ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 вересня 2015 року Справа № 910/18479/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г.суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт Маркет Люкс"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід02.07.2015у справі№910/18479/14Господарського судуміста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт Маркет Люкс"доДепартаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (київської міської державної адміністрації)провизнання договору укладеним

за участю

- позивача:Ренькас С.В. (наказ від 20.11.2014)- відповідача:Грама А.М. (довіреність від 13.11.2014 №050/05-7181),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю "Комфорт Маркет Люкс" (далі - позивач) просило визнати укладеним договір пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва з Департаментом економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (далі - відповідач) в редакції складеного позивачем протоколу розбіжностей від 28.07.2014.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що укладення вказаного договору є обов'язковим у разі наміру суб'єкта господарювання забудувати земельну ділянку у відповідному населеному пункті, а відповідач ухиляється від підписання вказаної угоди, посилаючись на те, що сплачені відповідно до інвестиційного договору, укладеного між сторонами у 2007 році, кошти на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, не можна враховувати в якості коштів пайової участі на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, що сплачуються згідно з умовами відповідного договору про пайову участь.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 26.05.2015 (суддя Морозов С.М.) позов задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Отрюх Б.В., судді Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) рішення суду першої інстанції скасовано, прийнято нове рішення, яким у позові відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального і процесуального права.

23.09.2015 на розгляд суду надійшло клопотання позивача про відкладення розгляду касаційної скарги, обґрунтоване необхідністю надання нових доказів.

Вказане клопотання не підлягає задоволенню виходячи із наступного.

Відповідно до положень частини другої статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права, зокрема, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином оскільки у суду касаційної інстанції відсутні повноваження збирати нові докази, підстави для задоволення клопотання відсутні, у зв'язку з чим у його задоволенні відмовляється.

Постанову прийнято 28.09.2015 у зв'язку з оголошеною у судовому засіданні 23.09.2015, відповідно до приписів статей 77, 1115 Господарського процесуального кодексу України, перервою, про що сторони повідомлені належним чином.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за результатами проведено конкурсу на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 21.08.2003 №1546 "Про проведення конкурсів із залучення інвесторів для реалізації інвестиційних проектів", позивача визнано переможцем конкурсу для будівництва торговельно-розважального комплексу на перетині вулиць Червоногвардійської та Червоноткацької в Деснянському районі за Протоколом від 05.04.2007 №47.

На виконання Розпорядження КМДА від 17.04.2007 №445, між позивачем (інвестор) і відповідачем Головним управлінням економіки та інвестицій КМДА (організатор конкурсу) (станом на час подачі позову реорганізоване в Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) був укладений Інвестиційний договір №049-13/і/25 від 10.07.2007 (далі - Інвестиційний договір) згідно п.п. 2.5, 2.6 якого кошти на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва у розмірі 10,5% від орієнтовної вартості будівництва об'єкта інвестування (торговельно-розважального комплексу на перетині вулиць Червоногвардійської та Червоноткацької в Деснянському районі міста Києва), що становить суму 45 766 286,58 грн. без врахування ПДВ, сплачуються за рахунок інвестора, який перераховує, зокрема, суму зазначену у п.2.5 цього Договору, на рахунок організатора конкурсу протягом 10 календарних днів з моменту укладення цього Договору.

11.07.2007 на виконання цих умов Інвестиційного договору, позивач сплатив внесок на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва в розмірі 45 766 286,58 грн., що, як встановлено судами і не заперечувалось відповідачем, підтверджується Платіжним дорученням №9 від 11.07.2007.

Також судами встановлено, що 26.02.2010 між Київською міською радою (орендодавець) та позивачем було укладено Договір оренди земельної ділянки, що знаходиться на перетині вул. Червоногвардійської та вул. Червоноткацької у Деснянському районі м. Києва; розмір - 5,7882 га, цільове призначення - для будівництва, експлуатації та обслуговування торговельно-розважального комплексу; кадастровий номер - 8000000000:62:068:0046.

За умовами п.8.4 цього Договору оренди земельної ділянки позивач (орендар) зобов'язаний, зокрема, вирішити питання пайової участі відповідно до Рішення Київської міської ради від 06.03.2009 №124/1179 "Про бюджет міста Києва на 2009 рік".

Судами встановлено, що позивач є замовником будівництва та неодноразово звертався до Головного управління економіки та інвестицій КМДА з листами у яких просив підготувати розрахунок і укласти Договір про пайову участь у розвитку інфраструктури м. Києва із зарахуванням в рахунок пайової участі сплаченого позивачем внеску на створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва в сумі 45 766 286,58 грн., а Головне управління економіки та інвестицій КМДА неодноразово відмовляло в такому зарахуванні.

Вперше таке звернення позивача мало місце 13.02.2012.

В результаті такої переписки між сторонами листом від 17.04.2014 №050/08-2229 відповідач надіслав позивачу для подальшого оформлення проект Договору та розрахунки пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва у зв'язку із будівництвом торговельно-розважального комплексу на перетині вулиць Червоногвардійської та Червоноткацької в Деснянському районі міста Києва. Позивач зазначив, що відповідно до п.1.3 надісланого йому проекту Договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, забудовник (позивач) зобов'язаний сплатити пайовий внесок згідно із розрахунками 1.1., 1.2., 1.3., 1.4., 1.5., 1.6., 2 та 3, який становить 25 454,37 тис. грн., тобто 25 454 370,00 грн.

