ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2016 року Справа № 910/20514/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКравчука Г.А., Полянського А.Г.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "К46"на постановуКиївського апеляційного господарського судувід22.02.2016у справі№910/20514/14Господарського судуміста Києваза позовомПатріаршої добродійної фундації (місійного товариства) Патріарха Володимира Української православної церкви - Київського патріархатудо1. Товариства з обмеженою відповідальністю "К46" 2. Національної спілки художників Українитретя особаПриватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Майорова Алла Володимирівнапровизнання недійсним договору,

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Патріарша добродійна фундація (місійного товариства) Патріарха Володимира Української православної церкви - Київського патріархату (далі - позивач) просила визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових будівель, зареєстрований в реєстрі за №4240 від 07.10.2013, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "К46" (далі - відповідач-1) та Національною спілкою художників України (далі - відповідач-2), посвідчений нотаріусом Київського міського нотаріального округу Майоровою Аллою Володимирівною (далі - третя особа).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що вказаний договір фіктивний, продані за цим договором нежитлові будівлі були знесені ще в 2008 році, та відповідачу-2 - продавцю не належали, оскільки наказ Фонду державного майна України про їх передачу було визнано недійсним, при цьому існування вказаного договору становить перепони для заплановано позивачем будівництва на земельній ділянці, оскільки згідно спірного договору на цій земельній ділянці розміщені об'єкти нерухомості.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Господарського суду міста Києва від 09.11.2015 (суддя Плотницька Н.Б.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Суховий В.Г., Жук Г.А.), позов задоволено повністю вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі відповідач-1 просить скасувати вказані вище рішення скасувати та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Учасники судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Керівник відповідача-1 у письмовому клопотанні просив відкласти розгляд касаційної скарги посилаючись на хворобу свого представника та у зв'язку із цим на неможливість його участі у її розгляді, однак клопотання не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до приписів статті 28 Господарського процесуального кодексу України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника, а представниками, згідно цієї норми, є як керівники, так і інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства.

Статтею 80 Цивільного кодексу України визначено, що юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, яка наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.

Із наданих на підтвердження клопотання матеріалів не вбачається, що позивач, як юридична особа, припиняв свою діяльність у зв'язку із наведеними у клопотанні обставинами.

Згідно ж приписів статті 77 Господарського процесуального кодексу України відкладення розгляду касаційної скарги здійснюється лише у разі, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні, а оскільки таких обставин не вбачається, з урахуванням наведеного та тієї обставини, що ухвалою Вищого господарського суду України учасники процесу попереджались що неявка їх уповноважених представників не перешкоджає розгляду касаційної скарги, враховуючи процесуальну заборону на вчинення у суді касаційної інстанції процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, що визначено статтею 1115 наведеного кодексу, в задоволенні клопотання належить відмовити.

Переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 07.10.2013 відповідачем-2 (продавець) та відповідачем-1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу нежитлових будівель (далі - об'єкт), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Майоровою Аллою Володимирівною та зареєстрований в реєстрі 07.10.2013 за №4240, за умовами якого продавець зобов'язується передати у власність (продати) майно, а саме: нежитлові будівлі (літ. "А"), (літ. "Б"), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці з кадастровим номером: НОМЕР_1, у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти у власність (купити) майно і сплатити за нього обговорену грошову суму.

Опис об'єкта: нежитлові будівлі за умовами договору - загальна площа (літ."А") - 348,2 кв.м, загальна площа (літ. "Б") - 165,7 кв.м.

Згідно пункту 1.2. договору відчужене нерухоме майно належить відповідачу-2 на підставі свідоцтва про право власності на Творчі майстерні Київського творчо-виробничого об'єднання "Художник" Художнього фонду УРСР /художні майстерні Київської організації Національної спілки художників України/, серії П-697, виданого 02.04.2004 Фондом Державного майна України згідно наказу Фонду Державного майна України №642 від 31.03.2004 та згідно Витягу №9639613 з Державного реєстру прав на нерухоме майно та реєстрації права власності, серії ЕАН № 438830 від 19.09.2013, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 161039680000.

