ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2016 року Справа № 910/26068/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівКочерової Н.О. (доповідач), Дунаєвської Н.Г., Мележик Н.І., розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 11.02.2016у справі№ 910/26068/15 господарського суду міста Києваза позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс"допублічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Брайко Станіслава Анатолійовича,третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на сторонівідповідача, приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Талісман-Страхування"провизнання зобов'язань припиненимиза участю представників сторін:

від позивача: Шавгулідзе В.В., дов. від 25.03.2016

від відповідача: не з'явилися

від третьої особи: не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс" звернулося до господарського суду з позовом до публічного акціонерного товариства "Енергобанк" в особі уповноваженої особи фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Енергобанк" Брайко Станіслава Анатолійовича про визнання припиненими зобов'язань ТОВ "Вердикт Фінанс" за кредитним договором № 1212-04 від 28.12.2012, укладеним між ПАТ "Енергобанк" та ТОВ "Вердикт Фінанс", та визнання припиненим вказаного кредитного договору.

В обґрунтування вимог позивач зазначав, що відповідно до ст. 599 ЦК України його зобов'язання позичальника перед ПАТ "Енергобанк" за кредитним договором № 1212-04 від 28.12.2012 припинились, оскільки такі були виконані його майновим поручителем шляхом відступлення банку, як заставодержателю, заставленого за договором застави від 28.12.2012 права вимоги на грошові кошти, які знаходяться на рахунку майнового поручителя (заставодавця) в ПАТ "Енергобанк" на підставі договору банківського вкладу № 81316/1/К від 28.12.2012, і таке право було прийнято банком.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.12.2015 (суддя Головатюк Л.Д.) у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Місцевий господарський суд, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, зокрема банківські виписки по особовому рахунку позивача в ПАТ "Енергобанк", дійшов до висновку, що зобов'язання за кредитним договором не були виконані ні позичальником, ні майновим поручителем, погашення заборгованості за кредитним договором за рахунок грошових коштів майнового поручителя позивача, що перебували на його поточному рахунку та в заставі банку, не відбулось, оскільки звернення стягнення на предмет застави є правом, а не обов'язком заставодержателя, а в матеріалах справи відсутні докази реалізації відповідачем, як заставодержателем, його права звернення стягнення на предмет застави за укладеним між ним та третьою особою договором застави від 28.12.2012.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2016 (склад колегії суддів: Отрюх Б.В.- головуючий, Михальська Ю.Б., Тищенко А.І.) апеляційну скаргу ТОВ "Вердикт Фінанс" залишено без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 17.12.2015 - без змін.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого господарського суду та додатково зазначив, що з дня запровадження в ПАТ "Енергобанк" тимчасової адміністрації та до повної ліквідації банку, останній не має права виконувати будь-які операції по рахунках власних клієнтів, у тому числі здійснювати перерахування грошових коштів з їх рахунків.

В касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс" просить рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів скасувати, а справу передати до суду першої інстанції на новий розгляд, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлених судом обставин справи та їх юридичну оцінку, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Зі змісту ст.1117 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що завданням господарського суду касаційної інстанції є перевірка застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами 28.12.2012 між публічним акціонерним товариством "Енергобанк" (банк, відповідач) та товариством з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс" (позичальник, позивач) укладено кредитний договір № 1212-04 зі змінами і доповненнями, внесеними до нього відповідно до додаткових угод №1 від 30.01.2013, № 2 від 31.01.2014.

Відповідно до п. 1.2. кредитного договору в редакції додаткової угоди №2 від 31.01.2014 банк зобов'язався надати позичальнику кредит у вигляді одного траншу в розмірі 1 330 000,00 грн, а позичальник зобов'язався прийняти, належним чином використати і повернути банку кредит та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у цьому договорі.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що видача кредиту здійснюється у безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позичальника в ПАТ "Енергобанк".

Згідно з п.п. 1.3., 1.4. договору в редакції додаткової угоди №2 від 31.01.2014 строк користування кредитом діє до 30.01.2015 включно.

Процентна ставка за користування кредитом: 12,5 % річних.

В забезпечення виконання позичальником зобов'язань з повернення кредиту за кредитним договором № 1212-04 від 28.12.2012, сплати процентів за користування ним, штрафних санкцій та інших платежів, передбачених кредитним договором (основне зобов'язання), 28.12.2012 між відповідачем - публічним акціонерним товариством "Енергобанк", як заставодержателем, та третьою особою - приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Рітейл-Страхування" (після зміни найменування - приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Талісман Страхування"), як заставодавцем, укладено договір застави, за яким заставодавець надав в заставу заставодержателю майнове право вимоги на отримання грошових коштів, належних заставодавцю (далі за текстом - майновий поручитель, заставодержатель), що розміщені на його вкладному (депозитному) рахунку № 2652138131601 в ПАТ "Енергобанк" відповідно до умов договору банківського вкладу № 81316/1/К від 28.12.2012, укладеного між ним та ПАТ "Енергобанк".

На виконання умов кредитного договору в редакції додаткової угоди №2 від 31.01.2014 банк надав позичальнику кредит в сумі 1 330 000,00 грн.

У зв'язку із закінченням строку повернення кредиту за кредитним договором - 30.01.2015, відсутністю можливості вчасно погасити існуючу прострочену заборгованість та з метою запобігання сплати банку додаткових сум, що можуть бути викликані простроченням виконання зобов'язань за кредитним договором (проценти, збитки) позичальник звернувся до майнового поручителя з листом № 29-01/15 від 19.01.2015, в якому просив майнового поручителя виконати за нього зобов'язання за кредитним договором № 1212-04 від 28.12.2012 шляхом передачі заставодержателю майнового права на грошові кошти, які є предметом забезпечення за договором застави або іншим можливим способом.

Майновий поручитель позивача - ПАТ "Страхова компанія "Рітейл-Страхування", яке змінило своє найменування на приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Талісман Страхування" (третя особа), звернувся до банку з листом № 026/2015 від 27.01.2015, в якому повідомив про дострокове припинення дії договору банківського вкладу № 81316/1/К від 28.12.2012 та просив направити кошти, що перебувають на його поточному рахунку за вказаним договором, на погашення всієї заборгованості по кредитному договору № 1212-04 від 28.12.2012 відповідно до укладеного договору застави від 28.12.2012.

Листом №54-01/15 від 27.01.2015 позивач повідомив банк, що не заперечує проти зарахування коштів, що належать майновому поручителю і виступають забезпеченням за договором кредиту, в рахунок погашення всієї заборгованості за договором.

Позивач, посилаючись на повне виконання майновим поручителем зобов'язань за кредитним договором шляхом відступлення банку, як заставодержателю, заставленого за договором застави від 28.12.2012 права на грошові кошти, які знаходяться на депозитному рахунку майнового поручителя (заставодавця) в ПАТ "Енергобанк" на підставі договору банківського вкладу № 81316/1/К від 28.12.2012, звернувся з позовом у даній справі про визнання припиненими зобов'язань за кредитним договором № 1212-04 від 28.12.2012, укладеним між ним і ПАТ "Енергобанк", та визнання припиненим вказаного кредитного договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Статтею 599 ЦК України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій же сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій же кількості, такого ж роду та такої ж якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку встановлені договором.

Відповідно до ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Пунктом 6.2.1. кредитного договору передбачено, що позичальник зобов'язаний здійснювати своєчасні повернення кредиту, сплачувати нараховані проценти та виконувати всі зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені договором кредиту.

Однак, як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, зокрема банківськими виписками по особовому рахунку позивача в ПАТ "Енергобанк" за період з 28.12.2012 по 09.02.2016, зобов'язання за кредитним договором не були виконані позичальником.

Згідно зі ст. 572 ЦК України кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до ст. 589 ЦК України, ч. 1 ст. 20 Закону України "Про заставу", ст. 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до пп. 2.4.4. п. 2.4. договору застави, укладеного між відповідачем та третьою особою, заставодержатель має право задовольнити за рахунок предмета застави всі свої вимоги у повному обсязі, визначеному на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, неустойку, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання, всі інші вимоги, що випливають з договору кредиту, а також витрати, пов'язані із зверненням стягнення на предмет застави.

З огляду на викладене, звернення стягнення на предмет застави є правом, а не обов'язком заставодержателя, про що вірно зазначили суди попередніх інстанцій

Відповідно до ч. 1 ст. 590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Частиною першої ст. 32 вказаного Закону передбачено, що якщо предметом забезпечувального обтяження є право грошової вимоги, звернення стягнення на нього здійснюється шляхом відступлення обтяжувачу відповідного права. Обтяжувач зобов'язаний повідомити в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, боржника та інших обтяжувачів відповідного права грошової вимоги про свій намір набути на свою користь таке право.

В розділі 3 договору застави від 28.12.2012 передбачено порядок звернення стягнення на предмет застави, яким, крім іншого, також передбачено направлення заставодержателем повідомлення заставодавцю про намір набути на свою користь заставлене право.

Однак, як вірно встановлено судами, в матеріалах справи відсутні докази реалізації відповідачем, як заставодержателем, його права звернення стягнення на предмет застави за укладеним між ним та третьою особою договором застави від 28.12.2012. Відповідні докази направлення відповідачем до введення в ПАТ "Енергобанк" тимчасової адміністрації повідомлення заставодавцю (третій особі) про намір набути на свою користь заставлене право вимоги отримання грошових коштів, що знаходяться на депозитному рахунку заставодавця, відсутні в матеріалах справи.

При цьому, доказів погашення майновим поручителем позивача заборгованості за кредитним договором матеріали справи не містять. Згідно з банківськими виписками по особовому рахунку позивача в ПАТ "Енергобанк" за період з 28.12.2012 по 09.02.2016, грошових коштів від майнового поручителя відповідно до договору застави від 28.12.2012 в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором не надходило. За вказаними банківськими виписками за позивачем перед ПАТ "Енергобанк" обліковується заборгованість за кредитним договором.

Частиною другою статті 6 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що особливості правового статусу, порядку створення, діяльності, реорганізації та ліквідації банків визначаються цим Законом та Законом України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Частиною 1 ст. 1 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" визначено, що цим Законом встановлюються правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, а також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.

Постановою Правління Національного банку України № 96 від 12.02.2015 ПАТ "Енергобанк" віднесено до категорії неплатоспроможних. Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 29 від 12.02.2015 розпочато процедуру виведення ПАТ "Енергобанк" з ринку та запроваджено в ньому тимчасову адміністрацію на період з 13.02.2015 до 12.05.2015. Постановою Національного банку України № 370 від 11.06.2015 відкликано банківську ліцензію ПАТ "Енергобанк" та розпочато ліквідацію останнього. Рішенням Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 115 від 12.06.2015 розпочато ліквідацію ПАТ "Енергобанк" та призначено уповноважену особу на ліквідацію банку строком на один рік з 12.06.2015 до 11.06.2016 включно.

Згідно з п. 16 ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" тимчасова адміністрація - процедура виведення банку з ринку, що запроваджується Фондом стосовно неплатоспроможного банку в порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 5 ст. 34 вказаного Закону під час тимчасової адміністрації Фонд має повне і виняткове право управляти банком відповідно до цього Закону, нормативно-правових актів Фонду та вживати дії, передбачені планом врегулювання.

Наслідки запровадження тимчасової адміністрації регулюються статтею 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідно до п. 1 ч. 5 якої під час тимчасової адміністрації не здійснюється задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" кредитором банку є юридична або фізична особа, яка має документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових зобов'язань.

Відповідно до договору банківського вкладу № 81316/1/К від 28.12.2012, укладеного між банком та ПАТ "СК "Рітейл-Страхування" (третя особа), останній мав відкритий в ПАТ "Енергобанк" депозитний рахунок, право вимоги на отримання грошових коштів з якого перебувало в заставі ПАТ "Енергобанк". Таким чином, відповідно до положень ЦК України, Законів України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" і "Про банки і банківську діяльність", умов вказаного договору банківського вкладу ПАТ "СК "Рітейл-Страхування" (ПАТ "СК "Талісман Страхування") виступає кредитором банку за майновою вимогою з розпорядження належними йому коштами.

З огляду на викладене, вимоги ПАТ "СК "Рітейл-Страхування" до ПАТ "Енергобанк" щодо списання з його депозитного рахунку на рахунок позивача - ТОВ "Вердикт Фінанс" грошових коштів в якості погашення заборгованості за кредитним договором № 1212-04 від 28.12.2012, не могли бути виконані банком після запровадження в банку тимчасової адміністарціїв силу обмежень, встановлених пунктом 1 частини 5 статті 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".

Врахувавши наведене, суд апеляційної інстанції дійшов до вірного висновку про те, що з дня запровадження в ПАТ "Енергобанк" тимчасової адміністрації і до повної ліквідації банку, останній не має права виконувати будь-які операції по рахунках власних клієнтів, у тому числі здійснювати перерахування грошових коштів з їх рахунків.

Врахувавши наведене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову у даній справі.

Колегія суддів касаційної інстанції вважає, що оскаржувані позивачем рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а твердження скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування законних та обґрунтованих судових актів відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Вердикт Фінанс" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.02.2016 у справі № 910/26068/15 - без змін.

Головуючий Н. Кочерова

Судді Н. Дунаєвська

Н. Мележик