ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2015 року Справа № 922/2083/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПлюшка І.А.,суддів :Самусенко С.С., Татькова В.І. (доповідача),розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Реал Банк"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 р.та на рішеннягосподарського суду Харківської області від 08.06.2015 р.у справі№ 922/2083/15 господарського суду Харківської областіза позовом Публічного акціонерного товариства "Реал Банк" (надалі - ПАТ "Реал Банк")доТовариства з обмеженою відповідальністю "Трістар Енергія" (надалі - ТОВ "Трістар Енергія")провизнання недійсним правочину за участю представників: від позивача- Саєнко В.В. від відповідача- Єлманова В.А.

В С Т А Н О В И В:

У березні 2015 року ПАТ "Реал Банк" звернулося до господарського суду Харківської області з позовом до ТОВ "Трістар Енергія" та просило суд визнати недійсним правочин щодо перерахування грошових коштів ТОВ "Трістар Енергія" в рахунок погашення заборгованості за договором овердрафту № 466/09-2-08 від 28.03.2013 р. у розмірі 1 336,90 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 08.06.2015 р. (суддя Шарко Л.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 р. (головуючий суддя Здоровко Л.М., судді: Плахов О.В., Шутенко І.А.), у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими постановою та рішенням, ПАТ "Реал Банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.10.2015 р. (головуючий суддя Татьков В.І. (доповідач), судді: Владимиренко С.В., Самусенко С.С.) касаційну скаргу ПАТ "Реал Банк" прийнято до провадження, розгляд скарги призначено у судовому засіданні на 27.10.2015 р.

Розпорядженням секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 26.10.2015 р. № 02-05/819 у зв'язку з виходом судді Плюшка І.А. з відпустки для розгляду справи № 922/2083/15 сформовано колегію суддів у такому складі: головуючий суддя Плюшко І.А., судді: Самусенко С.С., Татьков В.І. (доповідач).

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що подана касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 28.03.2013 р. між ПАТ "Реал Банк" та ТОВ "Енергоінвестпроект" було укладено договір про надання овердрафту № 466/09-2-08, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати останньому кредит у формі овердрафту.

Платіжним дорученням № 897 від 20.05.2014 р. ТОВ "Трістар Енергія" (відповідач у даній справі) зі свого поточного рахунку, що відкритий у ПАТ "Реал Банк" здійснило погашення заборгованості за ТОВ "Енергоінвестпроект" згідно з договором про надання овердрафту № 466/09-2-08 від 28.03.2013 р. в сумі 1 336,90 грн.

Постановою Правління Національного банку України № 109 від 28.02.2014 р. ПАТ "Реал Банк" віднесений до категорії неплатоспроможних, а з 03.03.2014 р. рішенням від 28.02.2014 р. виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб розпочато процедуру виведення ПАТ "Реал Банк" з ринку та здійснення у ньому тимчасової адміністрації.

Так, звертаючись до суду з відповідними позовними вимогами, ПАТ "Реал Банк", з посиланням на положення на ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.ст. 3, 36, 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зазначав, що на його думку, операція з переказу коштів відповідачем згідно з платіжним дорученням № 897 від 20.05.2014 р. є правочином, який суперечить вказаним вимогам законодавства та наказу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Кадирова В.В. № 124 від 03.03.2014 р.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з правомірними та обґрунтованими висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивачем безпідставно ототожнено два різні поняття: вчинення правочину та виконання такого правочину після його вчинення, а також ототожнена дія відповідача щодо надання йому платіжного доручення для виконання з поняттям правочину, з огляду на таке.

Відповідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори). Одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами. Односторонній правочин може створювати обов'язки лише для особи, яка його вчинила. Односторонній правочин може створювати обов'язки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін. До правовідносин, які виникли з односторонніх правочинів, застосовуються загальні положення про зобов'язання та про договори, якщо це не суперечить актам цивільного законодавства або суті одностороннього правочину.

Пунктом 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 р. № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Так, згідно зі ст. 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Пленумом Верховного Суду України у Постанові від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам роз'яснено, що відповідно до частини першої статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. У зв'язку з цим судам необхідно правильно визначати момент вчинення правочину (статті 205 - 210, 640 ЦК України тощо).

При цьому, відповідно до п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що виконання чи невиконання сторонами зобов'язань, які виникли з правочину, має значення лише для визначення наслідків його недійсності, а не для визнання правочину недійсним.

Судова колегія вважає підставним висновок судів попередніх інстанцій про те, що дія відповідача щодо надання позивачу платіжного доручення для виконання не є правочином, а є дією в межах існуючих правовідносин за договором розрахунково-касового обслуговування та сама по собі не є таким юридичним фактом, який слугує належною правовою підставою виникнення, зміни або припинення цивільних прав та обов'язків.

Таким чином, ПАТ "Реал Банк" безпідставно ототожнено два різні поняття: вчинення правочину та виконання такого правочину після його вчинення.

При цьому, питання виконання чи невиконання позивачем відповідного переказу не є, та не може слугувати підставою для визнання правочину недійсним.

Також, суд касаційної інстанції погоджується з правомірною позицією місцевого та апеляційного господарських судів про помилковість посилання ПАТ "Реал Банк" на положення Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" як на підставу недійсності правочину, враховуючи таке.

Відповідно до частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється: 1) задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку; 2) примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку; 3) нарахування неустойки (штрафів, пені), інших фінансових (економічних) санкцій за невиконання чи неналежне виконання зобов'язань перед кредиторами та зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів); 4) зарахування зустрічних однорідних вимог, якщо це може призвести до порушення порядку погашення вимог кредиторів, встановленого цим Законом.

Згідно з п. 1.30 ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платіжне доручення, це розрахунковий документ, який містить доручення платника банку, здійснити переказ визначеної в ньому суми коштів зі свого рахунка на рахунок отримувача. Аналогічне положення містить п. 1.4. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, який визначає платіжне доручення як розрахунковий документ, що містить письмове доручення платника обслуговуючому банку про списання зі свого рахунку зазначеної суми коштів та її перерахування на рахунок отримувача. Водночас, розрахунковий документ - документ на паперовому носії, що містить доручення та/або вимогу про перерахування коштів з рахунку платника на рахунок отримувача.

Платіжне доручення, що направлено банку на виконання зобов'язань перед таким банком за своїм змістом, не є вимогою.

Суди обґрунтовано вказали, що зобов'язання ПАТ "Реал Банк" перерахувати кошти за платіжним дорученням відповідача в рахунок погашення заборгованості за ТОВ "Енергоінвестпроект" за договором про надання овердрафту № 466/09-2-08 від 28.03.2013 р. за своєю правовою природою не є задоволенням вимог вкладника або іншого кредитора банку, оскільки відповідач по відношенню до ПАТ "Реал Банк" виконує обов'язок боржника щодо погашення заборгованості та сам позивач ПАТ "Реал Банк" в такому випадку є кредитором у правовідносинах за договором про надання овердрафту № 466/09-2-08 від 28.03.2013 р.

Частиною 1 статті 528 ЦК України передбачено, що виконання обов'язку може бути покладено боржником на іншу особу, якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства або суті зобов'язання не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто. У цьому разі кредитор зобов'язаний прийняти виконання, запропоноване за боржника іншою особою.

Водночас, покладення боржником виконання зобов'язань, що лежать на ньому на іншу особу, не тягне за собою зміну сторони у зобов'язанні, оскільки по відношенню до кредитора вона вчиняє лише фактичні дії, зокрема, сплачує грошові кошти, при цьому не перебуваючи у правовому зв'язку з кредитором. Зазначене норма встановлює умови, за якими можливе покладення зобов'язання на іншу (третю) особу, а саме у разі якщо з умов договору, вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства не випливає обов'язок боржника виконати зобов'язання особисто.

Суди попередніх інстанцій дослідили, що між позивачем у даній справі та ТОВ "Енергоінвестпроект" укладено договір про надання овердрафту, що за своєю правовою природою є кредитом, а отже дані правовідносини регулюються главою 71 ЦК України, якою не встановлено обмежень щодо можливості виконання зобов'язань за кредитним договором третьою особою, про що вірно зроблено висновок судами.

До того ж, і в самому договорі овердрафту від 28.03.2013 р. відсутня заборона на виконання зобов'язань боржника (позичальника) третіми особами.

Касаційна інстанція вважає аргументованим відхилення судами посилання позивача на ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", оскільки погашення заборгованості третіми особами за зобов'язаннями відповідача за своєю правовою природою не є зарахуванням зустрічних однорідних вимог. Дані вимоги не є зустрічними в розумінні вимог цивільного законодавства, а також не являються погашенням вимог вкладників чи інших кредиторів у відповідності до вимог Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Беручи до уваги вищевикладене, господарський суд Харківської області та Харківський апеляційний господарський суд правомірно та обґрунтовано відмовили в задоволенні заявленого ПАТ "Реал Банк" позову про визнання недійсним правочину щодо перерахування грошових коштів ТОВ "Трістар Енергія" в рахунок погашення заборгованості за договором овердрафту № 466/09-2-08 від 28.03.2013 р. у розмірі 1 336,90 грн.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що оскаржуваний судовий акт прийнятий з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.

Посилання оскаржувача на інші обставини не приймаються колегією суддів до уваги, з огляду на положення ст. 1117 ГПК України та з підстав їх суперечності матеріалам справи.

Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових рішень колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Реал Банк" залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 10.08.2015 р. та рішення господарського суду Харківської області від 08.06.2015 р. у справі № 922/2083/15 залишити без змін.

Головуючий суддя І.А. Плюшко

Суддя С.С. Самусенко

Суддя (доповідач) В.І. Татьков