ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2016 року Справа № 907/606/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач) Гончарука П.А. Кондратової І.Д.розглянувши касаційну скаргу UNIMATIK KFT на постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 21.01.2016у справі№ 907/606/15за позовомUNIMATIK KFT до1.Приватного підприємства "АПК Унікор" 2.Товариства з обмеженою відповідальністю "СНК-груп"простягнення 165 334 євро, що еквівалентно 3 779 063, 54 грн

за участю представників сторін:

від позивача: Литвин С.Й. - за довіреністю;

від відповідача-1: Рябінчева А.С. - за довіреністю;

від відповідача-2: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Закарпатської області від 20.10.2015 у справі №907/606/15 позов UNIMATIK KFT задоволено частково: з приватного підприємства "АПК УНІКОР" на користь позивача стягнуто 165334 Євро, що еквівалентно 3779063 грн. та 73080 грн. судового збору; в задоволенні позовних вимог до товариства з обмеженою відповідальністю "СНК-груп" відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.10.2015 у справі №907/606/15 скасовано. Провадження у справі припинено.

Не погоджуючись з прийнятою постановою суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 скасувати, рішення Господарського суду Закарпатської області від 20.10.2015 залишити в силі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 10.08.2011р. року між UNIMATIK KFT, Ніредьхаза, Угорщина (продавець) та приватним підприємством "АПК УНІКОР", м. Виноградів Закарпатської області, Україна (покупець) було укладено контракт №2011/08/03, з наступними додатками (№1 від 20.10.20911р., №2 від 24.10.2011р., №3 від 17.04.2012р., №5 від 20.07.2012р., №6 від 01.08.2012р.), згідно умов якого продавець зобов'язався продати та виконати монтаж робіт за місцем експлуатації товару, а покупець - прийняти та оплатити товар та роботи на загальну суму 717849,10 євро, з яких 120000 євро складає вартість монтажних робіт (п.2.4. контракту). У подальшому, відповідно до Протоколу від 02.04.2013р. погодження договірної вартості монтажних робіт по контракту №2011/08/03 від 10.08.2011р. вартість проведених монтажних та пусконалагоджувальних робіт становить 87680 Євро.

Відповідно до п. 10.2 всі спірні питання, що випливають із умов даного контракту вирішуються сторонами шляхом переговорів. При неможливості мирного врегулювання спірних питань, або при порушенні умов даного контракту, спір передається на вирішення в суд за місцем знаходження продавця (п. 10.3 контракту).

Неналежне виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань по вказаному вище контракту було забезпечено договором поруки від 20.08.2012р., відповідно до якого ТзОВ "СНК-груп" (відповідач-2) виступив поручителем по зобов'язаннях ПП "АПК УНІКОР" (відповідач-1) та зобов'язався нести солідарно відповідальність перед позивачем за своєчасне та належне виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань щодо розрахунків по контракту № 2011/08/03 від 10.08.2011р. (а.с. 112-114, т. І).

Згідно п. 5.3. договору поруки, усі спори, пов'язані з цим договором, вирішуються шляхом переговорів між сторонами. Якщо спір неможливо вирішити шляхом переговорів, він вирішується у судовому порядку згідно з чинним законодавством у господарському суді Закарпатської області.

Посилаючись на невиконання умов контракту відповідачем, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення солідарно з відповідачів 165334 євро, що еквівалентно 3779063,54 грн.

Приймаючи рішення у справі, місцевий господарський суд дійшов висновку щодо підсудності даного спору господарським судам України, з огляду на те, що відповідачі є юридичними особами за законодавством України. Розглянувши спір по суті, суд вказавши на те, що строк виконання відповідачем обов'язку щодо оплати поставленого товару настав проте виконаний не був, в зв'язку з чим задовольнив позовні вимоги до відповідача-1. Щодо вимог до відповідача-2 суд вказав, що позивачем не надано доказів звернення з вимогою до поручителя про виконання своїх зобов'язань за договором поруки, відтак, з врахуванням п. 4.1. договору поруки, остання вважається припиненою.

Проте, суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого господарського суду та припиняючи провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 дійшов протилежних висновків щодо підсудності даного спору господарським судам України, з огляду на норми Закону України "Про міжнародне приватне право".

Колегія суддів вважає такий висновок суду апеляційної інстанції передчасним з огляду на наступне.

