ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 грудня 2016 року Справа № 903/450/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Бондар С.В. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_2, с. Гараджа Луцького району Волинської області (далі - Підприємець),

на рішення господарського суду Волинської області від 10.08.2016 та

постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2016

зі справи № 903/450/16

за позовом Підприємця

до товариства з обмеженою відповідальністю "Лютіка", м. Луцьк (далі - Товариство),

про витребування майна з чужого незаконного володіння,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Волинська обласна спілка споживчих товариств, м. Луцьк (далі - Спілка).

Судове засідання проведено за участю представників:

позивача - Ящинської Н.В.,

відповідача - не з'яв.,

третьої особи - Даниліка Ф.Я.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про витребування з незаконного володіння Товариства магазину промислових товарів (літера Б-1) загальною площею 200,00 кв.м, який розташований за адресою: м. Луцьк, вул. Карпенко-Карого, 1 (далі - Магазин).

Рішенням господарського суду Волинської області від 10.08.2016 (суддя Костюк С.В.), залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2016 (колегія суддів у складі: Демидюк О.О. - головуючий, Савченко Г.І. і Павлюк І.Ю.), у позові відмовлено.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Підприємець просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій в даній справі і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити та стягнути з Товариства на користь Підприємця витрати зі сплати судового збору за подання касаційної скарги. Скаргу з посиланням на положення Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивовано прийняттям згаданих судових рішень з порушенням норм матеріального і процесуального права.

У відзиві на касаційну скаргу Спілка заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх безпідставність, та просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Від Товариства відзив на касаційну скаргу не надходив.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення попередніми судовими інстанціями обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

"Між позивачем та 3-ю особою по спірному майну існує ряд судових рішень, якими встановлено відповідні факти, що в силу ст.35 ГПК України не потребують повторного доведення".

Так, згідно з резолютивною частиною постанови господарського суду Волинської області від 12.09.2007 у справі № 1/104-11а угодою від 11.01.2003 позивач (Спілка) визнав за орендарем - Підприємцем право власності на надбудову громадської вбиральні, що на даний час називається магазином промислових товарів.

У подальшому рішенням господарського суду Волинської області від 15.11.2007 у справі № 8/77-92 (залишеним без змін апеляційною і касаційною інстанціями) було визнано недійсним договір оренди з викупом від 23.02.2002 з додатковою угодою від 11.03.2003, які було укладено Луцьким госпрозрахунковим ринком (орендодавцем), правонаступником якого є Спілка, та Підприємцем. Як вбачається з даного рішення, Магазин, який було введено в експлуатацію згідно з актом приймальної комісії від 05.02.2007 (затвердженим рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 01.03.2007 №144-2), Підприємець побудував на місці надбудови над орендованим ним приміщенням вбиральні.

Рішенням господарського суду Волинської області від 07.09.2010 у справі № 6/32-71 (залишено без змін апеляційною і касаційною інстанціями) за позовом Спілки до Підприємця, третя особа - КП "Волинська ОБТІ", Підприємця зобов'язано повернути Спілці приміщення надбудови загальною площею 209,9 кв.м за адресою: м. Луцьк, вул. Карпенко-Карого, 1 (ринок Завокзальний). У прийнятті даного рішення судом не були взяті до уваги доводи Підприємця про те, що виконавчим комітетом Луцької міської ради 21.05.2007 видано свідоцтво про право власності на Магазин загальною площею 209,9 кв.м за зазначеною адресою. У тому ж рішенні констатовано, що Підприємець побудував надбудову над орендованою вбиральнею, зробивши при цьому поліпшення, які неможливо відокремити без шкоди для об'єкта оренди.

Рішенням господарського суду Волинської області від 04.08.2014 у справі № 903/1481/13 Підприємцю відмовлено в позові до Спілки про стягнення вартості будівництва спірного приміщення. Даним рішенням встановлено незаконність будівництва Підприємцем приміщення по вул. Карпенка-Карого. Відповідне рішення залишено без змін судом апеляційної інстанції.

Висновки у зазначених судових рішеннях спростовують твердження позивача (Підприємця) про те, що надбудова над вбиральнею та Магазин - різні об'єкти нерухомості, оскільки на час розгляду зазначених справ Магазин було введено в експлуатацію.

Рішення господарського суду про повернення майна стало підставою для здійснення державної реєстрації права власності на Магазин загальною площею 209,9 кв.м у реєстрі прав власності на нерухоме майно за Спілкою та для скасування відповідного запису за Підприємцем. Як вбачається з постанови Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2015, у частині вимог Підприємця про скасування державної власності на приміщення Магазину за Спілкою та поновлення його в реєстрі за Підприємцем - відмовлено. Дана постанова є чинною, а встановлений у ній факт - доведеним у силу статті 35 ГПК України.

Місцевим господарським судом витребувалися матеріали реєстраційної справи № 817281607101 на об'єкт нерухомого майна - приміщення Магазину загальною площею 200 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Луцьк, вул. Карпенко-Карого, 1. У цій справі наявний, зокрема, договір купівлі-продажу даного об'єкта, укладений 17.10.2012 ремонтно-монтажним комбінатом Спілки (продавець) та Луцьким міським споживчим товариством (покупець); у ньому, окрім іншого, зазначено, що об'єкт належить продавцю на праві власності, зареєстрованому в КП "Волинське ОБТІ" 06.08.2012 в електронному реєстрі прав власності на нерухоме майно за реєстраційним номером 19151821, про що видано витяг про державну реєстрацію прав від 06.08.2012 № 35069706.

