ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 вересня 2016 року Справа № 910/32587/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівШевчук С.Р. (доповідач) Демидової А.М., Кролевець О.А. розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Український бізнес банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Білої Ірини Володимирівни на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 у справі№ 910/32587/15 господарського суду міста Києва за позовомПублічного акціонерного товариства "Український бізнес банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Білої Ірини Володимирівни доТовариства з обмеженою відповідальністю "Велес-Д" провизнання недійсними договорів та зобов'язання вчинити дії в судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: Лизуненко А.В., дов. № 200 від 25.07.2016

- відповідача: Сергєєва В.С., дов. б/н від 16.02.2016

В С Т А Н О В И В:

Публічне акціонерне товариство "Український бізнес банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Білої Ірини Володимирівни звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Велес-Д" про визнання недійсним договору факторингу № 9 від 05.12.2014 та договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки від 05.12.2014 та зобов'язання повернути документи, які були передані за укладеним договором.

Рішенням господарського суду міста Києва від 10.03.2016 у справі № 910/32587/15 (суддя Головатюк Л.Д.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 (у складі головуючого судді Дикунської С.Я., суддів Алданової С.О., Коршун Н.М.), у задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими у даній справі судовими рішеннями, ПАТ "Український бізнес банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, зокрема 34 ГПК України, ст. 215 ЦК України, п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 10.03.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 у справі № 910/32587/15 та прийняти нове рішення, яким задовольнити позов.

В обґрунтування касаційної скарги позивач посилається на те, що договір факторингу укладений за заниженою вартістю, що в силу положень п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є підставою для визнання його нікчемним, а отже враховуючи положення ст. 215 ЦК України наявні підстави для визнання судом договору факторингу та договору про відступлення права вимоги недійсними.

Відповідач - ТОВ "Велес-Д" надало відзив на касаційну скаргу, вважає доводи касаційних скарг необґрунтованими, просить залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржувані судові акти - без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 05.12.2014 між Банком, як клієнтом та ТОВ "Велес-Д", як фактором було укладено договір факторингу № 9 (далі - Договір факторингу), за умовами якого клієнт продав (переуступив) фактору право вимоги до боржника, яке включає в себе заборгованість за кредитним договором № 40/Ф від 15.08.2008, укладеним між Банком та фізичною особою ОСОБА_7, в сумі 8 442 581, 14 грн.

За умовами п. 2.1 Договору факторингу, фактор надає фінансування клієнту у сумі 84 425, 81 грн. (без ПДВ), а клієнт перераховує фактору плату у розмірі 1 % від суми фінансування.

Згідно п. 2.3 Договору факторингу протягом 3 банківських днів з дня отримання відповідного рахунку клієнт сплачує плату фактору.

Сторони погодили, що фактор має право вимагати від клієнта відступлення йому права вимоги згідно п. 1.1 цього договору (п. 3.1 Договору факторингу).

Пунктом 6.1 Договору факторингу сторони встановили, що цей договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та скріплення їх печатками.

На виконання умов Договору факторингу, Банк передав ТОВ "Велес-Д" право вимоги (з усією документацією) за кредитним договором № 40/Ф від 15.08.2008 року, сума заборгованості позичальника по якому склала 8 442 581, 14 грн, що підтверджується актом приймання-передачі прав вимоги від 05.12.2014 року та актом прийому-передачі документів від 05.12.2014.

Також, 05.12.2014 між Банком, як первісним іпотекодержателем та ТОВ "Велес-Д", як новим іпотекодержателем, було укладено договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки (далі - Договір відступлення), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А. та зареєстрований в реєстрі за № 1859. За умовами даного договору первісний іпотекодержатель відступив, а новий іпотекодержатель прийняв право вимоги за договором іпотеки від 15.08.2008 року (з урахуванням внесених до нього змін та доповнень), укладеним між Банком та майновим поручителем - ОСОБА_9 (п.1.1 Договору відступлення).

Згідно п. 1.2 Договору відступлення предметом іпотеки є адміністративно побутовий корпус інв. № 0003, виробничий корпус інв. № 0002, будівля мийки автомашин інв. № 0004, автозаправочна станція інв. № 1011, які розташовані на земельній ділянці площею 24 408 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 5 578, 3 кв. м, що належить ОСОБА_7

Відповідно до п. 1.3 Договору відступлення вартість предмету іпотеки на дату укладення договору іпотеки складала 8 730 335, 00 грн.

За умовами п. 1.4 Договору відступлення сума невиконаного боржником зобов'язання перед новим кредитором станом на час укладення цього договору становила 8 442 581, 14 грн.

У відповідності до п. 4.1 Договору відступлення, новий іпотекодержатель не здійснює на користь первісного іпотекодержателя будь-яких додаткових виплат за відступлення прав за договором іпотеки, крім ціни, зазначеної у п. 2.1 Договору факторингу.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що умови договору факторингу сторонами були виконані, право вимоги було оплачене, при цьому позивачем передано, а відповідачем прийнято документи, які стосуються кредитного договору та договору іпотеки, що є предметом договорів факторингу та відступлення. Отже, внаслідок укладення цих договорів відбулась заміна сторони у зобов'язанні, тобто новим кредитором став відповідач - ТОВ "Велес-Д".

Постановою правління Національного банку України № 844 від 25.12.2014 Банк віднесено до категорії неплатоспроможних.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 164 від 25.12.2014 з 26.12.2014 розпочато процедуру виведення банку з ринку шляхом запровадження в ньому тимчасової адміністрації.

