ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2016 року Справа № 914/397/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Данилової М.В., Данилової Т.Б.розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський науково-практичний центр "Біомед"на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.2016у справі № 914/397/16 Господарського суду Львівської областіза позовомСихівської районної адміністрації Львівської міської радидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Львівський науково-практичний центр "Біомед"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача Львівське комунальне підприємство "Під Зуброю"продемонтаж самочинно встановленого збірно-розбірного металевого гаража та приведення до попереднього стану

в судовому засіданні взяли участь представники :

- - позивачане з'явився- - відповідачаПерунов В.В.- - третьої особине з'явився

В С Т А Н О В И В:

В лютому 2015 року Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради звернулася до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Львівський науково-практичний центр "Біомед", в якій просила суд зобов'язати відповідача демонтувати самочинно встановлений збірно-розбірний металевий гараж, що розташований на земельній ділянці між будинками на вул. М. Драгана, 4-4Б та привести благоустрій самочинно захопленої земельної ділянки до попереднього стану.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.02.2016 до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача залучено Львівське комунальне підприємство "Під Зуброю".

Рішенням Господарського суду Львівської області від 25.04.2016 (суддя Синчук М.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 (у складі головуючого судді Давид Л.Л., судді: Гриців В.М., Зварич О.В.) у справі позов задоволено частково. Зобов'язано Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівський науково-практичний центр "Біомед" демонтувати самочинно встановлений збірно-розбірний металевий гараж, що розташований на земельній ділянці між будинками на вул. М. Драгана, 4-46". В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю ЛНПЦ "Біомед" на користь Сихівської районної адміністрації Львівської міської ради 1 378, 00 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішеннями судів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Львівський науково-практичний центр "Біомед" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на не правильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати та прийняти нове рішення про відмову у позові повністю.

Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради, Львівське комунальне підприємство "Під Зуброю" не скористались правом, наданим статтею 1112 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України), не надіслали свої відзиви на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізували процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення були повідомлені належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Відповідно до статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами зокрема державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України;

Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі по тексту - ЦК України) встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені, невизнані або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення, невизнання або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Розпорядження своїм суб'єктивним правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Так, предметом позову є матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою - посилання на належне йому право, юридичні факти, що призвели до порушення цього права, та правове обґрунтування необхідності його захисту.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Відповідно до змісту позовних вимог, в даному випадку, Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради просить одночасно демонтувати самочинно встановлений збірно-розбірний металевій гараж та привести самочинно захоплену земельну ділянку в попередній стан (а.с.9)

Суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив, що в даному випадку Сихівська районна адміністрація Львівської міської ради звернулась з даним позовом не як суб'єкт владних повноважень, а як юридична особа для захисту майнових та немайнових прав та інтересів. (а.с.98) Одночасно, підставою для відмови у позові в частині приведення благоустрою самочинно захопленої земельної ділянки до попереднього стану став висновок суду про те, що саме відповідач є власником земельної ділянки, в межах якої розташований спірний об'єкт.

Таким чином, фактично встановивши що позивач не є особою, яка здійснює захист свого майнового права щодо земельної ділянки суд не зазначив, яким чином порушені його права в разі встановлення на чужій земельній ділянці збірно-розбірного металевого гаражу, який, за висновком цього ж суду, не є нерухомістю.

Судами не з'ясовано, яке саме інше право позивача підлягає захисту щодо розміщення рухомого майна на чужій земельний ділянці, якщо він виступає як юридична особа для захисту своїх майнових прав.

Якщо позивач не є власником земельної ділянки та виступає як орган, наділений власними повноваженнями щодо нагляду за дотриманням законодавства що регулює будівництво на відповідній території, і даний позов подано з метою здійснення відповідних владних повноважень щодо регулювання містобудівної діяльності (ст. 31 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні") судам слід вирішити питання того, чи підвідомчий цей спір господарським судам.

Відповідно до частини 3 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України. Статтею 3 цього кодексу встановлено, що справа адміністративної юрисдикції (далі - адміністративна справа) це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Також, колегія вважає необхідним звернути увагу на те, що суди обох інстанцій помилково застосували до спірних правових відносин ч. 1 ст. 376 ЦК України (а.с.102, 130), на яку позивач не посилався.

Відповідно до цієї норми, житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Будівництво вважається самочинним, якщо у діях особи є одна з ознак, передбачених у п. 1 ст. 376 цього кодексу. Тому дія цієї статті не поширюється на випадки розміщення на земельній ділянці об'єктів, які не пов'язуються із землею фундаментом і не визнаються у законодавстві нерухомістю.

На підставі зазначеного, рішення судів попередніх інстанцій не можна визнати такими, що повністю відповідають вимогам діючого законодавства, тому підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд.

При новому розгляді, судам слід врахувати зазначені обставини та розглянути цей спір відповідно до вимог діючого законодавства.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 30.05.2016 та рішення господарського суду Львівської області від 25.04.2016 у справі № 914/397/16 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

Т. Б. Данилова