Відповідно до п.3.1 договору балансова вартість об'єкту згідно бухгалтерської довідки №01-319-12, виданої Національною спілкою художників України від 03.10.2013 становить 52 492,00 грн.

Як зазначено в пункті 4.2 договору об'єкт передається продавцем та приймається покупцем у задовільному стані.

Згідно п.5.3.5. договору протягом 10 (десяти) місяців з дати підписання сторонами акту приймання-передачі об'єкту покупець зобов'язується оформити права оренди на земельну ділянку, на якій знаходиться об'єкт.

Також встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2009 у справі №48/126, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 13.08.2009 та постановою Вищого господарського суду України від 24.11.2009, за позовом Добродійної патріаршої фундації (місійного товариства) Патріарха Володимира Української православної церкви - Київського патріархату, визнано недійсним наказ Фонду державного майна України від 31.03.2004 №642 "Щодо передачі художніх майстерень Київської організації НСХУ у власність Національної спілки художників України". При цьому, визнавши недійсним вказаний наказ Фонду державного майна України про передачу художніх майстерень Київської організації НСХУ у власність відповідача-2, судом, в той же час, у частині вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності П-697 на спірні приміщення, припинено провадження у справі за ухвалою Господарського суду м. Києва від 08.04.2009. Також встановлено, що Фондом державного майна України наказом №1564 від 26.10.2010 підтверджено чинність відповідного свідоцтва (копія наказу міститься в матеріалах справи).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 19.09.2013 за відповідачем-2 зареєстровано право власності на творчі майстерні Київського творчо-виробничого об'єднання "Художник" Художнього фонду УРСР /художні майстерні Київської організації Національної спілки художників України/ заг. площа літ."А" - 348,2кв.м., заг. площа літ. "Б" - 165,7 кв.м. Підстава виникнення права власності: свідоцтво про право власності, серія П-697, видане 02.04.2004 згідно наказу Фонду державного майна України №642 від 31.03.2004; акт приймання-передачі від 02.04.2004 між Фондом державного майна України та Національною спілкою художників України.

Крім того судами встановлено, що рішенням Апеляційного суду міста Києва від 25.10.2011 у справі №22-ц-2690/9831 за позовом ОСОБА_6 до Патріаршої добродійної фундації (місійного товариства) Патріарха Володимира Української православної церкви - Київського патріархату, третя особа: Національна спілка художників, про стягнення матеріальної шкоди у розмірі 7 755 779,00 грн., заподіяної відповідачем знищенням об'єктів нерухомості, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та за зустрічним позовом Патріаршої добродійної фундації (місійного товариства) Патріарха Володимира Української православної церкви - Київського патріархату до ОСОБА_6 та Національної спілки художників України про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги встановлено, що будівлі за адресою: АДРЕСА_1 було знесено на початку 2008 року. При цьому, на момент їх знесення свідоцтво про право власності за Національною спілкою художників України в установленому законом порядку в Бюро технічної інвентаризації не було зареєстровано.

Встановлено, що між позивачем та Київською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки від 15.06.2005, об'єктом оренди за яким виступає земельна ділянка, кадастровий номер - НОМЕР_1, адреса знаходження: АДРЕСА_1 у Солом'янському районі м. Києва розміром 0.8832 га, з цільовим призначенням - для реконструкції двох будівель, будівництва, експлуатації та обслуговування виробничої бази та культової споруди.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про задоволення позову мотивував тим, що: наявність свідоцтва про право власності у відповідача-2 сама по собі не дає права на відчуження майна в разі, якщо підстави, на яких особа набула права власника, відпали у зв'язку з визнанням недійсним наказу Фонду державного майна України від 31.03.2004 №642; на момент укладення спірного договору купівлі-продажу відповідач-2 не був власником проданих будівель; крім того, судовими рішеннями в іншій справі було встановлено, що на початку 2008 року продані будівлі було знесено. Апеляційний господарський суд також встановив, що видачу свідоцтва про право власності, не можна ототожнювати з державною реєстрацією такого права, оскільки свідоцтво є лише документом, яким відповідне право оформлюється, а не правочином, на підставі якого це право виникає.

Судові рішення не підлягають скасуванню з огляду на наступне.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (стаття 215 Цивільного кодексу України).

Статтею 203 Цивільного кодексу України визначено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч.1). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч.2). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч.3). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч.4). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч.5).

Відповідно до статті 234 Цивільного кодексу України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Тобто фіктивний правочин не спрямований на набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, він не створює цивільно-правових наслідків незалежно від того, чи визнається він судом недійсним.

Судами встановлено, що відповідачу-2 належали на підставі свідоцтва про право власності П-697, виданого в 2004 році, відчужувані за договором купівлі-продажу нежитлових будівель від 07.10.2013, об'єкти нерухомого майна.

Відповідно до статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. (ч.3)

Національна спілка художників України є учасником даної справи і є особою, щодо якої було встановлені обставини справи в контексті об'єктів нерухомості за адресою АДРЕСА_1 у справах №22-ц-2690/9831 та №48/126.

Отже, судами на підставі статті 35 Господарського процесуального кодексу України в основу своїх рішень правомірно покладені встановлені в рішенні Апеляційного суду міста Києва від 25.10.2011 у справі №22-ц-2690/9831 обставини того, що будівлі за адресою: АДРЕСА_1 було знесено на початку 2008 року. Вказане також, як встановлено судами, підтверджується дослідженими у вказаному судовому проваджені фотознімками, що свідчать про відсутність за адресою АДРЕСА_1 споруд, що належать відповідачу-2 на підставі свідоцтва про право власності №П-697.

Відповідно до частини першої статті 656 Цивільного кодексу України предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до частини першої статті 662 цього кодексу продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Таким чином, об'єкт договору купівлі-продажу на момент укладення договору повинен існувати (крім випадків зобов'язання продавця створити (набути) його у майбутньому), інакше такий договір суперечить нормам статей 655, 656 Цивільного кодексу України, і може в силу статті 215 зазначеного кодексу бути визнаний недійсним.

У тому разі, якщо обидві сторони були обізнані про відсутність об'єкта договору купівлі-продажу, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний, і вчиняли його лише для виду, то такий правочин має характеристики фіктивного.

При цьому, слід зазначити, що цивільним законодавством не передбачено коло осіб, які мають право звертатися з позовом про визнання фіктивного правочину недійсним. Це можуть зробити сторона фіктивного правочину або інші заінтересовані особи.

Відповідач-1 у касаційній скарзі вказаних обставин не спростував.

Посилання відповідача-1 у касаційній скарзі на те, що позивач не має правомірного інтересу, який би підлягав захисту, у зв'язку з тим, що рішенням Київської міської ради від 16.07.2015 №727/1591 земельну ділянку за адресою АДРЕСА_1 передано Товариству з обмеженою відповідальністю "Компанія "Веста-І" для будівництва житлового комплексу, а рішенням від 01.10.2015 №83/1986, яким внесено зміни до попереднього рішення, припинено право користування вказаною вище земельною ділянкою позивача, також не можуть бути підставою для скасування рішень судів попередніх інстанцій виходячи із наступного.

Так, Конституційний Суд України в пункті 5 мотивувальної частини Рішення від 16 квітня 2009 року N 7-рп/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання. У зв'язку з прийняттям цих рішень виникають правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, у тому числі отримання державного акта на право власності на земельну ділянку, укладення договору оренди землі.

Отже скасування такого акта не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки право користування земельною ділянкою виникає на підставі договору користування/оренди земельної ділянки.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач-1, звертаючись з зустрічним позовом вказував на те, що позивачем та Київською міською радою було укладено договір оренди земельної ділянки від 15.06.2005, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів Київської міської ради 21.06.2005 за №72-6-00290. Зазначене сторонами не заперечувалось. Отже, оскільки відсутні відомості про припинення вищевказаного договору оренди, позивач є законним землекористувачем орендованої земельної ділянки, а суперечливі доводи відповідача-1 не можуть бути покладені в основу скасування судових рішень.

Враховуючи викладене, оскільки доводи, викладені в касаційній скарзі вищенаведених висновків судів не спростовують, і порушень судами попередніх інстанцій норм права не встановлено, підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "К46" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 у справі Господарського суду міста Києва №910/20514/14, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.А. Кравчук

А.Г. Полянський