлялися про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні, що не перешкоджає розгляду касаційної скарги.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 13.07.2012 між позивачем (генеральний підрядник) та відповідачем-1 (замовник) укладено договір №61 генерального підряду, згідно з умовами пункту 1.1 якого генеральний підрядник зобов'язується за завданням замовника на свій ризик із залученням власних матеріалів та з матеріалів, наданих замовником, вартість яких включена у договірну ціну по договору, виконати комплекс робіт по будівництву автозаправного комплексу (АЗК) (далі-об'єкт), на земельній ділянці за адресою: в межах смт Ювілейне на території Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області у мікрорайоні "Золоті ключі" по вул.Бабенка І.А., та монтажу обладнання, згідно проектної документації замовника, в межах погодженої договірної ціни на проведення робіт та здати збудований об'єкт спільно з замовником Державній комісії і ввести його в експлуатацію, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити вартість виконання повного комплексу робіт.

Згідно пункту 1.11 договору акти форми КБ-2в та КБ-3 є актами прийняття замовником певного етапу робіт виконаного за звітний місяць.

Пунктом 2.2 договору визначено зобов'язання замовника, серед яких зокрема прийняти повний комплекс виконаних по об'єкту робіт, що підтверджується відповідним актом, який вказаний у пункті 1.11 даного договору (п.п. 2.2.8 договору) та оплатити виконані генеральним підрядником роботи у відповідності до умов даного договору (п.п. 2.2.9 договору).

Відповідно до пунктів 3.1, 3.2, 3.3 договору загальна вартість робіт встановлюється договірною ціною, з врахуванням вартості матеріалів, устаткуванням, наданого замовником, для використання та встановлення на об'єктах, передбачених даним договором, і складає 7789120,00грн., у т.ч. ПДВ 20%, з яких вартість робіт генерального підрядника становить 5869120,00грн., у т.ч.ПДВ 20%. Вартість робіт, визначена у пункті 3.1 даного договору, є динамічною і підлягає зміні лише за погодженням сторін по фактичній вартості після закінчення усіх будівельно-монтажних робіт на майданчику. Зміна вартості робіт узгоджується сторонами шляхом укладання відповідної додаткової угоди до даного договору, яка з моменту підпису уповноваженими представниками сторін є невід'ємною частиною договору.

Згідно пунктів 4.1, 4.2 договору розрахунки між сторонами здійснюються в Українській національній валюті - гривні, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок генерального підрядника згідно Інструкції "Про безготівкові розрахунки в України в національній валюті". Розрахунки між сторонами здійснюються окремо по кожному об'єкту, наступним чином:

- сума у розмірі 10% від вартості робіт генпідрядника, вказаної в пункті 3.1.1, перераховуються на розрахунковий рахунок генерального підрядника як авансовий платіж (підпункт 4.2.1 договору);

- сума в розмірі 60% від вартості робіт генпідрядника, вказаної в пункті 3.1.1, перераховується поетапно, проміжними платежами, на підставі прийнятих актів виконаних робіт, відповідно до форми КБ-2в та довідки про вартість КБ-3, у розмірі, що вказана в даній довідці, як проміжний платіж протягом 20 (двадцяти) банківських днів з моменту підписання відповідного акту (підпункт 4.2.2 договору);

- сума у розмірі 30% від вартості робіт генпідрядника, вказаної в п.3.1.1, перераховується на розрахунковий рахунок генерального підрядника протягом 35 (тридцяти п'яти) банківських днів з дати підписання Акту готовності до експлуатації та введення об'єкта в експлуатацію (підпункт 4.2.3 договору).

Роботи вважаються виконаними генеральним підрядником після підписання відповідного акта (п.5.4 договору).

Згідно пункту 7.4 договору акти форми КБ-2в та КБ-3 вважаються прийнятими замовником лише при умові наявності на них підпису відповідальної особи замовника та скріплених його печаткою.

У випадку несвоєчасного перерахування платежів за виконані роботи після підписання актів прийому-передачі замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день простроченого платежу (п.9.6 договору підряду).

Пунктом 12.3 договору сторони визначили, що договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.

Також, встановлено, що 01.11.2013 між позивачем (кредитором) та відповідачем-2 (поручитель) укладено договір поруки, відповідно до умов пункту 1.1 якого, в порядку та на умовах, визначених цим договором, поручитель поручається перед кредитором за виконання обов'язків відповідача-1 перед кредитором за договором генерального підряду від 13.07.2012 за №61 (далі - основний договір), який був укладений між кредитором та боржником, в частині оплати за виконані роботи чи надані послуги.

Пунктом 1.2 договору поруки визначено, що відповідальність поручителя перед кредитором є обмеженою. Розмір відповідальності поручителя складає 1000,00грн.

Відповідно до пунктів 2.1, 2.2 договору поруки у разі порушення боржником обов'язків за основним договором поручитель відповідає перед кредитором субсидіарно відносно до боржника, тобто виключно у тому разі, якщо боржник не задовольнить у повному обсязі або частково письмової вимоги кредитора відповідно до пункту 3.1 цього договору. Поручитель відповідає перед кредитором виключно у розмірі, визначеному у пункті 1.2 договору.

