ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2016 року Справа № 922/4503/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоПолянського А.Г.суддівКравчука Г.А., Мачульського Г.М. (доповідач),розглянувши у відкритому судовому засіданнікасаційну скаргуФізичної особи-підприємця ОСОБА_4на постановуХарківського апеляційного господарського судувід19.10.2015у справі№922/4503/15Господарського суду Харківської областіза позовомКомунального підприємства "Харківські теплові мережі"доФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення суми,В С Т А Н О В И В:

Звернувшись в суд з даним позовом, Комунальне підприємство "Харківські теплові мережі" (далі - позивач) просило стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 (далі - відповідач) 43 643,52 грн., з яких 29 039,74 грн. заборгованість, 6 680,73 грн. інфляційні втрати, 403,15 грн. три відсотки річних, 7 510,14 грн. пеня.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не розраховувався за поставлену йому теплову енергію, у зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість, та позивач нарахував відповідачу пеню відповідно до умов договору, три відсотки річних і інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 02.09.2015 (суддя Погорелова О.В.), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 19.10.2015 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Слободін М.М., судді Гончар Т.В., Гребенюк Н.В.), позов задоволено частково, стягнуто з відповідача на користь позивача інфляційні втрати у сумі 6 680,73 грн., три відсотки річних в сумі 132,34 грн., в частині стягнення 29 039,74 грн. боргу, 7 510,14 грн. пені, та 270,87 грн. трьох відсотків річних провадження припинено.

У прийнятій до касаційного розгляду частині касаційної скарги відповідач просить скасувати вказані судові рішення в частині задоволення позовних вимог та направити справу на новий розгляд, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Учасників судового процесу відповідно до приписів статті 1114 Господарського процесуального кодексу України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не використали наданого законом процесуального права на участь своїх представників у судовому засіданні.

Переглянувши у касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, виходить з наступного.

Відповідно до приписів статті 11111 ч.2 п.4 Господарського процесуального кодексу України у постанові суду касаційної інстанції мають бути зазначені стислий виклад суті рішення місцевого господарського суду, рішення, постанови апеляційного господарського суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.06.2009 між позивачем (Теплопостачальна організація) та відповідачем (Споживач) було укладено договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №15513 (далі - договір), за умовами якого позивач зобов'язався постачати відповідачу теплову енергію в гарячій воді до приміщень за адресою: АДРЕСА_1 у потрібних йому обсягах, а відповідач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) у терміни, передбачені цим договором.

У п.5.1. договору сторони визначили, що облік споживання теплової енергії проводиться за розрахунковим способом, а за умовами п.6.3. договору розрахунковим періодом є календарний місяць.

Також у пункті 7.2.3 договору сторони погодили, що за несвоєчасне виконання розрахунків за спожиту теплову енергію споживач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ належної до сплати суми, за кожний день прострочення за період з дня наступу строку оплати до дня фактичної оплати.

Судами встановлено, що на виконання умов договору позивач здійснив постачання теплової енергії до приміщень відповідача в опалювальний сезон 2014 - 2015, і на підставі зазначеного позивачем відповідачу були направлені рахунки на оплату за спожиту теплову енергію. Проте відповідач не оплатив рахунки в повному обсязі та станом на 05.08.2015 у нього утворилась заборгованість за неналежне виконання договірних зобов'язань, яка склала 29 039,74 грн.

Відповідачем до суду першої інстанції була надана копія платіжного доручення №270 від 17.08.2015 про оплату на користь позивача 29 039,74 грн. та копія платіжного доручення №274 від 19.08.2015 про оплату боргу у розмірі 7 780,95 грн.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, своє рішення про часткове задоволення позову мотивував тим, що розраховані позивачем суми заборгованості, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат є обґрунтованими та вірними, проте, враховуючи сплату відповідачем основної заборгованості та заборгованості в сумі 7 780,95 грн., а також черговість погашення заборгованості у разі недостатності суми проведеного платежу, суд припинив провадження в частині основного боргу, пені та частини відсотків річних, задовольнивши позов в непогашеній відповідачем частині.

Підстави для скасування судових рішень відсутні виходячи з наступного.

Судами встановлено, що послуги відповідачу надавались, розмір заборгованості, а також розраховані суми пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат є законними та обґрунтованими.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 525 цього кодексу, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У касаційній скарзі відповідач, оскаржуючи прийняті рішення в задоволеній частині, зазначає, що особа, що уклала договір постачання теплової енергії від імені позивача, не мала належної дієздатності, що робить договір недійсним; судами не застосовано положення статті 638 Цивільного кодексу України про укладення договору, оскільки сторонами не було погоджено всіх істотних умов необхідних для договору даного типу; судами не було взято до уваги п.88 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.06.2011 №869; договір не відповідає Типовому договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 03.09.2009 №933); суди невірно застосували статтю 625 Цивільного кодексу України; суди не взяли до уваги рішення Вищого спеціалізованого суду України від 30.11.2011 №21114738.

Разом з тим, як вірно зазначено апеляційним судом, договір купівлі-продажу теплової енергії в гарячій воді №15513 недійсним не визнавався, укладено його було з боку позивача начальником філії "Харківтеплозбут" Кузнецовою Г.А., яка діяла на підставі довіреності №38-4997/340 від 31.12.2008, договір виконувався сторонами, що підтверджено матеріалами справи. Крім того, відповідачем було сплачено під час розгляду спору суму 29 039,74 грн. в якості оплати заборгованості за вищевказаним договором, що свідчить про визнання дійсності взятих на себе зобов'язань за цим договором.

Отже, апеляційним судом правильно вказано, що відповідачем не доведено наявність підстав, які б свідчили про недійсність укладеного договору між сторонами.

Послання на п.88 Порядку формування тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування та постачання, послуги з централізованого опалення і постачання гарячої води та рішення Вищого спеціалізованого суду України від 30.11.2011, також не спростовують висновків судів.

Так, судами встановлено, що відповідно до умов договору розрахунки проводяться розрахунковим способом, а відповідач визнав та оплатив заборгованість.

Крім того, відповідачем оскаржено прийняті рішення лише в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 6 680,73 грн. та трьох відсотків річних в сумі 132,34 грн.

Правовідношення, яке виникло між сторонами на підставі договору про надання послуг з постачання теплової енергії в гарячій воді та їх оплати, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК) щодо отримання грошових коштів за надані послуги, є грошовим зобов'язанням.

У зв'язку з цим, на зазначені правовідносини поширюється дія норми частини 2-ї статті 625 Цивільного кодексу України стосовно прострочення виконання грошового зобов'язання, а передбачена п. 10 ч. 3 ст. 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" норма щодо відповідальності боржника за несвоєчасне здійснення оплати за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування наслідків, встановлених частиною 2-ю статті 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічну правову позицію викладено в постанові Верховного Суду України від 20.06.2012 зі справи №6-68цс, яка відповідно до приписів статті 11128 Господарського процесуального кодексу України має враховуватися судами.

Наведеним спростовуються доводи, викладені у касаційній скарзі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 19.10.2015 у справі Господарського суду Харківської області №922/4503/15, залишити без змін.

Головуючий суддя А.Г. Полянський

Судді Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський