ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2016 року Справа № 914/2211/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційні скарги1) Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України, 2) Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь"на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 (головуючий суддя Желік М.Б., судді Костів Т.С., Марко Р.І.)на рішенняГосподарського суду Львівської області від 02.10.2015 (суддя Коссак С.М.)у справі№ 914/2211/15 Господарського суду Львівської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь", від імені та в інтересах якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь"доАсоціації міжнародних автомобільних перевізників України,за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Публічного акціонерного товариства "Радикал-Банк",прозастосування наслідків недійсності нікчемного правочину,за участю представниківпозивачаКулініч А.П.,відповідачівЛандишева С.М., Гончаренко В.В., Конашевич Т.А.,третьої особине з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.10.2015 у справі №914/2211/15, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 20.01.2016, позов задоволено частково: зобов'язано відповідача повернути у власність позивача нежитлову будівлю під літ. "А-2" загальною площею 254,7 кв. м, що знаходиться за адресою Львівська область, м. Львів, вул. Городоцька, 214. В частині задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права власності на вказану нежитлову будівлю відмовлено.

Не погоджуючись частково із зазначеними рішенням та постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати та задовольнити позовну заяву в повному обсязі.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, відповідач також звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вимоги та доводи касаційної скарги позивача мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 16, 392 ЦК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами не надано належної оцінки тому факту, що позивач втратив правовстановлюючий документ на спірне майно 20.03.2015 у зв'язку з посвідченням приватним нотаріусом нікчемного договору купівлі-продажу. В свою чергу, з огляду на реєстрацію за відповідачем права власності на спірне нерухоме майно внаслідок укладення договору купівлі-продажу від 20.03.2015 є доведеним факт оспорювання відповідачем права власності позивача на спірне майно.

Вимоги та доводи касаційної скарги відповідача мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 92, 203, 207, 216 ЦК України, ст.ст. 17, 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців", ст. 34 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб". Доводи касаційної скарги зводяться до того, що судами не було враховано того, що державна реєстрація права власності відповідача на нерухоме майно здійснена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербою Л.О. 20.03.2015 о 00:09:21, відтак є очевидним, що сам договір купівлі-продажу оформлений 19.03.2015. При цьому, на момент укладення договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців містилися відомості про те, що особою, уповноваженою на здійснення дій від імені банку без довіреності, в тому числі наділеною правом підписувати договори, є ОСОБА_9, що в свою чергу підтверджує те, що відповідач не знав та не міг знати про відсутність повноважень голови правління банку на підписання договорів. Вказує скаржник і на те, що у офіційних виданнях - газетах "Урядовий кур'єр" та "Голос України" станом на 20.03.2015 не було розміщено інформації про запровадження у позивача тимчасової адміністрації.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційних скарг.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційних скарг, заслухавши представників учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 20.03.2015 між ПАТ "Банк "Київська Русь" (продавець) в особі голови правління ОСОБА_9, що діє на підставі статуту, та Асоціацією міжнародних автомобільних перевізників України (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передав (продав) у власність покупцю нежитлову будівлю загальною площею 254,7 кв. м, що знаходиться за адресою: Львівська обл., м. Львів, вул. Городоцька, 214, позначено літ. "А-2", а покупець прийняв (купив) її і сплатив належну ціну відповідно до умов, що визначені у цьому договорі.

Згідно з умовами договору будівля, що відчужується, належить продавцю на підставі договору іпотеки, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юзвою Н.Б. від 20.12.2011 за реєстрованим № 5462, Договорами про внесення змін до договору іпотеки, посвідченими 27.06.2013 за реєстровим № 1828, 26.09.2013 за реєстровим № 2931, зареєстрованими як правовстановлюючий документ 14.10.2013 державним реєстратором Реєстраційної служби Львівського міського управління юстиції у Державному реєстрі прав на нерухоме майно за номером права власності 3229792 та реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна 31055146101, витяг про реєстрацію 12207510.

Відповідно до п. 4 договору продаж здійснено сторонами за 2.904.300,00 грн., що складає балансову вартість будівлі, шляхом відступлення права вимоги частини грошових коштів в сумі 2.904.300,00 грн. за договором № 4683/х4 банківського вкладу (депозиту), укладеного 15.10.2002 між сторонами у справі. Підписання договору свідчить про отримання грошових коштів продавцем та відсутність будь-яких претензій фінансового характеру до покупця.

Відповідно до п. 9 договору на момент підписання договору нежитлова будівля вільна. Продавець передав її покупцю до підписання договору, про що складено акт прийому-передачі нежитлової будівлі.

Разом з тим 19.03.2015 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на підставі постанови Правління Національного банку України від 19.03.2015 № 190 "Про віднесення ПАТ "Банк "Київська Русь" до категорії неплатоспроможних" прийнято рішення № 61 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь", відповідно до якого з 20.03.2015 розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк "Київська Русь" з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації до 19.06.2015.

Відповідно до п. 3 вказаного рішення призначено уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту регулювання неплатоспроможності банків - Волкова Олександра Юрійовича.

Рішенням від 15.06.2015 № 116 продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь" до 19.07.2015.

Згідно з постановою Правління Національного банку України від 16.07.2015 № 460 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 17.07.2015 № 138 "Про початок процедури ліквідації ПАТ "Банк "Київська Русь" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку". Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 155/44 від 25.08.2015 делеговано усі повноваження ліквідатора ПАТ "Банк "Київська Русь" Волкову О.Ю.

Статтею 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" встановлено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Метою цього Закону є захист прав і законних інтересів вкладників банків, зміцнення довіри до банківської системи України, стимулювання залучення коштів у банківську систему України, забезпечення ефективної процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків.

