ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2016 року Справа № 910/9915/13 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Самусенко С.С.- головуючого, Демидової А.М., Плюшка І.А.,

розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на рішення та постановугосподарського суду міста Києва від 20.10.2015 Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016у справі№ 910/9915/13господарського судуміста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доДочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"простягнення 2 188 087 218 грн. 04 коп.за участю представників: від позивача: Громніцький Ю.П.від відповідача: Мицько Р.М.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.09.2016 касаційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" у справі №910/9915/13 прийнято до провадження у складі колегії суддів: Самусенко С.С. - головуючий, Демидова А.М., Картере В.І. згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 01.09.2016.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 13.09.2016 розгляд касаційної скарги відкладено в порядку ст.77 ГПК України.

Розпорядженням керівника апарату Вищого господарського суду України від 26.09.2016 у зв`язку із перебуванням судді Картере В.І. на лікарняному призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі №910/9915/13.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 26.09.2016 касаційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" прийнято до свого провадження колегією суддів: Самусенко С.С. - головуючий, Демидова А.М., Плюшко І.А. згідно протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 26.09.2016.

1. Зміст позовних вимог та стислий виклад підстав подання позову

ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду із позовом до ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" про стягнення заборгованості за договором №06/09-9 поставки природного газу теплопостачальним підприємствам (надання послуг з опалення та гарячого водопостачання для населення) від 23.01.2009, додаткової угоди №1 від 17.11.2009 в розмірі 2188087218,04 грн., з яких 1579689712,03 грн. основного боргу, 319814531,34 грн. інфляційних, 288582974,67 грн. 3% річних.

2. Стислий виклад суті рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів та мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду міста Києва від 20.10.2015 (суддя Паламар П.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 (судді: Іоннікова І.А. - головуючий, Тищенко О.В., Тарасенко К.В.), провадження у справі №910/9915/13 в частині вимог про стягнення 1579689712,03 грн. боргу припинено на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України, оскільки вказана заборгованість відповідачем сплачена під час розгляду даної справи.

В іншій частині позову відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних, попередні судові інстанції послалися на те, що 04.06.2011 набрав чинності Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" №3319-VI від 12.05.2011.

Дія цього Закону поширюється на підприємства незалежно від їхніх форм власності, що виробляють, транспортують і постачають теплову та електричну енергію, надають послуги з диспетчерського управління об`єднаною енергетичною системою України, суб`єктів господарювання, що здійснюють постачання природного газу та електричної енергії за регульованим тарифом, Національну акціонерну компанію "Нафтогаз України" та її дочірні підприємства ДК "Газ України", ДК "Укртрансгаз", ДК "Укргазвидобування", ДАТ "Чорноморнафтогаз" та ДП "Енергоринок".

Згідно п.2.2 ст.2 вказаного Закону підлягає списанню заборгованість, у тому числі встановлена судовим рішенням, з пені, штрафних та фінансових санкцій (3% річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року до 1 січня 2011 року, і несплачена станом на дату набрання чинності цим Законом.

Закон втратив чинність 30.06.2012.

Однак, за умови належного здійснення позивачем права на нарахування фінансових санкцій, у період до 30 червня 2012 року, відповідач мав право списати таку заборгованість відповідно до вимог вищевказаного Закону.

Водночас, утримавшись від нарахування фінансових санкцій до та під час дії Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", позивач не вправі нараховувати ці суми після втрати чинності Закону.

З огляду на ч.2 ст.13 ЦК України це порушує права відповідача, позбавляє його можливості списання заявлених сум, призводить до не передбачених чинним законодавством матеріальних втрат його як суб`єкта паливно-енергетичного комплексу.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 29.03.2016 у справі №910/6416/13, від 18.05.2016 у справі №910/9899/13, від 25.05.2016 у справі №910/6858/13, від 09.06.2016 у справі №910/6403/13, від 14.06.2016 у справі №910/6416/13.

3. Підстави, з яких оскаржено судові рішення господарських судів

Не погоджуючись із судовими рішеннями, ПАТ "НАК "Нафтогаз України" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині відмови у позові, прийняти в цій частині нове рішення про задоволення позову. В іншій частині рішення та постанову просить залишити без змін.

