ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2016 року Справа № 915/40/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідач,суддів:Акулової Н.В., Дунаєвської Н.Г.розглянув касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс"на постановуОдеського апеляційного господарського суду від 23.02.2016р.та рішення господарського суду Миколаївської області від 02.06.2015р.у справі№915/40/15 господарського суду Миколаївської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс"простягнення 4323320,60грн.та зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс"доПублічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк"провизнання припиненими зобов'язань за договорамиза участю представників

позивача - Федоренко Н.М., дов.№545/03 від 13.06.2016р.;

відповідача - Фігель С.І., дов. від 05.01.2016р. б/н

ВСТАНОВИВ:

У січні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс" про стягнення заборгованості за кредитним договором №04-10/Ю від 30.07.2010р. у загальній сумі 4323320,60 грн., з яких: 1628228,09 грн. - заборгованість з повернення кредитних коштів; 134897,59 грн. - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитними коштами; 173179,83 грн. - пеня за несвоєчасне повернення кредитних коштів; 12367,38 грн. - пеня за прострочення сплати відсотків за користування кредитними коштами; 78607,77 грн. - сума, на яку збільшилася заборгованість з повернення кредитних коштів та сплати за користування ними відсотків; 13253,37 грн. - сума нарахування 3% річних на заборгованість з повернення кредитних коштів та за користування ними відсотків; 2282786,57 грн. - загальна сума штрафів за порушення додаткових зобов'язань, передбачених договорами кредитним, іпотеки та застави.

Під час розгляду справи у суді першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс" звернулось із зустрічним позовом до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" про визнання припиненими зобов'язань за укладеним з Банком кредитним договором від 30.07.2010р. №04-10/Ю і додатковими угодами до нього та визнання припиненими договорів іпотеки від 30.07.2010р., посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу Лашиною О.П., реєстраційний №1665 та застави від 21.10.2011р., з додатковими угодами до них, укладених між сторонами на забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором (з урахуванням заяви про доповнення підстав зустрічного позову).

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 02.06.2015р. у справі №915/40/15 (суддя Коваль Ю.М.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 23.02.2016р. (колегією суддів у складі головуючого судді Ліпчанської Н.В., суддів: Колоколова С.І., Разюк Г.П.) первісний позов Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс" грошові кошти в загальній сумі 1764488,52 грн., з яких 1416900 грн. - заборгованість з повернення кредитних коштів, 134897,59 грн. - заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитними коштами, 124864,85 грн. - пеня за прострочення повернення кредитних коштів, 12822,22 грн. - пеня за прострочення сплати відсотків за користування кредитними кошти, 57509,90 грн. - сума, на яку збільшилася заборгованість з повернення кредитних коштів з урахуванням індексу інфляції, 5389,15 грн. - сума, на яку збільшилася заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитними коштами з урахуванням індексу інфляції, 11767,51 грн. - сума нарахування 3% на заборгованість з повернення кредитних коштів, 877,30 грн. - сума нарахування 3% на заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитними коштами. У задоволенні решти вимог первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс" відмовлено повністю.

Не погоджуючись з вищезазначеними рішенням та постановою, Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій зазначаючи про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення господарського суду Миколаївської області від 02.06.2015р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.02.2016р. у справі №915/40/15 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" у повному обсязі, відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс" та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс" судовий збір за подання касаційної скарги.

У відзиві на касаційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс" зазначило про необгрунтованість вимог позивача за первісним позовом з підстав неправильного тлумачення норм матеріального права. При цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс" також звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати у повному обсязі рішення господарського суду Миколаївської області від 02.06.2015р. та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.02.2016р., а справу №915/40/15 передати на новий розгляду до господарського суду першої інстанції з підстав порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального та матеріального права, що стало наслідком неповного з'ясування усіх істотних обставин справи та стягнути з Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" витрати за подання касаційної скарги.

Розглянувши матеріали справи та касаційні скарги, відзив Товариство з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс" на касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", заслухавши пояснення представників сторін, суддю-доповідача, перевіривши на підставі фактичних обставин справи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційні скарги Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс" підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 30.07.2010р. між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" (надалі в тексті постанови - Банк та/або Кредитор, первісний позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс" (надалі в тексті постанови - Позичальник, Товариство, відповідач за первісним позовом) укладено Кредитний договір №04-10/Ю (надалі в тексті постанови - "Кредитний договір") на відкриття поновлювальної кредитної лінії з лімітом заборгованості у розмірі 2500000 грн., терміном користування кредитом до 29.07.2012р. та зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 28% річних (пп.пп. 1.1.1-1.1.3 Кредитного договору).

Як встановлено судами, в подальшому між Банком та Товариством укладено додаткові угоди до Кредитного договору. Зокрема, додатковою угодою від 21.10.2011р. №3 сторони внесли зміни до Кредитного договору, збільшивши розмір кредитної лінії до 3700000 грн., встановивши термін користування кредитом до 20.10.2014р., зменшивши відсоткову ставку до 21% річних, а додатковою угодою від 18.05.2012р. №5 встановили графік повернення кредиту, згідно якого у період жовтень 2012 року - березень 2013 року Позичальник повинен сплачувати по 50000 грн. щомісячно, а, починаючи з листопада 2013 року по 20 жовтень 2014 року - по 283300 грн. щомісячно.

Предметом спору за первісним позовом у даній справі є стягнення на користь Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" з Товариства з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс" заборгованості, що виникла внаслідок неналежного виконання зобов'язань останнього за Кредитним договором.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Згідно з приписами ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

За змістом ст.526 Цивільного кодексу Україні та ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

У ч.ч.1,2 ст.1054 Цивільного кодексу України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Судами попередніх інстанцій на підставі здійсненої оцінки наявних у матеріалах справи документів встановлено, що на виконання умов Кредитного договору Банком на рахунок Товариства перераховано грошові кошти в загальній сумі 3700000 грн. Разом з тим, як встановлено судами та не заперечується сторонами, згідно витягу із особового рахунку за період з 17.08.2012р. по 21.10.2014р. Товариство погашало кредитні кошти по червень 2014 року, а потім припинило погашення кредиту, і повернення решти кредитних коштів, які станом на 21.10.2014р. зафіксовані у сумі 1628228,09 грн., та винесено Банком на прострочення.

Судами також досліджено, що згідно витягу з особового рахунку за період з 30.07.2010р. по 21.10.2014р. Товариство сплачувало нараховані відсотки за користування кредитними коштами до 06.06.2014 р., а потім припинило їх сплату, і заборгованість зі сплати нарахованих відсотків станом на 21.10.2014р. зафіксовано Банком у сумі 134897,59 грн.

Водночас, судами встановлено, що 09.03.2006р. Банк та Товариство уклали договір банківського рахунку №1711, до якого в подальшому вносилися зміни і доповнення, на підставі якого Банком було відкрито Товариству розрахунковий рахунок №26007059153001. Так, згідно банківських витягів на зазначеному розрахунковому рахунку станом на 25.03.2014р. обліковувалися грошові кошти в сумі 188156,24 грн., станом на 28.03.2014р. - у сумі 198245,69 грн., а станом на 31.03.2014р. - у сумі 211328,09 грн.

При цьому, судами встановлено, що 25.03.2014 р. Товариство зверталось до Банку з платіжними дорученнями №4378 та №4379 від 25.03.2014р. про перерахування зі свого розрахункового рахунку у Банку грошових коштів у загальній сумі 187602,20 грн. у рахунок погашення суми чергового платежу кредитних коштів за березень 2014 року та нарахованих за користування кредитом відсотків за лютий 2014 року. Вказані платіжні доручення повернено без виконання з підстав введення тимчасової адміністрації Банку.

У зв'язку з цим, Товариство звернулося до Банку з вимогою від 25.03.2014р. №175 про списання зі свого розрахункового рахунку у Банку грошових коштів на погашення суми чергового платежу кредитних коштів за березень 2014 року та нарахованих відсотків за користування кредитом у лютому 2014 року, посилаючись на передбачене пп.3.1.4 Кредитного договору право Банку на договірне списання коштів.

Таким чином, встановивши зазначені вище обставини, пославшись на п.п.1,4 ч.5 ст.36, ст.50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", зазначаючи при цьому, що введення тимчасової адміністрації Банку не є підставою для невиконання ним умов укладеного з Товариством договору кредитування, зокрема, пп.3.1.4 цього договору щодо списання з усіх рахунків позичальника, відкритих у Банку, заборгованості по нарахованих процентах, основній сумі кредиту при настанні термінів виконання позичальником зобов'язань у розмірах, визначених цим договором та зарахування їх на відповідний рахунок Банку, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що Банком невірно визначено суму основного боргу, яка станом на 20.10.2014р. складає 1416900 грн., тобто менша на 211328,09 грн. - суму, що за висновками судів повинна була бути списана банком на підставі пп.3.1.4 Кредитного договору. Проте колегія суддів касаційної інстанції не може погодитись з такими висновками судів попередніх інстанцій, оскільки вважає їх передчасними та такими, що здійснені внаслідок неповного з'ясування усіх фактичних обставин справи з огляду на наступне.

За приписами ст. 26 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" платник при укладенні договорів із банком має право передбачити договірне списання грошей із своїх рахунків на користь банку платника та/або третіх осіб. Умови договору на договірне списання повинні передбачати обсяг інформації, достатній для належного виконання такого списання банком, що обслуговує платника (обставини, за яких банк має здійснити (здійснювати) договірне списання; найменування отримувача та банку отримувача; реквізити рахунка, з якого має здійснюватися договірне списання; реквізити договору між платником та отримувачем (за наявності договору), що передбачає право отримувача на договірне списання; перелік документів, що мають бути представлені отримувачем в обслуговуючий платника банк (якщо платник та отримувач домовились про надання цих документів до банку платника) тощо). Договірне списання здійснюється за платіжною вимогою отримувача або за меморіальним ордером, оформленим банком. У разі, якщо кредитором за договором є обслуговуючий платника банк, право банку на проведення договірного списання передбачається в договорі на розрахунково-касове обслуговування або в іншому договорі про надання банківських послуг. Ініціювання переказу при договірному списанні у платіжній системі визначається правилами відповідної платіжної системи, погодженими з НБУ.

Як вже зазначалось вище, предметом первісного позову є стягнення заборгованості за кредитним договором, і саме обставини й підстави виникнення/погашення, наявності/відсутності такої заборгованості підлягають з'ясуванню під час вирішення такого спору.

Натомість, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки зазначеному пп. 3.1.4 Кредитного договору у сукупності з іншими умовами даного договору та нормами чинного в Україні законодавства, якими, в тому числі, закріплено принцип свободи договору, щодо погодженого Банком та Товариством у Кредитному договорі права, а не обов'язку Банку здійснювати договірне списання у разі настання певних умов.

Про необхідність з'ясування зазначеного свідчить і правова позиція, викладена у постанові Верховного суду України №3-107гс16 від 23.03.2016р. Тоді як згідно положень ст.11128 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норм права, викладений у його постанові, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Зважаючи на зазначені вище обставинами стосовно визначення основної суми заборгованості за Кредитним договором, передчасними є і висновки судів попередніх інстанцій щодо часткового задоволення позовних вимог Банку про стягнення з Товариства відсотків за користування кредитними коштами, пені, 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих Банком на заборгованість товариства з повернення кредитних коштів та відсотків за користування цими коштами.

Крім того, колегія суддів касаційної інстанції вважає також за необхідне зазначити, що на підставі статті 124 Конституції України, частини першої статті 45, частини першої статті 84 Господарського процесуального кодексу України судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій її території. Рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення має бути викладено чітко, зрозуміло, грамотно (тобто не містити граматичних і стилістичних помилок, виправлень). Натомість, як обґрунтовано зазначає Товариство з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс" у своїй касаційній скарзі, зміст мотивувальної та результативної частини оскаржуваного рішення суду першої інстанції, з висновками якого погодився у повному обсязі апеляційний господарський суд містить неточності у визначенні загальної суми присуджених до стягнення з відповідача за первісним позовом грошових коштів, оскільки загальна сума стягнення не відповідає сумі її складових, зазначених у рішенні та постанові.

Крім того, передчасним та таким, що здійснений без системного аналізу положень наявних у матеріалах справи Кредитного договору та укладених в забезпечення його виконання договорів застави та іпотеки є і висновок судів стосовно відмови позивачу за первісним позовом у задоволенні позовних вимог про стягнення з Товариства штрафу за порушення п.2.1.4 договору застави та порушення вимог пп.пп.5.3.2, 5.3.4 договору іпотеки, з підстави закінчення їх строку дії.

При цьому, судами не було надано правової оцінки ст.8 Кредитного договору, який за погодженням сторін у справі діє до повного виконання Позивальником своїх зобов'язань за цим договором та аналогічних за змістом пункту 10.3 договору застави та п.4.1. договору іпотеки, якими встановлено їх дію до повного виконання відповідачем за первісним позовом основного зобов'язання за Кредитним договором.

Передчасними є і висновки судів стосовно відмови у задоволенні позовних вимог Банку про стягнення з Товариства штрафу за неналежне виконання пп.пп.4.2.4, 4.2.5, 4.2.6 Кредитного договору з тієї підстави, що за твердженням судів зазначені підпункти Кредитного договору не є основними зобов'язаннями окремого Кредитного договору. При цьому, судами не враховано, що право учасників господарських відносин встановлювати інші ніж передбачено Цивільним кодексом України види забезпечення виконання зобов'язань визначено частиною 2 ст. 546 Цивільного кодексу України, що узгоджується із свободою договору встановленою ст. 627 Цивільного кодексу України, коли сторони є вільними в укладені договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Про що також зазначено Верховним судом України у своїй постанові від 22.11.2010р. у справі №14/80-09-2056. Крім того, судами не було надано жодної правової оцінки статті 7 Кредитного договору та її пунктам, якими врегульовано порядок, спосіб та можливість стягнення спірних штрафних санкцій за порушення зазначених підпунктів Кредитного договору, як і не досліджено подані позивачем документи в підтвердження своїх вимог в цій частині та документи надані відповідачем за первісним позовом в якості заперечення щодо можливості такого стягнення.

Таким чином, частково задовольнивши позовні вимоги за первісним позовом Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк", суди попередніх інстанцій не в повній мірі з'ясували обставини справи, не дотримавшись вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України. Метою касаційного перегляду справи є перевірка застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. З урахуванням вищезазначеного, а також зважаючи на те, що згідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази, оскаржувані постанова та рішення в частині заявлених до стягнення первісних позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" підлягають скасуванню, а справа - передачі в цій частині на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області в іншому складі суду. Під час нового розгляду справи в цій частині, господарському суду слід прийняти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Згідно з ч.1 ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції вважає вірними та обґрунтованими висновки судів першої та апеляційної інстанцій про відмову у задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс" про визнання припиненими зобов'язань за укладеним з Банком кредитним договором від 30.07.2010р. №04-10/Ю і додатковими угодами до нього та визнання припиненими договорів іпотеки від 30.07.2010р., посвідченого приватним нотаріусом Миколаївського нотаріального округу Лашиною О.П., реєстраційний №1665 та застави від 21.10.2011р., з додатковими угодами до них, укладених між сторонами на забезпечення виконання грошових зобов'язань за вказаним кредитним договором. Оскільки, як встановлено судами на підставі поданих Товариством договорів на підтвердження прав вимоги грошових коштів до Банку, їх було укладено з Товариством з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс" з кредиторами Банку в грудні 2014 року, січні та березні 2015 року, зокрема, 08.12.2014р. укладено договори з Товариством з обмеженою відповідальністю Аудиторська фірма "Закон-Аудит", МППАФ "Аудит-Гарант Миколаїв" та ПП "ПРОЕКТКОНТРАКТСЕРВІС-М"; 12.01.2015р. - договір з фізичною особою вкладником Зубковою; 16.03.2015р. - договори з фізичними особами вкладниками Зубковою та Бондар. Тобто, як вірно зазначено судами попередніх інстанцій, уступка права вимоги за договорами, укладеними з ТОВ аудиторська фірма "Закон-Аудит", МППАФ "Аудит-Гарант Миколаїв" та ПП "ПРОЕКТКОНТРАКТСЕРВІС-М", з фізичною особою вкладником Зубковою та Бондар відбулася у ході процедури ліквідації Банку, яку розпочато з 11.06.2014р., і вже після затвердження рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 16.10.2014р. №226/14 реєстру акцептованих вимог, яким акцептовано вимоги, в тому числі й осіб, з якими Товариством укладено ці договори.

При цьому, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що загальні підстави припинення зобов'язань визначено у ст. 598 Цивільного кодексу України, згідно з якою зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом.

