Постанова ВГСУ від 27.10.2015 року у справі №925/832/15

Друк

Пошук

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2015 року Справа № 925/832/15

Вищий господарський суд України в складі колегії

суддів:Грейц К.В. - головуючого (доповідача), Бакуліної С.В., Яценко О.В.,розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановувід 26.08.2015 Київського апеляційного господарського судуу справі Господарського суду Черкаської області № 925/832/15за позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доДочірнього підприємства "Теплокомуненерго" Публічного акціонерного товариства Монастирищенський орден Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод"простягнення 129953,97грн,за участю представників: позивача - Кость О.Г.відповідача -Шляпін О.Ю.ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 06.07.2015 у справі №925/832/15 (суддя Пащенко А.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2015 (колегія суддів у складі головуючого судді Гончарова С.А., суддів Яковлєва М.Л., Пономаренка Є.Ю.), відмовлено в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - позивач) до Дочірнього підприємства "Теплокомуненерго" Публічного акціонерного товариства Монастирищенський орден Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод" (далі - відповідач) про стягнення 129953,97грн, в т.ч. 82369,88грн інфляційних втрат, 36812,90грн пені та 10771,19грн 3% річних, нарахованих за неналежне виконання договору купівлі-продажу природного газу від 30.09.2013 №13/3993-ТЕ-36.

Позивач з рішенням та постановою у справі не згоден, в поданій касаційній скарзі просить їх скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, а саме: ст. ст. 22, 525, 526, 549-552, 617, 625, 629, 631 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 47, 43, 84 Господарського процесуального кодексу України.

Зокрема, скаржник вважає, що договір про організацію взаєморозрахунків жодним чином не може обмежувати його прав на стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних, які нараховувались не тільки на суму, що передбачена на погашення різниці в тарифах (складає 423000,00грн із загальної суми поставленого газу в розмірі 1104278,79грн), а і на суму, яка не підпадала під договір про організацію взаєморозрахунків.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач заперечив проти її задоволення.

Розпорядженням Секретаря другої судової палати Вищого господарського суду України від 26.10.2015 №03-05/1837, у зв'язку з перебуванням у відпустці судді Поляк О.І., для розгляду касаційної скарги у справі №925/832/15 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Грейц К.В. (доповідач), судді Бакуліна С.В., Яценко О.І.

Заслухавши пояснення присутніх у відкритому судовому засіданні представників сторін, перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в постанові апеляційного та рішенні місцевого господарських судів, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено, що 30.09.2013 між Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" (продавець) та Дочірнім підприємством "Теплокомуненерго" Публічного акціонерного товариства Монастирищенський орден Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод" (покупець) укладено договір купівлі-продажу природного газу №13/3993-ТЕ-36, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2013 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору (п.1.1 договору); газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності) (п.1.2 договору); продавець передає покупцеві з 01.10.2013 по 31.12.2013 газ обсягом до 1908 тис.м3 (п.2.1 договору); ціна за 1000 м3 природного газу, всього з ПДВ, становить 1309,20грн (п.5.2 договору); оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу (п.6.1 договору); у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу (п.7.2 договору); строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 (п'ять) років (п.9.3. договору); договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу до 31.12.2013, а в частині розрахунків - до їх повного здійснення (п.11.1 договору).

На виконання умов договору протягом жовтня - грудня 2013 року позивач передав, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 1104278,79грн, що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 24.01.2014 на суму 242905,05грн, поставленого у жовтні 2013р., на суму 324514,02грн за листопад 2013р., на суму 536859,72грн за грудень 2013 року. Вказані акти підписані повноважними представниками сторін та скріплені їхніми печатками.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, що, на виконання своїх зобов'язань за договором відповідач оплатив поставлений газ наступним чином: за газ, поставлений у жовтні 2013 року на суму 242905,05грн, декількома платежами із повною сплатою всієї суми 29.11.2013, за газ, поставлений в листопаді 2013р. на суму 324514,02грн, - 26.12.2013, за газ, поставлений у грудні 2013 року на суму 536859,72грн, двома платежами - 30.01.2014 в сумі 113859,72грн, а решта суми 423000,00грн перерахована 28.10.2014 на підставі договору №605/30 від 03.10.2014 про організацію взаєморозрахунків, укладеному відповідно до пункту 2 статті 16 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік" між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Черкаській області, Департаментом фінансів Черкаської ОДА, Фінансовим управлінням Монастирищенської РДА, Дочірнім підприємством "Теплокомуненерго" ПАТ "Монастирищенський ордена Трудового Червоного Прапора машинобудівний завод" та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України".

Таким чином, відповідач повністю розрахувався за поставлений газ, втім, як вказує позивач, з порушенням встановленого п. 6.1 договору строку, в зв'язку з чим позивачем нараховані за період прострочення з 14.11.2013 по 28.10.2014 36812,90грн пені, 82369,88грн інфляційних втрат та 10771,19грн 3% річних, а всього 129953,97грн, стягнення яких є предметом даного позову.

Вирішуючи спір у справі, господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що укладеним договором від 03.10.2014 №605/30 про організацію взаєморозрахунків сторони змінили строки виконання боржником грошових зобов'язань перед кредитором, які виникли на підставі договору від 30.09.2013 №13/3993-ТЕ-36, у зв'язку з чим, встановивши належне виконання відповідачем умов договору від 03.10.2014 №605/30 щодо перерахування позивачеві коштів на погашення заборгованості за спожитий природний газ у 2013 році, дійшли висновків про відсутність підстав для стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Так, умовами договору від 03.10.2014 №605/30 сторони визначили, що його предметом є організація проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до пункту 24 статті 14, пункту 2 статті 16 Закону України "Про державний бюджет України на 2014 рік", Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 29 січня 2014 року №30 (п. 1 договору); сторони зобов'язались не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору (пп. 2 п. 10 договору); сторони засвідчують, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовно предмета договору (п.15 договору).

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками попередніх судових інстанцій про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з огляду на таке.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено обов'язок суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно зі ст. 712 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Попередні судові інстанції дійшли вірних висновків, що, уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору купівлі-продажу від 30.09.2013 №13/3993-ТЕ-36 та додатково встановили, що після виконання цього договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмету договору.

Отже, для застосування такої міри відповідальності як стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, який виконано належним чином на момент звернення позивача з цим позовом та відповідно до пункту 15 якого сторони засвідчили, що після його виконання вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору (аналогічні правові позиції викладені у постановах Верховного Суду України від 09.09.2014 у справі №5011-35/1272-2012-42/527-2012, від 25.03.2015 у справі №924/1265/13, від 01.07.2015 у справі №924/1230/14, від 16.09.2015 у справі №917/2520/14).

Посилання скаржника на те, що розрахунок суми позовних вимог ним здійснено, зокрема, і на суму, що не охоплювалася договором про організацію взаєморозрахунків та самостійно сплачувалась відповідачем, як на підставу для задоволення позову, колегією суддів відхиляються, оскільки, уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, позивач визнав та погодив прийняти до сплати лише існуючу за договором від 30.09.2013 №13/3993-ТЕ-36 заборгованість відповідача в сумі 423000,00грн, поряд з цим, узгодивши, що після виконання зобов'язання він не матиме жодної претензії до відповідача стосовно предмета договору (погашення заборгованості останнього за спожитий газ у 2013 році).

Відтак, враховуючи встановлення судами факту сплати відповідачем на користь позивача грошових коштів на підставі договору про організацію взаєморозрахунків в порядку та в строки, передбачені умовами цього договору, колегія суддів погоджується з висновками попередніх судових інстанцій, що підстави для застосування до відповідача відповідальності за прострочення оплати відсутні, отже позовні вимоги про стягнення 82369,88грн інфляційних втрат, 36812,90грн пені та 10771,19грн 3% річних задоволенню не підлягають.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, а зводяться до намагання надати їм перевагу та переоцінити встановлені судами обставини, що за приписами ст. ст. 1115, 1117 Господарського процесуального кодексу України перебуває поза процесуальними межами повноважень суду касаційної інстанції.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини встановлені господарськими судами попередніх інстанцій на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів щодо відмови в позові відповідають цим обставинам, у зв'язку з чим підстав для скасування оскаржуваних судових актів та задоволення вимог касаційної скарги колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -