ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2016 року Справа № 911/1828/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіПопікової О.В. (доповідач у справі)суддів:Євсікова О.О. Кролевець О.А. за участю представників: від позивача:Сидоренко С.О., дов. від 28.10.2013р. №6 від відповідача:Курдалевська О.В., дов. від 04.08.2015р. б/нрозглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Броварський домобудівний комбінат Меркурій"на рішенняГосподарського суду Київської області від 09.06.2015р.та на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 06.01.2016р.у справі№910/1828/15 господарського суду Київської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Інком"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Броварський домобудівний комбінат Меркурій"простягнення 922904,53 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Київської області від 09.06.2015р. (суддя Карпечкін Т.П.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.01.2016р. (головуючий суддя Ропій Л.М., судді Рябуха В.І., Калатай Н.Ф.), позов задоволено повністю. З урахуванням заяви позивача про збільшення розміру позовних вимог від 13.05.2015р., стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Броварський домобудівний комбінат Меркурій" (далі - Товариство) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Інком" (далі - Компанія) 858976 грн. основного боргу та 3% річних у розмірі 127024,47 грн.

Рішення місцевого суду та постанова апеляційної інстанції обґрунтовані приписами статей 11, 509, 526, 530, 612, 625, 629, 655, 656, 692 Цивільного кодексу України, статей 175, 193 Господарського кодексу України та статей 4, 5 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок", з урахуванням яких суди дійшли висновку про невиконання відповідачем зобов'язань з оплати векселів, придбаних за договором купівлі-продажу цінних паперів №БВ-1/БО-2 від 23.07.2012р., укладеного сторонами до пред'явлення векселів до оплати (до їх погашення), у зв'язку з чим, векселі, відчуження яких є предметом даного договору, виступали як товар (цінний папір) в розумінні п.14.1.244 статті 14 Податкового кодексу України, а передбачені законом підстави припинення зобов'язань за цим договором відсутні.

Не погодившись з рішенням першої інстанції та постановою апеляційної інстанції, ТОВ "Броварський домобудівний комбінат Меркурій" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій просить їх скасувати та справу направити на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, а саме приписів статей 30, 46, 66 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)", статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" та статей 42, 43 ,25, 41, 79 Господарського процесуального кодексу України. Зокрема скаржник наголошує на порушенні позивачем чинного законодавства при укладенні договору купівлі-продажу цінних паперів від 23.07.2012р. №БВ-1/БО-2 від свого імені, в інтересах та за рахунок пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу "Олімп", а також на тому, що зобов'язання відповідача за векселями, які є предметом вказаного договору, відсутні з огляду на складений Товариством та ВАТ "КУА "Росан-Капітал" 02.02.2009р. акт заліку взаємної заборгованості в сумі 3914650 грн. за випущені облігації. При цьому заявник вважає, що судом апеляційної інстанції неправомірно відхилено клопотання відповідача про призначення судово-бухгалтерської експертизи у даній справі та не було залучено правонаступника Компанії внаслідок анулювання ліцензії від 10.10.2012р. серії АЕ №185166 на провадження професійної діяльності на фондовому ринку (діяльності з управління активами інституційних інвесторів) згідно постанови Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №260-ЦА-УП-КУА від 12.08.2015р.

У запереченні на касаційну скаргу позивач просить залишити без змін оскаржувані судові рішення з мотивів, у них викладених.

Розглянувши касаційну скаргу, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи, повноти їх встановлення в судових рішеннях та застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судами першої та апеляційної інстанцій, 23.07.2012р. між позивачем та відповідачем укладено договір купівлі-продажу цінних паперів №БВ-1/БО-2 на виконання договору на брокерське обслуговування №БО-2 від 06.04.2012р. (далі - договір №БВ-1/БО-2), згідно з п.1.1 якого Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Інком" (продавець), яке діє від свого імені в інтересах та за рахунок пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу "Олімп", відповідно до договору на брокерське обслуговування №БО-2 від 06.04.2012р., зобов'язується передати відповідачу (покупцю), а покупець зобов'язується забезпечити прийняття та оплатити наступні цінні папери (далі - ЦП): векселі прості: АА №2075836, номінальна вартість, ціна продажу 700 000 грн., АА №2075833, номінальна вартість, ціна продажу 600 000 грн., АА №2075832, номінальна вартість, ціна продажу 700000 грн., АА №2075838, номінальна вартість, ціна продажу 2108976 грн., у яких емітент - відповідач, форма випуску, існування - документарна.