У скарзі зазначається, що у відповідності до ст.3 Закону України №3319-VI останній втратив чинність 30.06.2012. Звернення із позовною заявою по справі №910/9915/13 відбулося в 2016 році. Тому застосування вказаного Закону при розгляді та вирішенні даної справи вбачається неправомірним.

За доводами позивача списання заборгованості з трьох відсотків річних та інфляційних втрат, яку ДК "Газ України" мала списати через прострочення оплати природного газу, спожитого нею у період з 01.01.1997 по 01.01.2011, і яка не була сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом (04.06.2011), повинна здійснюватись у порядку, встановленому Кабміном.

Застосування Закону в частині списання заборгованості з трьох відсотків річних та інфляційних втрат можливе виключно за тієї умови, якщо ці три відсотки і інфляційні втрати були нараховані на заборгованість за природний газ, спожитий ДК "Газ України" у період з 01.01.1997 по 01.01.2011, і ця заборгованість з трьох відсотків та інфляційних втрат не була сплачена станом на 04.06.2011.

Тобто відповідно до Закону списаною могла бути заборгованість, яка була нарахована і існувала на 04.06.2011.

З розрахунку, який доданий до позовної заяви вбачається, що заборгованість з трьох відсотків річних та інфляційних втрат була нарахована за період з 20.03.2013 до 30.06.2015 за невиконання грошового зобов`язання, яке виникло внаслідок постачання природного газу у січні-червні 2010.

Тому на думку позивача, оскільки заборгованість, яка заявлена до стягнення у цій справі, станом на 04.06.2011 не існувала, на неї не поширювались і не поширюються положення вказаного Закону і вона не підлягала списанню.

Крім того, відповідачем не надано доказів дотримання обов`язкової до виконання процедури списання.

Закон втратив чинність, отже відповідач втратив своє право на списання вказаного боргу.

Скаржник вказує, що оскільки основний борг було погашено відповідачем після 30.06.2012, то це свідчить, що ДК "Газ України" не мала наміру списувати основний борг.

4. Доводи, викладені у відзиві на касаційну скаргу

ДК "Газ України" у відзиві на касаційну скаргу вважає, що оскаржувані судові рішення прийнято у відповідності із нормами матеріального та процесуального права і з дотриманням судової практики, зокрема, Вищого господарського суду України у аналогічних справах.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

23.01.2009 між позивачем та відповідачем укладено договір №06/09-9 поставки природного газу теплопостачальним підприємствам (надання послуг з опалення та гарячого водопостачання для населення).

За умовами вказаного договору, з урахуванням додаткової угоди №1 від 17.11.2009, позивач зобов`язався передати відповідачу протягом 2009 року імпортований природний газ, а останній - прийняти та оплатити вартість одержаного газу та послуг з його транспортування.

При цьому судами встановлено, що на виконання умов договору та додаткової угоди позивачем поставлено відповідачу протягом 2009 року 12682171245 м3 природного газу та надано послуги з його транспортування загальною вартістю 7106762887,76 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними актами передачі-приймання природного газу за 2009 рік, двохстороннім актом звіряння розрахунків станом на 31 грудня 2012 року та не заперечується сторонами.

Судами встановлено, що за поставлений відповідачу протягом 2009 року 12682171245 м3 природного газу та надані послуги з його транспортування загальною вартістю 7106762887,76 грн. сплачено частково.

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідач сплатив заявлену до стягнення основну суму заборгованості в розмірі 1579689712,03 грн.

6. Норми права, на які міститься посилання в судових актах

За ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно п.2.2 ст.2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" №3319-VI від 12.05.2011 підлягає списанню заборгованість (у тому числі встановлена судовими рішеннями) з пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом.

Згідно п.6 ст.3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства, зокрема є справедливість, добросовісність та розумність.

За ст.13 Цивільного кодексу України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Згідно ч.4 ст.14 Цивільного кодексу України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Відповідно до п.3 ст.16 Цивільного кодексу України суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу.

7. Мотиви та норми права, з яких виходить Вищий господарський суд України при прийнятті постанови

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права.

За ч.2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновками судів про припинення провадження у справі в частині вимог про стягнення 1579689712,03 грн. боргу відповідно до п.1-1 ст.80 ГПК України, оскільки вказана заборгованість відповідачем сплачена під час розгляду даної справи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, господарські суди вказали, що треба враховувати, що з 04.06.2011 по 30.06.2012 діяв Закон України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію".