Згідно пунктів 3.1, 3.2, 3.3 договору поруки у разі невиконання боржником умов основного договору в частині оплати за виконані роботи чи надані послуги в строки, передбачені основним договором, кредитор звертається з відповідною письмовою вимогою до боржника. Якщо боржник не виконає письмову вимогу кредитора, передбачену пунктом 3.1 цього договору, в строк, що дорівнює 5 банківським дням або виконає її частково, поручитель протягом п'яти банківських днів з дня отримання ним відповідної вимоги кредитора, зобов'язаний сплатити кредитору суму визначену пунктом 1.2 договору. Моментом сплати суми боргу поручителем в порядку пункту 3.2 цього договору, є дата зарахування такої суми на рахунок кредитора.

Пунктами 6.1. 6.2 договору поруки визначено, що договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Договір діє до моменту припинення поруки на підставах, визначених статтею 559 Цивільного кодексу України.

Судами встановлено, що на виконання умов договору підряду, позивач побудував відповідно до проектної документації та ввів в експлуатацію об'єкт, а саме: автозаправний комплекс (АЗК), на земельній ділянці за адресою: в межах смт.Ювілейне на території Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області у мікрорайоні "Золоті ключі" по вул.Бабенка І.А.

Проте, відповідач-1 в порушення взятих на себе зобов'язань в частині своєчасної та повної оплати за виконані позивачем роботи не розрахувався, внаслідок чого у нього виникла заборгованість перед позивачем у сумі 752178,51грн.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, своє рішення про часткове задоволення позову мотивував тим, що наявність заборгованості у відповідача-1 підтверджена матеріалами справи, у зв'язку з чим вимоги у частині стягнення заборгованості, а також нарахованих на неї трьох відсотків річних та пені підлягають задоволенню. При цьому розрахунок інфляційних втрат здійснених позивачем суд визнав помилковим та здійснив відповідний перерахунок. Також суд визнав відсутніми позовні вимоги до відповідача-2, оскільки у заяві про зменшення позовних вимог, позивач будь-яких вимог до відповідача-2 не висував.

Підстави для скасування постанови апеляційного суду відсутні виходячи із наступного.

Згідно частини першої статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Положеннями частини четвертої статті 882 цього кодексу передбачено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Як встановлено апеляційним судом, на підставі поданих позивачем підсумкових відомостей ресурсів та актів приймання виконаних робіт, позивач виконав умови договору на загальну суму 13 499 999,99грн., але відповідач-1 за виконані позивачем роботи розрахувався частково лише у сумі 12 747 821,48грн., у зв'язку з чим несплаченою залишилась сума 752 178,51грн.

Виходячи із доводів, викладених у касаційній скарзі, відповідач-1 вважає суму заборгованості спірною, посилаючись на те, що 03.08.2012 він перерахував позивачу в якості погашення боргу 245 000,00 грн. та повідомляв про це позивача.

Суд апеляційної інстанції надаючи оцінку цим доводам виходив з того, що призначення платежу у вказаному розмірі не відповідає взятим відповідачем-1 зобов'язанням, а отже доказів належного їх виконання, у тому числі і направлення відповідачем та отримання позивачем листа про зміну призначення платежу, відповідачем-1 надано не було.

Згідно із п.3.8. Постанови Правління Національного банку України від 21.01.2004 №22 "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України.

Відповідно до п. 21., затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 №290 "Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 "Дохід", якщо безоплатно отриманий актив забезпечує надходження економічних вигід протягом кількох звітних періодів, то доходи визнаються на систематичній основі (наприклад, у сумі нарахованої амортизації) протягом тих звітних періодів, коли надходять відповідні економічні вигоди.

Пунктом 13. цього положення передбачено, що якщо дохід (виручка) від надання послуг не може бути достовірно визначений, то він відображається в бухгалтерському обліку в розмірі визначених витрат, що підлягають відшкодуванню.

При цьому відповідно до приписів статті 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доводити обставини справи покладається на сторін, а суд, з урахуванням приписів статей 38, 43 цього кодексу, має дати доказам належну оцінку, а не обґрунтовувати свої висновки припущеннями, отже доведення вказаних обставин у судах попередніх інстанцій покладалося на відповідача-1.

Відтак висновки суду апеляційної інстанції про недоведеність погашення боргу в частині 245 000,00 грн., ґрунтуються на положеннях чинного законодавства.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками судів про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача-1 відповідної суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Крім того, у касаційній скарзі як на підставу для скасування судових рішень відповідач-1 посилається на порушення судами приписів статті 232 частини 6-ї Господарського кодексу України щодо періоду нарахування пені, вважаючи, що нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до приписів вказаної норми нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Судами обох інстанцій встановлено, що відповідно до умов договору підряду у випадку несвоєчасного перерахування платежів за виконані роботи після підписання актів прийому-передачі замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день простроченого платежу (п.9.6 договору підряду).

Отже відповідно до умов укладеного договору нарахування пені має здійснюватись за кожен день простроченого платежу, а тому відсутні правові підстави вважати, що судами порушено приписи статті 232 частини 6-ї Господарського кодексу України.

Посилання відповідач-1 щодо незастосування судом першої інстанції наслідків спливу позовної давності були перевірені апеляційним судом, який надав їм належну правову оцінку та обґрунтовано відхилив з огляду на частину третю статті 267 Цивільного кодексу України, оскільки в ході розгляду справи у суді першої інстанції відповідач-1 не подавав зави про застосування строку позовної давності в частині нарахування пені.

Таким чином доводи, наведені в касаційній скарзі, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Ойл Груп" залишити без задоволення, а постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 у справі Господарського суду Дніпропетровської області №904/952/16, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді М.В. Данилова

О.М. Сибіга