Як вбачається з копій векселів серії АА №№ 2075832; 2075833; 2075836; 2075838, дата складання векселів - 20.12.2011р., сплата за векселями - за пред'явленням.

Відповідно до п.1.2 договору №БВ-1/БО-2 загальна вартість ЦП, що зазначені в п.1.1 цього договору, складає 2108976 грн. без ПДВ.

В п.п.2.1-2.3 договору №БВ-1/БО-2 сторони погодили, що продавець зобов'язується протягом 10-ти банківських днів, наступних за днем підписання цього договору, забезпечити поставку ЦП по акту прийому-передачі; покупець зобов'язується протягом 10-ти банківських днів, наступних за днем підписання цього договору, забезпечити отримання ЦП по акту прийому-передачі; покупець зобов'язується сплатити загальну суму договору протягом 30-ти банківських днів, наступних за днем підписання цього договору, на рахунок продавця; перерахування коштів продавцю може здійснюватися частинами.

Відповідно до п.п.2.5,2.6 договору №БВ-1/БО-2 всі права за ЦП, що є предметом цього договору, переходять до покупця з дати підписання цього договору; за виключенням випадків анулювання цього договору, всі дивіденди відсотки, прибуток або інший розподіл на ЦП, нараховані та сплачені продавцеві після підписання цього договору, підлягають поверненню продавцем покупцеві протягом трьох банківських днів з дати отримання таких грошових коштів; всі дії, пов'язані з переходом прав власності на цінні папери, здійснюються згідно з нормами чинного законодавства України.

Згідно з актом прийому-передачі за договором купівлі-продажу цінних паперів №БВ-1 від 23.07.2012р., складеним сторонами 07.08.2012р., позивач передав, а відповідач прийняв значені цінні папери загальною вартістю 2108976 грн. без ПДВ.

Відповідачем частково оплачено цінні папери, одержані за договором № БВ-1/БО-2, а саме згідно з платіжними дорученнями: №103 від 05.12.2013 - 250000 грн., №112 від 09.12.2013 - 200000 грн., №131 від 11.12.2013 - 200000 грн., №137 від 13.12.2013 - 200000 грн., №1337 від 10.03.2015 - 200000 грн., №1293 від 24.02.2015 - 200000 грн.

Отже відповідачем перераховано позивачу на виконання договору №БВ-1/БО-2 грошові кошти у загальній сумі 1250000 грн., залишок заборгованості склав суму 858976 грн.

Спір між сторонами виник з тих причин, що у зв'язку з порушенням відповідачем своїх зобов'язань з оплати придбаних векселів, Компанія звернулася з вимогами про погашення відповідачем заборгованості, яка виникла за договором купівлі-продажу цінних паперів від 23.07.2012р. №БВ-1/БО-2. Однак відповідач заперечує проти існування заборгованості з посиланням на погашення придбаних ним векселів та відсутність зобов'язань відповідача за цими векселями зважаючи на акт заліку взаємної заборгованості від 02.02.2009р.

Статтею 177 Цивільного кодексу України встановлено, що об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.

Відповідно до статті 655 та ч.4 статті 656 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. До договору купівлі-продажу на біржах, конкурсах, аукціонах (публічних торгах), договору купівлі-продажу валютних цінностей і цінних паперів застосовуються загальні положення про купівлі-продаж, якщо інше не встановлено законом про ці види договорів купівлі-продажу або не випливає з їхньої суті.

Згідно з ч.ч.1,2 статті 4 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" до особи, яка набула право на цінний папір, одночасно переходять у сукупності всі права, які ним посвідчуються (права за цінним папером), крім випадків, установлених законом або правочином. Обмеження прав на цінні папери або прав за цінними паперами може бути встановлено тільки у випадках і в порядку, що передбачені законом. Права на цінний папір та права за цінним папером на пред'явника, що існує в документарній формі у паперовому вигляді, переходять шляхом вручення такого цінного папера іншій особі.

