ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2016 року Справа № 915/1865/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І.,- головуючого, Алєєвої І.В., Мачульського Г.М. розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 07.04.2016у справі№ 915/1865/15Господарського суду Миколаївської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Сумидорбуд"доДочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України"простягнення заборгованостіза участю представників: позивачане з'явився (про час та місце судового засідання повідомлений належно)відповідачаПитомець Г.П. - предст. дов. від 22.04.2016

ВСТАНОВИВ:

04.11.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Сумидорбуд" звернулося до господарського суду з позовом про стягнення з Дочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" 763121,14 грн, з яких 410160,21 грн боргу, 31890,67 грн 3% річних (в редакції заяви про збільшення позовних вимог від 19.01.2016), посилаючись на неповне виконання відповідачем грошових зобов'язань по оплаті поставленого товару, обов'язковість таких зобов'язань та на наслідки їх невиконання, передбачені приписами статті 625 Цивільного кодексу України, статей 193, 216, 223 Господарського кодексу України.

Відповідач відхилив позовні вимоги, зазначивши, що наявні первинні документи підтверджують лише одну поставку на суму 235345,91 грн, відтак, розмір основного боргу позивач не довів; не настав обумовлений договором строк оплати, оскільки позивач не надав відповідачу документів, визначених пунктом 5.2 договору, як те передбачено умовами договору про оплату. Додатково відповідач надав власний контррозрахунок позовних вимог, за яким основний борг складає 410160,21 грн, інфляційні нарахування - 138994,85 грн, 3% річних - 13779,20 грн.

Ухвалою від 14.12.2015 Господарський суд Миколаївської області задовольнив клопотання позивача та повернув позивачу з Державного бюджету України 7620,90 грн зайво сплачених витрат з судового збору.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 19.01.2016 (суддя Бездоля Ю.С.) позов частково задоволено; з відповідача стягнуто на користь позивача 410160,21 грн боргу, 138994,85 грн індексу інфляції, 13779,20 грн 3% річних, 8444,01 грн відшкодування витрат по сплаті судового збору; у решті позовних вимог відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.04.2016 (судді: Колоколов С.І. - головуючий, Разюк Г.П., Петров М.С.) рішення місцевого господарського суду скасовано частково, а його резолютивну частину викладено в такій редакції: "Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "СУМИДОРБУД" задовольнити частково. Стягнути з Дочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (54029, м. Миколаїв, вул. Галини Петрової, 2А, код ЄДРПОУ 31159920) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СУМИДОРБУД" (53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Івана Богуна, 6Б, код ЄДРПОУ 37845654) 410160,21 грн. - боргу, 321070,26 грн. - інфляційних витрат, 31890,67 грн. - 3 % річних та 18973,55 грн. судового збору за розгляд позовної заяви. В решті позову відмовити."

Також апеляційний суд розподілив судові витрати за розгляд апеляційної скарги.

Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Дочірнє підприємство "Миколаївський облавтодор" подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову та рішення у даній справі та передати справу на новий розгляд до місцевого господарського суду. Касаційну скаргу вмотивовано доводами про неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, оскільки, всупереч приписам статей 32, 34 Господарського процесуального кодексу України, суди визнали встановленими обставини справи щодо здійснення позивачем поставки нафтопродуктів за відсутності належних доказів (товарно-транспортних накладних), не застосували обов'язкові положення Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 N 281/171/578/155, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за N 805/15496; суд апеляційної інстанції, визначаючи строк виконання грошового зобов'язання не врахував положення пункту 4.3 договору, приписи статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України, чим порушив положення статей 4-3, 33, 35, 43, 104 Господарського процесуального кодексу України та безпідставно скасував рішення суду першої інстанції; наявні сумніви у реальності здійснення поставок нафтопродуктів за цим договором; суд безпідставно стягнув з відповідача на користь позивача 18973,55 грн витрат з судового збору, не взявши до уваги ухвалу про повернення відповідачу частини цієї суми з бюджету.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи касаційної скарги.

Позивач не скористався процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції свого представника, та надання відзиву на касаційну скаргу.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, присутнього у судовому засіданні, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази.