Положенням ст.2 Закону було передбачено як списання заборгованості за природний газ, так і заборгованості з штрафних та фінансових санкцій, нарахованих на заборгованість за природний газ.

Однак, на відміну від порядку списання самої заборгованості за природний газ, яка відповідно до п.2.1.1 ст.2 Закону та п.9 Порядку списання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2011 № 894, обмежена сумами, що списані підприємствами перед ДК "Газ України", заборгованість з штрафних та фінансових санкцій не містить таких обмежень.

Сума списання заборгованості із пені, штрафних та фінансових санкцій в силу положень п.п. 6, 7 Порядку списання заборгованості за природний газ та електричну енергію, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.08.2011 №894, не обмежена протоколами учасників процедури, а самостійно визначається у відповідних договорах, що укладаються між учасниками процедури списання відповідно до Цивільного та Господарського кодексів України і здійснюється такими учасниками самостійно.

Суди встановили, що за умови належного здійснення позивачем права на нарахування фінансових санкцій, що є предметом даного спору, у період до 30 червня 2012 року, відповідач мав право списати таку заборгованість відповідно до вимог вищевказаного Закону.

В п.2.2 статті 2 Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію" №3319-VI від 12.05.2011 було встановлено, що підлягає списанню заборгованість (у тому числі встановлена судовими рішеннями) з пені, штрафних та фінансових санкцій (три відсотки річних та індекс інфляції), які нараховані підприємствам, визначеним у статті 1 цього Закону, на заборгованість за природний газ, спожитий ними у період з 1 січня 1997 року по 1 січня 2011 року, і не сплачена станом на дату набрання чинності цим Законом.

Колегія суддів касаційної інстанції звертає увагу, що положення ст.2 Закону №3319-VI від 12.05.2011 носили імперативний характер, а тому позивач, на якого також розповсюджувалася дія цього Закону згідно ст.1, зобов`язаний був самостійно списати заборгованість відповідача з 3 % річних та індексу інфляції і не був обмежений діями/бездіяльністю відповідача щодо списання.

Касаційна інстанція звертає увагу, що в даному випадку норми Закону України №3319-VI, який втратив чинність 30.06.2012, не застосовувалися судами.

Натомість, суди встановили, що не дотримання норм вказаного Закону позивачем у період його дії порушує права відповідача та є підставою для часткової відмови у позові.

Позивач вказує суперечливі доводи.

Так, позивач посилається на розрахунок з 20.03.2013 до 30.06.2015 за невиконання грошового зобов`язання, яке виникло внаслідок постачання природного газу у січні-червні 2010.

Як справедливо вказано судами, за умови належного виконання обов`язку позивачем (тобто відповідного нарахування) у період до 30 червня 2012 року, відповідач мав право списати таку заборгованість відповідно до вимог вищевказаного Закону.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із висновками місцевого та апеляційного господарських судів про відмову у позові в частині стягнення з відповідача сум інфляційних втрат та 3% річних, нарахованих на заборгованість за природний газ, спожитий відповідачем у період до 1 січня 2011 року.

Суди справедливо вказали на п.6 ст.3, ст.13 Цивільного кодексу України та визначили, що утримавшись від нарахування фінансових санкцій до та під час дії Закону України "Про деякі питання заборгованості за спожитий природний газ та електричну енергію", позивач не вправі нараховувати ці суми після втрати чинності Закону.

Посилання судів на п.3 ст.16 Цивільного кодексу України, за якою суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі порушення нею положень частин другої - п`ятої статті 13 цього Кодексу, касаційна інстанція вважає правильним.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

З дотриманням передбачених законодавством меж перегляду справи в касаційній інстанції, заслухавши суддю-доповідача, представників позивача та відповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права господарськими судами попередніх інстанцій, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Доводи скаржника про порушення судами норм права не знайшли підтвердження під час касаційного провадження, тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування законних та справедливих судових рішень попередніх інстанцій.

Колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції прийнята з повним, всебічним та об`єктивним з`ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим правові підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.

Відповідно до ст.1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ПАТ "НАК "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.06.2016 у справі №910/9915/13 залишити без змін.

Головуючий суддя С. Самусенко

Судді: А. Демидова

І. Плюшко