17.04.2014 відповідач у відповідь на Лист позивача від 27.03.2014 №27/14 повідомив, що кошти в сумі 45 766 286,58 грн. були зараховані 11.07.2007 на рахунок спеціального фонду бюджету міста Києва №31515934700001.

Позивачем було складено протокол розбіжностей від 28.07.2014 до проекту Договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, який у двох підписаних примірниках Договору пайової участі разом із супровідним листом №164/14 від 30.07.2014 було направлено відповідачу для погодження та підписання. Вказані документи були отримані відповідачем 30.07.2014 за вх. №050/5751.

Як встановлено судами, відповідно до складеного позивачем протоколу розбіжностей від 28.07.2014 позивач не погодився з пунктами 3.1, 3.3, 3.4, 3.5 проекту Договору пайової участі у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва в редакції відповідача та запропонував власну редакцію вказаних пунктів проекту договору.

За твердженнями позивача з часу отримання відповідачем вищезазначених документів (30.07.2014), останній не надав позивачу жодної відповіді та не погодив запропоновану позивачем у протоколі розбіжностей від 28.07.2014 редакцію пунктів 3.1, 3.3, 3.4, 3.5 проекту Договору пайової участі, у зв'язку з чим позивач і звернувся у суд із даним позовом.

Суд першої інстанції своє рішення про задоволення позову мотивував тим, що за своєю суттю платіж, здійснений позивачем на виконання умов Інвестиційного договору та платіж, що підлягає сплаті згідно з умовами Договору про пайову участь, мають єдину правову природу і одну цільову направленість - сплачуються забудовником (інвестором) на розвиток інфраструктури міста, інше тлумачення умов Інвестиційного договору буде суперечити приписам ч.6 ст.40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", відповідно до якого встановлюються граничні розміри пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у позові, виходив з того, що плата, обумовлена п.2.5 Інвестиційного договору, є платою за реалізацію інвестиційного проекту на території міста Києва і внесення її не звільняє позивача від обов'язку укласти договір пайової участі та сплатити пайовий внесок у розмірі, визначному відповідно до Порядку визначення розмірів пайової участі.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до приписів статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов'язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті (ч.2). Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури (ч.3). Частиною четвертою цієї норми передбачено, що до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва, зокрема, об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів (п. 5).

Приписами частини п'ятої наведеного Закону встановлено, що величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

Згідно статті 1 цього Закону замовник - це фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

З приписів наведених норм права вбачається, що укладення договору пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту є обов'язковим, за виключенням випадків, визначених у частині четвертій статті 40 наведеного Закону. Також із вказаних норм вбачається, що замовником забудови земельної ділянки може бути юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву. При цьому, я вже зазначалось, до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у випадках, передбачених частиною четвертою статті 40 вказаного Закону, зокрема, у разі будівництва об'єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів.

Положеннями пункту 12 статті 1 цього Закону визначено поняття схеми планування території на регіональному рівні. Так під цим терміном розуміється планувальна документація, яка розробляється у розвиток Генеральної схеми планування території України та визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови, використання територій адміністративно-територіальних одиниць та їх окремих частин.

При цьому пунктом 1 цієї статті визначено, що Генеральна схема планування території України - це містобудівна документація, що визначає концептуальні вирішення планування та використання території України.

Отже, з приписів наведених норм права вбачається, що створення соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Києва, у якій брав участь позивач, який як інвестор та замовник будівництва сплатив 11.07.2007 45 766 286,58 грн., є складовою комплексної забудови території, що, як вбачається із викладеного, здійснюється за результатами проведеного інвестиційного конкурсу, тому до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту позивач не залучається.

За вказаних обставин, з урахуванням наведених правовідносин, що склались, позивач на підставі частини четвертої статті 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" звільнений від обов'язку укладати договір пайової участі, а, відповідно, і сплачувати кошти на розвиток інфраструктури населеного пункту, у зв'язку з чим позов у даній справі задоволенню не підлягає.

Як роз'яснив пленум Вищого господарського суду України у своїй постанові від 24.10.2011 №11 "Про деякі питання практики застосування розділу XII1 Господарського процесуального кодексу України", суд касаційної інстанції приймає нове рішення, якщо буде встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмета доказування у цій справі, з'ясовані судом першої або апеляційної інстанції з достатньою повнотою, однак допущено помилки у застосуванні норм матеріального права, у зв'язку з чим висновки суду першої і апеляційної інстанції не відповідають цим обставинам. Однак відповідно до частини першої статті 11110 Господарського процесуального кодексу України судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, призвело до прийняття неправильного судового рішення (п.11).

Оскільки вказані помилки суду апеляційної інстанції не призвели до прийняття неправильних по суті спору судового рішення, тому прийняту ним постанову належить залишити без змін з урахуванням вказаних правових висновків суду касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Комфорт Маркет Люкс" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.07.2015 у справі Господарського суду міста Києва №910/18479/14, залишити без змін.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський