ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2015 року Справа № 910/5402/15-г Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Дроботової Т.Б.- головуючого, Алєєвої І.В., Рогач Л.І.за участю представників:позивачаТелицька В.А. - предст. дов. від 01.10.2015

відповідача прокуроране з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно) Збарих С.М. - посв. № 028728розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АТП-1"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.06.2015у справі№ 910/5402/15-г Господарського суду міста Києваза позовомЗаступника прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської радидо Публічного акціонерного товариства "АТП-1"провнесення змін до договору оренди земельної ділянки

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Голосіївського району міста Києва в інтересах держави в особі Київської міської ради звернувся до господарського суду з позовом про внесення змін до договору на право тимчасового користування землею на умовах оренди, укладеного Київською міською радою та Публічним акціонерним товариством "АТП-1", зареєстрованого у книзі договорів на право тимчасового користування землею від 13.12.2001 № 79-5-00067 та викладення пункту 2.1 цього договору в такій редакції "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки", посилаючись на наявність передбачених статтею 651 Цивільного кодексу України та статтею 30 Закону України "Про оренду землі" підстав для внесення в судовому порядку змін в укладений сторонами договір в частини розміру орендної плати за землю, що є регульованою ціною, для приведення її у відповідність з положеннями статей 288 та 289 Податкового кодексу України.

Відповідач заперечив проти позову, вказавши, що ним укладено з позивачем договір тимчасового користування земельною ділянкою, зміст якого, порядок та форма відповідали законодавству, чинному на момент укладення договору; право оренди землі та право тимчасового користування землею не є тотожними поняттями, а укладений сторонами договір не містить істотних ознак, характерних для договору оренди земельної ділянки, відтак, правові підстави, зазначені у позові, не стосуються спірного договору; позивач не дотримав встановленого статтею 188 Господарського кодексу порядку внесення змін до договору, відтак, права позивача не порушені; не враховано положення пункту 9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України щодо застосування норм Цивільного кодексу України щодо договорів, укладених до набрання ним чинності.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 (суддя Літвінова М.Є.) позов задоволено повністю; внесено зміни до пункту 2.1. договору на право тимчасового користування землею, укладеного Київською міською радою та Відкритим акціонерним товариством "АТП-1" (нове найменування якого - Публічне акціонерне товариство "АТП-1" (01013, м. Київ, вул. Промислова, 1, код 03746384) від 13.12.2001, зареєстрованого за № 79-5-00067, з викладенням його у такій редакції: "2.1.Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки."; стягнуто з відповідача в дохід Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1218 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2015 (судді: Станік С.Р. - головуючий, Власов Ю.Л., Хрипун О.О.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін з мотивів його законності та обґрунтованості.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, відповідач подав до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову в даній справі скасувати, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про порушення господарськими судами норм матеріального та процесуального права та прийняття рішення при неповному з'ясуванні обставин, а саме: суди безпідставно застосували статті 6, 13, 15, 19, 21, 23, 30 Закону України "Про оренду землі" до правовідносин, що виникли з договору на право тимчасового користування земельною ділянкою; не врахували відповідність спірного договору положенням статей 7, 8, 21, 24 Земельного кодексу України 1991 року, що діяв на момент укладення договору; суди не взяли до уваги, що органом місцевого самоврядування не додержано вимог статті 188 Господарського процесуального кодексу України, в зв'язку з чим відсутнє порушене право, що підлягало б судовому захисту; рішенням органу місцевого самоврядування не встановлено строків для вжиття заходів з внесення змін до договору, які є правом, а не обов'язком відповідача.

Також відповідач подав заяву від 08.07.2015 (з врахуванням заяви про уточнення та доповнення) про зупинення виконання судових рішень до закінчення їх перегляду в касації; ухвалою Вищого господарського суду України від 28.09.2015 у задоволенні вказаної заяви відмовлено.

Повторно подані відповідачем заяви про зупинення виконання судових рішень містять ті ж аргументи, що й у попередньо поданій та вже розглянутій заяві (з врахуванням заяви про уточнення), а також не відповідають положенням статті 121-1 Господарського процесуального кодексу України, оскільки стосуються не зупинення виконання судового рішення (яке здійснюється відповідно до Закону України "Про виконавче провадження"), а фактично зупинення чинності судових рішень, що виключає можливість розгляду заяв в порядку наведеної вище статті та їх задоволення.

Відповідач подав заяву про відкладення розгляду справи з огляду на неможливість представника взяти участь у судовому засіданні, а також в зв'язку з наявністю в судовому провадженні справ, результати розгляду яких будуть впливати на розгляд даної справи. Судова колегія відхиляє вказане клопотання, як таке, що не відповідає приписам статті 77 Господарського процесуального кодексу України, оскільки участь представників сторін у судовому засіданні не визнавалась обов'язковою, а будь-яких обставин, що унеможливлювали б розгляд справи за відсутності представника відповідача, у клопотанні не наведено; межі перегляду суду касаційної інстанції, встановлені статтею 111-7 Господарського процесуального кодексу України, виключають можливість прийняття нею нових доказів у справі та переоцінки наявних доказів чи встановлених обставин.

Відповідач подав клопотання про зупинення провадження по справі, посилаючись на наявність в судовому провадженні справ, результати розгляду яких будуть впливати на розгляд даної справи; наведені підстави зупинення провадження не відповідають підставам, визначеним статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, які передбачають існування обставин пов'язаності справ та неможливості розгляду справи № 910/5402/15-г Господарського суду міста Києва до вирішення спору в інших пов'язаних справах. Натомість, таких доводів та обставин подана відповідачем заява не містить, не вказує, що ж саме та яким чином перешкоджає здійсненню касаційного перегляду судових рішень; наведені відповідачем обставини, у разі їх настання, можуть наводитися ним в межах реалізації права, передбаченого розділом ХІІІ Господарського процесуального кодексу України.

Прокурор та представник позивача заперечили проти задоволення клопотання відповідача; також заперечили проти касаційної скарги, вказуючи на законність судових рішень

Заслухавши доповідь судді - доповідача, пояснення представника позивача та прокурора, присутніх у судовому засіданні, перевіривши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти їх.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 13.12.2001 Київською міською радою та Відкритим акціонерним товариством "АТП-1" (яке змінило організаційно-правову форму на публічне акціонерне товариство) укладено договір на право тимчасового користування землею (далі - договір) відповідно до пункту 1.1. якого позивач на підставі Рішення Київської міської ради від 30.11.2000 № 90/1067 передає, а відповідач приймає в тимчасове довгострокове користування земельну ділянку загальною площею 82997 кв.м.; вказаний договір зареєстровано за № 79-5-00067 від 13.12.2001.

Відповідно до пункту 1.2. Договору, земельна ділянка площею 82997 кв.м. надається в тимчасове довгострокове користування строком на 24 роки, в тому числі 1048 кв.м. в межах червоних ліній без права будівництва капітальних споруд та 1563 кв.м. без права будівництва капітальних споруд, для експлуатації та обслуговування комплексу будівель і споруд на вул. Промисловій, 1 у Голосіївському районі м. Києва.

Пунктом 2.1 Договору встановлено, що плата за землю вноситься землекористувачем згідно з Законом України "Про плату за землю" у вигляді земельного податку у розмірі 1% у рік від грошової оцінки земельної ділянки.

Суди також встановили, що 28.02.2013 Київська міська рада прийняла рішення № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень 288 Податкового кодексу України", відповідно до якого орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки та поклав на орендарів обов'язок забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок.

Згідно з додатком до вказаного рішення Київської міської ради № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень 288 Податкового кодексу України" від 28.02.2013, вирішено внести зміни, зокрема, і у договір № 79-5-00067 з ВАТ "АТП-1" щодо користування земельною ділянкою по вул. Промислова, 1.

Листом від 16.07.2013 № 05704-15146 Департамент земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) повідомив відповідача про необхідність приведення Договору у відповідність до вимог щодо розміру орендної плати, визначеного рішенням Київської міської ради № 89/9146 від 28.02.2013, та зазначив про обов'язок орендарів земельних ділянок, зазначених у додатку до цього рішення, забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок; відповідач на вказану пропозицію не відреагував, відповідні зміни до договору оренди не внесено.

Проаналізувавши положення чинного законодавства України, господарські суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що укладеним сторонами даного спору договором на право тимчасового довгострокового користування землею визначено права та обов'язки сторін стосовно платного строкового користування земельною ділянкою, тобто правовідносини, які виникли внаслідок його укладення між сторонами відповідають правовідносинами з оренди, а укладений сторонами договір не встановлює іншого виду зобов'язальних відносин між сторонами, окрім правовідносин оренди землі на умовах платності та строковості користування.

Задовольняючи позовні вимоги, господарські суди попередніх інстанцій виходили з статусу плати за земельні ділянки державної та комунальної власності як такої, що була/є регульованою ціною, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для перегляду її розміру у разі законодавчої зміни її граничного розміру.

Також суди зазначили, що прокурором вірно визначено позивача - Київську міську раду, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, а також наведено відповідні інтереси держави у сфері земельних відносин, які порушуються відповідачем.

Судова колегія відзначає, що за змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, зокрема, з договорів та інших правочинів, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, безпосередньо з актів цивільного законодавства. Цивільні обов'язки виконуються у межах встановлених законом або договором; особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї (частини 1 та 2 статті 14 Цивільного кодексу України).

Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Також за статтею 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін та погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін; у випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (частини 1 та 2 статті 632 Цивільного кодексу України).

Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (стаття 652 Цивільного кодексу України).

За змістом преамбули Закону України "Про плату за землю" (який діяв на момент укладення Договору та який втратив чинність з 1 січня 2011 року згідно з Податковим кодексом України від 2 грудня 2010 року N 2755-VI) цим Законом визначаються розмір та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку

Частинами першою, другою та четвертою статті 2 зазначеного вище Закону було передбачено, що використання землі в Україні є платним, плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки землі; власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі, крім орендарів та інвесторів - учасників угоди про розподіл продукції, сплачують земельний податок. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Підпунктом 14.1.147 статті 14 Податкового кодексу України (набрав чинності з 01.01.2011) визначено такий вид загальнодержавного податку як плата за землю, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності; відповідно до пунктів 269.1, 270.1 статей 269, 270 Податкового кодексу України платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі, а об'єктами оподаткування земельним податком є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності. За умовами підпунктів 14.1.34, 14.1.73 статті 14 Податкового кодексу України власниками земельних ділянок визнаються юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), які відповідно до закону набули права власності на землю в Україні, а також територіальні громади та держава щодо земель комунальної та державної власності відповідно. Землекористувачами визнаються юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Разом з тим, за підпунктом 14.1.72 статті 14 Податкового кодексу України земельний податок є обов'язковим платежем, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів.

За приписами пункту 14.1.136 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов'язковим платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. При цьому відповідно до пунктів 288.1-288.3 статті 288 Податкового кодексу України, підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду.

За змістом частини першої статті 93 Земельного кодексу України, який набув чинності з 2002 року, засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною для провадження підприємницької та іншої діяльності, визначається як право оренди земельної ділянки.

Суди встановили, а відповідач не спростував, що він не є власником земельної ділянки чи земельних паїв, а також постійним землекористувачем; відповідно до умов укладеного договору ним здійснюється саме строкове платне володіння та користування земельною ділянкою, необхідною для провадження підприємницької та іншої діяльності; умовами договору питання плати за тимчасове використання земельної ділянки врегульовано відповідно до чинного на той час законодавства - Законом України "Про плату за землю", що втратив чинність після набрання чинності Податковим кодексом України; позов подано з метою приведення договору, укладеного відповідно до процедури та порядку, передбаченого законодавством на момент його укладення, у відповідність до законодавчо визначеної та встановленої органом місцевого самоврядування регульованої ціни.

Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За змістом частини 2 статті 651 Цивільного кодексу України вимога щодо внесення змін у договір у судовому порядку у визначених цією статтею випадках є правом сторони, реалізація якого не залежить від змісту волевиявлення контрагента за договором, відтак, доводи відповідача про порушення статті 188 Господарського кодексу України та відсутності порушеного права позивача є хибними.

Рішення суду є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського суду в оскарженій частині про задоволення позовних вимог, колегія суддів дійшла висновків, що господарські суди в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, всебічно, повно та об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; вірно з'ясували природу спірних правовідносин сторін та застосували положення законодавства.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків господарських судів попередніх інстанцій, доводи та заперечення кожної зі сторін належно відображено у рішенні та постанові з наведенням мотивованих підстав їх прийняття чи відхилення; підстав для скасування судових рішень з наведених відповідачем доводів не вбачається.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "АТП-1" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2015 у справі № 910/5402/15-г Господарського суду міста Києва та рішення Господарського суду міста Києва від 27.04.2015 залишити без змін.

Головуючий Т. Дроботова

Судді: І. Алєєва

Л. Рогач