Постанова ВГСУ від 28.07.2016 року у справі №914/3729/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2016 року Справа № 914/3729/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В.(доповідач),суддівГоголь Т.Г., Алєєвої І.В.розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Полтавська пересувна механізована колона №39"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 19.05.16у справі№914/3729/15 Господарського суду Львівської областіза позовомПриватного акціонерного товариства "Полтавська пересувна механізована колона №39"доПриватного підприємства "Інтер Сервіс ЛВ"пророзірвання договору та стягнення

У судове засідання представники сторін не з'явились, проте належно повідомлені про час і місце розгляду касаційної скарги.

Приватним акціонерним товариством "Полтавська пересувна механізована колона №39" у жовтні 2015 року заявлений позов до Приватного підприємства "Інтер Сервіс ЛВ" про: 1) розірвання договору від 22.07.13 №01/07-2013 про надання послуг з ведення будівельно-монтажних робіт для позивача; 2) стягнення з відповідача попередньо сплачених коштів у розмірі 49 000,00 грн; 3) збитків понесених позивачем внаслідок невиконання договірних зобов'язань у розмірі 203 143,53 грн, які включають в себе 8520,00 грн понесених витрат за проведення експертного обстеження баштового крана КБ-308А, 30000,00 грн понесених витрат за демонтаж, розборку та складування баштового крана, а також 3292,29 грн за демонтаж підкранової колії та 161331,24 грн. за зберігання крана. Позивач обґрунтовував позов порушенням відповідачем умов укладеного сторонами договору та приписами статей 530, 610, 621, 629, 901 Цивільного кодексу України , статей 193, 225 Господарського кодексу України, пунктів 1.1, 5.3, 7.2 Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів.

Рішенням господарського суду Львівської області від 12.01.16 ухваленим суддею Запотічняк О.Д., в задоволенні позовних вимог відмовлено. Судом установлено, що у спірному договорі № 01/07-2013 від 22.07.13 про надання послуг з ведення будівельно-монтажних робіт сторони не визначили чітких строків виконання відповідачем визначених робіт, а тому суд визнав, що відсутні підстави для розірвання договору та повернення відповідачем 49000,00 грн, отриманих ним за фактично надані послуги. Судом також визнано, безпідставною вимогу про стягнення 203143,53 грн збитків, оскільки судом установлено що такі не підтверджені належно. Водночас, при прийнятті рішення, суд визнав неукладеним спірний договір у зв'язку з недосягненням сторонами згоди з усіх істотних умов договору, зокрема з умов договору не убачається, що відповідач повинен був надавати послуги краном на будівництві, не визначено яке саме будівництво повинно було проводитись.

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії: головуючого судді - Орищин Г.В., суддів: Костів Т.С., Желіка М.Б., постановою від 19.05.16, перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення. При цьому суд визнав, що спірний договір є укладеним, оскільки обома сторонами було вчинено фактичні дії, спрямовані на виконання даного правочину.

Приватне акціонерне товариство "Полтавська пересувна механізована колона №39" звернулось до Вищого господарського суду з касаційною скаргою у якій просить рішення та постанову у справ скасувати і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаржник посилається на порушення судами статей 32 33 35 43 Господарського процесуального кодексу України та статті 651 Цивільного кодексу України, Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів та вважає, що справа потребує повторного розгляду спору.

Від Приватного підприємства "Інтер Сервіс ЛВ" відзив на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами обох інстанцій установлено, що між ПП "Інтер Сервіс ЛВ" - виконавцем та ПрАТ "Полтавська пересувна механізована колона №39" - замовником 22.07.13 було укладено договір №01/07-2013. Предметом даного договору сторони визначили надання послуг відповідачем з використання його баштового крану КБ-308А та підкранової колії для будівельно-монтажних робіт ПрАТ "ПМК-39" у м. Яремче. Відповідно до розділу 1 договору, відповідач зобов'язався власними силами та на власний ризик за завданням замовника виконати перебазування баштового крана КБ-308А на об'єкт м. Яремче упродовж 10-ти календарних днів згідно з договірною ціною 25000 грн; провести монтаж баштового крану КБ-308А на об'єкт м. Яремче упродовж 5-ти календарних днів, згідно договірної ціни - 24000 грн; надати послуги баштовим краном (з екіпажем виконавця) згідно з договірною ціною 18000 грн/місяць. За умовами договору відповідач зобов'язався провести демонтаж крану після закінчення будівництва, згідно з договірною ціною на момент демонтажу - 24000 грн; провести після закінчення будівництва евакуацію баштового крану упродовж 5-ти календарних днів, згідно договірної ціни 25000 грн; провести перебазування, монтаж, демонтаж та евакуацію підкранової колії упродовж 5-ти календарних днів, згідно з договірною ціною 14000 грн. Щодо строку дії договору, сторони домовились, що він набирає чинності з моменту підписання та діє до закінчення будівництва. Платіжними дорученнями №542 від 31.07.13 на суму 25000,00 грн та №597 від 16.08.13 на суму 24000,00 грн позивач сплатив відповідачеві кошти за перебазування баштового крану та за монтаж баштового крану згідно з умовами договору. Розглядаючи даний спір, суди установили, що укладений між сторонами договір є змішаним, оскільки містить ознаки як договору підряду - доставка на будівельний майданчик власних засобів (баштового крану та підкранової колії), здійснення їх монтажу, проведення демонтажу після закінчення будівництва та здійснення їх вивезення, так і договору про надання послуг - надання послуг баштовим краном із власним екіпажем. За приписами статей 901, 903 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. Відповідно до приписів статті 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. За змістом статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Дана норма кореспондує з пунктом 1 статті 193 Господарського кодексу України. За приписами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Згідно з частиною 1 статті 612 названого Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів, затверджених наказом Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду від 18.06.07 №132 (далі - Правила), ці правила встановлюють вимоги до будови, виготовлення, установлення, монтажу, демонтажу, налагодження, експлуатації, ремонту, реконструкції та модернізації вантажопідіймальних кранів і машин, їх складових частин, а також вантажозахоплювальних органів, пристроїв, тари та колисок. Згідно з приписами пункту 7.1.1. Правил, вантажопідіймальні крани всіх типів, за винятком зазначених у пункті 7.1.2 цих Правил, крани-екскаватори, призначені для роботи з гаком або електромагнітом, і однорейкові візки до введення в експлуатацію підлягають реєстрації в територіальних органах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з промислової безпеки та охорони праці. Відповідно до пункту 7.1.3. Правил, для реєстрації суб'єкт господарювання, у якого у власності або в користуванні (оренда, лізинг тощо) є вантажопідіймальний кран або машина та який має намір їх експлуатувати, подає письмову заяву та паспорт вантажопідіймального крана або машини. У заяві зазначається наявність у суб'єкта господарювання дозволу на експлуатацію цих вантажопідіймальних кранів або машин, одержаного відповідно до вимог НПАОП 0.00-4.05-03, а також наявність відповідальних працівників, зазначених у пункті 7.4.1 цих Правил, і навченого персоналу для обслуговування та ремонту вантажопідіймальних кранів або машин. Якщо у суб'єкта господарювання відсутні необхідні фахівці, то в заяві зазначається наявність договору зі спеціалізованою організацією на виконання відповідних робіт, зазначених у пункті 7.4.1 цих Правил. Водночас згідно з приписами пункту 7.2.1. Правил, перед пуском у роботу вантажопідіймальних кранів і машин суб'єкт господарювання повинен одержати відповідно до вимог НПАОП 0.00-4.05-03 дозвіл спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з промислової безпеки та охорони праці на експлуатацію цих вантажопідіймальних кранів і машин. Пуск у роботу вантажопідіймальних кранів і машин здійснюється на підставі рішення про можливість їх експлуатації, зокрема, після монтажу, пов'язаного із установленням вантажопідіймального крана чи машини на нове місце (пункт 7.2.2. Правил). Згідно з пунктом 7.2.3. Правил, рішення про можливість експлуатації вантажопідіймальних кранів і машин, що підлягають реєстрації в територіальних органах спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з промислової безпеки та охорони праці, приймається посадовою особою цього органу, крім випадків, зазначених у пунктах 7.2.9. і 7.2.10. цих Правил. У випадках, зазначених у підпунктах "1" - "3" пункту 7.2.2. цих Правил, рішення про можливість експлуатації вантажопідіймальних кранів і машин приймається на підставі результатів попередньо проведеного повного технічного огляду, крім випадку, зазначеного у пункті 7.2.4. цих Правил. Додатково посадовою особою перевіряється виконання вимог, викладених у пункті 7.4.1. цих Правил. При цьому, згідно з пунктом 7.2.14. Правил, рішення про можливість експлуатації вантажопідіймальних кранів і машин засвідчується відповідним записом у паспорті вантажопідіймального крана чи машини особою (працівником), яка прийняла це рішення. Здійснюючи судовий розгляд, судами попередніх інстанцій установлено, що відповідачем було виконано роботи, передбачені пунктами 1.1 і 1.2 договору, а саме з початку липня 2013 року на будівельну площадку почали завозитись елементи баштового крану КБ-308А, з кінця липня до 28.08.13 бригада монтажників ПП "Інтер Сервіс ЛВ" монтувала баштовий кран, з 29.08.13 до 09.09.13 відбувалось підключення баштового крану, а з 10.09.13 до 30.09.13 здійснювались пусково-налагоджувальні роботи. Поряд з цим, судами установлено і те, що позивач 10.09.14 уклав з ДП "Карпатський експертно-технічний центр Держгірпромнагляду України" договір №1325-25 на виконання послуг з проведення експертного обстеження та позачергового повного технічного огляду баштового крана КБ-308А, який належить ПП "Інтер Сервіс ЛВ" та знаходиться на будівельному майданчику в м. Яремче, вул. Вітовського, 22. За надані послуги позивач здійснив оплату у розмірі 8520,00 грн. За результатами обстеження, у висновку експертизи №26.09.ПС.1505.14 від 19.09.14 зазначалось, що кран баштовий не відповідає вимогам НПАОП 0.00-1.01-07 "Правил будови і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранів". Як установлено судами, сторонами не було досягнуто згоди про розірвання договору в порядку частини 1 статті 651 Цивільного кодексу України, у зв'язку з чим позивач заявив до господарського суду позов про розірвання договору із посиланням на частину 2 цієї статті. Відповідно до статті 651 названого Кодексу, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Статтею 188 Господарського кодексу України визначено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Статтею 846 Цивільного кодексу України унормовано, що якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту. За приписами статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства. Відтак визначення часу, коли боржник має виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти запропоноване виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення цього строку є одним із проявів порушення зобов'язання. Судами установлено, що розділом 1 договору сторони обумовили строки надання послуг виконавцем послуг, але коли починається перебіг строку надання послуги - з дати укладення договору, з моменту здійснення позивачем оплати, чи з будь-якої іншої дати, сторонами визначено не було. Таким чином, суди визнали, що підстави вважати несвоєчасно виконаними відповідачем роботи з перебазування баштового крану на об'єкт в м. Яремче та проведення його монтажу - відсутні. Судами ураховано і те, що у період монтажу позивач не пред'являв претензій до строків перевезення і монтажу баштового крану (серпень-вересень 2013 року). Застосування частини другої статті 651 Цивільного кодексу України, як підстави розірвання договору на вимогу однієї сторони передбачає не лише сам по собі факт порушення умов договору другою стороною, а й обов'язкову наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. Також критерієм істотного порушення закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. При цьому йдеться не лише про грошовий вираз завданої шкоди, прямі збитки, а й випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Абзац другий частини 2 статті 651 названого Кодексу визначає, що істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Тобто йдеться про таке порушення договору однією зі сторін, яке тягне для другої сторони неможливість досягнення нею цілей договору. Оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Оце оціночне поняття значно звужує сферу огляду суду. Істотність порушення визначається