ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2016 року Справа № 910/11757/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Стратієнко Л.В. (доповідач)суддів Гончарука П.А. Кондратової І.Д.за участі представників: позивача: відповідача: Рак Т.С. Пушкарьова К.В.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробнича фірма"Константа - Строй"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 26 січня 2016 рокуу справі№ 910/11757/15за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробнича фірма "Константа - Строй"доприватного підприємства "Едельвейс - 2000"про стягнення 326 565,99 грн

ВСТАНОВИВ:

У травні 2015 р. позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача 326 565, 99 грн, з яких 208 772, 41 грн - основний борг, 6 779, 74 грн - 3 % річних, 44 547, 52 грн - пеня, 66 466, 32 грн - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2015 (суддя - Бондарчук В.В.) позов задоволено частково.

Стягнуто з приватного підприємства "Едельвейс - 2000" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробнича фірма "Константа - Строй" 208 772,41 грн основного боргу, 13 478,69 пені, 6 779, 74 грн 3 % річних, 66 151,67 грн інфляційних втрат та судовий збір.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2016 (головуючий - Іоннікова І.А., судді - Тарасенко К.В., Тищенко О.В.) рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2015 в частині задоволення позовних вимог щодо стягнення 92 486,45 грн основного боргу, 13 478,69 грн пені, 2 516,98 грн 3% річних та 24 795,99 грн інфляційних втрат скасовано.

Винесено в цій частині нове рішення, яким у задоволенні вказаних позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

Резолютивну частину рішення викладено в новій редакції: позов задоволено частково.

Стягнуто з приватного підприємства "Едельвейс-2000" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича фірма "Константа-строй" 116 285, 96 грн основного боргу, 4 262, 76 грн 3 % річних, 41 355, 68 грн інфляційних втрат та 3 238,09 грн судового збору за звернення з позовною заявою.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ТОВ "Науково-виробнича фірма "Константа-строй" на користь ПП "Едельвейс-2000" 2 671, 43 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення норм матеріального і процесуального права, просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 26.01.2016 та залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2015.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить залишити її без задоволення, а постанову - без змін.

Заслухавши представників сторін, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено господарськими судами, 13.11.2013 між ТОВ "Науково-виробнича фірма "Константа-Строй" (підрядник) і ПП "Едельвейс-2000" (замовник) було укладено договір підряду на реконструкцію № 13-11-13, за умовами якого відповідач доручає, а позивач забезпечує відповідно до кошторисної документації та умов договору виконання робіт з "демонтажу цегельних перегородок і цементно-піщаного стягування", а відповідач приймає та оплачує належним чином виконані роботи.

Об'єкт підрядних робіт: "Рекреаційний комплекс з пляжними спорудами в смт. Гурзуф". Адреса розташування об'єкта: АР Крим, смт. Гурзуф, Набережна ім. О.С. Пушкіна, буд. 17 (п. п. 1.2., 1.3. договору).

Відповідно до п. 2.1. договору договірна ціна робіт визначається на основі кошторису, що є невід'ємною частиною договору, і становить 345 000,00 грн, в тому числі 57 500,00 грн. При складанні і узгодженні договірної ціни сторони керуються ДБН Д.1.1-1-2000. Договірна ціна є твердою і перегляду не підлягає протягом строку дії даного договору.

Згідно з п. п. 2.2., 2.2.1. договору розрахунки за даним договором будуть здійснюватися шляхом проміжних платежів та остаточного розрахунку. Проміжні платежі за виконані роботи здійснюються відповідачем щомісячно на підставі таких документів, поданих позивачем:- акту приймання виконаних робіт, оформленого за формою № КБ-2в;- довідки про вартість виконаних підрядних робіт, оформленої за формою № КБ-3; - оформленого позивачем рахунку на отримання проміжного платежу.

За п. 2.2.3. договору відповідач протягом 5 (п'яти) робочих днів, зобов'язаний розглянути надані документи, та у разі відсутності зауважень до виконаних робіт та/або до оформлення поданих документів, прийняти виконані належним чином роботи, підписати акти форми КБ-2В та довідки форми КБ-3 і повернути позивачу один примірник підписаних актів форми КБ-2В та довідки форми КБ-3.

