ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 січня 2016 року Справа № 909/231/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Губенко Н.М.,суддів:Барицької Т.Л., Шевчук С.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.08.2015та на рішеннягосподарського суду Івано-Франківської області від 27.04.2015у справі№909/231/15 господарського суду Івано-Франківської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал Сіті"до1.Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради; 2.Фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради; 3.Івано-Франківської міської ради;проспонукання до укладення договору про пайову участь в редакції позивача, а також про спонукання до укладення додаткового договору до договору про співпрацю в редакції позивача в судовому засіданні взяли участь представники:

- ТОВ "Арсенал Сіті" Жарський Т.В.;

- Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Буджак В.М.;

- Фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради Чекайло В.М.;

- Івано-Франківської міської ради Буджак В.М.;

Розпорядженням секретаря першої судової палати від 04.01.2016 №02-05/03 у зв'язку з виходом судді Губенко Н.М. з відпустки, сформований наступний склад суду для розгляду даної справи: головуючий суддя - Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л., Картере В.І.

Розпорядженням заступника секретаря першої судової палати від 21.01.2016 №02-05/40 у зв'язку з перебуванням судді Картере В.І. у відпустці, сформований наступний склад суду для розгляду даної справи: головуючий суддя - Губенко Н.М., судді: Барицька Т.Л., Шевчук С.Р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Івано-Франківської області від 27.04.2015 у справі №909/231/15 (суддя Фанда О.М.) задоволений позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Арсенал Сіті" до Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (надалі відповідач 1/скаржник/ Виконавчий комітет Івано-Франківської міської ради), Фінансового управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради (відповідач 2/ Фінансове управління виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради), до Івано-Франківської міської ради (відповідач 3/ Івано-Франківська міська рада); за рішенням укладено договір про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста між відповідачем 1, відповідачем 2 та позивачем в редакції, запропонованій позивачем; укладено додатковий договір до договору про співпрацю між відповідачем 3 та позивачем, в запропонованій позивачем редакції та акт виконаних зобов'язань за договором про співпрацю (нова редакція) від 21.11.2007.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 26.08.2015 (судді: Бойко С.М., Марко Р.І., Якімець Г.Г.) вказане рішення скасовано в частині укладення додаткового договору до договору про співпрацю між відповідачем 3 та позивачем, в запропонованій позивачем редакції та акту виконаних зобов'язань за договором про співпрацю (нова редакція) від 21.11.2007 і в цій частині прийнято нове рішення, яким відмовлено у позові, в іншій частині рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Відповідач 1, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, в частині задоволених позовних вимог, звернувся до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить рішення та постанову скасувати в оскаржуваній ним частині, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач 2 надав відзив на касаційну скаргу відповідача 1, в якому підтримує доводи касаційної скарги та просить її задовольнити.

Позивач надав відзив на касаційну скаргу відповідача 1, в якому заперечує проти її задоволення.

Від відповідачів 1-3 надійшли клопотання про проведення судового засідання у режимі відеоконференції, які були задоволені судом касаційної інстанції.

Ознайомившись з матеріалами справи, перевіривши правильність юридичної оцінки встановлених фактичних обставин справи, застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті судових рішень, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Предметом даного спору з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог від 23.03.2015 є вимоги позивача: - про спонукання відповідачів 1 та 2 до укладення договору про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста на умовах проекту договору, запропонованого позивачем; - про спонукання відповідача 3 до укладення додаткового договору до договору про співпрацю на умовах проекту договору, запропонованого позивачем та акту виконаних зобов'язань за договором про співпрацю (нова редакція) від 21.11.2007.

В обґрунтування підстав позову в частині спонукання відповідачів 1 та 2 укласти договір про пайову участь, позивач посилається на те, що він як забудовник, згідно з ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" зобов'язаний взяти участь у розвитку інфраструктури міста Івано-Франківськ. Неодноразові звернення позивача до відповідачів 1 та 2 укласти договір про пайову участь, залишились без задоволення з боку відповідачів 1 та 2. Більш того, від відповідача 1 надійшов власний проект договору про пайову участь, однак, в ньому не враховані виконані позивачем зобов'язання за договором про співпрацю, укладеного в 2007 році з відповідачем 3, і який, в силу п. 7 Прикінцевих положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", має бути приведений у відповідність до вказаного закону, що й спричинило звернення до суду із даним позовом.

В частині обґрунтування укладення додаткового договору до договору про співпрацю від 2007 року та акту виконаних зобов'язань, позивач посилається на те, що в ньому слід врегулювати факт припинення правовідносин за договором про співпрацю в частині виконання зобов'язань його сторонами, підсумок результатів виконаних позивачем за цим договором зобов'язань тощо.

