ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 квітня 2016 року Справа № 45/217 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Козир Т.П.,розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Екосервіс Груп"на ухвалуГосподарського суду міста Києва від 04.02.2016та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016у справі№ 45/217 Господарського суду міста Києваза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Екосервіс Груп"доКомунального підприємства "Житлорембудсервіс"простягнення коштівза участю представників сторін:

позивача: Джус Д.В., дов. від 21.11.2015 б/н

відповідача: Касян В.В., дов. від 01.01.2016

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.02.2016 (суддя Курдельчук І.Д.), залишеною без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 (колегія суддів у складі: головуючого суді Шапрана В.В., Пономаренка Є.Ю., Руденко М.А.) відмовлено у задоволені заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Екосервіс груп" про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання наказу від 27.08.2009.

Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Екосервіс Груп" звернулося до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.02.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 у справі № 45/217, прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Екосервіс Груп" про поновлення пропущеного строку для пред'явлення до виконання наказу Господарського суду міста Києва від 27.08.2009.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Скаржник вказує на порушення судами норм ст.ст. 22, 23 Закону України "Про виконавче провадження", оскільки вважає, що строк повторного пред'явлення до виконання наказу повинен відраховуватися з моменту отримання ним постанови державного виконавця, а також на незастосування судами як джерела права Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практики Європейського суду з прав людини.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив Комунального підприємства по утриманню житлового господарства "Житлорембудсервіс" Деснянського району м. Києва на касаційну скаргу, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні касаційної скарги.

Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги та скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в суді касаційної інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, Товариство з обмеженою відповідальністю "Екосервіс груп" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Комунального підприємства "Житлорембудсервіс" 1234 350 грн. основного боргу за договором на послуги з вивезення та знешкодження відходів (крім токсичних та особливо небезпечних (негабаритні та будівельні відходи) від 18.03.2008 № 136; 41872,96 грн. пені; 5234,14 грн. 3% річних; 33251,57 грн. втрат від інфляції, а всього 1314708,67 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.08.2009 позов задоволено частково - стягнуто з відповідача на користь позивача 1234350 грн. основного боргу, 41872,92 грн. пені, 5234,11 грн. 3% річних, 33251,57 грн. втрат від інфляції, 13147,09 грн. витрат по оплаті державного мита та 312,50 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

27.08.2009 на виконання рішення суду було видано наказ, який був поданий до виконання до органів державної виконавчої служби.

Постановою державного виконавця від 04.12.2014 ВП № 14626356 наказ № 45/217 був повернутий стягувачу на підставі п.п. 2, 9 ч. 1 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження". У вказаній постанові зазначено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 04.12.2015.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Екосервіс груп" звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про поновлення строку для пред`явлення наказу до виконання, обґрунтовуючи її тим, що строк пред`явлення був пропущений з поважної причини, оскільки відповідно до наказу від 27.11.2015 № 27-11/15 директор Товариства знаходився у відрядженні у місті Львові з 30.11.2015 по 28.12.2015, у зв'язку з чим у нього була відсутня можливість пред'явити наказ до виконання до 04.12.2015, а у штаті Товариства не передбачена посада юриста, який би міг вчинити за відповідною довіреністю дії щодо пред`явлення наказу до виконання.

Відмовляючи у задоволенні вказаної заяви, місцевий господарський суд виходив з того, що заявником не надано обґрунтованих пояснень неможливості пред'явлення наказу до виконання у період з 11.02.2015 по 04.12.2015 самим директором чи повноважною особою на підставі виданої довіреності.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що наведені заявником причини пропуску строку пред'явлення наказу до виконання не можуть бути визнані поважними.

Суд апеляційної інстанції, переглядаючи оскаржувану ухвалу в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, погодився із вищенаведеним висновком місцевого господарського суду та виходив з того, що директор Товариства самостійно планує свій робочий час та дати і строк відряджень; будучи обізнаним про постанову державного виконавця від 04.12.2014 про повернення наказу № 45/217 стягувачу, про граничний строк повторного пред`явлення наказу до виконання (04.12.2015) та про відрядження, що планується на тривалий строк (з 30.11.2015 до 28.12.2015), директор повинен був вжити всіх необхідних заходів для вчинення дій щодо своєчасної подачі наказу до виконання, з урахуванням відсутності добровільного виконання боржником свого зобов`язання щодо сплати боргу за рішенням суду від 03.08.2009, або ж видати довіреність на когось із працівників товариства для можливості останнім подати наказ № 45/217 до виконання своєчасно.

