ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 квітня 2016 року Справа № 910/27692/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Гончарука П.А. Стратієнко Л.В. розглянувши касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської радина рішення та постановуГосподарського суду міста Києва від 25.11.2015 Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016у справі№ 910/27692/15за позовомУправління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської радидоПублічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України"простягнення 31 429,83 грн за участю представників сторін:
від позивача: Чижович І.З. - за довіреністю;
від відповідача: Мірошніков П.В. - за довіреністю.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.11.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 у справі №910/27692/15 відмовлено у задоволенні позову про стягнення неустойки в розмірі 31 429 грн. 83 коп. за не повернення орендованого майна.
Не погоджуючись з прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2015 скасувати, прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, 12.05.2009 між позивачем - Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, як Орендодавцем, та відповідачем - Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", як орендарем, було укладено Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-7150-9 (далі - Договір), відповідно до умов якого Орендодавець передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення 1 поверху, що позначені в технічній документації під літерами 3-1, 3-2, 3-3, 3-4, 3-5, 3-6, загальною площею 66,5 кв.м., які знаходяться в будівлі (літ. А-4) за адресою: м. Львів, вул. С. Бандери, 3, що знаходиться на балансі ЛКП "Цитадель - Центр" (Балансоутримувач) і належить територіальній громаді м. Львова в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності.
У пунктах 3.1, 3.2 Договору встановлено, що приймання - передача об'єкта оренди здійснюється Орендарем та Балансоутримувачем. При передачі об'єкта оренди складається акт здачі - приймання, який підписується Орендарем та Балансоутримувачем.
Пунктом 4.1 Договору встановлено, що термін дії цього Договору оренди визначений на 5 років, з 12.05.2009 року по 12.05.2014 року включно.
Пунктом 4.3 Договору передбачено, що у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов Договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії Договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.
Відповідно до п.9.1 Договору повернення Орендодавцю об'єкта оренди здійснюється після закінчення терміну дії Договору або дострокового його припинення чи розірвання.
Згідно п. 9.3 Договору об'єкт оренди повинен бути переданий Орендарем та прийнятий Орендодавцем протягом 15 днів з моменту настання однієї із подій, вказаних в п.9.1 цього Договору.
У п. 9.5 Договору зазначено, що об'єкт оренди вважається переданим Орендодавцю з моменту підписання акту здачі - приймання.
Звертаючись до суду з позовом, Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради вказувало на те, що внаслідок продовження користування Відповідачем об'єктом оренди після закінчення терміну дії Договору оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-7150-9 і не повернення орендованого майна, позивачем нарахована неустойка на підставі ч.2 статті 785 Цивільного кодексу України у розмірі 31 429 грн. 83 коп.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшли висновку про те, що в даному випадку відсутні підстави для стягнення неустойки за ч. 2 ст. 785 ЦК України, з огляду на відсутність вини відповідача, яка необхідна для застосування такого виду відповідальності.
Проте, колегія суддів вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 785 ЦК України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який обумовлено в договорі.
Подібні приписи містяться і в ч. 1 ст. 27 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Умовами Договору передбачено обов'язок орендаря повернути об'єкт оренди після закінчення терміну його дії та останній вважається повернутим з моменту підписання акту здачі - приймання.
Таким чином, наведені норми та умови договору покладають на орендаря обов'язок з повернення майна орендодавцеві у разі припинення (розірвання) договору оренди.
Судами встановлено, що орендар до моменту закінчення терміну дії Договору звернувся до орендодавця із заявою про продовження Договору (заява від 14.04.2014), однак орендодавець повідомив про припинення договірних стосунків у зв'язку з закінченням терміну дії Договору (повідомлення від 26.05.2014 за вих. №2302-1565).
Листом №2302-1260 від 23.04.2015 року позивач повідомив відповідача про необхідність повернення об'єкта оренди за Договором оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Г-7150-9 від 12.05.2009 року шляхом підписання акту приймання - передачі до моменту укладення нового договору оренди відповідно до рішення власника нежитлових приміщень.
30.04.2015 сторонами підписано Акт приймання-передачі, відповідно до якого відповідач здав, а позивач прийняв нежитлові приміщення 1 поверху, що позначені в технічній документації під літерами 3-1, 3-2, 3-3, 3-4, 3-5, 3-6, загальною площею 66,5 кв.м., які знаходяться в будівлі (літ. А-4) за адресою: м. Львів, вул. С. Бандери, 3.
В подальшому, 30.04.2015 року між Управлінням комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради, як Орендодавцем, та Публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України", як Орендарем, було укладено новий Договір оренди нерухомого майна (будівель, споруд, приміщень) № Ф-9563-15, відповідно до умов якого Орендодавець на підставі ухвали Львівської міської ради від 26.02.2015 р. №4354 передав, а Орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно - нежитлові приміщення загальною площею 61,30 кв.м., які знаходяться за адресою: м. Львів, вул. С. Бандери, 3, терміном на 2 роки 364 дні з 30.04.2015 року по 29.04.2018 року.
Таким чином, колегія суддів вважає, що Договір оренди нерухомого майна №Г-7150-9 від 12.05.2009 не був продовжений, а на підставі рішення Львівської міської ради від 26.02.2015 ;4354 було укладено та підписано новий договір оренди між цими ж сторонами на той же об'єкт, в зв'язку з чим відповідач після закінчення строку дії Договору до 30.04.2015 користувався майном позивача без належних на те правових підстав.
Вказаним обставинам суди не надали належної правової оцінки, що призвело до передчасних висновків про відмову в задоволенні позовних вимог.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що застосовуючи приписи статті 785 ЦК України у розгляді справ зі спорів про стягнення неустойки за прострочення виконання зобов'язань з повернення об'єкта оренди, господарським судам слід звертати увагу на те, що неустойка, стягнення якої передбачено частиною другою статті 785 ЦК України, є самостійною майновою відповідальністю у сфері орендних правовідносин і визначається як подвійна плата за користування річчю за час прострочення,
Ця неустойка не може бути ототожнена з неустойкою (штрафом, пенею), передбаченою пунктом 1 частини другої статті 258 ЦК України, оскільки, на відміну від приписів статті 549 ЦК України, її обчислення не здійснюється у відсотках від суми невиконання або неналежного виконання зобов'язання (штраф), а також у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).
Крім того, слід враховувати, що передбачені статтею 785 ЦК України наслідки пов'язані з моментом припинення договору оренди (найму). Підстави припинення даного виду договорів визначені в частині другій статті 291 ГК України, згідно з якою договір оренди припиняється, зокрема, у разі закінчення строку, на який його було укладено.
Водночас у розгляді справ зі спорів, що виникають з договорів оренди будівель або інших капітальних споруд, господарські суди мають враховувати умови договору та спеціальні норми статті 795 ЦК України, в силу яких договір найму припиняється з моменту оформлення відповідних документів (актів), що підтверджують повернення наймачем предмета договору найму.
Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ст. 32 ГПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень (ст. 33 ГПК України).
Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно зі ст. ст. 42, 43 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів. У такому ж порядку вирішуються питання, що виникають у процесі розгляду справи (ст. 47 ГПК України).
У відповідності зі ст. 82 ГПК України, при вирішенні господарського спору по суті (задоволення позову, відмова в позові повністю або частково) господарський суд приймає рішення. Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті.
Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що, згідно зі ст. 43 ГПК України, наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог ст. 42 ГПК України щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Однак, зі змісту прийнятих у цій справі судових рішень вбачається, що господарські суди як першої, так і апеляційної інстанцій, зазначених вимог ГПК України не дотримались та не забезпечили сторонам у справі дотримання принципу рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Наведене свідчить, що, під час розгляду справи місцевим господарським судом та апеляційного перегляду, господарськими судами попередніх інстанцій допущено порушення ст. ст. ст. ст. 42, 43, 47, 43, 82, 99, 101 ГПК України, що є підставою для скасування прийнятих у цій справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.
При цьому, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що дослідження усіх наданих у матеріали справи доказів в сукупності з наданими сторонами поясненнями, має істотне значення для вирішення спору у цій справі та є підґрунтям для подальших висновків щодо наявності (або відсутності) підстав для задоволення позову за наведених у позовній заяві підстав.
Оскільки, в силу приписів ст. 1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, а лише на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду та постанова господарського суду апеляційної інстанції - скасуванню з направленням справи на новий розгляд.
Під час нового розгляду справи господарському суду слід взяти до уваги наведене в цій постанові, вжити всі передбачені законом засоби для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін і, в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством, прийняти відповідне рішення.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, суд -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Управління комунальної власності департаменту економічної політики Львівської міської ради задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 року та рішення Господарського суду міста Києва від 25.11.2015 року у справі №910/27692/15 скасувати.
Справу №910/27692/15 направити до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.
Головуючий Н.М. Нєсвєтова
Судді П.А. Гончарук
Л.В. Стратієнко