Суди попередніх інстанцій, задовольняючи позов в частині спонукання відповідачів 1 та 2 укласти договір про пайову участь, виходили з того, що 21.11.2007 що між позивачем та відповідачем 3 був укладений договір про співпрацю, згідно зі змістом якого, сторони врегулювали правовідносини щодо участі позивача в розвитку інфраструктури міста. Пунктом 2.4.4. договору, сторони узгодили розмір пайової участі у розмірі 10%.

На виконання вказаного договору 29.09.2009 між його сторонами був підписаний акт про його часткове виконання.

12.03.2011 набув чинності Закон України ""Про регулювання містобудівної діяльності" (ч. 3 ст. 40 цього Закону набула чинності з 1 січня 2013 року), відповідно до п. 7 Прикінцевих положень якого, якщо договором про пайову участь, який укладений до набрання чинності цим Законом, передбачена сплата пайової участі замовником будівництва (повністю або частково) в обсягах інших, ніж визначено цим Законом, такий договір підлягає приведенню у відповідність із цим Законом. Будь-які рішення органів місцевого самоврядування про надання замовником будівництва будь-яких послуг, передачу активів у будь-якій формі (матеріальній чи нематеріальній), передачу частини (відсоткової частки) площ прийнятих в експлуатацію об'єктів містобудування, крім пайової участі відповідно до цього Закону, прийняті до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із цим Законом.

Виходячи з наведеного, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про необхідність укладення нової редакції договору про пайову участь з урахуванням виконаного за попереднім договором (про спільну діяльність).

Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності" надано повноваження органам місцевого самоврядування визначати форму пайової участі. На реалізацію вказаних повноважень Івано-Франківською міською радою було прийнято рішення від 26.02.2012 №699-21, яким затверджено положення "Про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста", і згідно з яким, пайова участь при забудові міста Івано-Франківськ здійснюється на підставі договору, тобто його укладення є обов'язковим в силу закону.

Позивачем було подано проект змін до договору про співпрацю, а саме: викладення його тексту на умовах, передбачених Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", з урахуванням виконаного за договором про співпрацю від 2007 року, проте договір про пайову участь, запропонований позивачем до укладення, не був укладений, а договір про співпрацю залишився діючим в попередній редакції.

18.11.2014 відповідач 1 направив позивачу примірник договору про пайову участь з додатками розрахунку розміру пайового внеску, редакція якого не влаштувала позивача, оскільки в ньому не враховано виконаного за попереднім договором про співпрацю.

Оскільки, укладення договору про пайову участь є обов'язковим в силу закону, керуючись ст.ст. 179, 181, 187 ГК України, ст. 649 ЦК України, приписами Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", суди попередніх інстанцій спонукали укласти відповідачів 1 та 2 договір про пайову участь, в редакції, запропонованій позивачем.

Вищий господарський суд України вважає такі висновки судів попередніх інстанцій передчасними з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Отже, встановлено законодавчу норму прямої дії про обов'язковість встановлення органом місцевого самоврядування порядку залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту відповідно до норм цього Закону.

Такий порядок, прийнятий та оприлюднений органом місцевого самоврядування, відповідно до норм ч. 1 ст. 144 Конституції України, є нормативно-правовим актом, обов'язковим до виконання на відповідній території.

Відповідно до приписів п.п. 1, 4 постанови пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.2012 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог статті 42 ГПК щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Отже, оскільки судове рішення має прийматися за результатами дослідження усіх обставин справи за допомогою доказів, які надають сторони в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суди попередніх інстанцій повинні були дослідити усі наявні в матеріалах справи письмові докази, і не погоджуючись із ними - надати пояснення щодо їх відхилення. Так, в матеріалах справи міститься лист відповідача 1 із додатком до нього - проектом договору про пайову участь, в якому (листі) міститься посилання на рішення Івано-Франківської міської ради від 18.10.2013 №1231-38, яким затверджено положення "Про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста". Крім того, на вказане положення відповідач 1 посилався і в апеляційній скарзі на рішення місцевого господарського суду у даній справі.

