ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 липня 2016 року Справа № 917/36/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддіКондратової І.Д. (доповідач),суддіГончарука П.А.,суддіСтратієнко Л.В.,за участю представника позивача Пузія О.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуДочірнього підприємства "Полтавський дослідний механічний завод"на рішення Господарського суду Полтавської області від 09.02.2016 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.04.2016 рокуу справі№ 917/36/16 Господарського суду Полтавської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський завод автотракторних запчастин"доДочірнього підприємства "Полтавський дослідний механічний завод"простягнення 151928,83 грн,ВСТАНОВИВ:
У січні 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Мелітопольський завод автотракторних запчастин" (надалі - ТОВ " Мелітопольський завод автотракторних запчастин ", позивач) звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом, у якому посилаючись на порушення Дочірнім підприємством "Полтавський дослідний механічний завод" (надалі - ДП "Полтавський дослідний механічний завод", відповідач) умов договору купівлі-продажу № 12 від 21.01.2015 року щодо оплати товару, який був переданий за накладними № 102 від 11.03.2015 року та №139 від 23.03.2015 року, просило стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 151928,83 грн, з яких: 79952,00 грн - основний борг, 33116,93 грн - пеня за період з 09.03.2015 року по 09.09.2015 року, 2467,92 грн - 3% річних за період з 09.03.2015 року по 30.12.2015 року та 36391,98 грн - інфляційні втрати за період березень-листопад 2015 року.
Рішенням Господарського суду Полтавської області від 09.02.2016 року (суддя Іваницький О.Т.), яке залишене без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.04.2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді Пуль О.А., суддів: Білоусова Я.О., Тарасова І.В.), позов задоволено повністю.
У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на те, що судами неправильно визначений строк, з якого починаються нараховуватися штрафні санкції та порушено вимоги ст. 43 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), просить скасувати судові рішення і передати справу на новий розгляд до Господарського суду Полтавської області.
Позивач подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив постановлені у справі судові рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача та пояснення представника позивача, перевіривши згідно ч. 2 ст. 1115, ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, а також правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про залишення без задоволення касаційної скарги з таких підстав.
У справі, яка переглядається суди встановили, що 21.01.2015 року між сторонами було укладено договір купівлі -продажу № 12 (надалі - договір), відповідно до якого продавець (позивач) зобов'язувався виготовити продукцію і поставити в асортименті, кількості згідно із заявкою покупця (відповідача), а останній зобов'язувався прийняти та оплатити товар шляхом здійснення 100% передоплати кожної узгодженої партії на підставі рахунку дійсного до вказаної дати, виставленого з боку продавця.
26.02.2015 року відповідач листом № 39 подав позивачу заявку на виготовлення і поставку товару.
Відповідно до цієї заявки позивач виставив рахунок № 86 від 06.03.2015 року на суму 156384,00 грн, який дійсний до оплати до 09.03.2015 року.
За накладними № 102 від 11.03.2015 року та № 139 від 23.03.2015 року та довіреностями № 94 від 10.03.2015 року та № 110 від 20.03.2015 року ТОВ "Мелітопольський завод автотракторних запчастин" передало у власність ДП "Полтавський дослідний механічний завод" продукцію на загальну суму 156384,00 грн. Після прийняття товару покупець оплатив його частково, в розмірі 76432,00 грн.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що внаслідок неналежного виконання покупцем своїх зобов'язань за договором утворилася заборгованість за переданий товар в сумі 79952,00 грн, яка відповідно до ст.ст. 546, 549, 625, 692 ЦК України підлягає стягненню з покупця з урахуванням 33116,93 грн - пені, 2467,92 грн - 3% річних та 36391,98 грн - інфляційних втрат, розмір яких визначений відповідно до обґрунтованого розрахунку позивача.
Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками місцевого господарського cуду і розглядаючи доводи апеляційної скарги щодо строків нарахування пені зазначив, що "перевіривши правильність нарахування позивачем пені, місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення пені у розмірі 33116,93 грн у відповідності до п. 7.1 договору, з урахуванням суми нездійсненого в строк платежу, який був дійсний до 09.03.2015 року". Щодо стягнення 3 % та інфляційних втрат суд апеляційної інстанції зазначив, що "здійснивши перевірку розрахунку позовних вимог в частині стягнення з відповідача 2467,92 грн 3% річних та 36391,98 грн. інфляційних втрат, місцевий господарський суд обґрунтовано задовольнив вимоги позивача в цій частині відповідно до вимог ст. 625 ЦК України".
Доводи касаційної скарги зводяться до оскарження висновків щодо початку перебігу строку нарахування сум пені, інфляційних нарахувань та процентів річних. Суди визнали обґрунтованим розрахунок позивача, який здійснював нарахування цих сум з 09.03.2015 року, оскільки рахунок № 86 від 06.03.2015 року на суму 156384,00 грн був дійсний до оплати до 09.03.2015 року, а у п. 3.1 договору сторони погодили, що покупець здійснює 100% передоплату кожної узгодженої партії на підставі рахунку, дійсного до вказаної дати, виставленого з боку продавця. Водночас відповідач, заявник касаційної скарги, вважає, що пеня та передбачені ст. 625 ЦК України нарахування у зв'язку з порушенням зобов'язань за договором, мають нараховуватися, починаючи з 23.03.2015 року, тобто з дня, коли товар був прийнятий покупцем за накладною № 139.
Вищий господарський суд України такі доводи касаційної скарги відхиляє, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття лише, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. В даному випадку інший строк оплати товару встановлений договором, зокрема у п. 3.1. Згідно з ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 цього Кодексу у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 ЦК України).
Отже, в даному випадку покупець вважаються таким, що прострочив, якщо він не виконав свого обов'язку щодо здійснення попередньої оплати товару в строк, встановлений договором. Правовими наслідками такого порушення відповідно до ст.ст. 549, 611, ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ч. 2 ст. 625 ЦК України, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (пеню), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та 3 % річних від простроченої суми основного боргу. При цьому, такі нарахування здійснюються за весь час прострочення, з дня, коли зобов'язання з оплати мало бути виконано за умовами договору, а не з дня отримання товару, як помилково вважає відповідач.
За таких обставин, Вищий господарський суд України вважає, що висновки господарського суду першої та апеляційної інстанцій про задоволення позову відповідають фактичним обставинам справи та вимогам діючого законодавства, і підстави для зміни або скасування прийнятих у справі судових рішень відсутні. Доводи касаційної скарги про порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права не знайшли свого підтвердження.
З урахуванням викладеного, суд касаційної інстанції касаційну скаргу залишає без задоволення, а ухвалені у справі рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду - без змін.
Судові витрати, пов'язані з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 49, 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Дочірнього підприємства "Полтавський дослідний механічний завод" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Полтавської області від 09.02.2016 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.04.2016 року у справі № 917/36/16 - без змін.
Головуючий суддя Кондратова І.Д. Суддя Гончарук П.А. СуддяСтратієнко Л.В.