Відповідно до ст.123 ГПК України іноземні суб'єкти господарювання мають такі самі процесуальні права і обов'язки, що і суб'єкти господарювання України, крім винятків, встановлених законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Згідно ст. 124 ГПК України підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Міжнародним договором, укладеним між Україною та Угорською Республікою про правову допомогу в цивільних справах, який ратифіковано Законом України № 2926-III (2926-14 ) від 10.01.2002 р. не передбачено порядок визначення підсудності справ за участю суб'єктів господарювання - учасників зазначеного договору, а інших чинних міжнародних договорів між Україною та Угорською Республікою, які б вирішували питання підсудності не укладено.

Відповідно до ст. 38 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" спори, що виникають між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності, іноземними суб'єктами господарської діяльності у процесі такої діяльності можуть розглядатися судами України, а також за згодою сторін спору Міжнародним комерційним арбітражним судом та Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України та іншими органами вирішення спору, якщо це не суперечить чинним законам України або передбачено міжнародними договорами України.

Аналогічні положення зазначені в ч. 1 Роз'яснень Президії Вищого господарського суду України від 31.05.2002 р. за № 04-5/608 «Про деякі питання практики розгляду справ за участю іноземних підприємств і організацій».

У відповідності до ст. 39 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" будь-які спори щодо застосування положень цього Закону та законів, прийнятих на виконання цього Закону, можуть бути предметом розгляду: - в суді України, якщо одна із сторін у справі - фізична особа та/або держава; - в господарських судах, якщо сторонами у справі виступають юридичні особи.

Відповідно до п.п. 2, 7 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право" суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом, зокрема у випадках:

- якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;

- якщо дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач-1, який є стороною контракту № 2011/08/03 від 10.08.2011 р. у справі № 907/606/15 зареєстрований на території Україні (Закарпатська область), що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Крім того, поставка товару, монтажні та пусконалагоджувальні роботи, які є предметом контракту № 2011/08/03 від 10.08.2011 р., здійснювались у м. Виноградів Закарпатської області, що підтверджується наявними в матеріалах справи інвойсами та актом здачі-прийняття пусконалагоджувальних робіт за контрактом № 2011/08/03 від 10.08.2011 р. від 02.04.2013 р.

Таким чином, невиконання умов договору, яке сталося на території України з вини сторони, яка є відповідачем-1 у справі та яка зареєстрована також на території України, в підсумку стало підставою для звернення позивача до Господарського суду Закарпатської області.

Враховуючи вищевикладене, а також те, що розділ ХІІ Закону України "Про міжнародне приватне право" не встановлює заборону державним судам України приймати до свого провадження справи з іноземним елементом у випадку наявності пророгаційної угоди про розгляд справи в іноземному державному суді, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що даний спір підлягає розгляду в господарських судах України на підставі п.п. 2, 7 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право".

Щодо посилання на п. 10.3 контракту № 2011/08/03 від 10.08.2011 р., яким сторони передбачили у випадку неможливості мирного врегулювання спору вирішувати спірні питання або питання щодо порушення умов контракту в суді за місцезнаходженням продавця, який відповідно до матеріалів справи зареєстрований в Угорщині, в якості визначення іншої юрисдикції, суд касаційної інстанції зазначає, що пункт 10.3 контракту № 2011/08/03 від 10.08.2011 р. не містить визначення конкретного суду, що здійснюватиме розгляд спору, як не містить і заборони про звернення до іншого компетентного суду за захистом своїх порушених прав, а відтак зазначена норма контракту нівелює визначення виключної юрисдикції відповідного суду цієї країни у правовідносинах сторін, що могло би вказувати на пріоритетний характер такої домовленості в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України "Про міжнародне приватне право".

Не містить зазначений пункт контракту № 2011/08/03 від 10.08.2011 р. і виключної домовленості про передачу зазначеного спору на вирішення арбітражних судів, у зв'язку з чим відсутні підстави для застосування відповідних норм чинного міжнародного законодавства, які регулюють правовідносини у сфері міжнародного комерційного арбітражу.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає помилковим висновок суду апеляційної інстанції про припинення провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, у зв'язку з чим оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа - передачі до суду апеляційної інстанції на розгляд.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу UNIMATIK KFT задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 21.01.2016 року у справі №907/606/15 скасувати.

Справу №907/606/15 направити до Львівського апеляційного господарського суду на розгляд.

Головуючий Н.М. Нєсвєтова

Судді П.А. Гончарук

І.Д. Кондратова