ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2016 року Справа № 906/81/16 Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі :

головуючого суддіХодаківської І.П.,суддівПоляк О.І., Бакуліної С.В.,розглянувши касаційну скаргуПриватного підприємства "Творчо-виробничий центр "Олеся"на постанову від 18.08.2016 Рівненського апеляційного господарського судуу справі№906/81/16 господарського суду Житомирської областіза позовомПриватного підприємства "Творчо-виробничий центр "Олеся"до за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачаЖитомирської міської ради 1. ОСОБА_4, 2. ОСОБА_5провизнання протиправними та скасування пунктів 108 та 109 додатку до рішення 44 сесії 6 скликання від 20.03.2015 р. №881

За участю представників сторін:

Від позивача - Гриценко Д.В. (дов. від 15.01.16)

Від відповідача - не з'явились

Від 3-х осіб - 1)ОСОБА_7 (дов. від 07.02.14)

2)ОСОБА_8 (дов. від 05.07.16)

ОСОБА_7 (дов. від 18.05.15)

ВСТАНОВИЛА:

Приватне підприємство "Творчо-виробничий центр "Олеся" звернулось до господарського суду Житомирської області з позовом до Житомирської міської ради про визнання протиправними та скасування пунктів 108 та 109 додатку до рішення 44 сесії 6 скликання від 20.03.2015 за №881 "Про надання дозволу громадянам на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок під існуючим нерухомим майном/зміна цільового призначення".

Рішенням від 12.05.2016 господарського суду Житомирської області (суддя Ляхевич А.А.) позов задоволено, визнано незаконними та скасовано пункти 108 та 109 додатку до рішення сорок четвертої сесії шостого скликання Житомирської міської ради від 20.03.2015 за № 881 "Про надання дозволу громадянам на складання проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок під існуючим нерухомим майном/зміна цільового призначення". Рішення господарського суду мотивоване тим, що на час прийняття Житомирською міською радою рішення № 881 від 20 березня 2015 року спірна земельна ділянка, як складова частина земельної ділянки площею 0,4000 га по АДРЕСА_1, перебувала у безстроковому безоплатному користуванні позивача. При цьому, погодження позивача, як землекористувача даної земельної ділянки на її вилучення, як це передбачено ч.6 ст.118 та ч.2 ст.123 Земельного кодексу України не надавалось.

Постановою колегії суддів Рівненського апеляційного господарського суду від 18.08.2016 у складі головуючого: Гудак А.В., Бучинської Г.Б., Філіпової Т.Л. рішення господарського суду Житомирської області скасовано, провадження у справі припинено. При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції послався на те, що відповідач в даному випадку є суб'єктом владних повноважень, який уповноважений приймати рішення, реалізуючи свої владні управлінські функції у галузі земельних відносин, що підпадає під юрисдикцію адміністративного суду. Враховуючи викладене, відсутні складові умови щодо спору про порушення права (майнового чи немайнового характеру) позивача. З огляду на вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що вирішуваний спір є публічно-правовим, оскільки виник за участю суб'єкта владних повноважень, який реалізовував у спірних правовідносинах надані йому чинним законодавством владні управлінські функції та належить до компетенції адміністративних судів, що є підставою для припинення провадження у справі на підставі п. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Приватне підприємство "Творчо-виробничий центр "Олеся" у касаційній скарзі просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати, рішення місцевого господарського суду - залишити без змін. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судами норм чинного законодавства, зокрема, ст.12. ГПК України, ст.ст.118, 123 ЗК України.

Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі заяв гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою для відведення земельної ділянки площею 0,1264 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку за адресою АДРЕСА_2, п.п. 108, 109 рішення Житомирської міської ради від 20.03.2015 за № 881, гр. ОСОБА_5 та гр. ОСОБА_4 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1264 га по АДРЕСА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Звертаючись позовом у даній справі, позивач послався на те, що він є користувачем земельної ділянки площею 0,4000 га по АДРЕСА_1 у м.Житомирі на підставі державного акту на право користування землею НОМЕР_1, виданого на підставі рішення Житомирської міської ради від 26.02.1993, яке на сьогоднішній день є чинним. До складу зазначеної ділянки входить земельна ділянка площею 0,1264 га, надана гр. ОСОБА_4 та ОСОБА_5 При цьому, письмової згоди на вилучення цієї ділянки позивачем не надавалось. З посиланням на те, що п.п. 108, 109 рішення № 881 Житомирської міської ради прийнято всупереч вимогам закону ч.2 ст.123 Земельного кодексу України ПП "Творчо-виробничий центр "Олеся" звернулось з позовом у даній справі.

Колегія суддів зазначає, що припиняючи провадження у справі на підставі п.1.ч.1 ст.80 ГПК України, суди правомірно виходили із такого.

