ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2016 року Справа № 922/3556/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіБожок В.С.,суддівКостенко Т.Ф., Сибіги О.М.розглянувши матеріали касаційної скаргиЗаступника прокурора Харківської області, м. Харківна постановуХарківського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 рокуу справі господарського суду Харківської областіза позовомПрокурора Дзержинського району м. Харковадо1. Харківської міської ради, м. Харків; 2. Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Слобожанка", м. Харківпроскасування рішення, визнання недійсним державного акту, зобов'язання вчинити певні дії

за участю представників

прокуратури: Клюге Л.М., посвідчення ГПУ від 17.01.2013 року № 014652,

відповідача-1: не з'явився,

відповідача-2: не з'явився

В С Т А Н О В И В:

Прокурор Дзержинського району міста Харкова в інтересах держави звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради та обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Слобожанка" (далі за текстом - ОК "ЖБК "Слобожанка"), в якому просив визнати незаконним та скасувати п. 13 додатку 1 до рішення 41 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 24.02.2010 року № 13/10; визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 площею 1, 5134 га та визнати недійсним Державний акт на право власності на земельну ділянку НОМЕР_2 площею 0, 6189 га, розташованих у АДРЕСА_1 з кадастровими номерами НОМЕР_3 та НОМЕР_4; визнати недійсним запис в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 140767100079 та № 140767100080 від 17.06.2009 року щодо державної реєстрації державного акта на право власності на земельну ділянку; зобов'язати ОК "ЖБК "Слобожанка" передати територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради, а Харківську міську раду прийняти земельні ділянки 1, 5134 га та 0, 6189 га розташовані у АДРЕСА_1, з кадастровими номерами НОМЕР_3 та НОМЕР_4 за актом прийому - передачі.

Рішенням господарського суду Харківської області від 17.08.2015 року залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Вищезазначені судові акти мотивовано наявністю порушеного права, оскільки ОК "ЖБК "Слобожанка" було створено з порушеннями вимог законодавства, а тому спірне рішення 41 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 24.02.2010 року № 13/10 є передчасним, а вимоги прокурора щодо визнати незаконним та скасувати п. 13 додатку 1 до даного рішення та визнання недійсними Державних актів на право власності на вищевказані земельні ділянки і повернення земельних ділянок є законними та обгрунтованими; в той же час, у задоволенні позовних вимог прокурора необхідно відмовити через сплив строків позовної давності про наслідки застосування якої заявлено стороною у спорі.

Не погоджуючись з судовими актами попередніх інстанцій, заступник прокурора Харківської області звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 17.08.2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 року і прийняти нове рішення, яким позов прокурора Дзержинського району м. Харкова задовольнити.

Відповідачами відзивів на касаційну скаргу подано не було.

В судовому засіданні прокурор просив касаційну скаргу задовольнити, рішення господарського суду Харківської області від 17.08.2015 року та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 року - скасувати і прийняти нове рішення, яким позов прокурора Дзержинського району м. Харкова задовольнити у повному обсязі.

Відповідачів згідно з приписами ст. 1114 ГПК України було належним чином повідомлено про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак вони не скористались передбаченим процесуальним законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення прокурора, приймаючи до уваги межі перегляду справи в суді касаційної інстанції, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до статуту ЖБК "Слобожанка" він є кооперативом обслуговуючого типу, який засновано у квітні 2009 року відповідно до Конституції України, Закону України "Про кооперацію", Цивільного кодексу України, Житлового кодексу та іншого законодавства України.

В організаційно-правовій формі - обслуговуючий кооператив, за напрямом діяльності є житлово-будівельним кооперативом та створений його засновниками на добровільних засадах.

Метою діяльності кооперативу є забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного житлового будинку (будинків), або одноквартирних чи багатоквартирних жилих будинків садибного типу, або багатоквартирного жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями (господарськими будівлями та спорудами) за власні кошти кооперативу, або із залученням банківських кредитів, чи/або позик, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

Засновниками кооперативу є ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7

Як зазначав прокурор, прокуратурою Дзержинського району м. Харкова проведено перевірку правомірності передачі у приватну власність земельних ділянок Харківською міською радою.

Перевіркою встановлено, що п. 13 додатку 1 до рішення 41 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 24.02.2010 року № 13/10 ОК "ЖБК "Слобожанка" надано у приватну власність земельні ділянки за рахунок земель житлової та громадської забудови, загальною площею ділянка № 1 - 1,5134 га та ділянка № 2 - 0, 6189 га для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови по АДРЕСА_1 зі строком виконання будівництва до 31.12.2012 року.

На виконання вказаного рішення ОК "ЖБК "Слобожанка" отримав Державні акти на право власності на земельну ділянку площею 1, 5134 га з кадастровим номером НОМЕР_3 серії НОМЕР_1, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 140767100079 та на земельну ділянку прощею 0, 6189 га з кадастровим номером НОМЕР_4 серії НОМЕР_2, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 140767100080.