Як вказувалося вище, згідно з Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності", наявність відповідного положення (порядку), затвердженого органами місцевого самоврядування є обов'язковим, оскільки в ньому, зокрема, встановлюється порядок нарахування розміру пайового внеску

В той же час, як вбачається із судових рішень у даній справі, суди попередніх інстанцій, погоджуючись із доводами позивача про правомірність нарахованого ним розміру пайового внеску, який є додатком до договору про пайову участь, послалися на положення "Про пайову участь замовників будівництва у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста", затверджене рішенням Івано-Франківської ради від 26.02.2012 №699-21, хоча, як вказувалося вище, сам орган місцевого самоврядування, пропонуючи позивачу укласти договір про пайову участь, посилався на інше рішення ради від 18.10.2013 №1231-38, яке було прийнято пізніше, ніж те, на яке послалися суди попередніх інстанцій. Тобто, суди погодившись із запропонованим позивачем розміром пайового внеску, не дослідили належним чином, яке положення про пайову участь, в якій редакції і затверджене яким рішенням Івано-Франківської міської ради, діяло, та чи відповідає запропонований позивачем проект договору умов цього положення.

Згідно з ч. 5 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об'єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об'єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.

Відповідно до приписів ч. 9 вказаної норми, невід'ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Як вбачається із примірної форми договору про пайову участь (внесок) замовника (юридичної, фізичної особи) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, надісланого Міністерством регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України разом з листом від 03.07.2012 №7/15-10782, Раді міністрів АР Крим, обласним державним адміністраціям для врахування при розробці та затвердженні Порядків розрахунку та залучення замовників будівництва до пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів, додатком №2 до якого (примірного договору) є, зокрема, розрахунок величини пайової участі, вартість якого визначена на підставі нормативів для одиниці створеної потужності. Як вбачається із формули визначення величини пайового внеску, що міститься в цьому розрахунку, однією із її складових (показників) є розрахунковий показник створеної потужності об'єкта будівництва (площа об'єкта будівництва у метрах квадратних, пропускна спроможність, тощо)

В даному випадку, враховуючи відсутність загальної вартості будівництва об'єкта, як встановлено судами та вбачається з матеріалів справи, величина пайового внеску визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.

В той же час, як вбачається з матеріалів справи, зокрема, з укладеного в судовому порядку договору про пайову участь і додатку №1 до нього (розрахунок розміру пайової участі), площі об'єктів будівництва як житлового, так і нежитлового, суттєво відрізняються від площ (жилих, нежилих) об'єктів будівництва, вказаних відповідачем 1 у своєму проекті договору про пайову участь.

Однак, мотивувальні частини судових рішень у даній справі, не містять правового, нормативного обґрунтування прийняття запропонованих саме позивачем площ об'єктів будівництва з посиланням, зокрема, на технічну чи будівельну документацію, з якої б вбачалося, що об'єкти будівництва мають саме таку площу, яку вказав позивач у розрахунку розміру пайового внеску, а не іншу, та, відповідно спростування наведених відповідачем 1 площ будівництва в його примірнику договору.

Не дослідження такої обставини судами попередніх інстанцій свідчить також про порушення ними ст.ст. 4-7, 43 ГПК України та істотно впливає на правильність вирішення даного спору, який, по суті, зводиться до того, що сторони не можуть дійти згоди щодо розміру пайового внеску.

Крім того, в мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції (том І, а.с. 186), судом наведений розмір пайової участі, здійснений відповідно до площі об'єктів будівництва, які (площі) суттєво відрізняються від площ об'єктів будівництва, зазначених позивачем у розрахунку пайової участі, який є додатком №1 до договору про пайову участь і з яким погодився як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції. Проте, суд апеляційної інстанції, вказуючи площі об'єктів будівництва, інші ніж площі об'єктів будівництва, зазначені позивачем, і з якими погодився сам суд апеляційної інстанції, мав би, щонайменш, навести якісь пояснення та висновки з цього приводу, чого судом зроблено не було.

До того ж, є незрозумілим наведення судом апеляційної інстанції на цій же сторінці постанови таблиці щодо розрахунку пайової участі замовника будівництва (позивача) у розвитку інфраструктури населеного пункту та зазначення під цією ж таблицею загальної вартості спорудження об'єктів соціальної інфраструктури на момент укладення договору, оскільки судом апеляційної інстанції не зроблено жодного висновку стосовно того, з яких підстав він виходив, зазначаючи загальну вартість будівництва соціальної інфраструктури і яким чином вона впливає чи не впливає на наведений ним у таблиці розрахунок розміру пайового внеску.

Зазначення судом апеляційної інстанції вказаних обставин справи, без наведення правового обґрунтування з посиланням на відповідні докази вказаних ним цифр площі об'єктів будівництва та вартості будівництва, без зазначення формули вирахування розміру пайового внеску, тощо, є незрозумілим та створює враження незакінченості (недописаності) судом апеляційної інстанції цих абзаців.

Відповідно до ч. 9 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін.

Як зазначили самі суди попередніх інстанцій, запропонований позивачем розділ договору про пайову участь "Розмір і порядок сплати пайового внеску" не містить строку сплати попереднього пайового внеску, проте, цей попередній пайовий внесок, як зазначили суди в мотивувальних частинах своїх рішень, є вже сплаченим позивачем шляхом спорудження ним зовнішніх інженерних мереж вартістю 20 061 779,56 грн.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими до актів цивільного законодавства.

Укладений судами попередніх інстанцій правочин - договір про пайову участь, який в силу ст. 202 ЦК України, створює для його сторін певні права та обов'язки та який буде діяти вже без мотивувальної частини судових рішень, якими він визнаний укладеним, фактично не буде містити такої його істотної умови в силу закону як строк (графік) сплати пайової участі, що не враховано судами попередніх інстанцій та не зроблено відповідних висновків щодо можливості укладення договору за відсутності в ньому усіх істотних умов або ж необхідності наведення в самому договорі обґрунтованих підстав їх відсутності.

Крім того, ч. 5 ст. 30 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" унормовано, що якщо технічними умовами передбачається необхідність будівництва замовником інженерних мереж або об'єктів інженерної інфраструктури (крім мереж, призначених для передачі та розподілу електричної енергії, трубопроводів, призначених для розподілу природного газу, транспортування нафти та природного газу) поза межами його земельної ділянки, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму їх кошторисної вартості, а такі інженерні мережі та/або об'єкти передаються у комунальну власність.

Отже, виходячи з наведеного, навіть якщо прийняти до уваги власні пояснення судів щодо підставності, на їх думку, відсутності в такому договорі такої його істотної умови як строк сплати пайової участі, оскільки попередній пайовий внесок внесено шляхом спорудження зовнішніх інженерних мереж, то такий висновок судів також є передчасним, оскільки судами попередніх інстанцій не досліджувалося питання передання позивачем споруджених ним інженерних мереж до комунальної власності, що надавало б право зараховувати вартість їх спорудження у рахунок пайового внеску.

Крім того, відповідно до ч. 3 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об'єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Частиною 7 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об'єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п'ятою статті 30 цього Закону.

В той же час, укладаючи в судовому порядку договір про пайову участь в редакції, запропонованій позивачем, суди попередніх інстанцій не звернули увагу на п. 2.1. розділу 2 цього договору "Обов'язки сторін", в якому передбачений обов'язок позивача (замовника) побудувати протягом 10 років з моменту укладення цього договору, та ввести в експлуатацію об'єкти соціальної інфраструктури, а саме: загальноосвітню школу та два дитячі заклади дошкільного виховання, щодо відповідності вказаної умови договору вищезазначеним нормам Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Крім того, погоджуючись із такою умовою договору (п. 2.1.) при укладенні цього договору в цілому в судовому порядку, суди попередніх інстанцій не звернули уваги на положення ч. 4 ст. 40 вказаного Закону, відповідно до яких, не залучаються до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту замовники у разі будівництва ними, зокрема, будівель навчальних закладів.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що відповідно до перехідних положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" попередньо укладені договори, які стосуються забудови та, відповідно, внесення пайових внесків на розвиток міста, мають бути приведені у відповідність до вимог вказаного Закону, але наголошує на тому, що приведення їх у відповідність до вказаного Закону має відбуватися з обов'язковим дотриманням вимог цього Закону. В той же час, із врахуванням наведеного, колегія суддів не може погодитися із висновками судів попередніх інстанцій про те, що запропонована позивачем редакція договору, з якою погодилися суди попередніх інстанцій, відповідає вимогам цього Закону.

Отже, без дослідження та встановлення обставин, про які зазначено вище, колегія суддів не може погодитися із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, а самостійне встановлення наведених обставин призведе до виходу судовою інстанцією за межі визначених ст. 1117 ГПК України повноважень суду касаційної інстанції.

Стосовно другої позовної вимоги позивача про укладення додаткового договору до договору про співпрацю від 2007 року та акту виконаних зобов'язань за цим договором, колегія суддів зазначає, що п. 7 перехідних положень Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" передбачено приведення попередньо укладених договорів у відповідність з вимогами вказаного Закону, а не укладення додаткових договорів про виконання договору та актів приймання виконаних робіт за попередньо укладеними договорами в судовому порядку.

Враховуючи зазначене, прийняті у даній справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на розгляд до місцевого господарського суду, під час якого, суду слід належним чином дослідити усі обставини справи, урахувати викладені у даній постанові вказівки суду касаційної інстанції і вирішити справу з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Виконавчого комітету Івано-Франківської міської ради задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 26.08.2015 та рішення господарського суду Івано-Франківської області від 27.04.2015 у справі №909/231/15 скасувати і справу передати на новий розгляд до господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Н.М. Губенко

Судді: Т.Л. Барицька

С.Р. Шевчук