ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2016 року Справа № 904/6149/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Палій В.В. - головуючий (доповідач), судді Бондар С.В. і Селіваненко В.П.

розглянув касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,

на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2016

та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.11.2016

у справі № 904/6149/16

за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - Товариство), м. Київ,

до комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" Дніпропетровської міської ради (далі - Підприємство), м. Дніпро,

про стягнення 15 540 858,30 грн.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Сороколіт Є.М. -предст. (дов. від 21.04.2016)

відповідача - не з'явився

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Товариство звернулося до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення з Підприємства 4 103 607,99 грн. пені (нарахованої за період з 24.03.2015 - 14.07.2015), 609 379,62 грн. 3% річних (нарахованих за період з 24.03.2015 - 17.11.2015) та 10 827 870,69 грн. інфляційних втрат (за період з березня по вересень 2015 року), у зв'язку з неналежним виконанням Підприємством зобов'язання з оплати природного газу, одержаного в березні-травні 2014 року та жовтні-грудні 2014 за договором про купівлю-продажу природного газу від 28.01.2014 № 2416/14-КП-4 (далі - Договір).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2016 у справі № 904/6149/16 (суддя Рудь І.А.), яке залишено без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 (судді Дмитренко Г.К. - головуючий, Виноградник О.М., Антонік С.Г.) позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 2 051 804,00 грн. пені, 9 372 256,70 грн. інфляційних втрат, 609 379,62 грн. 3% річних, 187 339,72 грн. судового збору. В решті позову відмовлено. При цьому, в частині стягнення пені розмір неустойки зменшено судами на 50% від заявленого до стягнення розміру.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить судові рішення зі справи скасувати в частині зменшення розміру пені на 2 051 804,00 грн. (50%) та в частині відмови у стягненні інфляційних втрат у розмірі 1 455 613,99грн.; прийняти у цих частинах нове рішення про задоволення позову. Касаційну скаргу мотивовано прийняттям оскаржуваних судових актів у відповідних частинах з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Підприємство просило залишити судові акти попередніх інстанцій без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Сторони відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлені про час і місце розгляду скарги.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм процесуального та матеріального права, заслухавши пояснення представника позивача, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.

Місцевим та апеляційним господарськими судами у справі, зокрема, встановлено, що:

- 28.01.2014 Товариством як продавцем та міським комунальним підприємством "Дніпропетровські міські теплові мережі", найменування якого змінено на комунальне підприємство "Дніпропетровські міські теплові мережі" Дніпропетровської міської ради, як покупцем укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2416/14-КП-4, відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцеві у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ, на умовах Договору (пункт 1.1 Договору);

- відповідно до пункту 1.2 Договору, газ, що продається за цим Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається підприємствами, організаціями та іншими суб'єктами господарювання (крім бюджетних організацій та установ);

- відповідно до пункту 11.1 Договору останній набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01.01.2014 і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення;

- пунктом 2.1 Договору обумовлено, що продавець передає покупцеві з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 18 771 тис. куб. м. (вісімнадцять мільйонів сімсот сімдесят одна тисяча куб.м.) за передбаченим даним пунктом Договору графіком;

- обсяги газу, що плануються передавати за цим Договором (надалі -плановий обсяг), можуть змінюватися сторонами протягом місяця продажу в установленому порядку (підпункт 2.1.1 пункту 2.1 Договору);

- пунктом 3.3 Договору визначено, що приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу. Обсяг споживання газу покупцем у відповідному місяці поставки встановлюється шляхом складання добових обсягів, визначених на підставі показів комерційного вузла/вузлів обліку газу покупця;

- в пункті 3.4 Договору сторони угодили, що не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцю підписані та скріплені печаткою покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцю та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами;

- відповідно до пункту 5.1 Договору ціна (граничний рівень ціни) на газ і тарифи на його транспортування встановлюються НКРЕ;

- протягом договірного періоду сторони вносили зміни до Договору в частині ціни газу, про що укладали додаткові угоди від 29.04.2014 № 1, від 20.05.2014 № 2, від 13.06.2014 № 3, від 16.09.2014 № 4, від 11.11.2014 № 5, від 12.12.2014 № 6;

- згідно з пунктом 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу;

- відповідно до пункту 7.2 Договору передбачено сплату пені за порушення умов пункту 6.1 Договору у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу;

- рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.09.2015, яке залишене без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.10.2015 та постановою Вищого господарського суду від 15.12.2015 у справі № 904/6462/15 за позовом Товариства до Підприємства про стягнення 44 112 331,15 грн. (сума основного боргу за Договором, пеня, 3% річних та інфляційні втрати) та за зустрічним позовом про визнання недійсним Договору встановлено:

· факт неналежного виконання міським комунальним підприємством "Дніпропетровські міські теплові мережі" умов договору купівлі-продажу природного газу від 28.01.2014 № 2416/14-КП-4 в частині розрахунків за отриманий природний газ в сумі 31 021 417,11 грн.;

· крім суми основного боргу з міського комунального підприємства "Дніпропетровські міські теплові мережі" згідно з судовими рішеннями у справі № 904/6462/15 стягнуто на користь позивача 2 318 577,84 грн. пені, 658 171,91 грн. 3% річних, нарахованих по 23.03.2015 включно та 7 795 586,45 грн. інфляційних втрат, нарахованих по лютий 2015 року;

- доказів погашення заборгованості, стягнутої за рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 15.09.2015 зі справи № 904/6462/15 не надано;

- у зв'язку з порушенням виконання зобов'язання відповідачем з оплати природного газу, позивачем нараховані відповідачу пеня, інфляційні втрати та 3% річних за наступні періоди прострочення, зокрема з березня 2015 року.

Вирішуючи спір в частині стягнення з Підприємства пені за прострочення виконання зобов'язання з оплати поставленого природного газу, суди попередніх інстанцій, за клопотанням відповідача, зменшили заявлений позивачем до стягнення розмір пені на 50% від суми 4 103 607,99 грн. та стягнули на користь позивача 2 051 804,00 грн. пені.

Під час перевірки правильності розрахунку інфляційних втрат, який здійснений позивачем, судами попередніх інстанцій встановлено, що здійснюючи нарахування, позивач нараховував індекс інфляції за кожний наступний місяць у заявленому періоді на суму боргу, що вже включала в себе інфляційне збільшення за попередній місяць. У зв'язку з зазначеним, вимогу про стягнення інфляційних втрат задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 9 372 256,70 грн. інфляційних втрат. У решті заявленої до стягнення суми відмовлено.

Причиною касаційного розгляду у даній справі стало питання щодо дотримання судами норм матеріального та процесуального права у вирішення спору в частині стягнення неустойки, а саме щодо зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру пені на 50 %, а також в частині правильності перерахунку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат.

Згідно з частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Статтею 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до статей 525, 526, частини першої статті 530 ЦК України та статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином і у встановлений договором строк, а одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (частина перша статті 530 ЦК України).

У статтях 610, 611 ЦК України закріплено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до частини першої статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (частина друга статті 625 ЦК України).

Пунктом 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 роз'яснено порядок застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань, зокрема нарахування інфляційних втрат на суму боргу.

Так, інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.97 № 62-97р; цього листа вміщено в газеті "Бизнес" від 29.09.97 № 39, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Отже, суди можуть, але не зобов'язані враховувати зазначені Рекомендації ВСУ 1997 року, які не мають обов'язкового характеру.

Згідно з приписами статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 ЦК України). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 названого Кодексу).

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати.

Частиною першою статті 233 ГК України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 ЦК України і статтею 233 ГК України.

Місцевий та апеляційний господарські суди, повно і всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх поданими сторонами доказами, яким дали необхідну оцінку, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, беручи до уваги наявність Договору і умови його виконання, встановивши прострочення виконання зобов'язання відповідачем з оплати природного газу, врахувавши майновий стан, інтереси та стан розрахунків сторін, соціальну значущість Підприємства, а також те, що Підприємство не є кінцевим споживачем теплової енергії та вживає заходів для стягнення заборгованості з фактичних споживачів теплової енергії; пеня є не основним боргом, а штрафними санкціями, при цьому нараховані 3% річних та інфляційні втрати спрямовані на компенсацію знецінення несплачених відповідачем коштів, - правомірно задовольнили позов в частині стягнення з відповідача 3% річних за розрахунком позивача, інфляційних втрат згідно з обґрунтованим перерахунком суду, а також правомірно зменшили заявлену до стягнення суму пені на 50%.

Посилання скаржника на те, що судами попередніх інстанцій у зменшенні розміру пені не були враховані інтереси позивача Вищий господарський суд України відхиляє, оскільки позивачем не були надані ні місцевому господарського суду, ані апеляційному господарському суду фінансові та бухгалтерські документи, які характеризують його фінансовий стан.

Доводи касаційної скарги щодо порушення судами попередніх інстанцій приписів статті 551 ЦК України, статті 233 ГК України, статей 42, 43, 83 ГПК України не знайшли свого підтвердження за наслідками розгляду касаційної скарги.

Водночас оцінка доводів касаційної скарги, спрямованих на заперечення встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи та переоцінку доказів у ній, перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції, яка згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, рішення місцевого господарського суду та постанова апеляційного господарського суду зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального і процесуального права та передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.

Керуючись статтями 1117, 1119-11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 17.11.2016 зі справи № 904/6149/16 залишити без змін, а касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" - без задоволення.

Суддя В. Палій

Суддя С. Бондар

Суддя В. Селіваненко