ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2016 року Справа № 907/1068/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоМачульського Г.М. (доповідач),суддівКоробенка Г.П., Полянського А.Г.,розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Сокирницький цеолітовий завод"на постановуЛьвівського апеляційного господарського судувід01.12.2015у справі№907/1068/14Господарського судуЗакарпатської областіза позовомПриватного підприємства Фірми "Каменяр"доТовариства з обмеженою відповідальністю "Сокирницький цеолітовий завод"простягнення суми

за участю

- позивача:Лелюх Л.П. (довіреність від 27.04.2015),

В С Т А Н О В И В:

Звернувшись у суд з даним позовом, Приватне підприємство Фірма "Каменяр" (далі - позивач) просило з урахуванням зменшення позовних вимог стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокирницький цеолітовий завод" (далі - відповідач) 65 000,00 грн. заборгованості, пеню по договору в розмірі 14 538,69 грн., інфляційні втрати в розмірі 73 935,00 грн., три відсотки річних в розмірі 7 311,37 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не повністю розрахувався за поставку йому товару відповідно до умов укладеного між сторонами договору, у зв'язку з чим позивач просить стягнути з відповідача заборгованість, пеню нараховану за період з 14.04.2014 по 13.10.2014, інфляційні втрати з 14.04.2014 по 28.02.2015 та три відсотки річних за період з 14.04.2014 по 26.03.2015.

Рішенням Господарського суду Закарпатської області від 05.10.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Ремецькі О.Ф., судді Бобрик Г.Ю., Мокану В.В.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Костів Т.С., судді Желік М.Б., Юрченко Я.О.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача 65 00,00 грн. боргу, 7 109,04 грн. пені, 17 801,86 грн. інфляційних втрат, 1 848,49 грн. три відсотки річних, вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі відповідач просить скасувати вищевказані судові рішення та прийняти нове, про відмову у задоволенні позову, посилаючись на порушення судами норм матеріального права.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, між позивачем та відповідачем 07.11.2013 за №07-11 було укладено договір поставки.

Згідно умов даного договору позивач зобов'язався поставити обладнання для переробки цеолітової продукції згідно технічних характеристик, яке зазначене в специфікації до даного договору вартістю 1 200 000 грн., а відповідач зобов'язався прийняти та оплатити дане обладнання в кількості і асортименті, обумовленому в п.1.1 даного договору в терміни та на умовах, які визначені п.4 договором.

Відповідно до п.4.2.1 договору відповідач перераховує на розрахунковий рахунок позивача аванс в розмірі 350 000 грн. протягом 5 банківських днів від дати підписання даного Договору.

Згідно із п.4.2.3 Договору, остаточний розрахунок з постачальником здійснюється в день підписання акту приймання обладнання.

28.12.2013 позивач поставив відповідачу дробарку ДВУ-7, грохот ГИСЛ-42 і раму зварну на суму 760 000 грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною №007829.

28.02.2014 автоперевізником ТОВ "Вест-Транс" були доставлені відповідачу пневмоциклон ПК-35 і п'ять конвеєрів В-500 на загальну суму 350 000 грн., що підтверджується товарно-транспортною накладною №02Ц від 26.02.2014.

07.04.2014 позивач і відповідач підписали додаткову угоду до договору №07-11, якою змінили специфікацію поставленого обладнання, у зв'язку з чим змінилася ціна даного обладнання, яка склала 1 000 000 грн. з ПДВ.

Згідно із видатковою накладною №РН-0000010 від 22.05.2014 постачальник (позивач) відвантажив, а одержувач (відповідач) отримав обладнання на 1 000 000 грн. в т.ч. ПДВ, а саме: дробарку ДВУ-7 в зборі, грохот ГИСЛ-42 в зборі, чотири конвеєри В-500, раму зварну та конвеєр СМД-150. Видаткова накладна на пневмоциклон ПК-35 вартістю 200 000 грн. з ПДВ, який був поставлений по ТТН № 02Ц, позивачем не видавалася.

Суди також встановили, що позивач поставив відповідачу обладнання на суму 1 200 000 грн., яке зазначене в ТТН №007829 від 28.12.2013, ТТН № 02Ц від 26.02.2014.

Також встановлено, що відповідач відмовився підписати запропонований йому позивачем акт від 26.02.2014 прийому-передачі обладнання по договору №07-11 від 07.11.2013 на суму 1 200 000 грн.

За вказаних обставин суди дійшли висновку, що оскільки постачання обладнання було завершено 28.02.2014, що підтверджується ТТН №02Ц від 26.02.2014, то і акт приймання обладнання мав бути підписаний 28.02.2014, а відповідач безпідставно відмовився від підписання акту приймання-передачі обладнання.

Судами встановлено, що поставлене обладнання по Договору № 07-11, а саме: дробарка ДВУ-7, грохот ГИСЛ-42 та два конвеєри В-500 замкнутого циклу представляють собою комплексний агрегат і встановлюються на зварній рамі, а тому вони були змонтовані на виготовлені відповідачем фундаменти. Комплектне обладнання було поставлене, змонтоване, виконаний пробний пуск і заводські випробування. Після виконання монтажних, пусконалагоджувальних робіт між позивачем та ОСОБА_5 був підписаний акт №1 від 08.06.2014, який підтверджує факт виконання умов Договору №07-11 зі сторони позивача.

12.03.2015 відповідач повернув за відповідним актом-приймання-передачі пневмосепаратор ПК-35 (пневмоциклон) позивачу вартістю 200 000 грн., у зв'язку з чим відпала потреба встановлювати систему пневмосепарації, а тому суди дійшли висновку, що Договір №07-11 від 07.11.2013 виконаний позивачем в повному обсязі.

Первісно заявлені позовні вимоги про стягнення 265 000 грн. основного боргу були зменшені позивачем на 200 000 грн. вартості повернутого пневмосепаратору ПК-35

Судами встановлено, що скаржник перерахував позивачу 925 000 грн., що не заперечувалось сторонами. Залишок заборгованості склав 65 000 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про часткове задоволення позову мотивував тим, що видатковими накладними підтверджено отримання відповідачем товару на суму 1 200 000 грн., 925 000 з яких відповідачем було оплачено, а товар вартістю 200 000 грн. відповідачем повернуто позивачу, тому відповідачем не сплачено борг в сумі 65 000 грн. А оскільки пеня, три відсотки річних та інфляційні були позивачем нараховані невірно (включено до складу заборгованості вартість повернутого обладнання на суму 200 000 грн.), то суд самостійно розрахував вказані нарахування і стягнув їх за визначені позивачем періоди прострочення.

Між тим, суди попередніх інстанцій неповно встановили обставини справи, їх посилання на встановлені фактичні обставин справи не кореспондуються з їх же висновками з огляду на наступне.

Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Проте із встановлених обставин справи, колегія суддів не має можливості дійти висновку про обґрунтованість чи безпідставність позовних вимог.

Так, суди у своїх рішеннях вказали, що позивач поставив відповідачу за товарно-транспортними накладними від 28.12.2013 та 28.02.2014 обладнання на суму 760 000 грн. та 350 000 грн., всього в сумі - 1 110 000 грн. Хоча суди в своїх висновках вирішили, що вказаними накладними підтверджується отримання відповідачем товару на суму 1 200 000 грн.

Також суди встановили, що 07.04.2014 позивач і відповідач підписали додаткову угоду до договору №07-11, якою змінили специфікацію поставленого обладнання, у зв'язку з чим змінилася ціна даного обладнання, яка склала 1 000 000 грн.

При цьому із встановлених судами обставин справи не зрозуміло, що саме змінили в специфікації сторони і як це змінило ціну договору, враховуючи, що поставка за накладними від 28.12.2013 та 28.02.2014 відповідно до умов договору вже відбулась.

Суди вказали, що факт зміни ціни договору підтверджується видатковою накладною №РН-0000010 від 22.05.2014, зміст якої суди не навели та не дослідили.

Суди також послались в якості доказу виконання умов Договору №07-11 зі сторони позивача на акт №1 від 08.06.2014, підписаний позивачем і ОСОБА_5 Разом з тим, ними не з'ясовано чи підписаний вказаний акт відповідачем (не вказано посаду ОСОБА_5) та на яку суму позивач виконав свої обов'язки за укладеним між сторонами договором.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач перерахував позивачу 925 000 грн., що підтверджується податковими накладними, а саме: ПН №2 від 06.02.2014 на 150 000,00 грн., ПН №6 від 25.02.2014 на 130 000,00 грн., ПН №8 від 27.02.2014 на 130 000,00 грн., ПН №1 від 31.03.2014 на 10 000,00 грн., ПН №2 від 31.03.2014 на 110 000,00 грн., ПН №9 від 31.03.2014 на 100 000,00 грн., ПН №10 від 31.03.2014 на 130 000,00 грн., ПН №6 від 22.05.2014 на 35 000,00 грн., ПН №3 від 22.05.2014 на 30 000,00 грн.

Проте загальна сума за вказаними накладними складає 825 000 грн.

Отже, сума боргу судами визначена без належного дослідження доказів, що ставить її розмір під сумнів.

Вказане впливає і на правильність визначення суми пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Крім того, суди вирішили, що період прострочення починається з 14.04.2014.

Згідно частини 2-ї статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до статті 692 цього кодексу покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

В розділі 4 Договору №07-11 сторони погодили порядок розрахунків.

Судами не наведено повний текст вказаного розділу, зазначено лише, що відповідач перераховує на розрахунковий рахунок позивача аванс в розмірі 350 000 грн. протягом 5 банківських днів від дати підписання Договору (п.4.2.1) та те, що остаточний розрахунок з постачальником здійснюється в день підписання акту приймання обладнання, але не пізніше 20.02.2014 в сумі 180 000 грн. (п.4.2.3).

При цьому, із встановлених судами обставин справи вбачається, що фактична поставка обладнання позивачем відбувалась також і після 20.02.2014, і додатковою угодою від 07.04.2014 сторони змінили специфікацію і ціну Договору, то за вказаних обставин можна дійти висновку про те, що розрахунок між сторонами повинен був відбуватись на підставі умов Договору в день підписання акту приймання-передачі (якщо він дійсно був підписаний), або такий розрахунок мав відбуватись у відповідності із статтею 692 Цивільного кодексу України.

Вказане свідчить про неповне з'ясування судами усіх обставин справи у їх сукупності.

У касаційній скарзі відповідач посилається на те, що укладений сторонами договір містить елемент договору підряду, вартість монтажних і пусконалагоджувальних робіт, які повинен здійснити позивач, входить до складу вартості обладнання, а у зв'язку з невиконанням позивачем всього об'єму вказаних робіт відповідач вважає, що позивач не виконав всіх умов договору і відповідач обґрунтовано не оплатив всієї суми ціни договору.

З такими доводами погодитися не можна виходячи із наступного.

Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Відповідно до положень статей 843, 844, 846 цього кодексу в договорі підряду визначається ціна (може бути визначена в кошторисі) та строки виконання робіт.

Проте із встановлених судами обставин справи не вбачається, що в Договорі №07-11 сторони погодили вказані умови чи умови, відповідно до яких якість виконання робіт може звільняти відповідача від оплати вартості поставленої продукції, навіть якщо за умовами договору вартість робіт включається до вартості поставленого обладнання.

Таких доводів не міститься і у касаційній скарзі.

Між тим, враховуючи вищевикладене, оскільки судами обох інстанцій не було повно встановлено всі необхідні для правильного вирішення спору обставини справи, зазначене є підставою для скасуванні прийнятих ними рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанцій, якому при новому розгляд слід встановити на підставі належних доказів фактичний перелік поставленого обладнання відповідачу, його вартість, дату поставки чи передачі, порядок розрахунку за отриманий товар відповідно до умов договору чи приписів законодавства, момент початку прострочення оплати отриманого товару відповідачем, а також визначити обґрунтований розмір пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.3, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокирницький цеолітовий завод" задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 01.12.2015 та рішення Господарського суду Закарпатської області від 05.10.2015 у справі №907/1068/14 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий суддя Г.М. Мачульський

Судді Г.П. Коробенко

А. Г. Полянський