Місцевий господарський суд встановив, що 14.02.2013 Дочірнє підприємство "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (Покупець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "СУМИДОРБУД" (Постачальник) уклали договір № 14/02-13, відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов'язався постачати Покупцеві бітум нафтовий (надалі - товар), узгодженими партіями, а Покупець зобов'язався його оплатити та прийняти в кількості відповідно поданим заявкам, які погоджені з Постачальником. Кількість бітуму нафтового для постачання за цим договором визначається відповідно до заявок Покупця. Пунктом 8.4 договору передбачено, що цей договір набирає чинності та вступає в силу з дати його укладання і підписання сторонами та діє до повного виконання всіх зобов'язань, що випливають з цього договору.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2, 3.2.1, 3.5 договору відвантаження кожної партії товару проводиться протягом 3-х календарних днів після отримання Постачальником заявки на партію товару. Постачання товару може здійснюватися автотранспортом Покупця та за рахунок Покупця. Постачання товару також може здійснюватися Постачальником власним автотранспортом, за рахунок Покупця (в такому випадку оплата за перевезення вантажів визначається виходячи з калькуляції на перевезення та становить 0,82 грн. з ПДВ за 1 тоно/кілометр), або найманим автотранспортом згідно з договором оренди для перевезення вантажів. Датою поставки товару вважається дата отримання цього товару Покупцем, та одночасного надання Постачальником Покупцю документів, вказаних в пункті 5.2 цього договору.

Пунктами 4.1, 4.3 договору передбачено, що загальна вартість договору (в тому числі з урахуванням вартості автоперевезення та перевезення залізницею) складає 1000000 грн. 00 коп. (один мільйон гривень 00 коп.), в т.ч. ПДВ. Покупець здійснює оплату товару відповідно до виставленого рахунку з відтермінуванням платежів протягом 40-ка календарних днів після отримання товару та виконання пункту 5.2 договору. Підставою для перерахування оплати за товар є рахунок-фактура від Постачальника. При затримці виконання пункту 5.2 договору відлік строку оплати за товар розпочинається з дати отримання відповідних документів.

За пунктом 5.2 договору Постачальник зобов'язаний надати Покупцеві такі документи на товар, що постачається: рахунок-фактуру; видаткову накладну; податкову накладну, оформлену відповідно до Податкового кодексу України; товарно-транспортну накладну (за потреби), залізничну накладну (за потреби).

Суд також встановив, що на виконання умов договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 430160,46 грн., що підтверджується видатковою накладною № 6 від 02.04.2013 на суму 235345,91 грн., рахунком-фактурою № 6 від 02.04.2013 на суму 235345,91 грн., товарно-транспортною накладною від 02.04.2013, податковою накладною від 02.04.2013, видатковою накладною № 9 від 25.04.2013 на суму 194814,55 грн., довіреністю № 058 від 01.04.2013, податковою накладною від 25.04.2013.

01.03.2013 Дочірнє підприємство "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (Покупець) та Товариство з обмеженою відповідальністю "СУМИДОРБУД" (Постачальник) уклали договір № 01/03-13, відповідно до пункту 1.1 якого Постачальник зобов'язався постачати Покупцеві сіль поварену зернову, узгодженими партіями, а Покупець зобов'язався його оплатити та прийняти в кількості відповідно поданим заявкам, які погоджені з Постачальником. Кількість солі повареної зернової (технічної) для постачання за цим договором визначається відповідно до заявок Покупця. Пунктом 8.4 договору передбачено, що цей договір набирає чинності та вступає в силу з дати його укладання і підписання сторонами та діє до повного виконання всіх зобов'язань, що випливають з цього договору.

Згідно з пунктами 3.1, 3.2, 3.2.1, 3.5 договору відвантаження кожної партії товару проводиться протягом 3-х календарних днів після отримання Постачальником заявки на партію товару. Постачання товару може здійснюватися автотранспортом Покупця та за рахунок Покупця. Постачання товару також може здійснюватися Постачальником власним автотранспортом, за рахунок Покупця (в такому випадку оплата за перевезення вантажів визначається виходячи з калькуляції на перевезення та становить 0,82 грн. з ПДВ за 1 тоно/кілометр), або найманим автотранспортом згідно договору оренди для перевезення вантажів. Датою поставки товару вважається дата отримання цього товару Покупцем, та одночасного надання Постачальником Покупцю документів, вказаних в пункті 5.2 цього договору.

