ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2016 року Справа № 917/325/16

Вищий господарський суд України у складі: суддя Селіваненко В.П. - головуючий (доповідач), судді Могил С.К. і Палій В.В.

розглянув касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат", м. Гадяч Полтавської області (далі - Комбінат),

на рішення господарського суду Полтавської області від 12.05.2016 та

постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.06.2016

зі справи № 917/325/16

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фуд-Процесинг Інсталейшн", м. Київ (далі - Товариство),

до Комбінату

про стягнення коштів.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача - Завалка А.С.,

відповідача - Талащенка В.Є.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий господарський суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов було подано про стягнення заборгованості за договором поставки від 01.10.2015 № 1/10/15 (далі - Договір) у сумі 528 655,65 грн., з яких: сума основного боргу - 497 696,86 грн.; пеня - 27 234,55 грн.; 5% річних - 3 724,24 грн.

У подальшому (11.05.2016) Товариство подало до суду заяву про зменшення розміру позовних вимог і просило суд стягнути з Комбінату: 488 846,86 грн. основного боргу; 26 179,50 грн. пені; 2 145,85 грн. - 5% річних.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 12.05.2016 (суддя Сірош Д.М.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 (колегія у складі: Плужник О.В. - головуючий, Пушай В.І. і Істоміна О.А.): позов задоволено; з Комбінату стягнуто на користь Товариства: 488 846,86 грн. боргу; 26 179,50 грн. пені; 2 145,85 грн. - 5% річних; 7 757,58 грн. судового збору; 4 000 грн. витрат на оплату послуг адвоката.

У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Комбінат просить скасувати оскаржувані рішення та постанову попередніх судових інстанцій з даної справи і передати останню на новий розгляд до суду першої інстанції, витрати зі сплати судового збору покласти на Товариство. Скаргу з посиланням на статті 55, 129 Конституції України, статтю 266 Господарського кодексу України, статті 11, 629, 530 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), а також приписи Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) мотивовано неправильним застосуванням названими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права, недоведеністю обставин, що мають значення для справи та невідповідністю висновків обставинам справи.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх безпідставність та невідповідність нормам законодавства, і просить оскаржувані судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши на підставі встановлених попередніми судовими інстанціями обставин справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права та повноту встановлення ними таких обставин, Вищий господарський суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Судові інстанції у розгляді справи виходили з таких обставин та висновків.

Товариство і Комбінат уклали Договір, за умовами якого:

- постачальник (Товариство) зобов'язується передати або виготовити та передати у власність покупця (Комбінату), а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар у кількості і асортименті та за ціною, що визначається сторонами у відповідних додатках (специфікаціях) до даного договору, які є невід'ємною його частиною (пункт 1.1);

- ціна товару, що постачається за цим договором, встановлюється в національній валюті України, визначається сторонами на дату підписання ними відповідної специфікації на товар та відображається у рахунках-фактурах і накладних. Загальна вартість Договору складається з сукупності сум всіх накладних, за якими постачальник поставив товар покупцю протягом строку дії даного договору (пункти 2.1, 2.2).

На виконання умов Договору в період з жовтня по грудень 2015 року Товариство поставило Комбінату товар за низкою видаткових накладних, підписаних уповноваженими представниками сторін, загальною вартістю 511 536,85 грн.

Договором встановлено (пункт 3.1), що, якщо інший порядок оплати товару не визначений сторонами у відповідних додатках (специфікаціях) до Договору, оплата за товар здійснюється покупцем у такому порядку: 100 % вартості відповідного товару - протягом 7 банківських днів з дати отримання товару покупцем від постачальника за відповідною видатковою накладною.

Як зазначає Товариство, з урахуванням того, що до відвантаження товару за згаданими видатковими накладними Комбінат здійснив оплату в сумі 32 164,99 грн. за одним із рахунків-фактур Товариства (від 29.04.2015 № 15454), а Товариство відвантажило товар за оплаченим рахунком-фактурою лише на суму 18 325 грн., тому загальна сума боргу Комбінату за видатковими накладними підлягає зменшенню на 13 839,99 грн. (32 164,99 грн. - 18 325 грн.).

27.04.2016 Комбінат сплатив частину боргу в сумі 8 850 грн.

Отже, загальна сума боргу Комбінату перед Товариством за поставлений товар станом на дату розгляду даної справи місцевим господарським судом складала 488 846,86 грн.

Поставка товару за Договором є доведеною, і Комбінат зобов'язаний оплатити отриманий товар.

Договором встановлено (пункт 9.3), що за порушення строків оплати, встановлених умовами Договору, покупець на вимогу постачальника сплачує пеню в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день затримки оплати, але не більше 10% від "затриманої суми".

За розрахунком, здійсненим Товариством і перевіреним судом, стягненню з Комбінату підлягає пеня в сумі 26 179,50 грн. за період з 02.12.2015 по 03.02.2016.

Крім того, за розрахунком, здійсненим Товариством та перевіреним судом, стягненню з Комбінату підлягає сума 2 145,85 грн. - 5% річних за той же період.

У наведеному у відзиві Комбінату на позовну заяву контррозрахунку суми пені та 5% річних збігаються із сумами, заявленими до стягнення Товариством.

Надання Товариству адвокатом Дорофєєвим О.О. правової допомоги і оплата Товариством відповідних послуг у сумі 4 000 грн. підтверджуються договором про надання правової допомоги від 08.01.2015, платіжним дорученням, свідоцтвом про право на зайняття адвокатською діяльністю.

З урахуванням встановлених у розгляді даної справи обставин та виходячи з вимог статей 11, 525, 526, 530, 692, 712 ЦК України, попередні судові інстанції, встановивши факти поставки Товариством Комбінату товару за Договором згідно з видатковими накладними та неналежного виконання Комбінатом грошового зобов'язання з оплати цього товару, дійшли висновку про обґрунтованість позовних вимог.

У частині стягнення суми основної заборгованості даний висновок нічим, у тому числі доводами касаційної скарги, не спростовується.

Так, скаржник (відповідач) посилається на те, що "Позивачем при подачі позову не надано до суду специфікації на товар, які згідно з п. 3.1 Договору можуть містити відмінність від визначеного Договором порядку оплати товару, а Суд 1-ї інстанції та Суд 2-ї інстанції не взяли до уваги та не дослідили даної обставини", і що в зв'язку з цим "Судом 1-ї інстанції при прийнятті Рішення були враховані тільки доводи та докази Позивача без урахування позиції Відповідача по даній справі".

Згадані доводи скаржника не приймаються з огляду на таке.

Відповідно до приписів ГПК України:

- судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності; сторони обґрунтовують свої, зокрема, заперечення поданими суду доказами (частини перша і друга статті 43);

- кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх, зокрема, заперечень (частина перша статті 33);

- господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи (частина перша статті 34).

Отже, якщо скаржник (відповідач зі справи) вважав, що позивачем не подано суду певних доказів - "специфікацій на товар, які … можуть містити відмінний від визначеного Договором порядку оплати", то він (відповідач) не лише не був позбавлений права і можливості сам подати суду відповідні докази на заперечення доводів позивача, а й, з урахуванням наведених положень ГПК України, повинен був це зробити. Оскільки скаржником не додержано даного процесуального обов'язку, то відсутні й підстави для висновку про порушення судом принципів змагальності та рівності учасників судового процесу.

Не приймаються Вищим господарським судом України й доводи скаржника про те, що "в порушення норм процесуального права судом не перевірено відповідність поданої заяви про зменшення розміру позовних вимог формі і змісту, що має узгоджуватися із ст. 54 ГПК України з долученням до неї документів, зазначених у ст. 57 ГПК України". Відповідно до частини четвертої статті 22 ГПК України позивач вправі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог. Водночас ні ця, ані інші норми названого Кодексу не зобов'язують позивача подавати заяву про зменшення розміру позовних вимог "з долученням до неї документів, зазначених у статті 57 ГПК України", а господарський суд - перевіряти наявність таких документів; не йдеться про це і в наведеному скаржником підпункті 3.10 пункту 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції". Висновок скаржника про те, що "заява про зміну позовних вимог являється тотожним з позовною заявою поняттям в розумінні норм процесуального права" насправді на жодній нормі процесуального права не заснований.

Водночас висновки попередніх судових інстанцій про наявність підстав для повного задоволення позовних вимог у частині стягнення сум пені та 5% річних є передчасними, оскільки не ґрунтуються на вичерпному з'ясуванні відповідних обставин справи.

Так, у стягненні суми пені названі судові інстанції виходили із з'ясованого ними змісту пункту 9.3 Договору, згідно з яким за порушення строків оплати, встановлених умовами Договору, покупець на вимогу постачальника сплачує пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожен день затримки оплати, але не більше 10% від "затриманої суми". При цьому поза увагою обох судових інстанцій залишилося те, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня; якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цих нормах, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки (відповідну правову позицію викладено і в абзаці першому підпункту 2.9 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань"). А, не врахувавши наведеного, судові інстанції у перевірці правильності здійсненого позивачем розрахунку пені не з'ясували його відповідності згаданим нормам Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та Господарського кодексу України.

Крім того, згідно з частиною другою статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом. Стягуючи з відповідача на користь позивача п'ять процентів річних, попередні судові інстанції не з'ясували й не відобразили в оскаржуваних рішенні і постанові, чи встановлено Договором або законом інший (відмінний від трьох) розмір процентів.

Не встановивши, таким чином, усього кола обставин, що входили до предмета доказування в даній справі (в частині розгляду позовних вимог щодо стягнення сум пені і річних), названі судові інстанції припустилися неправильного застосування вимог частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 названого Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду господарським судом в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. Тому у Вищого господарського суду України відсутні й підстави для висновку про правильність застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального права, в тому числі ЦК України, Господарського кодексу України, Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Касаційна ж інстанція згідно з частиною другою статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Відтак рішення і постанова попередніх судових інстанцій з даної справи підлягають скасуванню в частині, що стосується розгляду позовних вимог про стягнення сум пені і процентів річних, а також розподілу судових витрат, з передачею справи в цій же частині на новий розгляд до суду першої інстанції. У решті (в частині стягнення суми основної заборгованості) зазначені судові рішення слід залишити без змін.

У новому розгляді суду необхідно врахувати викладене, встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін і поданим ними, а за необхідності й додатково одержаним доказам належну правову оцінку і вирішити спір (у згаданій частині) відповідно до закону. За результатами нового розгляду має бути здійснено й розподіл судових витрат зі справи.

Керуючись статтями 1117 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Полтавської області від 12.05.2016 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 22.06.2016 зі справи № 917/325/16 скасувати в частині, що стосується:

- розгляду позовних вимог про стягнення сум пені 26 179,50 грн. і процентів річних у сумі 2 145,85 грн.;

- розподілу судових витрат зі справи.

Справу у відповідній частині передати на новий розгляд до господарського суду Полтавської області.

У решті зазначені рішення і постанову залишити без змін.

Суддя В. Селіваненко

Суддя С. Могил

Суддя В. Палій