Відповідно до ч.1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно приписів ч.1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом першої інстанції достеменно встановлено факт неналежного (часткового) виконання з боку покупця умов договору №БВ-1/БО-2 від 23.07.2012р., що підтверджується наявними у справі платіжними дорученнями. Таким чином відповідач не повністю та з порушенням встановленого строку розрахувався з позивачем за цінні папери, придбані за договором, не сплативши продавцю залишок боргу в розмірі 858976 грн.

Згідно з ч.2 статті 193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч.2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши поданий позивачем розрахунок 3% річних, з урахуванням термінів частково здійснених платежів, правомірно погодився з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 127024,47 грн.

Відповідно до ч.1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Як роз'яснено в пп.2.51 п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", ч.1 статті 35 Господарського процесуального кодексу України передбачено можливість звільнення від доказування перед судом обставин, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. У застосуванні відповідної норми господарським судам необхідно враховувати таке. Визнання обставин може здійснюватися учасниками судового процесу: в письмовій формі шляхом зазначення про таке визнання у позовній заяві, відзиві на позовну заяву, поданих суду заяві, клопотанні, листі тощо; в усній формі під час надання суду усних заяв, клопотань і пояснень; у такому разі про визнання обставин зазначається у протоколі судового засідання. За необхідності суд може зажадати від учасника судового процесу подання відповідної заяви, клопотання, пояснення в письмовій формі. Визнання обставин учасниками судового процесу не є для господарського суду обов'язковим та остаточним. Суд може не прийняти такого визнання, якщо: визнана обставина викликає сумнів у її достовірності, тобто у тому чи відповідає вона дійсності, оскільки не узгоджується з іншими обставинами, вже з'ясованими в тій же справі, або такими, що мають для останньої преюдиціальне значення; сумнівною є добровільність визнання певних обставин, оскільки воно вчинене даним учасником судового процесу під впливом помилки, обману або ж погрози чи насильства, інших протиправних дій.

Апеляційним судом встановлено визнання відповідачем у доповненні до апеляційної скарги тих фактичних обставин, що договір купівлі-продажу №БВ-1/БО-1 на суму 2238012 грн. ним був повністю оплачений, але договір купівлі-продажу №БВ-1/БО-2 на суму 2108976 грн. відповідач оплатив частково, на 1250000 грн., тобто залишок становить суму 858976 грн., оплати якої вимагає позивач за даним позовом (а.с.132-134 том 1).

Колегія суддів вважає, що вказані фактичні обставини мають преюдиціальний характер при вирішенні даного спору, оскільки, по-перше, ці обставини не викликають сумнівів у їх достовірності та узгоджуються з іншими обставинами, вже з'ясованими в тій же справі. По-друге, не виникає сумнівів щодо добровільності визнання скаржником зазначених обставин, оскільки з матеріалів справи не вбачається підстав вважати, що таке визнання вчинене відповідачем під впливом помилки, обману, погрози, насильства чи інших протиправних дій.

В основу заперечень скаржника покладено посилання на порушення позивачем чинного законодавства при укладенні договору купівлі-продажу цінних паперів від 23.07.2012р. №БВ-1/БО-2 від свого імені, в інтересах та за рахунок пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу "Олімп", а також на тому, що зобов'язання відповідача за векселями, які є предметом вказаного договору, відсутні зважаючи на складений Товариством та ВАТ "КУА "Росан-Капітал" 02.02.2009р. акт заліку взаємної заборгованості на суму 3914650 грн. за випущені облігації.

Проте колегія суддів вважає ці доводи заявника касаційної скарги безпідставними і такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з огляду на наступне.

У відповідності до статті 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Таким чином, за змістом ч.1 статті 601 Цивільного кодексу України, вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам: 1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим); 2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема, грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо); 3) строк виконання таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Касаційна інстанція визнає обґрунтованим висновок апеляційного суду про те, що скаржник, стверджуючи про погашення веселів, які ним одержані згідно з договором №БВ-1/БО-2, жодних доказів на підтвердження таких обставин не надав. Зокрема, відповідач, посилаючись на те, що векселі погашені і не можуть бути предметом договору купівлі-продажу цінних паперів, не вказує, які саме векселі і коли були погашені, та не надає підтверджуючих документів щодо погашення векселів і перерахування коштів в процедурі їх погашення.