Статтями 36 та 37 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції, чинній на момент укладення спірної угоди) визначено, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду призупиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, спостережної ради і правління (ради директорів) та органів контролю (ревізійної комісії та внутрішнього аудиту). Уповноважена особа Фонду від імені Фонду набуває всі повноваження органів управління банку та органів контролю з дня початку тимчасової адміністрації і до її припинення.

Протягом 15 днів, але не пізніше строків, встановлених уповноваженою особою Фонду, керівники банку забезпечують передачу уповноваженій особі Фонду печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку, а також протягом трьох днів - передачу печаток і штампів бухгалтерської та іншої документації банку. У разі ухилення від виконання зазначених обов'язків винні особи несуть відповідальність відповідно до закону. На період тимчасової адміністрації усі структурні підрозділи, органи та посадові особи банку підпорядковуються у своїй діяльності уповноваженій особі Фонду і діють у визначених нею межах та порядку.

При цьому згідно з ч. 3 ст. 36 вказаного Закону правочини, вчинені органами управління та керівниками банку після призначення уповноваженої особи Фонду, є нікчемними.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Судами встановлено, що договір купівлі продажу нерухомого майна від 20.03.2015 від імені ПАТ "Банк "Київська Русь" підписаний головою правління - ОСОБА_9, однак відповідно до п. 3 рішення № 61 від 19.03.2015 "Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ "Банк "Київська Русь" уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації в ПАТ "Банк "Київська Русь" призначено Волкова О.Ю. отже, з дня призначення Волкова О.Ю. голова правління банку ОСОБА_9 втратив повноваження керівника і не мав їх на день укладення спірної угоди.

Посилання ж скаржника на те, що державна реєстрація права власності відповідача на нерухоме майно здійснена приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербою Л.О. 20.03.2015 о 00:09:21, а відтак є очевидним, що сам договір купівлі-продажу оформлений 19.03.2015, в будь-якому разі є недоречними, оскільки аж ніяк не спростовують факту відсутності у голови правління банку відповідних повноважень на час посвідчення нотаріусом договору купівлі-продажу.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновками судів про те, що договір купівлі-продажу нежитлової будівлі від 20.03.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Щербою Л.О., зареєстрований в реєстрі за № 312, є нікчемний в силу прямої вказівки закону, а саме: ч. 3 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

При цьому відсутність на момент укладення договору купівлі-продажу та його нотаріального посвідчення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців відомостей про уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб та відсутність в офіційних виданнях - газетах "Урядовий кур'єр" та "Голос України" - станом на 20.03.2015 інформації про запровадження у ПАТ "Банк "Київська Русь" тимчасової адміністрації також аж ніяк не підтверджує повноваження голови правління банку на зазначену дату та дійсність правочину.

Щодо застосування наслідків нікчемного правочину, про які просить позивач, зокрема, повернення у власність позивача нежитлової будівлі під літ. "А-2" загальною площею 254,7 кв. м, що знаходиться за адресою Львівська область, м. Львів, вул. Городоцька, 214, та визнання за позивачем права власності на неї слід зазначити таке.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як самостійно, так і, з урахуванням припису ч. 1 ст. 58 ГПК України, може бути об'єднана з вимогою повернути одержане за цим правочином у натурі або про відшкодування його вартості (якщо повернення у натурі неможливе).

Однак правові наслідки нікчемного правочину застосовуються тільки щодо сторін правочину.

Статтею 216 ЦК України зокрема визначено таке.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів.

Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком судів, що вимога про повернення позивачу майна, переданого за нікчемним правочином, підлягає задоволенню.

Щодо визнання за позивачем права власності на майно, передане за нікчемним правочином, то відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Позов про визнання права власності на майно подається власником тоді, коли в інших осіб виникають сумніви щодо належності йому цього майна, коли позивач не може реалізувати своє право власності через наявність таких сумнівів чи внаслідок втрати правовстановлюючих документів. При цьому передумовою для застосування положень ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім зазначеного, шляху для відновлення порушеного права.

Застосування позову про визнання права власності можливе лише за умови, що особи, які не визнають, заперечують та/або оспорюють право власності, не перебувають із власником у зобов'язальних відносинах.

Як вірно зазначено судами, реституція є правовим наслідком недійсності правочину і способом захисту цивільних прав, який може бути застосовано до відносин зобов'язального характеру, за умови якщо спір виник між сторонами недійсного правочину (договору). З огляду на наведене в задоволенні позовних вимог щодо визнання за позивачем права власності судами підставно відмовлено.

Колегія суддів також відзначає, що з урахуванням положень ст. 23 Закону України "Про іпотеку" та п. 2.5 Іпотечного договору обґрунтованими є висновки судів, що передача майна відповідачем (іпотекодавецем) в іпотеку третій особі, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, - ПАТ "Радикал Банк" (іпотекодержатель) не порушує права останнього у разі зміни власника спірного майна.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржників, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також на довільному тлумаченні чинного законодавства.

Відповідно до ст. 111-9 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

На думку колегії суддів, висновок місцевого та апеляційного судів про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог є законним, обґрунтованим, відповідає нормам чинного законодавства, фактичним обставинам справи і наявним у ній матеріалам, а доводи касаційних скарг його не спростовують.

Відтак, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

З огляду на відмову в задоволенні касаційної скарги позивача судовий збір, сплату якого було відстрочено при подані касаційної скарги, підлягає стягненню до державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 49, 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 ГПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційні скарги Асоціації міжнародних автомобільних перевізників України, уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Львівської області від 02.10.2015 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 20.01.2016 у справі № 914/2211/15 - без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь", від імені та в інтересах якого діє Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь", до державного бюджету України 87.696,00 грн. судового збору.

Доручити Господарському суду Львівської області видати наказ із зазначенням відповідних реквізитів.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова