ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 липня 2016 року Справа № 905/739/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Черкащенка М.М. - головуючого (доповідач), Гончарука П.А., Нєсвєтової Н.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргупублічного акціонерного товариства "Маріупольський графітовий комбінат"на постанову Донецького апеляційного господарського суду від 01.06.2016 рокуу справі господарського судуДонецької областіза позовомприватного підприємства - Компанії "Трансбуд Інжиніринг"допублічного акціонерного товариства "Маріупольський графітовий комбінат"простягнення 43425, 03 грн., за участю представників сторін:

позивача:не з"явився,відповідача:Олійник О.С.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року приватне підприємство - Компанія "Трансбуд Інжиніринг" (далі ПП - Компанія "Трансбуд Інжиніринг") звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до публічного акціонерного товариства "Маріупольський графітовий комбінат" (далі - ПАТ "Маріупольський графітовий комбінат") про стягнення 24 000,00 грн. заборгованості, 18 072,00 грн. інфляційних втрат та 1 353,03 грн. - 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про перевезення вантажу автомобільним транспортом №27 від 12.07.2011 року.

Рішенням господарського суду Донецької області від 21.04.2016 року (суддя: Кучерява О.О.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Постановою Донецького апеляційного господарського суду від 01.06.2016 року (колегія суддів у складі: Татенко В.М. - головуючого судді, суддів: Бойченко К.І., Скакун О.А.) рішення місцевого господарського суду від 21.04.2016 року скасовано і прийнято нове рішення, яким позов задоволено. Стягнуто з ПАТ "Маріупольський графітовий комбінат" на користь ПП - Компанія "Трансбуд Інжиніринг" 24 000,00 грн. основного боргу, 18 072,00 грн. інфляційних втрат та 1 353,03 грн. 3% річних. Здійснено розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, ПАТ "Маріупольський графітовий комбінат" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Донецького апеляційного господарського суду від 01.06.2016 року, рішення господарського суду Донецької областівід 21.04.2016 року з даної справи залишити без змін.

В обґрунтування своїх вимог, скаржник посилається на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконної постанови.

Колегія суддів, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Майново-господарськими зобов"язаннями визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ст. 175 Господарського кодексу України).

За змістом ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Приписами ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 12.06.2011 року між ПП - Компанія "Трансбуд Інжиніринг" (перевізник) та ПАТ "Маріупольський графітовий комбінат" (замовник) було укладеного договір № 27 на перевезення вантажів автомобільним транспортом, який регулює взаємовідносини сторін при організації перевезення вантажів Замовника на підставі заявок автомобільним транспортом Перевізника (п.1.1 договору).

Відповідно до п.3.1 договору що розмір плати за перевезення вантажів, а також розміри платежів за виконання перевізником пов'язаних з перевезенням транспортних операцій та послуг, визначається згідно виставленим рахункам.

Згідно п.3.4 Договору замовник проводить оплату за кожне перевезення на протязі трьох банківських днів з моменту отримання рахунку від перевізника. Попередня оплата здійснюється за згодою сторін.

В пункті 2.3 сторони погодили, що замовник зобов"язується оплачувати вартість транспортних послуг у відповідності з умовами розділу 3 цього договору; забезпечувати транспортний засіб необхідною супроводжуючою вантажною документацією; забезпечити власними силами та засобами підготовку, завантаження і вивантаження вантажу.

Строк дії Договору було продовжено Додатковою угодою № 2 від 02.01.2013 року до 31 грудня 2013 року.

Відповідно до вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконання умов договору позивачем було надано послуги з перевезення вантажу на загальну суму 24000,00 грн., що підтверджується актами здачі-прийняття (надання послуг) та товарно-транспортними накладними (а.с.28-39).

Також, у відповідно до умов договору позивачем були виставлені рахунки - фактури на оплату транспортних послуг № 110402 від 11.04.2013 року на суму 4000,00 грн., № 150405 від 15.04.2013 року на суму 4 000,00 грн., № 300402 від 30.04.2013 року на суму 2 000,00 грн., № 230502 від 23.05.2013 року на суму 2 000,00 грн., № 070603 від 07.06.2013 року на суму 4 000,00 грн., № 180602 від 18.06.2013 року на суму 2 000,00 грн., № 120701 від 12.07.2013 року на суму 4 000,00 грн., № 031002 від 03.10.2013 року на суму 2 000,00 грн., всього на загальну суму 24000,00 грн., які відповідачем не були оплачені, у зв"язку з чим позивачем 03.03.2014 року було надіслано відповідачу претензії, в яких містилась вимога про оплату наданих транспортних послуг за договором на суму 24000,00 грн.

У відповідь на претензію, відповідач листом №136 від 18.03.2014 року визнав заборгованість за надані транспортні послуги за договором №27 від 27.07.2011 року, однак зазначив про неможливість їх сплати через наявність значної дебіторської заборгованості.

Неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором стало підставою для звернення позивача з даним позовом, предметом якого є матеріально-правова вимога про стягнення з відповідача 24 000,00 грн. заборгованості, 18 072,00 грн. інфляційних втрат та 1 353,03 грн. 3% річних.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з того, що наявна заборгованість відповідача за транспортні послуги за договором №27 від 27.07.2011 року у сумі 24 000,00 грн. річних не підлягають задоволенню через пропуск позивачем позовної давності за вказаними вимогами, з огляду положення ч. 2 ст. 258 ЦК України та у зв"язку з поданням відповідачем заяви про застосування наслідків спливу позовної давності.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та приймаючи нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог, виходив з того, що укладений між сторонами договір за правовою природою є договором транспортного експедирування і до вказаних правовідносин застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки, який в даному випадку не був пропущений через, що відсутні правові підстави для застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно зі ст. 929 ЦК України, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

За змістом ч. 1 ст. 306 ГК України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Частиною 4 цієї статті вказано, що допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція. Вона опосередковується договором транспортного експедирування, визначеному у ст. 316 ГК України за якою договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.

Отже, транспортне експедирування є видом господарської діяльності, спрямованої на організацію процесу перевезення вантажів. Експедитор є таким суб"єктом господарювання, функціональне призначення якого полягає в організації та сприянні здійсненню процесу вантажів. Експедитором може бути, як суб"єкт господарювання (транспортно-експедиційна організація), так і безпосередньо перевізник. Транспортне експедирування - це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях.

Враховуючи вищевикладене, умови договору, зокрема, що підставою для оплати є перевезення вантажів та те, що саме на замовника, покладено обов"язки щодо виконання допоміжних послуг (підготовку, завантаження, вивантаження вантажу, забезпечення супроводжуючими транспортними документами), колегія суддів вважає правомірним висновок місцевого господарського суду, що укладений між сторонами договір за правовою природою є договором перевезення вантажу, а відповідно дані правовідносини врегульовуються гл. 32 ГК України та гл. 64 ЦК України щодо перевезення вантажу.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв'язку з перевезенням вантажу. (ст. 257, ч.2 ст. 258 ЦК України).

Як встановлено судом першої інстанції, прострочення відповідача з оплати послуг з перевезення вантажу мало місце з 18.03.2014 року і відповідачем у листі від 18.03.2014 року визнано суму заборгованості. З позовом про стягнення заборгованості та нарахованих 3% річних та інфляційних втрат позивач звернувся 15.02.2016 року.

Враховуючи вищевикладене, правову природу спірних правовідносин, положення ст.ст. 258, 261, 264, 266-267 ЦК України та подану відповідачем заяву в порядку ст. 267 ЦК України, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відмову у задоволенні заявлених позовних вимог через пропуск позивачем позовної давності.

Висновки суду апеляційної інстанції по суті заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає помилковими, оскільки вони грунтуються на невірному правозастосуванні норм матеріального права, що вплинуло на правильність вирішення спору.

За вказаних обставин, оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції від 01.06.2016 року підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду від 21.04.2016 року, яке є повними, законним та обгрунтованим - залишенню без змін.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, судові витрати за подання касаційної скарги у розмірі 1653,60 грн. покладаються на ПП - Компанії "Трансбуд Інжиніринг".

Керуючись ст.ст. 49, 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства "Маріупольський графітовий комбінат" задовольнити.

Постанову Донецького апеляційного господарського суду від 01.06.2016 року у справі №905/739/16 скасувати.

Рішення господарського суду Донецької області від 21.04.2016 року з даної справи залишити без змін.

Стягнути з приватного підприємства - Компанії "Трансбуд Інжиніринг" (ЄДРПОУ 36408876) на користь публічного акціонерного товариства "Маріупольський графітовий комбінат" (ЄДРПОУ 36408876) 1653,60 грн. судового збору за подання касаційної скарги.

Доручити господарському суду Донецької області видати відповідні накази.

Головуючий М.М.Черкащенко

Судді: П.А.Гончарук

Н.М.Нєсвєтова