В обгрунтування позовних вимог прокурор зазначав, що вищевказане рішення Харківської міської ради прийнято всупереч вимогам ст. 41 Земельного кодексу, ст. ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту житлово-будівельного Кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.1985 року № 186, а також вказував на недотримання вимог законодавства щодо чисельності засновників житлово-будівельного кооперативу, відсутності необхідності поліпшити житлові умови членів кооперативів та їх сімей, що є підставою для визнання його незаконним та скасування згідно ч. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України, а, відтак, незаконними є і Державні акти на право власності на земельні ділянки, видані на підставі цього рішення.

Відповідно до ст. 41 Земельного кодексу України житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації. Житлово-будівельні (житлові) та гаражно-будівельні кооперативи можуть набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами.

Тобто, наведеною нормою передбачено можливість безоплатної передачі земельних ділянок у власність юридичної особи для здійснення житлового будівництва за умови, що така особа створена як житлово-будівельний кооператив, а тому при вирішенні питання щодо безоплатного надання земельної ділянки в порядку, визначеному наведеною нормою, слід враховувати саме мету створення кооперативу, яка має відповідати встановленим вимогам до порядку створення такого кооперативу.

Згідно зі ст. 133 Житлового кодексу УРСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу (ЖБК) і одержати в ньому квартиру.

Відповідно до ст. 135 Житлового кодексу УРСР до членів ЖБК приймаються громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті, які потребують поліпшення житлових умов.

Статтею 137 Житлового кодексу УРСР передбачено, що ЖБК організуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності ЖБК установлюється цим Кодексом, Примірним статутом та іншими актами законодавства.

Згідно з ч. 6 ст. 137 Житлового кодексу УРСР та абз. 2 п. 4 Примірного статуту рішення зборів про організацію кооперативу, список громадян, які вступають до кооперативу, і членів їх сімей, що виявили бажання оселитися в будинку кооперативу, затверджуються виконавчим комітетом місцевої Ради народних депутатів.

Відповідно до п. 3 Примірного статуту ЖБК при будівництві жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше п'яти чоловік.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що передаючи земельну ділянку у власність ОК "ЖБК "Слобожанка", Харківська міська рада мала врахувати мету створення такого кооперативу, порядок його організації та діяльності відповідно до вимог Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту.

З'ясування саме цих обставин при наданні земельних ділянок ОК "ЖБК "Слобожанка", як спеціальному суб'єкту, передбаченому ст. 41 Земельного кодексу України, зобов'язує раду з'ясовувати правовий статус, мету та підстави його створення.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові колегії суддів судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах від 17.06.2014 року у справі № 21-195а14.

Разом з тим, матеріали справи свідчать про те, що ОК "ЖБК "Слобожанка" створено із порушенням вищевказаних норм.

Так, всупереч ст. 137 Житлового кодексу УРСР та абз. 2 п. 4 Примірного Статуту рішення про створення ОК "ЖБК "Слобожанка" та список членів кооперативу не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради (в матеріалах справи відповідні докази щодо затвердження виконкомом міськради зазначених документів відсутні).

Відповідно до статуту ОК "ЖБК "Слобожанка" не створений при виконавчому комітету місцевої ради народних депутатів, при підприємстві, установі чи організації, що суперечить ст. 137 Житлового кодексу УРСР.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази того, що члени кооперативу на момент його створення потребували поліпшення житлових умов, що суперечить вимогам ст. 135 Житлового кодексу УРСР та абз. І п.8 Примірного статуту.

Вимога щодо необхідності поліпшення житлових умов повинна бути передбачена у матеріалах реєстраційної справи та статутних документах.

Всупереч п. 5 Примірного статуту, з урахуванням того, що число членів кооперативу не визначено виконавчим комітетом Харківської міської ради, число його членів не повинно бути менше п'яти. При цьому, відповідно до переліку членів кооперативу число його членів - три особи.

Отже, матеріали справи свідчать, що ОК "ЖБК "Слобожанка" створено всупереч вимогам ст. ст. 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР та Примірного статуту, які по відношенню до Законів України "Про кооперацію" та "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" є спеціальними нормативно правовими актами та підлягають застосуванню до правовідносин сторін у даній справі.

Доказів дотримання відповідачем-2 положень наведених норм під час його створення матеріали справи не містять.

За таких обставин, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками суду апеляційної інстанції стосовно наявності порушеного права та законності і обгрунтованості вимог прокурора.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що ОК "ЖБК "Слобожанка" було заявлено клопотання про застосування наслідків спливу строку позовної давності, яке також було підтримано Харківською міською радою.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17.07.1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11.09.1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (п. 570 рішення від 20.09.2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; п. 51 рішення від 22.10.1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").

У Цивільному кодексу України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до положень ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 Цивільного Кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно зі ст. 29 Господарського процесуального кодексу України прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 01.07.2015 року у справі № 6-178цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 6 Регламенту Харківської міської ради персональні робочі місця передбачаються також для представників прокуратури м. Харкова, правоохоронних органів м. Харкова.

Як вбачається з наявного в матеріалах справи витягу з протоколу пленарного засідання Харківської міської ради від 24.02.2010 року № 13/10 на засіданні Харківської міської ради під час прийняття оскаржуваного рішення була присутня заступник прокурора міста Харкова Петрова О.І.

Крім того, відповідно до копії супровідного листа Харківської міської ради № 08-04/700/2-10 рішення 41 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 24.02.2010 року було направлено на адресу прокуратури міста Харкова 26.03.2010 року.

Відтак, господарськими судами попередніх інстанцій встановлено факт обізнаності прокурора про прийняття оскаржуваного рішення Харківської міськради ще у лютому 2010 року, в той час як прокурор звернувся до суду з відповідним позовом лише у червні 2015 року.

Отже, заперечення прокурора, що факт прийняття ним участі у пленарному засіданні міської ради, за результатами якого прийняте спірне рішення, та отримання копії спірного рішення не свідчить про обізнаність існуючих порушень є безпідставними та не відповідають висловленій Верховним Судом України правовій позиції, що міститься у постанові по справі № 6-178цс15 від 01.07.2015 року, згідно якої помилковим є висновок судів нижчих інстанцій про початок перебігу позовної давності з дня виявлення прокурором порушень земельного законодавства під час здійснення прокурором перевірки.

В абзаці 2 п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування позовної давності у рішенні господарських спорів" від 29.05.2013 року № 10 зазначено, що у разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (ч.2 ст. 29 ГПК України), позовна давність обчислюється від дня, коли про порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

При цьому, прокурором в позові не вказано, що перешкоджало йому ознайомитися зі спірним рішенням на офіційному сайті Харківської міської ради та установчими документами ОК "ЖБК "Слобожанка" в межах строку позовної давності. Вищевказане дає підстави для висновку, що прокурор міг довідатись про відповідні порушення з моменту прийняття та оприлюднення спірного рішення.

Нездійснення своєчасного прокурорського нагляду за прийнятими рішеннями органів місцевого самоврядування, що є обов'язком органів прокуратури відповідно до ст. 1 Закону України "Про прокуратуру", призводить до наслідків, визначених ч. 2 ст. 12, ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, оскільки держава здійснює свої права через органи державної влади.

А у зв'язку із обізнаністю заступника прокурора міста Харкова про прийняття безпосередньо за його участі 24.02.2010 року оскаржуваного рішення Харківської міської ради, також є обізнаними всі інші органи прокуратури, оскільки вони становлять єдину централізовану систему відповідно до ст. 6 Закону України "Про прокуратуру".

Відтак, початок перебігу строку позовної давності щодо оскарження п. 13 додатку 1 до рішення 41 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам земельних ділянок для розміщення об'єктів містобудування" від 24.02.2010 року № 13/10 починається саме з дати прийняття цього рішення, з огляду на що, та враховуючи звернення прокурора з даним позовом лише в червні 2015 року, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків щодо пропуску прокурором строку позовної давності, що є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

При цьому, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що п. 4 ч. 1 ст. 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року № 4176-У1) за своєю суттю спрямований на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконних правових актів, їх скасування не повинно ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку мають норми про позовну давність, тому на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення п. 4 ч. 1 статті 268 Цивільного кодексу України (у редакції до внесення змін Законом від 20.12.2011 року) не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і спрямовані на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 Цивільного кодексу України щодо загальної позовної давності і на підставі ч. 1 ст. 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалась або могла довідатись про порушення прав і законних інтересів.

Відповідної правової позиції дотримується і Верховний Суд України в своїй постанові від 30.09.2015 року у справі № 910/4626/14.

З урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про необхідність відмови у задоволенні позовних вимог через сплив строків позовної давності за заявою зробленою стороною у спорі.

Таким чином, колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що під час розгляду справи господарськими судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи встановлено на основі повного, всебічного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм надана вірна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права.

Також колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що доводи заступника прокурора Харківської області, викладені в касаційній скарзі, зводяться до переоцінки наявних у справі доказів, вільного тлумачення правових норм та не спростовують законних і обгрунтованих висновків господарських судів попередніх інстанцій.

При цьому, відповідно до ч. 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.

Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, з'ясуванням всіх обставин, які мають значення для правильного вирішення спору.

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій, які відповідають матеріалам справи та чинному законодавству, у зв'язку з чим підстав для скасування чи зміни оскаржуваних судових актів не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 18.11.2015 року у справі № 922/3556/15 - залишити без змін.

Головуючий суддяВ.С. Божок СуддіТ.Ф. Костенко О.М. Сибіга