Пунктами 4.1, 4.3 договору передбачено, що загальна вартість договору (в тому числі з урахуванням вартості автоперевезення та перевезення залізницею) складає 1000000 грн. 00 коп. (один мільйон гривень 00 коп.) в т.ч. ПДВ. Покупець здійснює оплату товару відповідно виставленого рахунку з відтермінуванням платежів протягом 40-ка календарних днів після отримання товару та виконання пункту 5.2 договору. Підставою для перерахування оплати за товар є рахунок-фактура від Постачальника. При затримці виконання пункту 5.2 відлік строку оплати за товар розпочинається з дати отримання відповідних документів.

За пунктом 5.2 договору Постачальник зобов'язаний надати Покупцеві такі документи на товар, що постачається: рахунок-фактуру; видаткову накладну; податкову накладну, оформлену відповідно до Податкового кодексу України; товарно-транспортну накладну (за потреби); залізничну накладну (за потреби).

Відповідно суд встановив, що на виконання умов Договору від 01.03.2013 позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 79999,75 грн., що підтверджується видатковою накладною № 5 від 29.03.2013 на суму 79999,75 грн., рахунком-фактурою № 5 від 29.03.2013, товарно-транспортною накладною від 29.03.2013, податковою накладною від 29.03.2013.

Таким чином, за встановленими судом на підставі наведених вище документів обставинами справи загальна вартість поставленого позивачем відповідачу товару за договорами поставки № 14/02-13 від 14.02.2013 та № 01/03-13 від 01.03.2013 склала 510160,21 грн.

31.07.2013 відповідач на підставі виставлених рахунків-фактур № 5 від 29.03.2013 та № 9 від 25.04.2013 перерахував позивачу 100000 грн., що підтверджується випискою по рахунку позивача; в призначенні платежу зазначено: "Оплата сіль, бітум нафтовий згідно рах.5, 9 від 29.03.2013 25.04.2013р. в т.ч. ПДВ 16666,67 грн.".

Вказаним вище платежем товар, поставлений позивачем за видатковою накладною № 5 від 28.03.2013 на суму 79999,75 грн., оплачений повністю, товар, поставлений позивачем за видатковою накладною № 9 від 25.04.2013 на суму 194814,55 грн, залишився неоплаченим на суму 174814,30 грн, а товар, поставлений позивачем за видатковою накладною № 6 від 02.04.2013 на суму 235345,91 грн. не оплачений повністю.

Таким чином, за висновком суду загальний розмір основного боргу відповідача за Договорами поставки № 14/02-13 від 14.02.2013 та № 01/03-13 від 01.03.2013 складає 410160,21 грн; при цьому суд також взяв до уваги, що поставка товару за договорами у відповідній кількості та відповідної вартості не заперечується відповідачем у його письмових поясненнях.

Місцевий господарський суд визнав доведеним факт неналежного виконання відповідачем своїх зобовязань з оплати товару у строк, встановлений договором, водночас вказав на недоведеність періоду прострочення оплати товару за видатковою накладною № 6 від 02.04.2013, оскільки позивач не надав доказів надсилання/вручення позивачу рахунку-фактури № 6 від 02.04.2016.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції також взяв до уваги як доказ заборгованості акт звірки станом на 27.02.2014, за змістом якого станом на 01.01.2014 заборгованість Покупця перед Постачальником складає 410160,21 грн. Водночас суд апеляційної інстанції вказав, що висновки суду першої інстанції про відмову у стягнення інфляційних та річних за період прострочення оплати товару за видатковою накладною № 6 від 02.04.2013 з огляду на недоведеність періоду прострочення суперечать встановленим самим судом обставинам щодо настання у відповідача обов'язку оплатити цей товар, порушення відповідачем цього обов'язку, а також не відповідають статті 530 Цивільного кодексу України.