Відповідач здійснює проміжні платежі протягом 20 календарних днів з моменту прийняття на умовах даного договору виконаних підрядних робіт (п. 2.2.4. договору).

Пунктом 2.4. договору визначено, що у разі виявлення відповідачем недоліків у виконаних роботах та/або в виконавчої документації сторонами складається дефектний акт з переліком та обсягом недоліків, а також строків їх усунення. Відповідні роботи вважаються переданими позивачем та прийнятими відповідачем з дати підписання обома сторонами актів Ф КБ-2В та довідки Ф КБ-3, з урахуванням умов п. 2.2.4. даного договору.

Договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2013, але у будь-якому разі до завершення всіх розрахунків між сторонами (п. 16.1. договору).

На виконання умов договору позивач виконав роботи на загальну суму 279 140,42 грн, що підтверджується актом № 1 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року від 16.12.2013 на суму 70 368,01 грн, актом № 2 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2013 року від 26.12.2013 на суму 116 285,96 грн, які були підписані сторонами, а також актом № 3 приймання виконаних будівельних робіт за лютий 2014 від 03.02.2014 на суму 51 751,99 грн, актом № 4 приймання виконаних будівельних робіт за травень 2014 року від 30.05.2014 на суму 23 896,06 грн та актом № 5 приймання виконаних будівельних робіт за травень 2014 року від 30.05.2014 на суму 16 838,40 грн, які не були підписані відповідачем та довідками про вартість виконаних будівельних робіт.

Відповідач за роботи розрахувався частково, на суму 70 368,01 грн.

Скасовуючи частково рішення місцевого господарського суду, апеляційний суд виходив з того, що оскільки дія договору підряду на реконструкцію № 13-11-13 припинилася 01.01.2014 і сторонами не було надано доказів внесення змін у календарний графік робіт термінів виконання робіт, у порядку визначеному п. 3.4. цього договору, то позивачем роботи за договором № 13-11-13 у лютому, травні 2014 р. (акти № 3 від 03.02.2014, № 4 від 30.05.2014, № 5 від 30.05.2014) не виконувалися, а тому відсутні підстави для стягнення з відповідача 92 486,45 грн.

Також суд апеляційної інстанції відмовив в частині стягнення 13 478,69 грн пені, 2 516,98 грн 3% річних, 24 795,99 грн інфляційних втрат, адже вони є похідними від основного зобов'язання в яких апеляційний суд відмовив.

Проте, погодитись з такими висновками апеляційного суду неможливо, виходячи з такого.

Частина 1 ст. 837 ЦК України передбачає, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Таким чином, двосторонній характер договору підряду зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов'язків. Тобто, з укладенням такого договору підрядник приймає на себе обов'язок виконати певну роботу і водночас набуває права вимагати її оплати, а замовник у свою чергу зобов'язаний здійснити оплату виконаної роботи та водночас набуває права вимагати її від підрядника.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного (господарського) законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином. Належним є виконання зобов'язання, яке прийняте кредитором і в результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

За загальним правилом зобов'язання припиняється на підставах, встановлених договором або законом (ст. 598 ЦК України, ст. 202 ГК України). Ці підстави наведено у ст. ст. 599 - 601, 604- 609 ЦК України.

Системний аналіз зазначених норм приводить до висновку, що закон не передбачає такої підстави для припинення зобов'язання, що лишилось невиконаним, як закінчення строку дії договору.

Отже, саме по собі закінчення строку дії двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку.

Крім того, у п. 16.1. договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання та діє до 31.12.2013, але в будь-якому разі до завершення всіх розрахунків між сторонами.

Таким чином, припинення дії договору не звільняє відповідача від обов'язку оплатити отриманні роботи за актами № 3 від 03.02.2014, № 4 від 30.05.2014, № 5 від 30.05.2014.

Також не можна погодися з висновком апеляційного суду, що роботи за актами № 3 від 03.02.2014, № 4 від 30.05.2014, № 5 від 30.05.2014 не виконувалися позивачем, виходячи з таких підстав.

Як вбачається із матеріалів справи і встановлено місцевим судом, 24.02.2014 позивач листом № 45/14 на адресу відповідача надсилав для підписання акт № 3 приймання виконаних будівельних робіт від 03.02.2014 на суму 51 751,99 грн за лютий 2014 р. та довідку про вартість робіт за лютий 2014 р., які були отримані відповідачем 25.02.2014, що підтверджується накладною № 23360227.

