ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 жовтня 2015 року Справа № 910/12263/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого-судді суддів:Воліка І.М. (доповідача), Дунаєвської Н.Г., Шевчук С.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"на рішеннявід 26.06.2015господарського суду міста Києва та на постанову від 26.08.2015Київського апеляційного господарського судуу справі№ 910/12263/15 господарського суду міста Києва за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз"доДочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"простягнення 4809,96 грн.В судове засідання прибули представники сторін:позивачаЛисенко С.І. (дов. від 26.12.2014 № 2-251);відповідачане з'явились;Відповідно до Розпорядження секретаря першої судової палати Вищого господарського суду України від 26.10.2015 для розгляду касаційної скарги у цій справі призначено колегією суддів у наступному складі: головуючий - Волік І.М. (доповідач), судді - Дунаєвська Н.Г., Шевчук С.Р.

ВСТАНОВИВ:

У травні 2014 року позивач - Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (надалі - ПАТ "Укртрансгаз") звернулося до господарського суду з позовом до Дочірнього підприємства "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (надалі - ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України", відповідач) про стягнення основного боргу в сумі 3 381,53 грн., пені у сумі 608,68 грн., 7% штрафу з простроченої суми у розмірі 236,71 грн., 3% річних у сумі 304,62 грн. та інфляційних у розмірі 278,42 грн. за неналежне виконання Договору купівлі-продажу (поставки) продукції № 257-к/96-234-у від 13.10.2010.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.06.2015 у справі № 910/12263/15 (суддя Підченко Ю.О.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2015 (колегія суддів: Гончаров С.А. - головуючий, судді - Яковлєв М.Л., Пономаренко Є.Ю.), у задоволенні позову ПАТ "Укртрансгаз" до ДП "Укравтогаз" НАК "Нафтогаз України" відмовлено.

Не погоджуючись з постановленими судовими актами судів попередніх інстанцій, позивач - ПАТ "Укртрансгаз" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 26.06.2015 скасувати, і прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судами порушено норми процесуального та матеріального права, і зокреми, ст. ст. 256, 264, 267 Цивільного кодексу України, оскільки надано невірну юридичну оцінку обставинам справи щодо переривання строку позовної давності та наявності порушеного права позивача, яке підлягає захисту у судовому порядку, що є підставою для скасування оскаржуваних судових актів.

Відповідч не скористався правом, наданим ст. 1112 ГПК України, та відзив на касаційну скаргу позивача до Вищого господарського суду України не надіслав, що не перешкоджає касаційному перегляду оскаржуваних судових актів.

Сторони належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду касаційної скарги, проте відповідач правом взяти участь у судовому засіданні касаційної інстанції не скористався.

Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України, заслухавши представника позивача та перевіривши матеріали справи, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судами, 13.10.2010 між Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (Продавець) та Дочірнім підприємством "Укравтогаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу № 257-к/96-234-у, за умовами якого Продавець зобов'язується продати, а Покупець прийняти та оплатити запасні частини та матеріали, відповідно до Специфікації (п. 1.1. Договору).

Позивач - Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" є правонаступником прав та обов'язків Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", відповідно до пункту 1.2. статуту ПАТ "Укртрансгаз".

Відповідно до пункту 3.2. Договору, загальна сума договору складає 3381,53 грн. у т.ч. ПДВ.

Згідно з пунктами 3.4., 3.5. Договору, Продавець після поставки продукції та підписання сторонами відповідної накладної, виписує рахунок-фактуру, у якому зазначається ціна та вартість поставленої продукції, згідно із Специфікацією. Покупець здійснює 100 % оплату вартості продукції протягом 5 днів після отримання рахунку-фактури шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Покупця.

В пункті 4.2. Договору визначено, що факт поставки продукції підтверджується видатковою накладною, яка підписується повноважними представниками сторін у день отримання продукції.

13.10.2010 на виконання умов Договору позивач поставив відповідачеві продукцію, визначену в Специфікації, на загальну суму 3381,53 грн., що підтверджується накладною-вимогою від 13.10.2010 та довіреністю № 60 від 13.10.2010.

Відповідач (Покупець) після прийняття поставленої продукції не здійснив її оплату у встановлений договорм строк, у зв'язку з чим позивач (Продавець) звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача договірної заборгованості у сумі 3381,53 грн. грн., а також нарахованих на суму заборгованості пені у сумі 608,68 грн., 7 % штрафу у розмірі 236,71 грн., 3 % річних у сумі 304,62 грн. та інфляційних у розмірі 278,42 грн.

Заперечуючи проти позову відповідачем у суді першої інстанції заявлено про застосування строків позовної давності.

В силу приписів ст. ст. 525, 526, 629 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами, а зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

За приписами ст. ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовною давністю є строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки поставка продукції здійснена 13.10.2010, що підтверджено накладною на відпуск матеріалів, яка є первинним документом, що фіксує господарську операцію, тому в силу приписів ст. ст. 712, 692 Цивільного кодексу України, саме з цього часу у відповідача виникає обов'язок оплатити поставлений товар. Разом з тим, згідно з пунктом 3.5. Договору оплата здійснюється протягом 5 днів з дня надходження рахунку-фактури, тому починаючи з 20.10.2010 у позивача виникло право вимоги до відповідача щодо здійснення оплати поставленого товару, і саме з цього часу починається трирічний перебіг позовної давності. З позовом до суду позивач звернувся лише 13.05.2015, тобто поза межами строку позовної давності, що відповідно до частини 4 ст. 267 Цивільного кодексу України є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог. При цьому доводи позивача про переривання строку позовної давності, у зв'язку з підписаням сторонами актів звірки від 30.06.2012 та 31.12.2012, судами відхилено виходячи з того, що зазначені акти не є належними доказами, оскільки у даних актах відсутні посилання на Договір купівлі-продажу № 257-к/96-234-у від 13.10.2010, як на підставу виникнення боргу, вартість продукції, отриманої по видатковій накладній від 13.10.2010, не відповідає сумі заборгованості за поданими актами, а отже не вбачається можливим встановити факти визнання відповідачем боргу саме за цим договором.

Оскільки зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо) (ст. 266 ЦК України), тому, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що у зв'язку з пропуском позивачем позовної давності за основною вимогою, то не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення штрафних санкцій.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, які жодним чином не спростовуються доводами, викладеним в касаційній скарзі, та вважає за необхідне зазначити, що матеріали даної справи свідчать про те, що оскаржене позивачем рішення місцевого господарського суду та постанова суду апеляційної інстанції прийняті за результатами повного і всебічного розгляду всіх обставин справи на підставі наданих обома сторонами доказів, сукупність яких свідчить про відсутність правових підстав для задоволення позову, у зв'язку з відсутністю належних доказів щодо переривання строку позовної давності, а звернення з позовом поза межами строку позовної давності про застосування якого заявлено стороною у справі до постановлення рішення є правовою підставою для відмови у позові.

З огляду на викладене та враховуючи, що позивач силу ст. 33 ГПК України не довів в установленому законом порядку тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх вимог, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Отже, доводи скаржника, викладені у касаційні скарзі, не спростовують висновку судів попередніх інстанцій. Окрім того, ці доводи зводяться до намагань скаржника надати перевагу одних доказів над іншими та додатково перевіряти докази, що суперечить вимогам ст. 1117 ГПК України, і тому до уваги не беруться.

На підставі наведеного колегія суддів вважає, що винесені у справі судові рішення відповідають нормам матеріального і процесуального права та підстав для їх зміни або скасування не вбачається.

З огляду на приписи ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.08.2015 та рішення господарського суду міста Києва від 26.06.2015 у справі № 910/12263/15 залишити без змін.

Головуючий, суддя І.М. Волік

Судді : Н.Г. Дунаєвська

С.Р. Шевчук