ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2016 року Справа № 910/5374/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючий суддя: судді:Алєєва І.В. (доповідач), Дроботова Т.Б., Мачульський Г.М.за участю представників: від прокуратури:Романов Р.О., посв. №014714 від 21.01.2013р.;від позивача:Баранов М.С., дов. №225-КМГ-2632 від 15.08.2016р.;від відповідача:Панчишин А.М., дов. б/н від 27.07.2016р.розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Агентство екологічних досліджень"на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2016р.у справі господарського суду№910/5374/16 міста Києваза позовомВиконувача обов'язків керівника Київської місцевої прокуратури №9 в інтересах держави в особі Київської міської радидо Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство екологічних досліджень"провнесення змін до договоруВ С Т А Н О В И В:

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.05.2016р., залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2016р. у справі №910/5374/16, позовні вимоги задоволені у повному обсязі. Внесені зміни до договору оренди земельної ділянки від 30.12.2003р., укладеного між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агентство екологічних досліджень", зареєстрованого 26.01.2004р. за №72-6-00133, а саме: викладено пункт 2.2 договору в наступній редакції: " Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки ". Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відповідач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Агентство екологічних досліджень", з прийнятими судовими актами не погодився та звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та направити справу на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Обґрунтовуючи підстави звернення до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, скаржник посилається на порушення господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 12.09.2016р. зазначена касаційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду.

В призначеному судовому засіданні касаційної інстанції 27.09.2016р. представник відповідача підтримав вимоги касаційної скарги, представник позивача та прокурор заперечували проти її задоволення.

Перевіривши правильність застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, проаналізувавши доводи з цього приводу, викладені в касаційній скарзі, Вищий господарський суд України дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство екологічних досліджень".

Як було встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, на підставі рішення Київської міської ради від 10.07.2003р. №638/798 "Про надання і вилучення земельних ділянок та припинення права користування землею" 30.12.2003р. між Київською міською радою (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Агентство екологічних досліджень" (орендар) укладений договір оренди земельної ділянки по вул. Сурікова, 3 (літера "А") у Солом'янському районі м. Києва розміром 18044 кв.м. для реконструкції нежитлової будівлі, подальшої експлуатації та обслуговування торговельно-офісного центру, кадастровий номер 8000000000:72:063:0038, строком на 25 років.

Відповідно до п. 2.2 договору, річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5 % від її нормативної грошової оцінки.

Пунктом 2.3 договору визначено, що розмір орендної плати може змінюватись за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до цього договору.

28.02.2013р. Київською міською радою прийнято рішення №89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень 288 Податкового кодексу України", яким орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки.

У відповідності до положень ч. 1 ст. 144 Конституції України та ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування" рішення органу місцевого самоврядування є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Апеляційним господарським судом встановлено, що рішення Київської міської ради №89/9146 опубліковано в газеті "Хрещатик" №33 від 02.04.2013р. та те, що в матеріалах справи відсутні докази його скасування.

За приписами ч. 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за несплату.

Приписами ст. 21 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України, статтею 288 якого (в редакції, чинній на момент прийняття Київською міською радою рішення №89/9146) встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Статтею 288.5.1 Податкового кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття Київською міською радою рішення №89/9146) визначено, що розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

У відповідності до ч. 1, 2 ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Статтею 651 ЦК України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Отже, нормами чинного законодавства та умовами укладеного між сторонами договору встановлена можливість внесення змін до договору, а оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору, у зв'язку з чим висновок місцевого господарського суду, з яким погодилась апеляційна інстанція, про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог є правомірним та обґрунтованим, а також таким, що відповідає правовій позиції Верховного Суду України, яка в силу приписів ст. 11128 ГПК України є обов'язковою, викладеній, зокрема, у постановах від 04.07.2011р. у справі №41/81пд, від 30.05.2011р. у справі №17/299-10, від 23.05.2011р. у справі №7/105-10 (30/234-09), від 20.11.2012р. у справі №28/5005/640/2012, від 20.08.2013р. №5017/781-2012, від 20.08.2013р. та від 03.12.2013р. у справі №5009/3430/12.

Крім того, судова колегія касаційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що рішенням Конституційного Суду України від 09.07.2002р. №15-рп/2002 (справа про досудове врегулювання спорів) було визначено, що положення ч. 2 ст. 124 Конституції України стосовно поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. Встановлення законом або договором досудового врегулювання спору за волевиявленням суб'єктів правовідносин не є обмеженням юрисдикції судів і права на судовий захист.

Обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Отже, надсилання відповідачу пропозицій про внесення змін до спірного договору оренди є виключно правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання позивачем вимог ч. 2 ст. 188 ГК України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору оренди земельної ділянки не позбавляє його права звернутися до суду з позовом до відповідача про зміну умов договору за наявності спору, тобто відсутності згоди на зміну умов договору.

В силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права сама встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові місцевого чи апеляційного господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Таким чином, у касаційної інстанції відсутні процесуальні повноваження щодо переоцінки фактичних обставин справи, встановлених під час розгляду справи місцевим господарським судом та під час здійснення апеляційного провадження.

Щодо викладених в касаційній скарзі інших доводів, то вони вже були обґрунтовано спростовані судом апеляційної інстанції, і колегія суддів касаційної інстанції погоджується з викладеними в оскаржуваній постанові мотивами відхилення доводів скаржника, у зв'язку з чим підстави для скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2016р. у справі №910/5374/16 відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

П О С Т А Н О В И В:

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2016р. у справі №910/5374/16 - залишити без змін, а касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство екологічних досліджень" - без задоволення.

Головуючий суддя (доповідач) І.В. Алєєва Суддя Т.Б. Дроботова Суддя Г.М. Мачульський