Відповідно до ч.1 ст.123 ЗК України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування. Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання). Надання у користування земельної ділянки в інших випадках здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості). У такому разі розроблення такої документації здійснюється на підставі дозволу, наданого Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування, відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, крім випадків, коли особа, зацікавлена в одержанні земельної ділянки у користування, набуває право замовити розроблення такої документації без надання такого дозволу.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 123 ЗК України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідно до роз'яснень викладених у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 17.05.2011 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" (з наступними змінами і доповненнями) питання про те, чи підвідомча господарському суду справа у спорі, що виник із земельних правовідносин, повинно вирішуватись залежно від того, який характер мають спірні правовідносини, тобто чи є вони приватноправовими чи публічно-правовими, та чи відповідає склад сторін у справі статті 1 Господарського процесуального кодексу України.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги та досліджуючи питання характеру спірних правовідносин, що склалися між сторонами, суд апеляційної інстанції вірно виходив із того, що за загальним правилом відносини, пов'язані з набуттям та реалізацією громадянами, юридичними особами прав на земельні ділянки та з цивільним оборотом земельних ділянок ґрунтуються на засадах рівності сторін і є цивільно-правовими.

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

Як вбачається з оскаржуваного акту (рішення Житомирської міської ради від 20.03.2015 за № 881), ним надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,1264 га по АДРЕСА_2 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), відтак його зміст не був спрямований на виникнення, зміну чи припинення прав та обов'язків заявника.

При цьому, визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень (постанова Верховного суду України №6-2510цc15 від 16.12.2015).

Таким чином, у зв'язку з прийняттям суб'єктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, в сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обов'язків фізичних і юридичних осіб приватного права.

За таких обставин рішення суб'єкта владних повноважень у сфері земельних відносин, яке має ознаки ненормативного акта та вичерпує свою дію після його реалізації, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимоги про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

Проте, оскаржуване рішення Житомирської міської ради не носить приватноправового характеру, оскільки внаслідок його прийняття не виникло права цивільного, за умови існування якого спір підлягав би вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відповідно до ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через народних засідателів і присяжних. Судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

В силу приписів статті 1 ГПК України до господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, а угода про відмову від права на звернення до господарського суду вважається недійсною.

Вказана стаття Господарського процесуального кодексу України є реалізацією ст.55 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Таким чином, через норму ч.1 ст.55 Конституції України реалізується принцип доступності правосуддя, а гарантоване Конституцією України право на судовий захист з боку держави Україна не може бути обмежене.

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Водночас статтею 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст.2 ГПК України господарський суд розглядає справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Водночас, відповідно до п.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Пунктом 7 ч.1 ст.3 КАС України визначено, що суб'єкт владних повноважень, це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Крім того, статтею 17 КАС України передбачено, що до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. Юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

При цьому, враховуючи характер правовідносин, що склалися між сторонами, суд апеляційної інстанції правомірно виходив із того, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій. У разі прийняття суб'єктом владних повноважень рішення про передачу земельних ділянок у власність (тобто ненормативного акта, який вичерпує свою дію після його реалізації) подальше оспорювання правомірності набуття фізичною чи юридичною особою спірної земельної ділянки має вирішуватися у порядку цивільної (господарської) юрисдикції, оскільки виникає спір про цивільне право (постанова Верховного суду України № 21-5421а15 від 13.01.2016 та постанова Верховного суду України №21-3296а15 від 04.11.2015).

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір, що має місце у правовідносинах між позивачем та відповідачем.

Таким чином, від справ господарської юрисдикції за участю суб'єктів господарської діяльності і суб'єктів владних повноважень адміністративні справи відрізняються особливим змістом правовідносин між сторонами та предметом позовних вимог.

Згідно ч.1 ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Підвідомчість - це визначена законом сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції. При цьому, перелік справ, підвідомчих господарським судам, визначений у ст.12 ГПК України.

Так, згідно ч.1 ст.12 ГПК України, господарським судам підвідомчі: справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав, крім: спорів про приватизацію державного житлового фонду; спорів, що виникають при погодженні стандартів та технічних умов; спорів про встановлення цін на продукцію (товари), а також тарифів на послуги (виконання робіт), якщо ці ціни і тарифи відповідно до законодавства не можуть бути встановлені за угодою сторін; спорів, що виникають із публічно-правових відносин та віднесені до компетенції Конституційного Суду України та адміністративних судів; інших спорів, вирішення яких відповідно до законів України та міжнародних договорів України віднесено до відання інших органів; справи про банкрутство; справи за заявами органів Антимонопольного комітету України, Рахункової палати з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції; справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між господарським товариством та його учасником (засновником, акціонером), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами) господарських товариств, що пов'язані із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності цього товариства, крім трудових спорів; справи у спорах щодо обліку прав на цінні папери; ) справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

Відтак, припиняючи провадження у справі на підставі п.1.ч.1 ст.80 ГПК України, суд апеляційної інстанції правомірно виходив із того, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, оскільки між сторонами відсутні господарські відносини, а предметом спору являється перевірка законності рішення суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним управлінських функцій; даний спір є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.

З огляду на викладене, постанова апеляційної інстанції, якою припинено провадження у справі, відповідає нормам чинного законодавства і має бути залишена без змін.

Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Приватного підприємства "Творчо-виробничий центр "Олеся" залишити без задоволення.

Постанову від 18.08.2016 Рівненського апеляційного господарського суду у №906/81/16 господарського суду Житомирської області залишити без змін.

Головуючий суддя І. Ходаківська

О. Поляк

С. Бакуліна