12.06.2014 позивачем було направлено відповідачу лист № 133/14 від 11.06.2014 разом із актом № 4 приймання виконаних будівельних робіт від 30.05.2014 на суму 23 896,06 грн за травень 2014 р. та довідку про вартість робіт за травень 2014 р. та надсилав акт № 5 приймання виконаних будівельних робіт від 30.05.2014 за травень 2014 р. та довідку про вартість робіт за травень 2014 р., які були отримані відповідачем, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та фіскальним чеком.

Однак, відповідач акти приймання виконаних будівельних робіт № № 3, 4, 5 не підписав та не повернув їх позивачу. Разом з тим, відповідачем не було надано позивачу мотивованої відмови від їх підписання.

Частиною 4 ст. 882 ЦК України встановлено, що передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Таким чином, передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором.

Отже, правомірним є висновок місцевого суду, що передані позивачем відповідачу акти за лютий та травень 2014 р. вважаються підписаними відповідачем, а тому в останнього виник обов'язок їх оплатити, зокрема за актом № 3 не пізніше 17.03.2014 та за актом № 4 та № 5 не пізніше 07.07.2014.

Крім того, листом № 03/04 від 03.04.2014 відповідач повідомляв позивача про недостатність оборотних коштів та ускладнення у проведенні розрахунків за договірними зобов'язаннями відповідача та пропонував позивачу знизити договірну ціну на 20% за неоплачені роботи на загальну суму 208 772,41 грн, що свідчить про визнання відповідачем заборгованості на цю суму.

Оскільки відповідач свої зобов'язання за договором виконав частково, то місцевий господарський суд прийшов до правильного і обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача 208 772,41 грн основного боргу.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (ст. 611 ЦК України).

За змістом ст. 549 ЦК України, ст. 230 ГК України неустойкою є грошова сума, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, та яка може обчислюватись, зокрема, у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (пеня).

Пеня - це санкція, яка нараховується від першого дня прострочення виконання зобов'язання й до того дня, доки зобов'язання не буде виконане.

За п. 12.3. договору відповідач несе відповідальність за порушення грошових зобов'язань за договором, а саме сплачує неустойку в розмірі облікової ставки в розмірі облікової ставки Національного банку України від договірної ціни робіт за кожний день прострочення.

Оскільки нарахування пені проводиться на суму простроченого платежу, а не на суму договірної ціни робіт, то місцевий господарський суд, здійснивши її перерахунок прийшов до правильного висновку про часткове її задоволення та стягнення її з відповідача у розмірі 13 478,69 грн.

За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У зв'язку із тим, що відповідач прострочив виконання свого зобов'язання за договором щодо оплати, то місцевий господарський суд прийшов до правильного висновку про застосування до відповідача відповідальності за порушення грошового зобов'язання (ч. 2 ст. 625 ЦК України), однак здійснивши перерахунок 3 % річних та інфляційних втрат, обґрунтовано задовольнив їх у розмірі та стягнув з відповідача 6 779, 74 грн 3 % річних та 66 151,67 грн інфляційних втрат.

Отже, апеляційний господарський суд не мав підстав для часткового скасування рішення місцевого господарського суду.

За таких обставин постанова апеляційного господарського суду підлягає скасуванню з залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 49 ГПК України з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 7 837, 58 грн відшкодування судового збору за подачу касаційної скарги.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробнича фірма "Константа - Строй" задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 26 січня 2016 року у справі за № 910/11757/15 скасувати, залишивши в силі рішення Господарського суду міста Києва від 02 липня 2015 року.

Стягнути з приватного підприємства "Едельвейс - 2000" (03680, м. Київ, вул. Пшенична, буд. 4, код ЄДРПОУ 31068069) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Науково - виробнича фірма "Константа - Строй" (49005, м. Дніпропетровськ, вул. Жуковського, буд. 39/41, кв. 61, код ЄДРПОУ 35484249) витрати зі сплати судового збору в сумі 7 837, 58 грн.

Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

Головуючий, суддя Л. Стратієнко Суддя П. Гончарук Суддя І. Кондратова