Постановою правління Національного банку України № 265 від 23.04.2015 постановлено відкликати банківську ліцензію та ліквідувати банк.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 87 від 24.04.2015 з 24.04.2015 розпочато процедуру ліквідації банку.

Відповідно до звіту ТОВ "Ако Експерт" про незалежну оцінку прав вимоги за кредитними договорами банку, станом на 05.12.2014 ринкова вартість права вимоги за кредитним договором № 40/Ф від 15.08.2008 складала 3 014 937, 02 грн.

За фактом підробки документів службовими особами Банку, що спричинило тяжкі наслідки, за заявою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб кримінальне провадження 09.06.2015 внесено до ЄРДР за № 12015050500001167 та розпочате досудове розслідування.

Постановою слідчого від 22.10.2015 року кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12015050500001167 від 09.06.2015, закрито за відсутністю в діях посадових осіб Банку складу кримінального правопорушення.

Ухвалою слідчого судді Селидівського міського суду Донецької області Кротінова В.О. від 14.06.2016 у справі № 242/2762/16-к скасовано постанову слідчого Селидівського МВ ГУМВС України в Донецькій області капітана міліції Желтухіна А.О. від 22.10.2015 про закриття кримінального провадження № 12015050500001167 від 09.06.2015.

Рішенням № 8 від 01.12.2015 Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Банку Білої І. В. про визнання правочинів нікчемними на підставі ч. 2 ст. 37, п. 4, 8 ч. 1 ст. 48 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", ст. 236 ЦК України, приймаючи до уваги висновки та рекомендації робочої комісії Банку з перевірки укладених протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку договорів на предмет виявлення таких, що є нікчемними на підставі ч. 3 ст. 38 закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", визнано нікчемними Договір факторингу та Договір відступлення з моменту їх укладення.

Враховуючи викладені вище обставини, на підставі ч.ч. 1-3, п. 1 ч. 4 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", п.п. 2, 3, 5 "Порядку відшкодування банками України безнадійної заборгованості за рахунок резерву", затвердженого Постановою Правління Національного банку України № 172 від 01.06.2011, не приймаючи як належний доказ на підтвердження ринкової вартості права вимоги за кредитним договором звіт ТОВ "Ако-Експерт", суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про недоведеність тверджень позивача, що договір факторингу укладено за заниженою вартістю.

Окрім того, на підставі п. 1.19 Положення про виведення неплатоспроспроможного банку з ринку, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16.04.2015 року № 75 судами зазначено, що для проведення перевірки правочинів на предмет виявлення таких, що є нікчемними залучається аудитор, який у своїй діяльності керується Законом України "Про аудиторську діяльність", який уповноваженою особою Фонду не залучався для аналізу оспорюваного договору факторингу.

Також, на підставі п. 9,9, п.п. 17 п. 8.2.1, п. 12 статуту Банку суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що голова правління мав право самостійно приймати рішення про укладання оспорюваного договору факторингу, оскільки він не є значним правочином, так як сума, що є його предметом складає менше 10 відсотків вартості активів банку.

Враховуючи викладене вище, на підставі ст.ст. 204, 215 Цивільного кодексу України суди першої та апеляційної інстанції дійшли висновку, що правові підстави для визнання недійсними Договору факторингу № 9 від 05.12.2014 року та Договору про відступлення права вимоги від 05.12.2014 року, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Апатенко М. А. та зареєстрований в реєстрі за № 1859 відсутні. З огляду на те, що вимога про зобов'язання відповідача повернути позивачу документи є похідною від вимоги про визнання Договору факторингу недійсним, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що в позові й в цій частині також слід відмовити. Крім того, суди попередніх інстанцій зазначили, що позивачем не доведено, що розмір відступленого права вимоги становить саме 8 442 581,14 грн.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції вважає такі висновки передчасними, з огляду на наступне.

У відповідності до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 цього Кодексу (в редакції, чинній на час укладення спірного договору), а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Постановою Пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 року "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (п. 2.1.) встановлено, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

В силу ч. 2, п. 3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною 3 цієї статті. Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними, в тому числі, якщо банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, судами попередніх інстанцій не встановлено дійсної вартості відчуженого банком права грошової вимоги за кредитним договором та співвідношення грошової вимоги з отриманими банком грошовими коштами в результаті укладення спірного договору факторингу.

Зазначаючи про те, що позивачем не доведено, що розмір відступленого права вимоги становить саме 8 442 581,14 грн, оскільки позивачем, зокрема, не надано первинних документів за кредитним договором, доказів звернення стягнення на предмет іпотеки, суд не був позбавлений можливості дослідити дані обставини справи та встановити дійсний розмір відступленого права вимоги.

Окрім того, не приймаючи звіт про незалежну оцінку як належний доказ на підтвердження ринкової вартості права вимоги за кредитним договором, суд не був позбавлений можливості в порядку ст. 41 ГПК України призначити судову експертизу для встановлення ринкової вартості відступленої грошової вимоги.

В силу вимог ст.1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанції в порушення вимог ст.43 ГПК України щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, не з'ясували дійсну ринкову вартість відчуженого банком права грошової вимоги за кредитним договором на момент укладення оспорюваного правочину, та як ця вартість співвідноситься з ціною, за якою банком відчужено майно (право вимоги за кредитним договором) відповідно до спірного договору факторингу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

З огляду на вищезазначене, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі судові рішення з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Український бізнес банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Білої Ірини Володимирівни задовольнити частково.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 10.03.2016 у справі № 910/32587/15 скасувати, справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва в іншому складі суду.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

С у д д я А.М. Демидова

С у д д я О.А. Кролевець