виключно за об'єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. Іншим критерієм істотного порушення договору закон визнає розмір завданої порушенням шкоди, який не дозволяє потерпілій стороні отримати очікуване при укладенні договору. Вирішальне значення для застосування зазначеного положення закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. За загальними положеннями Господарського процесуального кодексу України обов'язок суду під час ухвалення рішення - вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги позивача та якими доказами вони підтверджуються; перевірити наявність чи відсутність певних обставин за допомогою доказів шляхом їх оцінки; оцінити подані сторонами докази та дійти висновку про наявність або відсутність певних юридичних фактів. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення повинне вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Так, суди повинні встановити не лише наявність істотного порушення договору, але й наявність шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може бути виражена як у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди, її розмір, який не дозволяє позивачеві отримати очікуване при укладенні договору; а також установити, чи є дійсно істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що в дійсності вона змогла отримати. Поряд з цим судами у цій справі установлено, що зобов'язання, передбачені пунктом 1.3 договору, за своїм змістом є послугами, стосуються забезпечення роботи баштового крану екіпажем відповідача, відтак є похідними від виконання чи невиконання позивачем будівельних робіт на об'єкті. Оскільки договором, додатковими угодами, іншим чином сторони не встановили обсягів та строків надання цих послуг, суди обґрунтовано визнали, що відповідачем не допущено порушень пункту 1.3 договору. Окрім цього, за відсутності у діях відповідача усіх чотирьох складових цивільного правопорушення, необхідних для настання такої міри відповідальності, як стягнення збитків, судами законно відмовлено у позові і в цій частині. Зокрема суди відхилили вимогу про повернення відповідачем 49 000,00 грн, сплачених за перебазування баштового крану та проведення його монтажу, позаяк установили, що ці послуги відповідачем були надані. Оскільки за умовами пунктів 1.4-1.6 договору сторонами погоджено, що демонтаж крану, підкранової колії та їх евакуація здійснюються відповідачем після завершення будівництва, то судами правомірно установлено і те, що у відповідача не виникло обов'язку здійснити демонтаж та евакуацію власних засобів. Відтак висновок судів про те, що позивач такі дії вчинив за своєю ініціативою, а, отже, у нього відсутні правові підстави для застосування статті 621 Цивільного кодексу України та стягнення з відповідача збитків також визнається судом обґрунтованим. Окрім того, судами мотивовано відхилено вимогу позивача про стягнення суми збитків за послуги зберігання баштового крану та підкранової колії на території будівельного майданчика, оскільки умовами пункту 5.2 договору сторони погодили, що саме позивач несе відповідальність за збереження крану. За приписами статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд, у визначеному законом порядку, встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Згідно зі статтею 34 цього ж Кодексу господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Належними визнаються докази, які містять відомості про факти, що входять до предмету доказування у справі, та мають значення для правильного вирішення спору. Допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування. Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості. Відповідно до частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Ураховуючи установлені апеляційним судом обставини справи щодо відсутності юридичних фактів, які б свідчили про істотне порушення договору з боку відповідача як і недоведеність тих негативних наслідків, на які покликався позивач, висновок судів про відмову у розірванні договору в порядку частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України є законним. Колегія суддів також визнає законним висновок апеляційного суду про те, що визнання договору неукладеним може мати місце на стадії укладення, а не за наслідками виконання його сторонами. Така ж правова позиція висвітлена Верховним судом України у постанові від 23.09.15 зі справи №3-502гс15. Оскільки доводи касаційної скарги ґрунтуються на переоцінці доказів у справі, яка за приписами 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами повноважень касаційної інстанції, правові підстави для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги - відсутні. Витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України