Також у реєстраційній справі наявний договір купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна, укладений 24.12.2015 Луцьким міським споживчим товариством (продавець) і Товариством (покупець); предметом даного договору є нежитлове приміщення (цокольний поверх) загальною площею 80,6 кв.м за адресою: м. Луцьк, вул. Конякіна, буд. 12а, яке належить продавцю на праві власності; державна реєстрація прав на нерухоме майно проведена державним реєстратором - приватним нотаріусом 08.07.2013, номер запису права власності 1563346. Іншим об'єктом за цим договором є спірний Магазин загальною площею 200 кв.м, який належить продавцю на праві власності згідно з договором купівлі-продажу від 17.10.2012 № 2724, право власності зареєстровано ОБТІ за продавцем 31.10.2012, номер запису 924.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 24.12.2012 власником приміщення Магазину загальною площею 200 кв.м є Товариство.

Позивачем не доведено належності йому на праві власності приміщення Магазину загальною площею 200 кв.м, відтак не можна вважати, що дане майно вибуло з його володіння поза його волею, що є підставою для повернення майна згідно із статтею 388 ЦК України.

Причиною спору в даній справі стало питання про наявність або відсутність підстав для витребування спірного майна на користь позивача з володіння відповідача, яке (володіння) позивач вважає незаконним.

Відповідно до приписів статей 386-388 ЦК України:

- держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності;

- власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним;

- якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом;

- якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

З огляду на зазначені законодавчі положення та з урахуванням змісту позовних вимог попередні судові інстанції повинні бути у розгляді справи вичерпно з'ясувати (але не з'ясували) усі обставини, пов'язані як зі складом спірного майна, так і його належністю на праві власності тій чи іншій особі (на час вирішення даного спору).

Так, поза увагою, дослідженням та оцінкою попередніх судових інстанцій залишилися доводи позивача і пов'язані з такими доводами обставини та докази стосовно того, що:

- рішенням виконавчого комітету Луцької міської ради від 17.05.2007 № 322-19 "Про оформлення права власності на нерухоме майно" оформлено право власності Підприємця на Магазин загальною площею 209,9 кв.м, яке (рішення) у подальшому незаконним (нечинним, недійсним) не визнавалося;

- у рішенні господарського суду Волинської області від 07.09.2010 у справі № 6/32-71, яким задоволено позов Спілки до Підприємця про повернення майна, переданого за недійсним правочином, зазначалося про повернення Підприємцем Спілці приміщення надбудови (а не Магазину) загальною площею 209,9 кв.м. за актом приймання-передачі, причому відповідний акт не підписувався через відсутність надбудови як такої;

- постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07.12.2015 зі справи № 876/611/15 визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Луцької міської ради від 16.06.2011 № 440-2 про оформлення права власності на Магазин за Спілкою;

- постановою господарського суду Волинської області у справі № 1/140-11-А встановлено, що згадане рішення виконавчого комітету Волинської міської ради від 17.05.2007 № 322-19 відповідає частині першій статті 331 ЦК України, і жодним судовим рішенням не встановлювалася незаконність набуття Підприємцем права власності на Магазин та відповідне право з визначених законом підстав не припинялося;

- надбудова над вбиральнею та Магазин є різними об'єктами нерухомості. Як обґрунтовано зазначалося скаржником, той факт, що на момент розгляду судом певних справ Магазин вже існував, сам по собі не підтверджує тотожності цих об'єктів. З метою з'ясування такої тотожності або нетотожності суд не позбавлений був права і можливості призначити, за необхідності, відповідну судову експертизу (яка, в разі відсутності надбудови, могла бути проведена й за наявними документами);

- відповідач зі справи (Товариство) не міг вважатися добросовісним набувачем спірного майна, оскільки йому було відомо про незаконність відчуження майна та відсутність у продавця майна (відчужувача) достатніх підстав для такого відчуження;

- дії бюро технічної інвентаризації щодо скасування реєстрації права власності на Магазин за Підприємцем суперечили положенням статей 26, 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" - у редакції, чинній на час скасування такої державної реєстрації.

Не встановивши, таким чином, усіх обставин, що входили до предмета доказування в даній справі, попередні судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Крім того, ними неправильно застосовані положення:

- пункту 3 частини першої статті 84 ГПК України щодо зазначення у мотивувальній частині рішення господарського суду доводів, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін;

- пункту 7 частини другої статті 105 названого Кодексу стосовно зазначення в постанові апеляційної інстанції доводів, за якими апеляційна інстанція відхиляє ті чи інші докази.

Відтак у Вищого господарського суду України відсутні й підстави для висновку про правильність застосування названими судовими інстанціями норм матеріального права, в тому числі ЦК України.

Касаційна ж інстанція згідно з частиною першою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Тому відповідно до пункту 3 статті 1119 та частини першої статті 11110 ГПК України оскаржувані судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції. У такому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати відповідним доводам сторін і поданим ними, а за необхідності й додатково одержаним доказам належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до закону. За результатами нового розгляду має бути вирішено й питання щодо розподілу судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу приватного підприємця ОСОБА_2 задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Волинської області від 10.08.2016 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 24.10.2016 зі справи № 903/450/16 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до господарського суду Волинської області.

Суддя В. Селіваненко

Суддя С. Бондар

Суддя В. Палій