ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2016 року Справа № 907/563/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівМачульського Г.М. (доповідач), Коробенка Г.П., Сибіги О.М.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївнина постановуЛьвівського апеляційного господарського судувід22.02.2016у справі№907/563/15Господарського судуЗакарпатської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Славкіної Марини АнатоліївнидоТовариства з обмеженою відповідальністю "Таурус проперті"провизнання нікчемним договору купівлі - продажу, визнання нікчемним акту приймання-передачі, визнання права власності на земельну ділянкуза участю

- позивача:Дмитрасевич Р.В. (довіреність від 04.03.2016)- відповідача:Левченко О.С. (довіреність від 11.01.2016),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Публічне акціонерне товариство "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївни (далі - позивач) просило: визнати нікчемним договір купівлі - продажу земельної ділянки, укладений 14.11.2014 між позивачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Таурус проперті" (далі -відповідач), посвідчений Бочкарьовою А.В., приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу за реєстровим №3968; визнати нікчемним акт приймання-передачі від 14.11.2014 до вказаного договору купівлі-продажу земельної ділянки; визнати за позивачем право власності на земельну ділянку площею 0,0024га, яка знаходиться за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485200:02:001:0043, цільове призначення якої - землі громадської забудови, для обслуговування канатно-крісельного пристрою.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір є нікчемним оскільки середня вартість земельної ділянки із 17-ти земельних ділянок, що знаходяться в урочищі "Шипіт-Обнога-Лазок", на момент укладення спірного договору становила 5352,94 грн., що є вищою, ніж та, за яку земельну ділянку було продано.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 20.01.2016 (судді - Ващиліна Н.М., Журавчак Л.С., Андрейчук Л.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя Марко Р.І., судді Желіка М.Б., Костів Т.С.), в задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати вказані вище судові рішення та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування і порушення судами норм матеріального і процесуального права.

У відзиві відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, вказуючи, що суди повно встановили обставини справи та правильно застосували норми права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржувані судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно протоколу №1-6/210/12 від 21.12.2012 проведення прилюдних торгів та акту державного виконавця про проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна від 25.12.2012, було проведено реалізацію належного на праві власності ПП "Затишок майна, а саме 17-ти земельних ділянок площею 0,0024га кожна, а позивач придбав їх.

В подальшому 14.11.2014 за результатами укладено між позивачем як продавцем, та відповідачем як покупцем Договору купівлі - продажу земельної ділянки (далі - Договір), продавець передав у власність покупця належну продавцю на праві приватної власності земельну ділянку площею 0,0024 га, яка розташована за адресою: Закарпатська область, Міжгірський район, село Пилипець, кадастровий номер 2122485200:02:001:0043, цільове призначення землі громадської забудови, для обслуговування канатно-крісельного пристрою.

Одночасно з цим Договором посвідчувався договір купівлі-продажу обладнання канатно-крісельного пристрою, опори якого розташовані на вищевказаній Земельній ділянці.

При тому, у п.п. 1.6, 1.7 Договору визначено, що нормативно-грошова оцінка вказаної земельної ділянки складає 1 377,12 грн. згідно витягу № 260 з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки, виданої 29.10.2014 відділом Держземагенства у Міжгірському районі Закарпатської області, а ринкова вартість земельної ділянки станом на 03.11.2014 складає 3 964,56 коп. згідно висновку наданого оцінювачем ТОВ "Актив експерт" спільно з ПП "ТВІ".

За погодженням сторін договору визначена ціна продажу земельної ділянки, яка становить 4 250,00 грн. без урахування ПДВ (п. 2.1 Договору).

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про відмову у позові мотивував тим, що умови спірного договору не суперечать положенням чинного законодавства, а позивачем належними та допустимими доказами не доведено, що даний договір купівлі-продажу, а відтак і акт приймання-передачі до нього, є нікчемним.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи із наступного.

Господарськими судами установлено, що на підставі Постанови Правління Національного банку України №733 від 20.11.2014 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" до категорії неплатоспроможних", виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 20.11.2014 прийнято рішення №123 про початок виведення позивача з ринку шляхом запровадження в ньому строком на три місяці з 21.11.2014 по 20.02.2015 включно тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації, а рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб №35 від 17.02.2015 продовжено здійснення тимчасової адміністрації у ПАТ "Всеукраїнський акціонерний банк" по 20.03.2015 включно, та повноваження уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації покладено на Славкіну М.А.

Відповідно до частин 1, 2 статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції, що діяла на час звернення у суд з даним позовом, протягом дії тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку правочинів (у тому числі договорів), вчинених (укладених) банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення правочинів (у тому числі договорів), що є нікчемними з підстав, визначених частиною третьою цієї статті.

Отже для уповноваженої особи Фонду встановлено обмеження щодо підстав звернення із позовом щодо нікчемних правочинів, і такі підстави визначені частиною третьою вказаної статті.

Згідно цієї норми - частини третьої статті 38 зазначеного Закону, у тій же редакції, правочини (у тому числі договори) неплатоспроможного банку є нікчемними з таких підстав: 1) банк безоплатно здійснив відчуження майна, прийняв на себе зобов'язання без встановлення обов'язку контрагента щодо вчинення відповідних майнових дій, відмовився від власних майнових вимог; 2) банк до дня визнання банку неплатоспроможним взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю чи частково стало неможливим; 3) банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору; 4) банк оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів банку перевищувала вартість майна; 5) банк прийняв на себе зобов'язання (застава, порука, гарантія, притримання, факторинг тощо) щодо забезпечення виконання грошових вимог у порядку іншому, ніж здійснення кредитних операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність"; 6) банк уклав кредитні договори, умови яких передбачають надання клієнтам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 7) банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку; 8) банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України.

Саме на підставі цієї статті позивач просив визнати вказаний договір нікчемним.

При цьому обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач, як на підставу для визнання правочину нікчемним, посилався на те, що середня вартість земельної ділянки із 17-ти земельних ділянок, що знаходяться в урочищі "Шипіт-Обнога-Лазок", на момент укладення спірного договору становила 5352,94 грн., що є вищою від ціни продажу за спірним договором.

Разом з тим, згідно пункту 3-го частини третьої статті 38 вказаного Закону та положень частин 1, 2 цього Закону, уповноважена особа Фонду відповідно до встановлених обмежень щодо підстав звернення із позовом про нікчемність правочинів має право на позов якщо банк здійснив відчуження чи передав у користування або придбав (отримав у користування) майно, оплатив результати робіт та/або послуги за цінами, нижчими або вищими від звичайних (якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком), або зобов'язаний здійснити такі дії в майбутньому відповідно до умов договору.

Тобто реалізація за спірним правочином має бути здійснена за цінами нижчими від звичайних, якщо оплата на 20 відсотків і більше відрізняється від вартості отриманої банком, і лише у такому випадку в уповноваженої особи Фонду виникає право на позов.

При цьому, поняття звичайної ціни наведено у пункті 14.1.71. Податкового кодексу України, відповідно до якого це ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Якщо не доведено зворотнє, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню ринкових цін.

Відповідно до п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2003 № 1440 "Про затвердження Національного стандарту № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав" ринкова вартість - вартість, за яку можливе відчуження об'єкта оцінки на ринку подібного майна на дату оцінки за угодою, укладеною між покупцем та продавцем, після проведення відповідного маркетингу за умови, що кожна із сторін діяла із знанням справи, розсудливо і без примусу.

Отже звертаючись із позовом уповноважена особа Фонду вправі була посилатися лише на те, що земельна ділянка відчужена за ціною нижчою від звичайних, тобто такою, що не відповідає рівню ринкових цін, а відтак середня вартість земельної ділянки не може бути покладена в основу позову уповноваженої особи Фонду з врахуванням наведених приписів частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у редакції, що діяла на час звернення у суд з даним позовом.

Отже доводи позивача щодо середньої вартості земельної ділянки не можуть бути підставою для задоволення позову з посиланням на приписи зазначеної норми права.

Враховуючи наведене, не можуть бути покладені в основу судового рішення як підстава для задоволення позову доводи позивача про проведення оцінки земельної ділянки саме як окремого об'єкту без туристичного комплексу, розташованого на інших земельних ділянках, оскільки в основу такої підстави позову в силу положень частини третьої статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не може бути покладена середня вартість земельної ділянки, це суперечить вимогам цієї норми щодо права на позов уповноваженої особи Фонду, так як вона має таке право лише у випадку продажу майна за цінами, відмінними від звичайних за вказаних у цій нормі критеріїв.

За статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, тобто, зокрема, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із частиною другою цієї статті недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Відповідно до статті 216 вказаного кодексу недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

З викладеного вбачається, суди дійшли до правильного висновку про недоведеність нікчемності цього договору.

Разом з тим слід зазначити, що наведеними положеннями статті 216 Цивільного кодексу України встановлено юридичні наслідки, з урахуванням приписів статті 215 цього кодексу, нікчемного правочину, а саме обов'язок кожної із сторін правочину повернути все одержане.

Таким чином законодавець визначив баланс прав і обов'язків для сторін такого правочину.

Між тим, у супереч наведеним нормам права уповноважена особа Фонду у своєму позові просила визнати за позивачем право власності на земельну ділянку, що продана за спірним договором, однак це суперечить визначеному законодавцем балансу прав і обов'язків сторін такого правочину, у зв'язку з чим її вимоги визнати за позивачем право власності на земельну ділянку задоволені бути не можуть в силу наведеного, отже обраний спосіб захисту не може призвести до відновлення майнового стану позивача.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі, щодо незаконності судових рішень, і із зазначених підстав заявлений позов задоволенню не підлягав.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "ВіЕйБі Банк" Славкіної Марини Анатоліївни залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 22.02.2016 у справі Господарського суду Закарпатської області № 907/563/15, залишити без змін.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

О.М. Сибіга