Загальні умови припинення господарських зобов'язань визначено також ст.202 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином; зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання; у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі; за згодою сторін; через неможливість виконання та в інших випадках, передбачених цим Кодексом або іншими законами. До відносин щодо припинення господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Відповідно до ст.606 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється поєднанням боржника і кредитора в одній особі. Аналогічну норму викладено у ч. 2 ст. 204 Господарського кодексу України, згідно з якою господарське зобов'язання припиняється у разі поєднання управненої та зобов'язаної сторін в одній особі. Зобов'язання виникає знову, якщо це поєднання припиняється.

Аналіз зазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що наведена у ст. 606 Цивільного кодексу України підстава припинення цивільно-правового зобов'язання відноситься до групи підстав, що не належать до правочинів і не залежать від волі сторін.

Поєднання (збіг) боржника і кредитора в одній особі має місце у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить відповідно до будь-якої зазначеної у законі підстави зобов'язання іншої особи, за яким ця особа є кредитором щодо боржника, і навпаки.

Поєднання боржника і кредитора в одній особі може відбуватися для юридичних осіб - у разі реорганізації шляхом злиття або приєднання юридичних осіб, пов'язаних між собою взаємним зобов'язанням; для фізичних осіб - у випадку спадкового правонаступництва у разі переходу майна кредитора до боржника і навпаки.

Отже, при такому поєднанні боржника і кредитора (двох суб'єктів) один із цих суб'єктів повинен зникнути, у зв'язку з цим і припиняється правовідношення.

З урахуванням викладеного положення ст. 606 Цивільного кодексу України мають застосовуватися судом у разі, коли до сторони, яка є боржником, переходить зобов'язання іншої особи відповідно до будь-якої підстави, зазначеної в законі, та якщо при цьому один із суб'єктів правовідношення у зв'язку з обставинами, зазначеними в законі, зникає і з двох самостійних суб'єктів залишається (утворюється) один, в якому поєднується боржник і кредитор. Саме у такому разі підстава припинення цивільно-правового зобов'язання не залежатиме від волі сторін.

Відтак, у випадку, коли боржник банку отримав внаслідок уступки право вимоги до банку за вищевказаними договорами, укладеними з фізичними та юридичними особами з Банком, які мають майнові вимоги до нього, відповідні кредитні зобов'язання між банком і таким боржником не можуть припинятися на підставі ст. 606 Цивільного кодексу України, оскільки положення зазначеної статті до таких правовідносин не застосовуються. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 16 вересня 2015 року у справі № 6-43цс15.

За умов наведених вище, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками судів попередніх інстанцій стосовно того, що за вищезгаданими договорами, на які в якості підстави про припинення зобов'язань за Кредитним договором посилається Товариство у зустрічному позові, права вимоги Товариства до Банку не можуть бути визнанні поєднанням вимог боржника і кредитора в одній особі, в розумінні ст.606 Цивільного кодексу України, як одна із підстава припинення зобов'язань за спірним кредитним договором. Відтак, у зв'язку з відсутністю підстав для визнання припиненими зобов'язань за Кредитним договором, припинення якого вказано в зустрічній позовній заяві як підстава для припинення похідних від нього договорів іпотеки і застави, у задоволенні зустрічних позовних вимог обґрунтовано відмовлено повністю.

Таким чином, зважаючи на те, що доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс" щодо неправильного застосування судами попередніх інстанцій під час розгляду його позовних вимог за зустрічним позовом до Банку норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження та ґрунтуються на неправильному розумінні та тлумаченні ним положень чинного в Україні законодавства, що унеможливлює прийняття таких доводів судом касаційної інстанції в якості підстави для зміни або скасування оскаржуваних рішення та постанови судів попередніх інстанцій в цій частині, Вищий господарський суд України вважає, що оскаржувані судові акти в частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс" слід залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Брокбізнесбанк» задовольнити частково.

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» задовольнити частково.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.02.2016р. та рішення господарського суду Миколаївської області від 02.06.2015р. у справі №915/40/15 за первісним позовом Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс" скасувати, а справу №915/40/15 в цій частині передати на новий розгляд до господарського суду Миколаївської області в іншому складі суду.

В решті постанову Одеського апеляційного господарського суду від 23.02.2016р. у справі №915/40/15 за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Амальгама Люкс" до Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" залишити без змін.

Головуючий суддя С.В.Владимиренко

Судді Н.В. Акулова

Н.Г.Дунаєвська