Наявні ж посилання Товариства на проведення у подальшому взаємозаліку заборгованості у сумі 3914 650,00 грн. на підставі акта заліку взаємної заборгованості від 02.02.2009р. жодним чином не може свідчити про погашення заборгованості відповідача перед позивачем саме за договором №БВ-1/БО-2 від 23.07.2012р., оскільки останній був укладений сторонами та виконаний позивачем після дати складання відповідачем акта заліку взаємної заборгованості, а передані за договором №БВ-1/БО-2 векселі були виписані 20.12.2011р., отже, об'єктивно не могли бути погашені 02.02.2009р. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог сторін у справі.

Більше того, заявник визнає у поданій касаційній скарзі ту обставину, що акт заліку взаємної заборгованості від 02.02.2009р., у якому зазначено про взаємозалік заборгованості в сумі 3914650 грн. за випущені облігації, складений між Товариством та ВАТ "КУА "Росан-Капітал", тобто без участі позивача, як кредитора за договором купівлі-продажу цінних паперів №БВ-1/БО-2 від 23.07.2012р., що, з урахуванням приписів статті 601 Цивільного кодексу України, унеможливлює оформлення цим актом факту зарахування саме зустрічних вимог сторін у справі.

Колегія суддів також відхиляє передчасні посилання скаржника на допущені позивачем порушення вимог п.8 ч.2 статті 30 Закону України "Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)" при укладенні договору купівлі-продажу цінних паперів від 23.07.2012р. №БВ-1/БО-2 від свого імені, в інтересах та за рахунок пайового венчурного інвестиційного фонду недиверсифікованого виду закритого типу "Олімп", оскільки згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Апеляційним судом вірно зазначено, що у матеріалах справи відсутні докази зміни, розірвання або визнання недійсним договору №БВ-1/БО-2 від 23.07.2012р.

Відтак, зважаючи на відсутність подання відповідачем зустрічного позову про визнання недійсним даного договору та відсутність встановлення його недійсності за результатами розгляду інших господарських спорів, в силу презумпції правомірності правочину, закріпленої статтею 204 Цивільного кодексу України, вказаний договір є чинним та обов'язковим до виконання його сторонами.

Відповідно до приписів ч.ч.1,4 статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" (в редакції, чинній на час укладення договору від 23.07.2012р.) видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Умова щодо проведення розрахунків із застосуванням векселів обов'язково відображається у відповідному договорі, який укладається в письмовій формі. У разі видачі (передачі) векселя відповідно до договору припиняються грошові зобов'язання щодо платежу за цим договором та виникають грошові зобов'язання щодо платежу за векселем.

Доводи скаржника щодо порушення позивачем вимог статті 4 Закону України "Про обіг векселів в Україні" визнаються касаційною інстанцією безпідставними, оскільки відповідно до статті 131 цього Закону за видачу векселя без наявності грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги або без визначення у відповідному договорі умови проведення розрахунків із застосуванням векселів чи із зазначенням суми платежу за векселем, що є більшою від суми зобов'язань трасата перед трасантом або векселедавця (за переказним векселем - трасанта) перед особою, якій чи за наказом якої має бути здійснений платіж, на юридичну особу - векселедавця (за переказним векселем - трасанта) накладається штраф у розмірі від чотирьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Розгляд справ та складання протоколів за порушення умов видачі векселя здійснюються уповноваженими особами органів доходів і зборів, державного фінансового контролю, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку в порядку, встановленому законом.

Разом з тим, згідно зі статтею 76 Уніфікованого закону про переказні векселі та прості векселі документ, у якому відсутній будь-який з реквізитів, зазначених у статті 75, не має сили простого векселя.

Крім того, відповідно до ч.2 статті 5 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" відмова від виконання зобов'язання, посвідченого цінним папером, з посиланням на відсутність підстави зобов'язання або на його недійсність не допускається.

З огляду на викладене слід зауважити, що чинне законодавство України не передбачає того, що правовим наслідком встановлення факту безпідставної видачі простого векселя (не для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги), має бути визнання векселя недійсним в судовому порядку.

Інші заперечення скаржника зводяться до посилань на допущені судами порушення норм процесуального права, які, на думку заявника, полягають у відхиленні його клопотань про призначення судово-бухгалтерської експертизи у даній справі та залучення правонаступника Компанії внаслідок анулювання її ліцензії від 10.10.2012р. серії АЕ №185166 на провадження професійної діяльності на фондовому ринку (діяльності з управління активами інституційних інвесторів) згідно постанови Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку №260-ЦА-УП-КУА від 12.08.2015р.