З урахуванням встановлених господарськими судами попередніх інстанцій обставин справи, колегія суддів Вищого господарського суду України, переглядаючи у касаційному порядку ухвалу суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції у цій справі, виходить з наступного.

Як передбачено ст.ст. 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження". Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом.

Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 22 Закону України "Про виконавче провадження" виконавчі документи, зокрема накази господарських судів можуть бути пред'явлені до виконання протягом року, з наступного дня після набрання рішенням законної сили, якщо інше не передбачено законом.

Приписами ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо: у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними (пп. 2) та наявна встановлена законом заборона щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо у нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення (пп. 9).

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України "Про виконавче провадження" у разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.

Статтею 24 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред'явлення для примусового виконання якого закінчився, про що виносить відповідну постанову.

Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред'явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання.

Як передбачено ст. 119 Господарського процесуального кодексу України у разі пропуску строку для пред'явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено.

Господарський процесуальний кодекс не пов'язує право суду відновити пропущений строк з певним колом обставин, що спричинили його пропуск. Можливість відновлення судом пропущеного строку для пред'явлення наказу до виконання безпосередньо пов'язана із наявністю поважних причин його пропуску. При цьому поважними визнаються лише ті обставини, які є об'єктивно непереборними і пов'язані з дійсними істотними труднощами для вчинення процесуальних дій.

Отже, відновлення пропущеного строку є правом суду, яким останній користується виходячи із поважності причин пропуску строку та наявності обставин, які об'єктивно перешкоджали стягувачу реалізувати своє право на пред'явлення наказу до виконання протягом законодавчо встановлено терміну.

Відповідно до ст. ст. 32, 33 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Виходячи з того, що заявник був обізнаний про постанову державного виконавця від 04.12.2014 про повернення стягувачу наказу № 45/217 від 27.08.2009 та про кінцевий строк повторного пред`явлення наказу до виконання до 04.12.2015, виходячи з того, що заявником не надано обґрунтованих пояснень неможливості пред'явлення наказу до виконання у строк до 04.12.2015 самим директором чи повноважною особою на підставі виданої довіреності, як і не надано доказів вжиття необхідних заходів для вчинення дій щодо своєчасної подачі наказу до виконання, колегія суддів погоджується із висновком судів першої та апеляційної інстанції про те, що наведені заявником причини пропуску строку пред'явлення наказу до виконання не можуть бути визнані поважними та про відсутність у зв'язку із цим підстав для відновлення пропущеного строку пред'явлення наказу до виконання.

Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судами першої та апеляційної інстанції в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не спростовують правильних висновків судів попередніх інстанцій та по суті зводяться до заперечень щодо здійсненої судами оцінки поважності причин пропуску строку пред'явлення наказу до виконання.

Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника щодо початку перебігу строку на пред'явлення наказу до виконання після його переривання з 11.02.2015 колегією суддів відхиляються, оскільки не узгоджуються із нормами ст.ст. 23 та 47 Закону України "Про виконавче провадження", за змістом яких строк пред'явлення виконавчого документа до виконання у зв'язку із його поверненням внаслідок неможливості виконати рішення встановлюється з дня його повернення, тобто винесення державним виконавцем постанови про повернення виконавчого документу стягувачу (ч. 4 ст. 47 Закону України "Про виконавче провадження"), а не дати його фактичного отримання стягувачем.

З огляду на встановлені обставини справи та з урахуванням вищенаведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в ухвалі суду першої інстанції та постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для їх зміни чи скасування.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Екосервіс Груп" залишити без задоволення.

Ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.02.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.03.2016 у справі № 45/217 залишити без змін.

Головуючий суддя: Л. Іванова

судді: Л. Гольцова

Т. Козир