ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2016 року Справа № 910/29195/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді Саранюка В.І. - доповідача у справісуддівДунаєвської Н.Г. Кочерової Н.О.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідний Край" та Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осібна рішення від та на постанову відГосподарського суду міста Києва 18.01.2016 Київського апеляційного господарського суду 07.06.2016у справі господарського суду№ 910/29195/15 Міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Рідний Край"до1.Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор-Комфорт"третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачаФонд гарантування вкладів фізичних осібпровизнання недійсним договоруза участю представників сторін:

від позивача - Сікорський Т.Г.

від відповідача-1 - Митюк С.П., Іванов А.О.

від відповідача-2 - Шипоша В.М.

від третьої особи - Сотнікова І.В.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2016 у справі № 910/29195/15 (суддя Спичак О.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 (головуючий суддя Гаврилюк О.М., судді: Гончаров С.А., Сулім В.В.), у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідний Край" (позивач) відмовлено.

Не погоджуючись із вказаними судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Рідний Край" та Публічне акціонерне товариство "Банк "Національні інвестиції" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб звернулись з касаційними скаргами, в яких просили Вищий господарський суд України скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2016, постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 у даній справі та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача.

В касаційних скаргах заявники посилаються на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема статей 215, 216, 509, 512, 516, 520 Цивільного кодексу України, статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.07.2016 розгляд справи здійснюється колегією суддів у складі головуючого судді Саранюка В.І., суддів: Дунаєвської Н.Г., Кочерової Н.О.

26.07.2016 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор-Комфорт" надійшли заперечення на касаційну скаргу, в яких останній просив залишити без задоволення касаційну скаргу ТОВ "Рідний Край".

27.07.2016 Публічним акціонерним товариством "Банк "Національні інвестиції" подано відзив на касаційну скаргу ТОВ "Рідний Край", в якому просив задовольнити касаційні скарги, та подало додаткові письмові пояснення до касаційної скарги.

Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи касаційних скарг, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 13.02.2004 між Акціонерним банком "Національні інвестиції" (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Рідний Край" (позичальник) укладено кредитний договір № 97-04, відповідно до якого банк відкриває позичальнику кредитну лінію на поповнення оборотних коштів в сумі 1 400 000 грн. на строк з 13.02.2004 року до 13.02.2007 включно. Кредитні кошти надаються одним або декількома траншами.

04.09.2015 між Публічним акціонерним товариством "Банк "Національні інвестиції" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Фактор-Комфорт" (новий кредитор) укладено договір № 97-04 про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого первісний кредитор відступає в повному обсязі, а новий кредитор набуває право вимоги до боржника вимагати виконання останнім зобов'язання в повному обсязі.

Згідно з пунктом 1.1 вказаного договору під правом вимоги сторони розуміють права первісного кредитора за основним договором, в тому числі, право грошової вимоги до боржника по виконанню зобов'язання за основним правочином, строк виконання якого настав, а також право вимоги, яке виникне в майбутньому з основного договору.

У пункті 1.1.2 договору зазначено, що основний договір - це кредитний договір від 13.02.2004 № 97-04.

За змістом пункту 1.1.4 договору зобов'язанням є зобов'язання боржника за основним договором сплатити суму грошових коштів, включаючи основну суму кредиту 3 970 000 грн., проценти за користування кредитними коштами, що станом на 04.09.2015 становили 537 569,88 грн., та будь-які інші суми, які належать до сплати за кредитним договором від 13.02.2004 № 97-04, нараховані або можуть бути нараховані боржнику, а також суми штрафних санкцій (неустойки), процентів, відшкодування збитків.

Пунктами 2.2, 2.3 договору передбачено, що первісний кредитор відступає права сторони-кредитора за основним договором, а новий кредитор приймає всі права первісного кредитора і стає кредитором за кредитним договором від 13.02.2004 № 97-04. Новий кредитор набуває права вимоги до боржника з моменту підписання правочину.

Відповідно до пунктів 4.1, 4.2 договору новий кредитор здійснює компенсацію вартості отриманого права вимоги на користь первісного кредитора в сумі 4 507 569,88 грн. Оплата здійснюється шляхом перерахування первісному кредитору вартості права вимоги в безготівковому порядку у день підписання правочину на рахунок Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції".

Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами (п. 8.1 договору від 04.09.2015 № 97-04 про відступлення права вимоги).

На підставі постанови № 613 від 17.09.2015 правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" до категорії неплатоспроможних", 17.09.2015 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 172 "Про запровадження тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Банк "Національні інвестиції", на підставі якого з 18.09.2015 розпочато процедуру виведення ПАТ "Банк "Національні інвестиції" з ринку шляхом запровадження тимчасової адміністрації.

У листі від 08.10.2015 № 3781/03 уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю "Рідний Край" про нікчемність договору про відступлення права вимоги від 04.09.2015 № 97-04, пославшись на частину 3 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Листом від 16.10.2015 № 3630/03-1 уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" повідомила Товариство з обмеженою відповідальністю "Рідний Край" про нікчемність договору про відступлення права вимоги від 04.09.2015 № 97-04 та на обов'язок ТОВ "Рідний Край" виконати умови кредитного договору.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Рідний Край" звернулось з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фактор-Комфорт" про визнання недійсним договору № 97-04 відступлення права вимоги від 04.09.2015, укладеного між АТ "Банк "Національні інвестиції" та ТОВ "Фактор-Комфорт".

Судами попередніх інстанцій, з позицією якого погоджується колегія суддів Вищого господарського суду України, відмовлено позивачеві у задоволенні позовних вимог.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначити в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку.

Оскільки предметом спору у даній справі є визнання недійсним договору про відступлення права вимоги, суд повинен на підставі достатніх та допустимих доказів встановити наявність або відсутність невідповідності правочину вимогам закону.

Згідно з пункту 1 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до частини 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно зі статтею 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

В силу статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому, якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Заміна кредитора у зобов'язанні не впливає на характер, обсяг і порядок виконання боржником своїх обов'язків, не погіршує становище боржника і не зачіпає його інтересів, та здійснюється без згоди боржника.

Предметом оспорюваного договору є заміна первісного кредитора на нового, що не вимагає наявності погодження боржника, та не здійснюється заміна сторони у кредитному договорі та не передається новому кредитору обов'язків банку за кредитним договором № 97-04 від 13.02.2004.

Судами попередніх інстанцій правомірно не прийнято до уваги посилання позивача на статтю 520 Цивільного кодексу України.

Процедура щодо виведення неплатоспроможного банку з ринку та питання запровадження і здійснення тимчасової адміністрації регулюються нормами Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Згідно зі статтею 38 вказаного Закону Фонд зобов'язаний забезпечити збереження активів та документації банку.

Протягом дії тимчасової адміністрації Фонд зобов'язаний забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог;

2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України; 9) здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства.

Порядок виявлення нікчемних договорів, а також дій Фонду у разі їх виявлення визначаються нормативно-правовими актами Фонду.

Фонд: 1) протягом дії тимчасової адміністрації, а також протягом ліквідації повідомляє сторони за договорами, зазначеними у частині другій статті 38 цього Закону, про нікчемність цих договорів та вчиняє дії щодо застосування наслідків нікчемності договорів; 2) вживає заходів до витребування (повернення) майна (коштів) банку, переданого за такими договорами; 3) має право вимагати відшкодування збитків, спричинених їх укладенням.

У разі отримання повідомлення Фонду про нікчемність правочину на підставах, передбачених частиною третьою цієї статті, кредитор зобов'язаний повернути банку майно (кошти), яке він отримав від такого банку, а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати його вартість у грошових одиницях за ринковими цінами, що існували на момент вчинення правочину. Такий нікчемний договір не може бути використаний для визначення ринкової ціни.

У витязі з наказу Тимчасової адміністрації від 28.09.2015 № 38 "Щодо заходів, пов'язаних із наслідками виявлення нікчемних правочинів (договорів), як і в повідомленні, адресованому ТОВ "Фактор-Комфорт" відсутні посилання на норми чинного законодавства, яким не відповідає договір відступлення права вимоги від 04.09.2015 № 97-04.

Колегія суддів відзначає, що спірний договір не підпадає за своєю правовою суттю під будь-який з наведених вище критеріїв.

Водночас, статтею 204 Цивільного кодексу України передбачено презумпцію правомірності правочину та визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або він не визнаний судом недійсним.

04.09.2015 Товариство з обмеженою відповідальністю "Фактор-Комфорт" перерахувало на рахунок Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" грошові кошти в сумі 4 507 569,88 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 35 з відміткою банку про проведення.

Оплату банком прийнято. В матеріалах справи відсутні докази відновлення банком даних на рахунках, з яких такі кошти було перераховано на транзитний рахунок банку.

Таким чином ТОВ "Фактор-Комфорт" оплатило відступлені на його користь права вимоги і тим самим повністю погасило заборгованість ТОВ "Рідний Край" за кредитним договором від 13.02.2004 № 97-04 перед банком.

Крім того, з укладенням спірного договору не здійснювались платежі та не передавалось будь-яке майно банку на користь ТОВ "Фактор-Комфорт" банком не було прийнято на себе жодних зобов'язань, банк не зазнав несприятливих наслідків, таких як погіршення фінансового стану банку або зниження його платоспроможності, оскільки грошові кошти з банку виведені не були, а за їх рахунок було здійснено погашення зобов'язань за Кредитним договором.

Враховуючи викладене суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання договору про відступлення права вимоги від 04.09.2015 № 97-04 недійсним.

Виходячи із встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, з урахуванням того, що господарські суди у порядку статті 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно і повно дослідили подані сторонами докази, усім доводам надали обґрунтовану та належну правову оцінку, проаналізували відносини сторін та правильно застосували до спірних правовідносин норми матеріального і процесуального права, відсутні підстави для зміни або скасування рішень судів попередніх інстанцій.

Доводи касаційних скарг не спростовують правильного висновку судів попередніх інстанцій, зводяться передусім до переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, передбачених статтями 111-5, 111-7 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115 - 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Рідний Край" та Публічного акціонерного товариства "Банк "Національні інвестиції" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2016 та на постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 у справі № 910/29195/15 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.06.2016 у справі № 910/29195/15 залишити без змін.

Головуючий суддя В. Саранюк

Судді Н. Дунаєвська

Н. Кочерова