ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2016 року Справа № 922/4782/13

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-італійська компанія "Глобал Енерджі корпорейшн"на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2016у справі № 922/4782/13 Господарського суду Харківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-італійська компанія "Глобал Енерджі корпорейшн"до1.Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Високі енергетичні технології"простягнення 87 979, 19 грн.

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачане з'явився - - відповідача-1Дяченко Т.В.- - відповідача-2не з'явивсяВ С Т А Н О В И В:

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 17.02.2016 (головуючий Светлічний Ю.В., судді: Аюпова Р.М., Погорелова О.В.) заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-італійська компанія "Глобал Енерджі корпорейшн" задоволено. Змінено спосіб та порядок виконання рішення Господарського суду Харківської області від 23.04.2014 у справі № 922/4782/13 шляхом звернення стягнення в межах суми боргу у розмірі 87 979, 19 грн. на рухоме майно боржника Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною "Укрекоресурси", яке знаходиться на відповідальному зберіганні у Акціонерного товариства "А.М.Б." відповідно до договору відповідального зберігання від 01.07.2011 та перелічено в акті приймання-передачі від 01.07.2011.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2016 (головуючий Плужник О.В., судді: Могилєвкін Ю.О., Пушай В.І.) вказано ухвалу скасовано та відмовлено у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-італійська компанія "Глобал Енерджі корпорейшн" про зміну способу та порядку виконання рішення у справі. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-італійська компанія "Глобал Енерджі корпорейшн" на користь Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Українсько-італійська компанія "Глобал Енерджі корпорейшн" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить її скасувати, а ухвалу суду першої інстанції - залишити в силі.

У відзиві на касаційну скаргу Державне підприємство з питань поводження з відходами як вторинною сировиною не погоджується з доводами касатора і просить суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційної інстанції без змін.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Українсько-італійська компанія "Глобал Енерджі корпорейшн" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Високі енергетичні технології" не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що рішенням Господарського суду Харківської області від 07.04.2014 у справі № 922/4782/13, яке набрало законної сили, стягнуто з Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною "Укрекоресурси" в особі Обласного управління "Харківекоресурси" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Високі енергетичні технології" солідарно на користь Акціонерного товариства "А.М.Б." (правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю "Українсько-італійська компанія "Глобал Енерджі корпорейшн") заборгованість в сумі 87 979, 19 грн. та судовий збір в сумі 1 720,50 грн.

23.04.2014 на примусове виконання вказаного рішення судом видані відповідні накази зі строком дії для пред'явлення до виконання до 24.04.2015.

Підставою для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Українсько-італійська компанія "Глобал Енерджі корпорейшн", як нового стягувача, до суду із заявою про зміну способу та порядку виконання рішення Господарського суду Харківської області від 07.04.2014 у даній справі стало те, що рішення суду не виконано, а кошти на розрахункових рахунках боржника - Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною "Укрекоресурси", відсутні.

Задовольняючи заяву, суд першої інстанції погодився із доводами заявника та змінив спосіб виконання рішення суду шляхом звернення стягнення в межах суми боргу у розмірі 87 979, 19 грн. на рухоме майно боржника - Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною "Укрекоресурси", яке знаходиться на відповідальному зберіганні у Акціонерного товариства "А.М.Б." відповідно до договору відповідального зберігання від 01.07.2011 та перелічено в акті приймання-передачі від 01.07.2011.

Однак, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви про зміну способу та порядку виконання рішення, колегія суддів вважає обґрунтованим, виходячи з наступного.

У частині першій статті 36 Закону України "Про виконавче провадження" зазначено, що у виняткових випадках за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим державний виконавець за власною ініціативою чи за заявою сторін, а також самі сторони мають право звернутися до суду, який видав виконавчий документ, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання, а також про встановлення або зміну способу і порядку виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України", під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття господарським судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими. Наприклад, зміна способу виконання рішення можлива шляхом видозмінення зазначеної у рішенні форми (грошової чи майнової) виконання, тобто за відсутності у боржника присудженого позивачеві майна в натурі або грошових коштів, достатніх для покриття заборгованості.

Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Поняття "спосіб і порядок" виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем.

Спосіб виконання судового рішення - це спосіб реалізації та здійснення способу захисту, що встановлено статтею 16 ЦК України.

Вирішуючи питання про зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи.

Якщо у відповідача відсутні кошти на рахунку в банку або коли їх не вистачає для покриття заборгованості, господарський суд може змінити спосіб виконання рішення і видати наказ про звернення стягнення на його майно.

При вирішенні питання про зміну способу та порядку виконання рішення, суд першої інстанції не надав належної оцінки тому факту, що відповідно до п. 4.2. Статуту Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.09.2002 № 1393 "Про затвердження Статуту Державного підприємства з питань поводження з відходами як вторинною сировиною та складу його наглядової ради", майно Підприємства є державною власністю і закріплюється за нею на праві повного господарського відання.

Пунктом 5.1.4 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15.12.1999 № 74/5 передбачено, що стягнення може бути звернено на майно боржника, яке належить йому на праві приватної власності.

Відповідно до ст.ст. 1,2 Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна" встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних капіталах яких частка держави становить не менше 25 відсотків, до вдосконалення визначеного законами України механізму примусової реалізації майна. Для цілей цього Закону під примусовою реалізацією майна підприємств розуміється відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, що забезпечують ведення виробничої діяльності цими підприємствами, а також акцій (часток, паїв), що належать державі в майні інших господарських товариств і передані до статутних капіталів цих підприємств, якщо таке відчуження здійснюється шляхом: звернення стягнення на майно боржника за рішеннями, що підлягають виконанню Державною виконавчою службою, крім рішень щодо виплати заробітної плати та інших виплат, що належать працівнику у зв'язку із трудовими відносинами, та рішень щодо зобов'язань боржника з перерахування фондам загальнообов'язкового державного соціального страхування заборгованості із сплати внесків до цих фондів, яка виникла до 1 січня 2011 року, та з перерахування органам Пенсійного фонду України заборгованості із сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Також, судом першої інстанції не надано належної правової оцінки, що п.1 статті 2 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05 червня 2012 року № 4901, який набрав чинності 01 січня 2013 року (із змінами та доповненнями) передбачено, що Держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація (далі - державне підприємство); юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства (далі - юридична особа).

Примусова реалізація майна юридичних осіб - відчуження об'єктів нерухомого майна та інших основних засобів виробництва, з використанням яких юридичні особи провадять виробничу діяльність, а також акцій (часток, паїв), що належать державі та передані до їх статутного фонду.

П.п. 1-4 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Стягувач за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу звертається до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у строки, встановлені Законом України "Про виконавче провадження", із заявою про виконання рішення суду.

Разом із заявою стягувач подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.

У разі якщо стягувач подав не всі необхідні для перерахування коштів документи та відомості, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти днів з дня надходження заяви повідомляє в установленому порядку про це стягувача.

У разі неподання стягувачем документів та відомостей у місячний строк з дня отримання ним повідомлення центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, повертає заяву стягувачу.

Стягувач має право повторно звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, для виконання рішення суду у визначені частиною другою цієї статті строки, перебіг яких починається з дня отримання стягувачем повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

П.п.1-8 ст. 4 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи здійснюється в порядку, визначеному Законом України "Про виконавче провадження", з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду про стягнення коштів з державного підприємства або юридичної особи не виконано протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, його виконання здійснюється за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Протягом десяти днів з дня встановлення державним виконавцем факту наявності підстав для повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до пунктів 2-4, 9 частини першої статті 47 ЗУ "Про виконавче провадження", крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, але не пізніше строку, встановленого частиною другою цієї статті, керівник відповідного органу державної виконавчої служби подає до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, документи та відомості, необхідні для перерахування стягувачу коштів, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України, про що повідомляє в установленому порядку стягувача.

У разі відсутності необхідних документів та відомостей кошти перераховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, про порядок виплати коштів з якого державний виконавець повідомляє в установленому порядку стягувача не пізніше наступного дня після перерахування коштів.

Кошти, що надійшли на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, перераховуються стягувачу протягом десяти днів з дня надходження всіх необхідних для цього документів та відомостей.

Перерахування коштів за рішенням суду здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у тримісячний строк з дня надходження документів та відомостей, необхідних для цього, з одночасним направленням повідомлення про виплату коштів державному виконавцю, державному підприємству або юридичній особі.

Державний виконавець протягом десяти днів з дня отримання такого повідомлення виносить постанову про заміну стягувача на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, з одночасним направленням повідомлення такому органу.

Державне підприємство або юридична особа, які визнані боржниками за рішеннями суду, зобов'язані протягом десяти днів з дня перерахування коштів відкрити рахунки в органах центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, та проводити розрахунки виключно з цих рахунків. Положення цієї частини не поширюються на банки, сто відсотків або частка статутного капіталу яких належить державі.

Судом апеляційної інстанції враховано Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року № 440. Даний Порядок визначає механізм обліку виконавчих документів та судових рішень, передбачених пунктом 3 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", інвентаризації та погашення заборгованості за ними.

Таким чином, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виходив з того, що зміна способу та порядку виконання рішення суду шляхом звернення стягнення на індивідуально визначене державне окремо визначене майно, яке було передане АТ "А.М.Б." за актом приймання-передачі майна на відповідальне зберігання в рамках договору відповідального зберігання від 01.07.2011, суперечить Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року № 440.

Надавши правову оцінку викладеним у заяві доводам, апеляційний господарський суд правомірно скасував ухвалу місцевого господарського суду, як таку, що винесена при неповно з'ясованих обставинах справи з прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання рішення суду.

Відповідно до приписів статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судом апеляційної інстанції дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми процесуального законодавства застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування постанови, відсутні.

Викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують наведених висновків суду апеляційної інстанції та пов'язані з вирішенням питання про достовірність поданих ним доказів, які на думку касатора, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судом апеляційної інстанції, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

В той же час, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України № 475/97-ВР від 17.07.1997). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Суд бере до уваги те, що п. 1 ст. 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд". Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.04 по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

В той же час, в даному випадку колегія суддів дійшла висновку, що ст. 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини не порушена, оскільки законодавством передбачено особливий порядок виконання рішення про стягнення коштів з державних підприємств. Відновлення порушеного права стягувача повинно відбуватися у відповідності до вимог Закону України "Про введення мораторію на примусову реалізацію майна", Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" та Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2014 року № 440. Доказів того, що така можливість стягувачем втрачена до справи не надано.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 25.04.2016 у справі № 922/4782/13 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

Т. Б. Данилова