Відповідно до ч.2 статті 79 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має право зупинити провадження у справі за клопотанням сторони, прокурора, який бере участь в судовому процесі, або за своєю ініціативою у випадках: 1) призначення господарським судом судової експертизи; 2) надсилання господарським судом матеріалів прокурору або органу досудового розслідування; 3) заміни однієї з сторін її правонаступником.

При цьому процесуальний закон передбачає два види зупинення провадження у справі: 1) обов'язковий - зазначений в законі, за наявності якого господарський суд зобов'язаний зупинити провадження у справі (ч.1 статті 79 Господарського процесуального кодексу України); 2) факультативний - необов'язковий для господарського суду, але який застосовується на його розсуд, зокрема, у випадках призначення господарським судом судової експертизи (п.1 ч.2 статті 79 цього Кодексу).

В свою чергу, згідно з ч.1 статті 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Як роз'яснено в п.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012р. №4 "Про деякі питання практики призначення судової експертизи", неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду, зокрема, про відповідність окремих нормативних актів вимогам закону, про правову оцінку дій сторін тощо. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.

За змістом статей 41, 79 Господарського процесуального кодексу України, зупинення провадження у справі у зв'язку з призначенням господарським судом судової експертизи є правом суду, а не його обов'язком.

Залишаючи без задоволення клопотання відповідача про призначення судово-бухгалтерської експертизи у даній справі, суд апеляційної інстанції правомірно виходив з того, що оцінка наведених скаржником питань не потребує спеціальних знань експерта та стосується застосування норм законодавства та здійснення правової оцінки документів бухгалтерського обліку та звітності.

Відхиляючи інше клопотання Товариства про зупинення апеляційного провадження у справі №911/1828/15, апеляційний господарський суд обґрунтовано зазначив про відсутність у матеріалах справи та незалучення до клопотання доказів вжиття заходів щодо заміні позивача його правонаступником, оскільки на момент прийняття оскаржуваного рішення не була прийнята зазначена скаржником постанова Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 12.08.2015р. №260-ЦА-УП-КУА.

Враховуючи викладені обставини апеляційна інстанція дійшла вірного висновку про відсутність підстав для задоволення зазначених клопотань скаржника, які спрямовані на затягування процесу розгляду справи.

Разом з тим з матеріалів справи не вбачається заявлення відповідачем клопотання про заміну позивача його процесуальним правонаступником відповідно до статті 25 Господарського процесуального кодексу України.

Отже, з урахуванням приписів статей 526, 530, 612, 625, 629, 655, 656, 692 Цивільного кодексу України, суд першої інстанції встановивши факти порушення Товариством зобов'язань з оплати векселів (як товару), придбаних за договором купівлі-продажу цінних паперів №БВ-1/БО-2 від 23.07.2012р., правомірно виходив з того, що у відповідача перед Компанією виник обов'язок з погашення 858976 грн. заборгованості за отримані векселі, а також щодо сплати 3% річних у розмірі 127024,47 грн.

Обґрунтованих доводів на спростування вказаного висновку суду касаційна скарга не містить.

За наведених обставин касаційна інстанція погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів щодо наявності фактичних та відповідно правових підстав для задоволення позову.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що доводи, викладені заявником у касаційній скарзі, не спростовують висновки судів щодо наявності підстав для задоволення позову та фактично зводяться до переоцінки доказів і встановлених судом обставин, що в силу положень статті 1117 Господарського процесуального кодексу України не відноситься до повноважень касаційної інстанції.

При цьому, перевіривши у відповідності до частини другої статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи, повноту їх встановлення в постанові, колегія суддів дійшла висновку, що місцевим та апеляційним господарськими судами в порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи, їм дана належна юридична оцінка, порушень норм чинного законодавства не вбачається, у зв'язку з чим підстави для задоволення касаційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваних рішення і постанови відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Броварський домобудівний комбінат Меркурій" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 09.06.2015р. та постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.01.2016р. у справі №911/1828/15 залишити без змін.

Головуючий суддя О.В. Попікова

Судді: О.О. Євсіков

О.А. Кролевець