Судова колегія зазначає, що відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані довести обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, належними та допустимими доказами.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Ці дані встановлюються письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинним документом є документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення; відповідно до частин 1, 2 статті 9 зазначеного вище Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

За змістом пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88, первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. При застосуванні засобів обчислювальної та іншої оргтехніки реквізити можуть бути зафіксовані у вигляді коду. Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: ідентифікаційний код підприємства, установи з Державного реєстру, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Відповідно до підпункту 7.5.1 Інструкції про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України, Міністерства економіки України, Міністерства транспорту та зв'язку України, Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики від 20.05.2008 N 281/171/578/155, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02.09.2008 за N 805/15496, нафта і нафтопродукти вантажоодержувачам постачаються централізовано або вивозяться самостійно вантажоодержувачем. Контролювання наливання нафти або нафтопродуктів здійснює оператор автоматизованої системи наливу, а кількість налитого до міри повної місткості продукту здійснюється водієм автоцистерни на підставі договору постачання. Згідно з підпунктами 7.5.6, 7.5.7, 7.5.8, 7.5.10 цієї Інструкції відпуск нафти і нафтопродуктів до мір повної місткості та нафтопродуктів, розфасованих до тари, оформлюється ТТН у чотирьох примірниках, з яких: перший - залишається у товарного оператора вантажовідправника і є первинним документом складського обліку з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; другий - використовується водієм як перепустка під час виїзду з підприємства, а після виїзду - залишається в охорони підприємства з подальшим здаванням до бухгалтерської служби підприємства; третій та четвертий - засвідчені підписом представника вантажоодержувача та відміткою про час виїзду з підприємства - передаються перевізнику. При цьому третій примірник є супровідним документом вантажу і після його здавання передається вантажоодержувачу. Четвертий примірник передається експедитору (водію) і є підставою для обліку транспортної роботи. Бланки ТТН на підприємстві є документами суворої звітності.

Разом з тим, за приписами частини першої статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, які визнаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, можуть не доказуватися перед судом, якщо в суду не виникає сумніву щодо достовірності цих обставин та добровільності їх визнання.

Як вже зазначалось вище, обставини справи щодо одержання відповідачем товару бітуму нафтового відповідно до умов укладеного договору та згідно з наявними у справі документами первинного бухгалтерського обліку (видаткова накладна) у відповідні строки та кількості послідовно визнавались відповідачем, що підтверджується як змістом акта звірки взаємних розрахунків, цільовим призначенням платіжного документа, так і наданими відповідачем у справі письмовими поясненнями, запереченнями на апеляційну скаргу; будь-яких заяв та клопотань про витребування додаткових доказів у справі відповідач не подавав; у касаційній скарзі не наведено обставин справи, з яких у судів повинні були виникнути сумніви щодо достовірності визнаних обставин та добровільності їх визнання на час прийняття судових рішень, а доводи касаційної скарги в цій частині є непереконливими. Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином, у встановлений строк, відповідно до закону, інших правових актів, статуту, Цивільного кодексу України. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами, договорами, статутними та уставними документами. Зобов'язана сторона має право відмовитися від виконання зобов'язання в разі неналежного виконання другою стороною обов'язків, що є необхідною умовою виконання.

Відповідно до статей 509, 510, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язанням з правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, передбачених статтею 11 Цивільного кодексу України, зокрема, з договорів та інших правочинів, та мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Дїї сторін (передача продавцем товару покупцю за видатковими накладними, прийняття товару покупцем) відповідають змісту правовідносин за договором поставки.

Згідно з частиною другою статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін, а відповідно до частини першої статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Місцевий господарський з'ясував, що умови договору містять умову про строк оплати товару, відповідно до якої покупець здійснює оплату товару відповідно виставленого рахунку з відтермінуванням платежів протягом 40-ка календарних днів після отримання товару та виконання пункту 5.2 договору (надання покупцю продавцем рахунку-фактури, видаткової накладної; податкової накладної, оформленої відповідно до Податкового кодексу України; товарно-транспортної накладної (за потреби), залізничної накладної (за потреби)). Підставою для перерахування оплати за товар є рахунок-фактура від Постачальника, а при затримці виконання пункту 5.2 відлік строку оплати за товар розпочинається з дати отримання відповідних документів.

За змістом статті 662 Цивільного Кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, кількість та якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу; продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. У разі, якщо продавець не передає покупцеві приналежності товару та документи, що стосуються товару та підлягають переданню разом з товаром відповідно до договору купівлі-продажу або актів цивільного законодавства, покупець має право встановити розумний строк для їх передання; якщо приналежності товару або документи, що стосуються товару, не передані продавцем у встановлений строк, покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу та повернути товар продавцеві (стаття 666 цього Кодексу).

Перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та у порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства (стаття 687 Цивільного кодексу України).

Матеріали справи не містять будь-яких доказів, що сторони обумовили у договорі інший порядок та строк передачі документів, які стосуються товару, ніж передача одночасно відповідно до договору або актів цивільного законодавства; також відповідач не надав доказів належної фіксації відсутності таких документів під час прийому-передачі товару, встановлення розумного строку для передачі цих документів.

Таким чином, висновки місцевого господарського суду щодо недоведеності позивачем моменту виникнення у відповідача обов'язку оплатити товар відповідно до договору, а, відтак, недоведеності періоду прострочення оплати, суперечать наведеним вище положенням законодавства та суперечать матеріалам справи, висновкам самого суду щодо настання строку оплати основного боргу.

Відтак, суд апеляційної інстанції обґрунтовано скасував рішення місцевого господарського суду у відповідній частині.

Невиконання зобов'язання або виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України є порушенням зобов'язання.

Згідно із частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок річних та інфляції, суд апеляційної інстанції визнав його вірним; доводи касаційної скарги не спростовують наданого позивачем розрахунку та не містять власного контррозрахунку.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суд апеляційної інстанції в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно та об'єктивно розглянув у судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; належним чином проаналізував спірні правовідносини, вірно та обґрунтовано змінив рішення місцевого господарського суду.

Доводи відповідача містять посилання на обставини та докази, які відповідач під час розгляду справи не наводив та не спростовував, суперечать приписам чинного процесуального законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків суду, фактично зводяться до переоцінки обставин, встановлених судами відповідно до наявних матеріалів справи та визнаних відповідачем у судах попередніх інстанцій, та не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на положення статті 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Водночас, доводи скаржника щодо помилкового покладення на відповідача суми судового збору 18973,55 грн за розгляд позовної заяви є обґрунтованими, оскільки суд апеляційної інстанції не взяв до уваги наявну в матеріалах справи ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 14.12.2015 (том І, а.с. 246 - 247), якою повернуто з Державного бюджету України на користь позивача суму судового збору.

Відтак, враховуючи правильне вирішення спору судом апеляційної інстанції по суті з повним та об'єктивним обґрунтуванням висновків та вірним застосуванням норм матеріального права, керуючись повноваженнями, передбаченими пунктом 5 статті 111-9 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку про необхідність змінити резолютивну частину постанови суду апеляційної інстанції щодо стягнення суми судового збору за подання позову, який складає (18973,55 грн (сума, сплачена за платіжним дорученням від 21.10.2015 № 144) - 7620,90 грн (сума повернута за ухвалою від 14.12.2015 ) + 94.17 грн (сума сплачена платіжним дорученням за збільшення позовних вимог № 180 від 14.01.2016 ) = 11446,82 грн).

В решті підстав для скасування постанови апеляційного суду з мотивів, наведених у касаційній скарзі, не вбачається.

Керуючись статтями 43, 1117, пунктом 5 статті 1119, статтями 11110, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.04.2016 у справі № 915/1865/15 Господарського суду Миколаївської області змінити в частині стягнення 18973,55 грн судового збору за розгляд позовної заяви.

Викласти абзац третій пункту другого резолютивної частини постанови Одеського апеляційного господарського суду від 07.04.2016 в такій редакції: "Стягнути з Дочірнього підприємства "Миколаївський облавтодор" Відкритого акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (54029, м. Миколаїв, вул. Галини Петрової, 2А, код ЄДРПОУ 31159920) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СУМИДОРБУД" (53200, Дніпропетровська обл., м. Нікополь, вул. Івана Богуна, 6Б, код ЄДРПОУ 37845654) 410160,21 грн. - боргу, 321070,26 грн. - інфляційних витрат, 31890,67 грн. - 3 % річних та 11446,82 грн. судового збору за розгляд позовної заяви".

В іншій частині постанову залишити без змін.

Головуючий Л. Рогач

Судді І. Алєєва

Г. Мачульський